Внутрішня і зовнішня полатика Франції у 70-90-ті роки

Внутрішня та зовнішня політика Ш. де Голля

Внутрішня політика

¨ Зміцнено владу президента. Президент набув право розпускати Національні збори, висуати законопроекти на референдуми, приймати всю повноту влади при надзвичайних обставинах. ¨ Докладатись зусилля щодо збільшення військової могутності (створено французьку ядерну зброю, балістичні ракети, підводні човни, стратегичні бомбардувальники тощо). ¨ Широко використовувалися методи державного регулювання економіки, стримування доходів (за рахунок заморожування заробітної платні). ¨ Приділялась значна увага досягненням науково-технічної революції.

Зовнішня політика

¨ Франція визнала незалежність Гвінеї, Судану, Сенегалу, Мадагаскару, Дагомеї, Нігеру, Верхньої Вольти, Конго тощо. ¨ Припинено війну в Алжирі, визнано право Алжиру на самовизначення, незалежність (1962 р.). ¨ Підписано договір з ФРН про консультації та воєнне співробітництво. ¨ Франція не підписала договір про заборону випробувань ядерної зброї 1963 р. ¨ Франція засудила агресію США в Індокитаї; Ізраїля проти арабських країн (1966-1967 рр.) ¨ У 1966 р. Франція вийшла зі складу військової організації НАТО, ліквідувала американські військові бази на своїй території. ¨ З 1966 р. почалось поліпшення франко-радянських відносин. ¨ Франція не підписала договір про нерозповсюдження ядерної зброї (1968 р.).

Довгий час єдиною партією, що знаходилась в опозиції до внутрішньої політики Ш. де Голля, була ФКП. Але наприкінці 60-х років опозиці розширилась за рахунок оціалістів та радикалів. У травні-червні 1968 р. почались масові виступи студентівв і робітників проти політики уряду. Ситуацію вдалось врегулювати певними поступками (збільшення зарплатні, подовження відпусток тощо). У 1969 р. Ш. де Голль пішов у відставку після референдуму, проведеного за його ініциативою, але не здобувшого підтримки президентській адміністративній реформі.

1969 р.

¨ Президентом Франції обраний Ж.Помпіду – прибічник “голлізму” (політики Ш. де Голля). ¨ Уряд проводить низку соціальних реформ (введені додаткові пенсії, розширенні права профспілок тощо).

1972 р.

¨ У політичному житті країни посиилюєтья роль лівих партій, які вибороли спільну програму розвитку Франції (у її розробці брали участь і ліві радикали).

1974 р.

¨ Президентом Франції обраний В.Жискар д’Естен – лідер партії незалежних республіканців. ¨ Розпочався певний відхід від “голлізму” в зовнішній політиці – Франція розширила співробітництво з НАТО. ¨ Продовжувало зміцнюватись радянсько-французьке співробітництво, що знайшло відображення у низці договорів та угод.

1981 р.

¨ Президентом Франції обраний Ф.Міттеран – соціаліст, прибічник націоналізації і розширення соціальних програм. ¨ Уряд зосередив зусилля на забезпеченні економічного підйому.

1986 р.

¨ Уряд не досяг успіхів в економиці. ¨ На виборах в Національні збори перемогу здобув блок правих сил, їх лідер Ж.Ширак очолив уряд. Почалася денаціоналізація,були зменшені витрати на соціальну допомогу.

1988-1990 рр.

¨ Президентом знову обраний Ф.Міттеран. ¨ Розпочалась економічна криза (1990-1993 рр.).

1995 р.

¨ Президентом Франції обраний Ж.Ширак. ¨ Посилився страйковий рух у відповідь на соціальні рформи, розпочаті урядом (збільшення податків, обов’язкові сплати у фонд соціального страхування). ¨ Зростало безробіття.

¨ Наприкінці 90-х років економічне становище Франції та її міжнародна політика не зазнали радикальних змін. Франція бере активну участь в європейській інтеграції, НАТО.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Франція	\|	Італія у 1947-1990 рр.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.118 сек.