• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Афро-азійський світ після Першої світової війни.

Проблеми та перспективи афро-азійського регіону на порозі XXI століття.

Деколонізація країн Азії та Африки.

Національно-визвольні рухи міжвоєнного періоду в країнах Азії та Африки.

Афро-азійський світ після Першої світової війни.

ТЕМА: Особливості розвитку країн Азії та Африки в XX ст.

ЛЕКЦІЯ № 1.

Переломним моментом в історії більшості країн Африки та Азії стала Перша світова війна. У її бойових діях брали участь сотні тисяч мешканців азійських та африканських колоніальних володінь європейських країн. Розміщення військових замовлень на фабриках та заводах колоній спричинило кількісне зростання національної промисловості, сприяло формуванню національних кадрів. Це безпосередньо вплинуло на зростання політичної активності, рівня національної самосвідомості та сепаратистських настроїв. Отримавши європейську військову освіту та бойовий досвід, багато солдат та офіцерів — вихідців з азійських і африканських країн — згодом стали лідерами національно-патріотичних рухів. З іншого боку, оголосивши про підтримку своїх метрополій у світовій війні, навіть помірковано налаштовані політики в колоніях очікували зміни в ставленні до їхніх вимог. Лояльні в ставленні до колоніальної адміністрації національні рухи, як. наприклад, Індійський національний конгрес, чекали після Першої світової війни позитивних змін у політичному режимі управління колоніями.

Іншим важливим наслідком Першої світової війни стала ліквідація в країнах Азії та Африки міфу про всевладність та непереможність європейців. Під тиском обставин більшість європейських країн у ході війни вдавалися до підтримки національних рухів на території колоніальних володінь своїх противників. У багатьох випадках європейські емісари прямо розпалювали національно-патріотичні почування пригноблених народів, звичайно ж, бажаючи використати їх у своїх інтересах. Прикладами такої "співпраці" є діяльність німецького полковника Пауля Леттов-Форбекз в англійських та французьких колоніальних володіннях в Африці, або ж англійського розвідника Томаса Лоуренса серед арабських племен Аравії. Вважаючи головним результатом Першої світової війни компрометацію білої раси перед афро-азійським світом, Освальд Шпенглер писав ""Ця війна була першою поразкою білої раси, а мир, укладений у 1918 р., — першим великим тріумфом кольорового світу... Вони відчули свою сукупну силу і слабкість інших, вони стали зневажати білих, як колись Югурта — могутній Рим. Не Німеччина, а Захід програв світову війну втративши повагу кольорових. Білі пани не змогли утримати свого рангового стану. Сьогодні вони ведуть переговори там, де ще вчора наказували, а завтра змушені будуть улеслювати, щоб узагалі мати змогу вести переговори".

Відчуваючи загрозу своїм колоніальним інтересам, після закінчення Першої світової війни західні країни виступили єдиним фронтом, солідаризуючись у питаннях подальшого устрою колишніх колоніальних володінь переможених держав. Спробою створення нового світопорядку стало встановлення мандатної системи. Стаття 22 пакту Ліги Націй передбачала можливість встановлення політичної опіки розвинутих держав над народами тих країн, "які самі не в змозі управляти своїм життям". Ліга встановила три типи мандатів: А, В і С. Мандати А надавалися для управлінні колишніми колоніями Османської імперії, що мали порівняно високий рівень економічного розвитку, національні еліти та розвинену соціальну інфраструктуру й потребували лише тимчасової опіки на шляху до повної незалежності. Країни мандатори типу А обиралися з урахуванням і мешканців підмандатних країн. Мандаторами цього типу стали Англія та Франція. Мандати типу В встановлювалися в африканських країнах, що через відсутність національних кадрів та політичних інститутів були нездатними до самоуправління. До країн під мандатами типу С потрапили найменш розвинені території Південно-Західної Африки та Тихого океану. У зв'язку з надзвичайно низьким рівнем їх розвитку країни-мандатори отримали дозвіл управляти ними як частиною своєї національної території. Головну частину мандатів було розподілено між Англією, Францією, США та Японією 6 травня 1919 р. Колишні німецькі володіння в Південно-Західній Африці передано Південно-Африканському союзу, а німецьку частину Нової Гвінеї — Австралії.

Читайте також:

1. А – до відновлення, б – після відновлення.
2. Акціонерні товариства випускають облігації на суму не більше 25 % від розміру статутного капіталу і лише після повної оплати всіх випущених акцій.
3. Алгоритмічна конструкція повторення та її різновиди: безумовні цикли, цикли з після умовою та з передумовою.
4. Антивоєнні рухи напередодні Першої світової війни
5. Архівна справа в Україні в роки другої світової війни
6. Близький Схід під час Другої світової війни.
7. Боротьба за союзників як провідна тенденція дипломатії в період війни.
8. Взаємозалежність суб'єктів світової економіки — об'єктивна передумова координації економічної політики
9. Вивчення стороною захисту матеріалів кримінальної справи після закінчення досудового слідства.
10. Визначте місце України в планах імперіалістичних держав напередодні та на початку Першої Світової війни. В чому полягала трагедія українського народу в цій війні?
11. Визначте пріоритетні напрями освітньої, наукової і промослової політики України після проголошення її незалежності.

Переглядів: 2589