• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Каналізація

Лекція №3

Процесу передбачає перебудову взаємостосунків у сім'ї, зміну соціально-психологічних ролей у сім'ї.

Метою створення ДБСТ є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей – сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування.

ЗАВДАННЯ ДО ЛЕКЦІЇ

Положення про дитячий будинок сімейного типу (додається).

1. Чи вірно це визначення?

Дитячий будинок сімейного типу – окрема сім′я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та окреме проживання від 10 і більше дітей сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

2. Яка мета створення ПС та ДБСТ?

3. Особливості розвитку кровних дітей в умовах приймальної сім'ї, їхнє емоціонально-особистісне благополуччя й розвиток; Психологічна сумісність або несумісність прийомних дітей і батьків-вихователів, прийомних і кровних дітей; Виникнення в батьків комплексу вини внаслідок незадоволеності результатами своєї виховної діяльності, інколи уявними невдачами.

З якими ще проблемами зіштовхуються дитячі будинки сімейного типу?

§ Право дитини покинути сім'ю й право батьків розлучитися з дитиною в деяких ситуаціях.

§ Проблема входження приймальних дітей в сім'ю, коли тривалість

§ Проблеми шлюбних стосунків.

4. Чи можна назвати ДБСТ первинним дитячим колективом? Чому? Відповідь аргументуйте.

5. Які етапи розвитку ДБСТ вам відомі?

а) Формальна сім'я;

б) Стадія диференціації;

в) Стадія єдності сім'ї (вторинного синтезу);

г) Етап виходу дітей із сім'ї' (вторинна сім'я)

6. Положення про дитячий будинок сімейного типу вступило в силу з:

а) 26 квітня 2002 року;

б) 26 квітня 2000 року;

в) 26 січня 2002 року;

г) 06 квітня 2002 року.

1. Загальні відомості;

2. Прокладання каналізаційних мереж;

3. Каналізування окремих будинків і споруд.

1. Загальні відомості

Одним з найважливіших елементів благоустрою міст і селищ є мережа каналізації.

Система каналізації міст і селищ складається із зовнішніх і внутрішніх мереж. Зовнішня мережа служить для видалення стічних вод від будинків і споруд. Мережі внутрішньої каналізації призначені для прийому стічних вод від різних санітарних приладів, встановлених у будинках, і для відводу їх у зовнішню мережу.

Самопливний спосіб (каналізація) відведення стічних вод по трубах та каналах має незаперечні економічні, санітарні та технічні переваги перед іншими способами. Усунення 1 м³ не­чистот каналізаційною мережею самопливом коштує приблизно в 100 разів дешевше, ніж при вивізній системі.

Каналізація – це комплекс інженерних споруд, тех­нічних і санітарних заходів для організованого усунення по трубопроводах за межі населеного пункту або промислового підприємства забруднених стічних вод та їх знешкодження.

Сучасні каналізаційні системи є одним із засобів підвищен­ня благоустрою міст та населених пунктів, завдяки чому знач­но знижується смертність. За даними статистики після влаш­тування каналізації смертність населення в містах знизилась в два і більше разів.

Каналізаційні мережі поділяються на фекально-господарські (від кухонь, вбиралень, бань), зливові (видалення дощових і талих вод) і виробничі (від промислових підприємств).

Під системою сплавної каналізації розуміють спосіб усу­нення різних видів стічних вод в залежності від місцевих умов та техніко-економічної доцільності. Системи каналізації під­розділяють на загальносплавну та роздільну.

Загальносплавними називають такі системи кана­лізації, в яких усі три категорії стічних вод сплавляються по одній загальній системі труб та каналів. Канали виводять зібрані стоки за межі мі­ської території на очисні споруди.

Роздільними називають системи каналізації, в яких атмосферні води відводяться окремою системою труб і кана­лів, а побутові та виробничі стічні води – іншою самостійною системою трубопроводів. Роздільна система каналізації може бути повною або неповною.

Повна роздільна система – каналізація з двома зовсім самостійними каналізаційними мережами: дощо­вою (водостоки), якою відводять тільки атмосферні води, та виробничо-побутовою, якою відводять виробничо-побутові води.

Неповна роздільна система – це система з однією мережею труб для найбільш забруднених та небезпечних виробничих та побутових стічних вод; атмосферні води при цій системі стікають у водні протоки по відкритих лотоках, канавах, струмках і тальвегах.

Різновидностями загальносплавної та роздільної систем є напівроздільна та комбінована системи каналізації.

Напівроздільні системи здійснюються у вигляді двох самостійних мереж з камерами зливоскидів у місцях їх пересічення. При невеликих дощах система працює за принципом загальносплавної системи, а при сильних зливах – за принципом роздільної системи.

Комбінована система каналізації з'явилась у містах із загальносплавною системою, де в районах їх нової забудови. побудована радіальна система каналізації.

За принципом дії каналізаційна мережа на відміну від водопроводів є зазвичай самопливною, безнапірною, що забезпечується укладанням труб з ухилом. Якщо ж за умовами місцевості витримати необхідний ухил неможливо, то влаштовують станції перекачування.

Зовнішні каналізаційні труби монтують із залізобетонних, бетонних, азбестоцементних, керамічних і інших труб. Щоб забезпечити умови для вентиляції каналізаційної мережі, стічна вода повинна заповнювати тільки частина перетину труби – не більше 0,5 – 0,8 її діаметра.

Для огляду й прочищення каналізаційних труб влаштовують оглядові колодязі. Їх розташовують у місцях приєднання дворових або вуличних мереж і там, де змінюються напрямки ліній, ухили й діаметри трубопроводів.

Оглядові колодязі завжди повинні бути перекриті люком із кришками. Труби в колодязі (вхідні й вихідні з нього) повинні бути розташовані під кутом між осями не менш 90°.

Каналізація будинків (мал. 3.1) складається із внутрішньої (розташованої в межах будинку) і дворової мережі.

Рис. 3.1. Схема внутрішньої каналізації:

1 - витяжна вентиляційна труба; 2 - стояк; З - ванна; 4 -умивальник; 5 - зливний бачок; 6 -унітаз; 7 - відвідна труба; 8 - мийка або рако­вина на кухні; 9 - сифон; 10 - ревізія; 11 - підлоговий сифон; 12 - випуск; 13 - оглядовий колодязь; 14 - дворова мережа; 15 - контрольний колодязь; 16 - з'єднувальна вітка; 17 - оглядовий колодязь на вуличній мережі; 15 - вулична мережа.

Внутрішня каналізація – це мережа трубопроводів – стояків, відвідних труб і випусків. Ці трубопроводи з'єднані із санітарними приладами – умивальниками, кухонними раковинами, ваннами, мийками, пісуарами.

Із внутрішньої мережі стічні води відводяться через випуски (мал. 3.2) у дворову мережу, з'єднану з вуличною каналізацією.

Рис. 3.2. Каналізаційний впуск і з’єднання його з стояком і дворовим колодязем

Випуски – це труби, що з'єднують один стояк або групу стояків із дворовою каналізацією. Довжина випуску вважається від стояка до осі оглядового колодязя. Вона не повинна перевищувати 10 м для труб діаметром 50 мм і 15 для труб діаметром 100 мм. При діаметрі труб більше 100 мм довжина випуску не повинна перевищувати 20 м.

Труби дворової каналізації прокладають із ухилом в бік вуличної каналізації. Це забезпечує надійний сплав стічних вод і не допускає відкладень на внутрішній поверхні труб.

Дворова каналізація має оглядові й контрольні колодязі. Оглядові колодязі служать для спостереження за станом мережі, а контрольні – для перевірки стічних вод, що надходять із дворової ділянки у вуличний колектор.

Ділянку мережі, що з'єднує контрольний коло­дязь з вуличною сіткою, називають сполучною віткою.

Вулична мережа міст дуже розгалужена і охоплює великі те­риторії, з яких стічні води відводять переважно самопливом. Для цього всю територію населеного пункту поділяють на басейни каналізування (рис. 3.4), тобто частини території, обмежені вододілом. В межах кожного басейну ка­налізування прокладають колектор. Колектором назива­ють ділянку каналізаційної сітки, що збирає стічні води з одного або кількох басейнів каналізування.

Рис. 3.4. Загальна схема каналізації населеного пункту: ГНС - головна насосна станція; РНС -районна насосна станція; ОС - очисні споруди; ВП - виробниче підприємство; 1 - межі міста; 2 - межі басейнів каналізування; 3 - вулична сітка; 4 - напірний во­довід; 5 - колектори; 6 - головний колектор; 7 - аварійний випуск; 8 - позаміський колектор; 9 - випуск у водойму.

Колектори бувають трьох видів:

колектори басейну каналізування, які зби­рають стічні води з каналізаційної сітки одного басейну;

головні колектори, які збирають стічні води двох або кількох колекторів басейнів каналізування;

позаміські або відповідні колектори, які від­водять стічні води транзитом (без приєднань) за межі об'єк­та каналізування до насосних станцій, до очисних споруд або до місця випуску у водойму.

Схеми каналізаційної мережі можуть бути централізованими та децентралізованими.

При централізованій схемі каналізаційної сітки стічні води всіх або більшості басейнів каналізування йдуть по одному або декількох колекторах на єдині для всього мі­ста очисні споруди. Якщо є ріка, то очисні споруди розташо­вують, як правило, нижче міста за течією ріки (рис. 3.4). При децентралізованій схемі каналізаційної сіт­ки влаштовують районні каналізації з самостійними очисними спорудами. Таку схему застосовують при каналізуванні вели­ких міст з сильно пересіченим чи дуже плоским рельєфом місцевості, а також коли є можливість використання стічних вод для влаштування полів зрошення; за такою схемою побу­довані каналізації Москви, Ленінграда, Берліна, Лондона та ін.

До децентралізованих схем відносяться також місцеві ка­налізації. Місцеві каналізації призначені для обслу­говування окремих будинків або групи будинків, якщо немає централізованої каналізації, а також якщо неможливо або не­доцільно випускати стічні води з цих будинків у загальну ка­налізаційну сітку населеного пункту.

Для відводу стічних вод від санітарних приладів застосовують труби наступних діаметрів: від умивальників – 38 – 50 мм, від раковин, мийок, пісуарів – 50 мм, від унітазів – 100 мм. Максимальний ухил для відвідних труб всіх діаметрів (від 50 до 200 мм) допускається не більше 0,15. Від відвідних труб санітарні прилади відділені гідравлічним затвором (сифоном). Затвор закриває вихід газів з каналізації в приміщення. Кожний санітарний прилад промивається чистою водою, що підводиться з водопроводу.

На стояках і відводах труб поміщають ревізії, що закривають кришками. Ревізії служать для прочищення каналізаційної мережі.

Схема перекачування стічних вод від санітарних приладів, розміщених у будинку нижче рівня двірської каналізації, показана на мал. 3.3. У цю систему входять: 1 – санітарні прилади; 2 – фекальний насос; 3 – труба вентиляції; 4 – збірний резервуар; 5 – дворова каналізація.

Рис. 3.3. Можлива схема перекачування стічних вод від санітарних приладів

Стічні води від унітазів, умивальників, душових і інших санітарних приладів, установлених у глибоких підвальних приміщеннях, стікають у збірний резервуар 4. Звідси води фекальним насосом 2 подаються у дворову каналізацію 5. Щоб уникнути затоплення підвалів при підйомі рівня води в каналах і ріках через труби каналізації на будинкових впусках (при наявності санітарних приладів у підвалах) установлюють електрифіковані засувки з автоматичним включенням залежно від рівня стічних вод у колодязі.

Трубопроводи прокладають у будинках по поверхні стін і перекриттів. Іноді застосовують і приховане прокладання. Для цього влаштовують спеціальні канали для трубопроводів. Крім покращення вигляду приміщень цей спосіб має й недоліки: утруднений огляд і ремонт трубопроводів.

Каналізаційні стояки й відвідні труби монтують із чавунних і пластмасових труб.

Щоб забезпечити безперебійну вентиляцію каналізаційних трубопроводів, верхню (витяжну) частина стояків виводять вище покрівлі будинку на 0,7 м, а на устя труб надягають флюгарки. У теплих приміщеннях діаметр витяжної труби приймається рівним діаметру стояка, а на горищах і над дахами діаметр їх збільшують на 50 мм, тому що в зимовий період на внутрішній поверхні труб утвориться іній, що зменшує їхній перетин. Витяжні стояки повинні бути віддалені від вікон і балконів будинків не менш ніж на 4 м.

2.Прокладання каналізаційних мереж

Під трасуванням каналізаційної мережі розуміють визначення розташування вуличних колекторів на плані населеного пункту. Основна задача при створенні мережі полягає в тому, щоб відвести стоки по трубах і каналах з максимально більшої території самопливом.

Безпосередньо перед трасуванням територію, що каналізується, розбивають на басейни, вибирають місце розташування очисних споруд та випуску стічних вод. Межі басейнів каналізування визначають за рельєфом місцевості та проектом вертикального планування. Межі басейнів, як правило, співпадають з лініями водорозділів. Місце розташування очисних споруд вибирають нижче населеного пункту за течією водотоку з забезпеченням санітарно-захисної зони до меж житлової забудови.

Трасування мережі залежить від значного числа факторів. Так, при трасуванні каналізаційної мережі необхідно враховувати:

1. рельєф місцевості для зменшення заглиблення труб;

2. місце розташування очисних споруд;

3. намічене місце випуску стічної води у водойму;

4. прийняту систему каналізації;

5. характер забудови кварталів;

6. черговість будівництва;

7. насиченість місцевості підземними спорудами;

8. гідрогеологічні умови.

Трасування каналізаційної мережі здійснюється у визначеній послідовності. Спочатку трасують головний колектор, потім колектори басейнів каналізування і вуличну мережу. Вуличні колектори звичайно прокладають перпендикулярно до горизонталей місцевості в напрямку до понижених місць басейнів. Збірні і головні колектори трасують тальвегами або вздовж берегів річок, враховуючи при цьому можливість приєднання до них бокових колекторів. Головним колектором стічні води відводять за межі об'єкту, що каналізується. Часто рельєф місцевості не дозволяє відвести стічні води із міста самопливом. В таких випадках влаштовують одну або декілька насосних станцій для підйому і перекачки стічних вод.

При вирішенні схем каналізування міста може бути доцільним будівництво декількох очисних станцій. В цьому випадку трасування мережі необхідно здійснювати з врахуванням розташування окремих очисних станцій.

При трасуванні мережі за можливістю необхідно уникати перетину каналізаційних мереж з ярами, річками, залізницями або підземними спорудами.

Трасування вуличних каналізаційних мереж може бути здійснене за трьома основними; схемами ( рис.3.5 )

Схема з низового боку кварталу застосовується при вираженому рельєфі з падінням поверхні рівня землі до однієї або двох границь кварталу (ухил поверхні землі більше 0.008 - 0.01). Вуличні мережі в цьому випадку прокладені лише по проїздах біля понижених сторін кварталів (рис.3.5, ІІ).

Охоплююча схема застосовується при плоскому рельєфі місцевості (ухил до 0.005... 0.007), великих розмірах кварталів та відсутності забудови всередині кварталів. Вуличні мережі прокладають проїздами, які охоплюють квартал з усіх боків (рис.3.5, І).

Черезквартальна схема передбачає, що вуличні мережі прокладені всередині кварталів - від вищерозташованих до нижчерозташованих, що дозволяє скоротити довжину каналізаційних мереж і вартість їх будівництва. Однак застосування цієї схеми потребує точного погодження забудови кварталу і затруднює експлуатацію мереж ( рис. 3.5, ІІІ ).

Рис.3.5. Схеми трасування каналізаційних мереж:

І) за охоплюючою схемою; ІІ) з низового боку кварталу,

ІІІ) черезквартальна;

а, б, в, г – сектори; 10 -15 – номери кварталів.

Каналізаційні лінії слід прокладати прямолінійно. В місцях поворотів мереж, в місцях зміни уклону лінії та діаметру труб, а також в місцях з'єднання декількох ліній необхідно влаштовувати колодязі.

3. Каналізування окремих будинків і споруд

До малої каналізації відносяться мережі й споруди, призначені для відведення й очищення побутових і близьких до них за своїм складом виробничих стічних вод у кількості до 1400 м³/добу. Норма водовідведення побутових вод у малих населених пунктах при наявності упоряджених будинків не перевищує 200 л/добу на одного жителя.

Проектування, будівництво й експлуатація малої каналізації виконується з дотриманням загальних основних положень.

Очисні спорудження цієї системи каналізації розміщають на території об'єкта при каналізуванні окремих будинків або поза ним при каналізуванні населених пунктів; в обох випадках дотримуються установлені санітарно-захисні зони – розриви.

Вибір способу очищення невеликих кількостей стічних вод, комплексу

очисних споруд, їхніх типів і конструкцій у значно залежить від місцевих умов: можливості виділення площі землі під очисні споруди, віддаленості цієї площі від житла, топографії місцевості, ґрунтових, гідрологічних і кліматичних умов, характеру й місця розташування водойми, у яку можуть бути скинуті очищені води.

Для каналізації в малих населених пунктах створюються групові системи водовідведення, що обслуговують групи населених місць, з великими спорудами для очищення й знезаражування стічної води або влаштовуються локальні системи водовідведення малої продуктивності, що обслуговують окремі населені пункти, групи будинків, окремі комунальні споруди, з невеликими установками для очищення й знезаражування води.

Групові системи водовідведення споруджують у районах з високою щільністю населення й близько розташованими населеними пунктами; локальні системи – у районах з порівняно низькою щільністю населення при територіальній віддаленості населених пунктів, а також для дитячих таборів, будинків відпочинку, санаторіїв і кемпінгів.

Установки для очищення й знезаражування води повинні бути прості у виготовленні й експлуатації й обслуговуватися мінімальною кількістю персоналу. Установки повинні забезпечити високу надійність технологічних процесів очищення й знезаражування води при використанні доступних реагентів, доставка й зберігання яких не пов'язані із труднощами.

В малих і селищних системах каналізації як очисні споруди рекомендується застосовувати: а) ґрати з ручним чищенням; б) пісколовки (при продуктивності 200 м³/добу й більше); в) фільтруючі колодязі; г) септики або двохярусні відстійники; д) підземні поля фільтрації, аеробні біологічні ставки, біофільтри, циркуляційні окисні канали й аеротенки, що працюють за принципом продовженої аерації; е) вторинні відстійники; ж) хлораторні й контактні резервуари; з) мулові майданчики.

Також можуть застосовуватися аераційні установки з аеробної стабілізацією надлишкового активного мулу при повному і неповному біологічному очищенню стічних вод.

Очисні спорудження варто розташовувати (відносно найближчого житлового будинку або до групи будинків) з підвітряного боку переважного напрямку вітрів теплого періоду року на певних відстанях і одночасно нижче за течією ґрунтових вод від водозабірних споруд, що живляться цими водами.

Очисні споруди проектуються за умови можливості експлуатації їх або жителями каналізованого об'єкта (місцеві очисні споруди), або обслуговування технічним персоналом ( (селищні очисні спорудження).

Для очищення стічних вод у кількості до 1 м³/добу простими й надійними пристроями є фільтруючі колодязі з водопроникними стінками й дном. Улаштовуються вони в піщаних і супіщаних ґрунтах. Для кращого очищення стічної води в такому колодязі рекомендується влаштовувати штучний фільтр із щебеню або гравію висотою 1 м.

Товщина шару ґрунту між основою фільтра й найвищим рівнем ґрунтових вод повинна бути не менше 1 м. Навантаження на 1 м² фільтруючої поверхні колодязя приймається 80 л/добу в піщаних ґрунтах і 40 л/добу в супіщаних.

Як первинні відстійники можуть застосовуватися септики при кількості стічних вод до 25 м³/добу й двохярусні відстійники для витрати більше 25 м³/доба.

Перед двохярусними відстійниками варто встановлювати ґрати й пісколовку. Конструктивно ці споруди доцільно з’єднувати. Як правило, передбачаються тільки одні ґрати й одна пісколовка з обвідним каналом (лотком).

При середньорічній температурі повітря 3,5° С двохярусні відстійники повинні розміщатися в опалюваних приміщеннях, при середньорічній температурі повітря від 3,5 до 6°С – у неопалюваних приміщеннях.

Для очищення стічних вод у кількості до 15 м³/добу найбільш раціональним типом споруд біологічного очищення є поля підземної фільтрації (мал. 4.159 і 4.160). Улаштовувати їх рекомендується при наявності достатньої за площеюі ділянки землі, на відповідній відстані від населеного пункту, униз за течією ґрунтових вод від водозабірних споруд, що живляться зазначеними водами, на відстані від водозабору не менш 50 м, у супіщаних і піщаних ґрунтах.

При розташуванні полів вище водозабірних споруд питного водопостачання ця відстань визначається з розрахунку самоочищення стічних вод і повинне бути погоджене з органами Державного санітарного нагляду.

При влаштуванні полів підземної фільтрації відстань між найвищим рівнем ґрунтових вод і зрошувальних труб повинна бути не менше 1 м при заглибленні їх не більше 1,8 м і не менш 0,5 м від поверхні землі.

Навантаження на поля підземної фільтрації приймають залежно від кліматичних умов і виду ґрунту (табл. 4.7L).

До складу системи каналізації з полями підземної фільтрації входять наступні споруди: септик, дозуючі та розподільні пристрої й мережа зрошувальних труб.

Септик служить для відстоювання стічної рідини. Місце розташування септика варто вибирати з таким розрахунком,

Читайте також:

1. Внутрішня каналізація
2. Водопостачання та каналізація
3. Водопостачання та каналізація.
4. Зовнішня каналізація

Переглядів: 4471