Японія на першому етапі Другої світової війни.

Початок Другої світової війни застав японських лідерів зненацька. Гітлер не вважав за потрібне повідомляти далекосхідних союзників про свої європейські плани. Тим часом спочатку успішні для японців бої на Халхін-Голі завершилися неочікуваною поразкою. Під впливом цієї поразки та початку бойових дій у Європі японці уклали з СРСР 16 вересня 1939 р. угоду про припинення вогню.

Період 1939-1941 років позначився поступовим погіршенням міждержавних стосунків між Японією та США. Спостерігаючи за японськими успіхами в Китаї та розгортанням підготовки до широкомасштабної експансії в регіоні, уряд Сполучених Штатів, формально дотримуючись нейтралітету, почав готувати громадську думку до неминучості військового зіткнення з Японією. У пресі розгорнулася кампанія проти звірств імператорської армії супроти цивільного населення Китаю. З ініціативи конгресмена Кордела Галла було запроваджено "моральне ембарго" на поставки стратегічних матеріалів. Виробникам такої продукції уряд рекомендував в індивідуальному порядку розглянути можливість припинення співпраці з Японією. 26 вересня 1939 р. президент Франклін Рузвельт звернувся до промисловців з приватним проханням припинити продаж Японії 11 видів промислової продукції.

У відповідь на ці кроки в Японії розпочалося педалювання пропагандистської кампанії "боротьби з білим імперіалізмом". Проголосивши себе захисниками пригноблених європейцями та американцями народів Південно-Східної Азії, японці намагалися замаскувати свою експансію гаслами звільнення від "білих імперіалістів". Крім пресової пропаганди, японці вдалися до практичних кроків, демонструючи бажання витіснити європейців з регіону. Було блоковано сетльменти в Тяньцзині та Шанхаї, а також кордон з Гонконгом.

У кінці 1939 р. японський уряд проголосив гасло створення "Великої Східноазійської сфери процвітання". Зважаючи на погіршення становища Франції та Англії, які, все більше втягуючись у війну з Німеччиною, змушені були послабити військову присутність у регіоні, японські військові розпочали розробку конкретних планів завоювань європейських колоніальних володінь. Створений на початку 1940 р. кабінет Йонаї, вже 12 січня відмовившись від угоди про абітраж, звернувся з ультиматумом до Голландії. Японці вимагали надання їм у Голландській Індії (Індонезії) торгівельних переваг і гарантованих поставок великих обсягів необхідних оборонній промисловості нафти та каучуку. У червні голландський уряд погодився на японські вимоги. Одразу ж після того, 18 червня 1940 р. Токіо звернулося до уряду маршала Петена з проханням дозволити розмістити на півночі французького Індокитаю військові місії, що контролюватимуть дотримання заборони на перевезення військових вантажів для гоміньдану через Тонкій. Зважаючи на загрозу повної окупації колонії, французький генерал-губернатор Катру 20 червня 1940 р. дав згоду на розміщення японських спостерігачів на залізницях півночі Індокитаю. Упевнившись у своїх силах, японці звернулися з пакетом вимог і до Англії. Токіо вимагало вивести військові гарнізони з Шанхая, закрити для контрабанди військових матеріалів кордон між Гонконгом і китайською територією та припинити їх постачання урядові Чан Кайші через Бірманську дорогу. Спочатку схильні до опору

англійці після консультацій зі США погодилися на японські вимоги. Сполучені Штати заявили, що в даний момент ще не є готовими підтримати свого союзника у відкритому конфлікті з Японією. 17 липня 1940 р. Англія терміном на 3 місяці закрила Бірманську дорогу - Гоміньдан опинився на межі повної поразки.

Незважаючи на дипломатичні успіхи, військові кола добилися відставки уряду Йонаї, який уважався надто по-пацифістськи настроєним. Новий уряд Коное 1 серпня 1940 р. звернувся до Франції з вимогою дозволити розміщення в Тонкіні значних японських гарнізонів, які, крім залізниць, мали взяти під контроль головні аеродроми країни. Під тиском Німеччини, котра підтримала японські вимоги, 29 серпня 1940 р. французи погодилися на введення до Індокитаю японських військ. Японія оголосила, що "поважатиме французький суверенітет в Індокитаї" та не втручатиметься до справ цивільної адміністрації.

До війни з Францією за анексовані французами в 1907 р. тайські території в листопаді 1940 р. Японія підштовхнула союзний їй Таїланд. Хоча в сухопутних, а особливо морських боях французам удалося майже повністю розгромити таїландців, під тиском японців та німців 10 березня 1941 р. уряд Віші мусив поступитися спірними територіями на кордоні Лаосу та Камбоджі. Остаточну мирну угоду між Францією і Таїландом було підписано 9 травня 1941 р.

З огляду на такий розвиток подій у вересні 1940 р. США повністю припинили експорт алюмінію, чорних металів та авіадеталей до Японії. У відповідь Японія 27 вересня 1940 р. підписала з Німеччиною спеціальну угоду, що передбачала, зокрема, розмежування "життєвого простору". На відміну від "Антикомінтернівського пакту", ця угода була спрямована не проти СРСР, а проти США. Водночас дещо поліпшилися відносини з СРСР. Незважаючи на незадоволення Берліна, 13 квітня 1941 р. Японія підписала з СРСР пакт про ненапад терміном на 5 років.

У травні 1941 р. прем'єр-міністр Коное оголосив три принципи, за умови дотримання яких Японія погоджувалася нормалізувати стосунки зі США. Ці принципи полягали у визнанні Японії та Китаю созниками в антикомуністичній боротьбі, дипломатичному визнанні Маньчжоу-Го та розробці координованої політики протидії поширенню комунізму в регіоні Південно-Східної Азії. Не бажаючи йти на пряму конфронтацію з Японією, Сполучені Штати Америки не дали чіткої відповіді на поставлену пропозицію і вдалися до затягування переговорів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Внутрішня та зовнішня політика Японії в 30-х роках.	\|	Японія під час Тихоокеанської війни.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.001 сек.