Внутрішня та зовнішня політика Японії в 30-х роках.

Погіршення економічної ситуації відбилося на антиурядовому опозиційному русі. Майже постійними були страйки кваліфікованих робітників промисловості та транспорту, у сільській місцевості траплялися напади на представників влади та землевласників. Активним був студентський рух. Промислові кола вимагали від уряду політики обмеження ввозу капіталу та керованої інфляції. У той самий час відбувалися виступи на окупованих Японією територіях Кореї та Тайваню. Збройні виступи на Тайвані в листопаді 1930 р. вдалося придушити лише за допомогою військової авіації.

Поряд із цивільними опозиційними рухами, на зламі 30-х років сформувався потужний підпільний ультранаціоналістичний рух у середовищі військових. Офіцерство було незадоволене скороченням армії та зменшенням заробітної плати. Особливе незадоволення військово-морського командування викликало підписання урядом 1930 р. у Лондоні угоди з обмеження морських озброєнь. Адмірали почувалися ображеними, оскільки угоду було підписано без погодження з головним військово-морським штабом. У вересні 1930 р. група армійських офіцерів на чолі з підполковником Хасімото Кінгоро організувала таємне "товариство "Сакура", що готувало встановлення військової диктатури. Ідеологією товариства став "ніппонізм", що полягав у вивищенні японської нації, беззастережному культі імператора та претензіях на світове панування. Серед ідеологів військового руху найпомітнішим був історик та філософ Окава Сюмей.

У березні 1931 р. товариство "Сакура" підготувало державний переворот, але через суперечки самих організаторів не довело його до кінця. Планувалося, організувавши безпорядки під приводом захисту влади, зайняти урядові інституції й зажадати зміни уряду та державного курсу. У жовтні того ж року влада розкрила нову змову офіцерів генштабу, в якій брав участь X. Кінгоро. Змовники планували відновити режим військової диктатури Аракі Садао. Оскільки змову було розкрито ще на стадії підготовки, уряд обмежився досить м'якими покараннями винних.

Хоча путч було придушено, уряд пішов у відставку. 12 грудня 1931 лідер "Сейюкай" Інукаі сформував уряд. Аракі Садао в новому уряді отримав портфель військового міністра. Новий уряд вдався до інфляції, заборонив вивіз з країни золота й почав посилену пропаганду колонізації Маньчжурії та Кореї. Незважаючи на сприяння колоністам, упродовж 1932-1937 років лише 2617 переселенців осіло у Маньчжурії.

9 лютого 1932 р. буддистський монах Ібаракі Іноуе Хімесі створив таємний "Кривавий союз". Давши клятву вірності ідеалам Великої Японії, члени союзу здійснили низку терористичних актів, вбивши, зокрема, колишнього міністра фінансів та головного керуючого справами концерну Міцуі, яких уважали винними у фінансовому занепаді країни. Суди над убивцями перетворилися в публічний виклад програми "Кривавого союзу".

Чергова спроби військового перевороту відбулася 15 травня 1932 р. Група з трьох морських і чотирьох армійських офіцерів, увірвавшись у будинок уряду, вбила прем'єра Інукаі. Інша група змовників закидала гранатами штаб-квартиру партії "Сейюкай", Японський банк та банк Міцуі, управління поліції. За містом загони заколотників напали на електростанцію. Змовники очікували, що їх виступ підтримає населення та частини столичного гарнізону, але цього не трапилося. Виступ було придушено.

17 травня 1932 р. сформовано уряд, очолений адміралом у відставці Сайто Мінору. Аракі залишився військовим міністром. До уряду "національної єдності" увійшли представники обох конкуруючих партій. Задекларувавши політику наведення порядку, уряд удався до обмежених репресій, які були скеровані переважно проти лівих. Посилення політичного контролю уряду над внутрішнім життям країни виявилося, зокрема, в створенні "Ради з питань внутрішньої безпеки", метою якої, за словами Аракі, була "координація сил армії і тилу щодо забезпечення оборони країни в широкому розумінні цього слова".

У липні 1934 р. через скандал з приводу виявленої в міністерстві фінансів корупції Сайто подав у відставку. Новий уряд очолив морський міністр попереднього кабінету Окада Кейкуке. В уряді залишилося лише по одному представникові від "Мінсейто" та "Сейюкай", і загалом його політика тала значно агресивнішою. На початку 1935 р. в Японії розпочалася широка громадська дискусія навколо офіційної доктрини держави, запропонованої 1914 р. професором Мінобе Тацукіті. Доктрина Тацукіті твердила, що "суверенітет належить державі, а імператор є вищим органом держави". Обурення націоналістичних кіл викликало "приниження" ролі імператора. Уряд вимушений був опублікувати "Роз'яснення щодо державного ладу", в якому спростував доктрину Мінобе, оголосивши імператора божеством.

Тим часом у середовищі військових відбувся поділ стосовно планів подальшого державного розвитку країни на: "кодоху" ("імператорський шлях") та "тосейху" ("група контролю"). Першу, очолену генералами Аракі та Мадзакі, підтримувала стара родова аристократія, другу, ж очолену Нагата Тецудзаном - представники фінансово-промислових кіл. Прихильники "імператорського шляху" вважали, що головною передумовою майбутнього зростання японської нації є розвиток патріотичних почувань, гартування духу, формування національного міфу. Більш прагматичні члени "групи контролю" схилялися до впровадження конкретних планів розвитку військової промисловості та розбудови армії та флоту. Швидко між обома групами дійшло до конфлікту, в результаті якого в листопаді 1935 р. прихильник "імператорського шляху" підполковник Аідзава вбив генерал-лейтенанта Нагату безпосередньо в будинку військового міністерства.

Група радикально настроєних військових 26 лютого 1936 р. вчинила чергову спробу військового перевороту. Змовники захопили урядові будинки в Токіо й убили кількох керівників уряду, однак сам прем'єр уцілів Путчисти помилково вбили його брата, дуже схожого на голову уряду. Хоча заколот й придушили, уряд змушений був піти у відставку. У березні 1936 р. новий уряд сформував колишній посол у Москві Хірота Хіротаке, відомий як запеклий ворог СРСР. Уряд запропонував дві програми: "Обнова всієї політики" та "Оборона держави в широкому розумінні". Новопризначений військовий міністр розпочав чистку в армії. Переорієнтовуючись на підготовку закордонної експансії новий уряд взявся за переведення економіки на військові рейки.

Продовжуючи започаткований 1927 р. Танакою курс, 11 серпня 1936 р. "Рада п'яти міністрів запропонувала основні принципи зовнішньої політики, що, зокрема, включали пункти про те, що - Японія обирає шлях великої держави, проводить військові приготування, творить політичний союз разом з Китаєм і Маньчжоу-Го, здійснює економічне проникнення в регіон південних морів . На початку 1937 р. під тиском військових кіл, які вважали недостатнім рівень військових «виготувань країни спочатку військовий міністр, а згодом і весь уряд пішли у відставку. Після нетривалого правління кабінету генерала Хаясі Сендзюро в травні 1937 р. прем'єр-міністром став кнзь Коное Фухіморо, що запропонував програму "ліквідації суперечностей усередині держави . У зовнішній політиці кабінет Коное вдався до розгортання широкомасштабної агресії в Китаї. Після інциденту 7 липня 1937 р. біля мосту Лугоуцяо на території Китаю почалася справжня війна.

У вересні 1937 р. уряд оголосив "всезагальну мобілізацію всіх духовних сил народу", а в березні наступного року парламент затвердив закони про надання урядові надзвичайних політичних та економічних прав.

У січні 1939 р. уряд Коное змушений був піти у відставку через невдачі в китайській політиці. Новий уряд Хірануми ще більше почав орієнтуватися на зближення з Німеччиною та Італією. Японія почала орієнтуватися на організовану за нацистськими взірцями тоталітаризацію усіх сторін суспільного життя та економіки. У зовнішній політиці Японія також вдалася до агресивних дій. У травні 1939 р. розпочалися бої з монгольськими та радянськими військами в районі річки Халхін-Гол.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Японія після Першої світової війни.	\|	Японія на першому етапі Другої світової війни.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.