Виникнення класичної політичної економії у Франції.

Засновником класичної політичної економії у Франції К.Маркс називає П. Буагільбера (1646—1714). На формуванні його світогляду позначились особливості економічного розвитку Франції: панування феодалізму, слабкий розвиток промисловості, зубожіння сільського населення. В економічній теорії та в економічній політиці неподільно панував меркантилізм.

У своїх працях «Докладний опис становища Франції» (1696), «Роздрібна торгівля Франції» (1699), «Міркування про природу багатства, грошей і податків» (1707) та інших Буагільбер виступив з гострою критикою меркантилізму. Усупереч останньому він джерелом багатства вважав не обіг, а виробництво, зокрема сільське господарство. Він оголошував себе адвокатом сільського господарства та виступав за реформування економічної політики в інтересах аграріїв.

Справжнє багатство нації для нього — це різні корисні речі, передовсім продукти землеробства, а джерелом багатства є праця.

Теорія вартості. Проголосивши Буагільбера засновником класичної політичної економії у Франції, К. Маркс називає його (як і Петті) прихильником трудової вартості. Як же визначає вартість Буагільбер? Він виділяє ринкову ціну й «істинну», або «справедливу», вартість, що залежить від робочого часу. «Істинна» вартість одного товару визначається іншим товаром, на який витрачено стільки ж робочого часу. Отже, як і в Петті, йдеться про еквівалентний обмін. Проте на відміну від Петті, який аналізував мінове відношення між товарами і грішми, Буагільбер розглядає прямий товарообмін. Він — супротивник грошей, які, на його думку, порушують природну рівновагу товарного обміну. Порушення рівноваги, підкреслював він, задушить усе в державі.

Фізіократи — французькі економісти другої половини XVIII ст., представники класичної політичної економії. Саме їх західні економісти називають засновниками політичної економії. Назва цієї наукової школи походить від грецьких слів «фізіс» — природа і «кратос» — влада. Вивчаючи це питання, необхідно уяснити, чим зумовлена поява школи фізіократів саме у Франції,

в економічній політиці якої неподільно панував меркантилізм, фізіократи виступили проти меркантилізму і висунули на перший план аграрну проблему. Саме тому критика меркантилізму набрала в них аграрного характеру. Фізіократи на відміну від меркантилістів були прихильниками економічного лібералізму.

Утворилася школа фізіократів наприкінці 50-х pp. XVIII ст. її представниками були: Ф. Кене, Дюпон де Немур, маркіз Мірабо, Мерсьє де ла Рів'єр, Ж. Тюрго та ін. Визнаним главою школи фізіократів був Ф. Кене (1694—1774). Його перу належить низка економічних праць, зокрема «Економічна таблиця» (1758), «Загальні принципи економічної політики держави», «Про торгівлю» (1760), «Аналіз економічної таблиці», «Діалог про ремісничу працю», «Зауваження відносно грошового процента» (1766) та ін.

Фізіократи де в чому розвивають ідеї Буагільбера, проте їхні погляди зовсім не тотожні. Основу концепції фізіократів становить ідея «природного порядку». Мерсьє де ла Рів'єр, Дюпон де Немур визначають фізіократію як «науку природного порядку». Цю ідею розвиває і Кене. Природний порядок панує як у природі, так і в суспільстві. Закони природного порядку створено Богом, вони вигідні людству, є вічними і незмінними. Основою природного порядку в Кене є право власності.

Економічна програма фізіократів формувалась у боротьбі проти меркантилістів. Якщо останні всю увагу концентрували на аналізі явищ у сфері обігу, то фізіократи перенесли свої дослідження у сферу виробництва. Кене, зокрема, висунув ідею еквівалентності обміну за умов природного порядку. Якщо обмін є еквівалентним, то він не породжує багатства. Збагачення країни фізіократи пов'язують з матеріальним виробництвом, зокрема із сільським господарством.

Основою економічної системи Кене є учення про «чистий продукт». Це надлишок продукції над витрати виробництва. Створюється він лише в сільському господарстві, оскільки тут діє природа, здатна збільшувати споживні вартості. У промисловості відбувається не збільшення натуральних вартостей, а лише їх складання, комбінування, зміна форм.

Отже, необхідно уяснити, що «чистий продукт» у Кене має натуральну форму, він є дарунком природи, а вартість обмежується споживною вартістю. «Чистий продукт» у фізіократів ототожнюється із земельною рентою, яку одержують землевласники. Саме тому фізіократи виступали за проведення податкової Реформи з наміром усі види податків замінити одним — поземельним.

Із поняття «чистого продукту» фізіократи виводили і своє розуміння продуктивної й непродуктивної праці. У них продуктивною є праця, що створює «чистий продукт», тобто праця в сільському господарстві, інші види праці вони оголошували «безплідними». Відповідно до цього Кене здійснює й поділ суспільства на класи. Він виділяє три класи: продуктивний — землероби, непродуктивний — виробники, що зайняті всіма іншими видами праці, і власники.

Капітал фізіократи розглядають в уречевленій формі. Аналізуючи цю категорію, слід звернути увагу на розмежування фізіократами складових капіталу, залежно від способу перенесення вартості на готовий продукт різними частинами капіталу. Отож, у фізіократів ми бачимо вже (хоч іще в зародку) розуміння поділу капіталу на основний і оборотний.

Гроші в Кене не мають товарного походження. Це лише засіб, що полегшує обмін. Виступаючи проти меркантилістів, які ставили гроші в центр усіх економічних програм, фізіократи досить зневажливо ставились до цієї економічної категорії. Зокрема Кене виступає проти нагромадження грошей, оскільки це — безплідне багатство.

Економічна таблиця Ф. Кене. Геніальною ідеєю назвав К. Маркс спробу Кене проаналізувати процес відтворення всього суспільного капіталу. Відтворення і обіг суспільного капіталу Кене викладає у своїй знаменитій «Економічній таблиці». У ній знайшли відображення всі сторони економічного вчення Кене: «чистий продукт», капітал, гроші, продуктивна й непродуктивна праця тощо. Розглядаючи це питання, слід звернути увагу на ті методичні засади, з яких виходить Кене в своєму аналізі. Відповідно слід простежити, як відбувається рух суспільного продукту, як він у процесі обігу розподіляється між трьома класами і як формуються передумови відтворення. Це питання бажано розглянути не лише за підручником, а й за першоджерелом.

А. Тюрго (1727—1781) — продовжує розвивати ідеї фізіократів. «Чистий продукт» він називає «фізичним даром родючості», «чистим даром» понад заробітну плату. Якщо у фізіократів він є даром природи, то в Тюрго він — результат більшої продуктивності праці робітника в сільському господарстві.

Цінність він пов'язує з корисністю речі, її здатністю задовольняти потреби. Цінність або «природна ціна» не має внутрішньої субстанції. Це величина відносна. У процесі обміну відбувається обмін рівновеликими цінностями. Проте суб'єктивно кожний з учасників обміну одержує більше, ніж віддає (порівняйте визначення цінності Тюрго з визначенням Буагільбера).

Ціна в Тюрго залежить від попиту і пропозиції. Капітал — нагромаджена цінність. Капіталісти (промислові, торгові, позичкові), пише Тюрго, сконцентрували в своїх руках рухоме багатство (засоби виробництва, предмети споживання, гроші). Нагромадження багатства цей клас здійснив за рахунок власної ощадливості. Отже, первісне нагромадження капіталу, на думку Тюрго, є результатом ощадливості.

Прибуток він (на відміну від Кене) розглядає, як самостійний вид доходу і називає правомірним прибуток промислового капіталіста й торговця, пояснюючи це тим, що без рухомого капіталу неможливе жодне виробництво. Капітал також сприяє збільшенню «чистого продукту». Капіталіст, авансуючи капітал, ризикує втратити його. Саме тому Тюрго прибуток промислового капіталіста й торговця вважає «заробітною платою за працю, турботи, ризик». Виправдовує він і процент. Правомірність процента виводилась Тюрго з порівняння процента як «ренти тимчасової» з «вічною рентою» — земельною, яку власник капіталу міг би мати, купивши землю. Процент, як і прибуток, у нього — це частина «чистого прибутку».

У Тюрго вже є певне розуміння товарної природи грошей. Проте він їх розглядає як звичайні товари і стверджує, що в кожному товарі закладено потенційні гроші.

Аналізуючи погляди Тюрго. слід звернути увагу на те, що він був не лише теоретиком, а й практиком, який намагався втілити в життя ідеї фізіократів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Виникнення класичної політичної економії в Англії. В Петті.	\|	Економічне вчення А.Смітта

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.