Внутрішня і зовнішня полатика Франції у 70-90-ті роки
Внутрішня та зовнішня політика Ш. де Голля
Внутрішня політика
¨ Зміцнено владу президента. Президент набув право розпускати Національні збори, висуати законопроекти на референдуми, приймати всю повноту влади при надзвичайних обставинах.
¨ Докладатись зусилля щодо збільшення військової могутності (створено французьку ядерну зброю, балістичні ракети, підводні човни, стратегичні бомбардувальники тощо).
¨ Широко використовувалися методи державного регулювання економіки, стримування доходів (за рахунок заморожування заробітної платні).
¨ Приділялась значна увага досягненням науково-технічної революції.
Зовнішня політика
¨ Франція визнала незалежність Гвінеї, Судану, Сенегалу, Мадагаскару, Дагомеї, Нігеру, Верхньої Вольти, Конго тощо.
¨ Припинено війну в Алжирі, визнано право Алжиру на самовизначення, незалежність (1962 р.).
¨ Підписано договір з ФРН про консультації та воєнне співробітництво.
¨ Франція не підписала договір про заборону випробувань ядерної зброї 1963 р.
¨ Франція засудила агресію США в Індокитаї; Ізраїля проти арабських країн (1966-1967 рр.)
¨ У 1966 р. Франція вийшла зі складу військової організації НАТО, ліквідувала американські військові бази на своїй території.
¨ З 1966 р. почалось поліпшення франко-радянських відносин.
¨ Франція не підписала договір про нерозповсюдження ядерної зброї (1968 р.).
Довгий час єдиною партією, що знаходилась в опозиції до внутрішньої політики Ш. де Голля, була ФКП. Але наприкінці 60-х років опозиці розширилась за рахунок оціалістів та радикалів. У травні-червні 1968 р. почались масові виступи студентівв і робітників проти політики уряду. Ситуацію вдалось врегулювати певними поступками (збільшення зарплатні, подовження відпусток тощо). У 1969 р. Ш. де Голль пішов у відставку після референдуму, проведеного за його ініциативою, але не здобувшого підтримки президентській адміністративній реформі.
1969 р.
¨ Президентом Франції обраний Ж.Помпіду – прибічник “голлізму” (політики Ш. де Голля).
¨ Уряд проводить низку соціальних реформ (введені додаткові пенсії, розширенні права профспілок тощо).
1972 р.
¨ У політичному житті країни посиилюєтья роль лівих партій, які вибороли спільну програму розвитку Франції (у її розробці брали участь і ліві радикали).
1974 р.
¨ Президентом Франції обраний В.Жискар д’Естен – лідер партії незалежних республіканців.
¨ Розпочався певний відхід від “голлізму” в зовнішній політиці – Франція розширила співробітництво з НАТО.
¨ Продовжувало зміцнюватись радянсько-французьке співробітництво, що знайшло відображення у низці договорів та угод.
1981 р.
¨ Президентом Франції обраний Ф.Міттеран – соціаліст, прибічник націоналізації і розширення соціальних програм.
¨ Уряд зосередив зусилля на забезпеченні економічного підйому.
1986 р.
¨ Уряд не досяг успіхів в економиці.
¨ На виборах в Національні збори перемогу здобув блок правих сил, їх лідер Ж.Ширак очолив уряд. Почалася денаціоналізація,були зменшені витрати на соціальну допомогу.
1988-1990 рр.
¨ Президентом знову обраний Ф.Міттеран.
¨ Розпочалась економічна криза (1990-1993 рр.).
1995 р.
¨ Президентом Франції обраний Ж.Ширак.
¨ Посилився страйковий рух у відповідь на соціальні рформи, розпочаті урядом (збільшення податків, обов’язкові сплати у фонд соціального страхування).
¨ Зростало безробіття.
¨ Наприкінці 90-х років економічне становище Франції та її міжнародна політика не зазнали радикальних змін. Франція бере активну участь в європейській інтеграції, НАТО.