Зовнішня каналізація

Зовнішньою каналізацією підприємства називають комплекс споруджень, до складу яких входять: мережа підземних каналізаційних трубопроводів з колодязями, місцеві (локальні) очисні спорудження й у деяких випадках насосні станції перекачування,

розташовані на території підприємства за межами будинків. Зовнішня каналізація починається від оглядових колодязів, до яких підключається внутрішня система каналізації, і кінчається місцем скидання стічних вод у міську каналізацію. Розрізняють системи зовнішньої каналізації: господарсько-фекальну; виробничу для брудних стоків, що не містять жиру; виробничу для умовно чистих вод; зливну.

Рис. 6.9. Деталі мережі каналізації:

а - ревізія із кришкою; б - схема трапа із вбудованим гідравлічним затвором; в - чавунна розтрубна труба; г - керамічна розтрубна труба; д - сифон двухоборотний (гідравлічний затвор); е - прочищення; 1 - гумова прокладка; 2 - ґрати; 3 - заглушка

Зовнішня каналізація є продовженням внутрішньої, тому число зовнішніх каналізаційних мереж повинне відповідати числу внутрішніх. Якщо неможливо скористатися міською каналізацією, то для підприємства споруджують самостійні загальні очисні спорудження (станції очищення) і намічають місце для скидання очищених стоків. Міські зовнішні системи каналізації найчастіше бувають загальносплавними й роздільними. Система називається загальносплавний, якщо всі стічні води приділяються по єдиній мережі трубопроводів. При цьому потрібні очисні спорудження великої пропускної здатності, потужні насосні станції й трубопроводи більших перетинів. Загальносплавні системи вимагають більших економічних витрат і тому поширення не одержали, хоча в санітарному відношенні вони найбільш досконалі. Звичайно споруджують повну роздільну систему, яка складається із самостійних мереж. По одній мережі відводять господарсько-фекальні й забруднені виробничі стічні води на очисні спорудження. По іншій мережі труб і каналів скидають атмосферні й умовно чисті виробничі води без очищення у водойми. Трубопроводи побутової, виробничої й дощової каналізації допускається прокладати в одній траншеї. На м'ясокомбінатах улаштовують до чотирьох самостійних каналізаційних мереж: для умовно чистих вод, виробничих зажиренних, виробничих незажиренних і побутових. При великій концентрації забруднень, не відповідної до вимог біологічного очищення, виробничі, брудні стічні води об’єднують з умовно-чистими; завдяки цьому концентрація забруднень знижується. Таке ж рішення приймають, якщо стічні води м'ясокомбінату випускаються в міську каналізацію малої потужності. На

підприємствах молочної промисловості споруджують єдину зовнішню каналізаційну систему, під'єднуючи її до міської каналізації. Допускається будівництво двох мереж: для умовно-чистих і забруднених стічних вод. Каналізація підприємств м'ясної промисловості значно складніше, чим підприємств молочної промисловості. На території підприємств м'ясної промисловості передбачають наступні місцеві очисні спорудження: пісковловлювач-жироловки для очищення виробничих стічних вод, що містять пісок і жири; навозовловлювач із ґратами для стічних вод із приміщень змісту худоби; навозовловлювач й відстійник-дезінфектор для стічних вод і карантину, ізолятора й санітарної бойні; відстійник для зольних вод желатинового цеху; спорудження для збору й видалення каниги; пристрою для вловлювання гною, бруди, масла бензину й дезінфекції при пункті санітарної обробки автомашин. Для пристрою двірської зовнішньої каналізації використовують керамічні, азбестоцементні й бетонні труби діаметрами не менш 150 мм, а для жировмістні стічних вод не менш 200 мм. Найчастіше застосовують керамічні розтрубні труби, що мають діаметри до 600 мм і довжину 0,8...1,2м. Для більшої щільності стиків на гладкому кінці труби передбачені кільцеві канавки. При стикуванні використовують просмолений канат, яким конопатять розтрубний кільцевий паз. Потім стик заливають гарячим бітумом або замазують цементним розчином. Усередині стінки керамічних труб покриті глазур'ю; це сприяє зменшенню шорсткості стінок і гідравлічних опорів. Азбестоцементні труби мають гарні гідравлічні показники, мало піддані корозії, їх легко обробляти й монтувати. Азбестоцементні труби застосовують безнапірні діаметрами до 700 мм. Стикують їх за допомогою муфт і гумових кілець. Бетонні труби виготовляють із піщано-цементних розчинів. Для більших діаметрів передбачають сталеву арматури, підвищуючи міцність стінок труб. Бетонні й залізобетонні труби застосовують в основному для зливової каналізації. Заглублення трубопроводів визначається глибиною промерзання й можливістю руйнування труб з поверхні землі транспортом, що рухається. Найменша глибина заземлення допускаються 0,7 м від поверхні землі до верху труби. Прокладку трубопроводів роблять із урахуванням рельєфу місцевості, планування будинків і розташування випусків внутрішньої каналізації. Трубопроводи прокладають паралельно лінії забудови на відстані не менш 3 м від фундаментів будинків. Підземні трубопроводи монтують без фасонних частин, строго прямолінійно. У місцях поворотів, зміни ухилів, діаметрів або у вузлових крапках, де з'єднуються окремі галузі трубопроводів, установлюють оглядові поворотні й вузлові колодязі. У колодязях трубопровід переривається, що дає можливість здійснювати прочищення трубопроводів при засміченнях. На дні колодязя роблять лоток для протоки води. Оглядові (лінійні, або контрольні) колодязі встановлюють також на довгих прямих ділянках мережі. При діаметрах труб 150...600 мм відстані між цими колодязями приймають відповідно від 35 до 75 м. Каналізаційні колодязі застосовують для прочищення мережі й контролю над її роботою. Колодязі роблять круглими зі збірних залізобетонних елементів заводського виготовлення або прямокутними для трубопроводів діаметрами більш 500 мм. На бетонному дні колодязя влаштовують лоток, що дозволяє воді перетікати з однієї труби в іншу. Усі колодязі перекривають спеціальними чавунними кришками (люками) і обладнають скобами, із круглої сталі для спуска обслуговуючого персоналу для ремонту й прочищення трубопроводів. У вузлових точках, що коли приєднується й магістральний трубопроводи перебувають на різних рівнях, передбачають перепадні колодязі. У перепадні колодязях улаштовують спеціальні водозливні труби щоб уникнути розмиву дна колодязя падаючим

струменем води й для зручності експлуатації. Падаючий струмінь містять у трубу, по якій стічні води скидаються на дно колодязя без удару й бризів. Перепадні колодязі влаштовують також на трубопроводах, розташованих на крутих рельєфах місцевості. Якщо стічні води мають кислу реакцію (рН < 7), то для будівництва колодязів використовують клінкерний, бітумізированний кислотоупорна цегла або кислототривкий бетон. У цих колодязях металеві скоби не встановлюють, а для спуска користуються сходами. Для збору снігових і дощових вод, а також вод, що утворюються при поливі території підприємства, передбачають дощеприймальні колодязі й мережа зливових трубопроводів. По каналізаційній мережі на відміну від водопровідної вода рухається самопливом. Для цього трубопроводи укладають під певним геометричним ухилом (рис. 6.10). При гідравлічному розрахунках каналізаційних трубопроводів визначають діаметри труб з урахуванням витрати стічних вод і перевіряють швидкість плину, яка повинна забезпечити оптимальну транспортуючу здатність потоку для сплаву всіх забруднень.

Рис. 6.10. Перетин каналізаційної труби:

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Внутрішня каналізація	\|	ТЕМА 2. БУДІВЕЛЬНІ МАТЕРІАЛИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.