Японія після Першої світової війни.

Японія під час Тихоокеанської війни.

Японія на першому етапі Другої світової війни.

Внутрішня та зовнішня політика Японії в 30-х роках.

Японія після Першої світової війни.

ТЕМА: Японія в 1918-1945 роках

ЛЕКЦІЯ № 4.

У результаті Першої світової війни Японія суттєво зміцнила свої політичні позиції в регіоні Південно-Східної Азії. Японські війська розташовувалися на території Китаю, Маньчжурії, Кореї та російського Далекого Сходу. Військові замовлення спричинили економічне зростання та встановлення монопольного становища Японії в певних галузях регіонального поділу праці. Японія майже повністю монополізувала ринок міжнародних морських перевезень у Тихому океані.

Разом з тим надзвичайне напруження економіки внаслідок воєнних замовлень призвело до загострення внутрішньополітичної ситуації. Про незадоволення економічним курсом уряду свідчили "рисові бунти", що впродовж серпня — вересня 1918 р. охопили дві третини території країни. Причиною антиурядових виступів стало різке зростання цін на рис — головний продукт споживання японців. З серпня 1918 р. дружини рибалок одного з прибережних поселень у префектурі Тояма захопили завантажене рисом судно, а згодом почали громити магазини та склади спекулянтів. Через тиждень виступи перекинулися до великих міст — Кіото, Осаки, Кобе, Нагої, Токіо та інших. Під час заворушень грабували рисові склади та будинки багатіїв. Загалом у виступах взяло участь близько 10 млн. осіб. Мобілізувавши війська, урядові вдалося придушити виступи. Заарештовано 8000 осіб, у багатьох випадках затриманих розстрілювали на місці як мародерів. Уряд заборонив будь-які пресові публікації про події бунтів.

Змушені реагувати на незадоволення економічною політикою, імператорські кола у вересні 1918 р. сформували новий уряд, очолений лідером партії "Сейюкай" Харою. Новий уряд, поєднуючи політику батога та пряника, вдався до лібералізації виборчого законодавства, понизивши майновий ценз для виборців і водночас не допустивши прийняття закону про загальне виборче право. У зовнішній політиці уряд Хари продовжив політичний курс попереднього кабінету й надалі утримуючи війська на російському Далекому Сході та жорстоко придушивши національні виступи в Кореї в березні — квітні 1919р.

Тим часом порівняно сприятлива для Японії зовнішньополітична ситуація змінилася. Великі держави, вирішивши питання повоєнного устрою Європи, звернули свою увагу на Далекий Схід. Проблемам тихоокеанського врегулювання та питанням обмеження морських озброєнь було присвячено Вашингтонську конференцію, що розпочала свою роботу в листопаді 1921 р. У результаті об'єднаних зусиль європейських дипломатій Сполученим Штатам Америки вдалося потіснити Японію в регіоні та добитися вигідних умов для економічного поширення своїх впливів. США змусили Японію розірвати японо-англійський союз 1902 р. Частково було ліквідовано у привілейоване становище Японії в Китаї, нав'язане свого часу програмою "21 пункту". Хоча конференція обмежила рамки зростання ВМС Японії, проте до успіхів японської дипломатії потрібно віднести зафіксоване в рішеннях право на розбудову військових баз на території її володінь.

У 1920-1921 роках у японській економіці почався спад, спричинений, з одного боку, світовою економічною кризою, а з іншого — постійним скороченням експорту до Китаю. У 1918 р. на Китай припадало майже 80% японського експорту. У наступні роки його рівень постійно падав: з 567 млн. ієн у 1919 р. до 34 млн. ієн у 1923 р. Головними причинами цього процесу були бойкот японських товарів у Китаї, розвиток національної промисловості та посилена конкуренція з боку компаній США та Англії. Лише в 1924-1925 роках спостерігалося певне пожвавлення експорту.

Свої економічні проблеми Японія традиційно намагалася вирішувати засобами політичного та військового тиску, що, однак, не завжди вело до бажаних результатів.

Урядові вдалося подолати економічний спад початку 20-х років завдяки великим урядовим субсидіям збитковим підприємствам, що, однак, не вирішило проблему незбалансованості економіки, а лише відклало її вирішення. "Під завісу" виходу із кризи Японію спіткало велике стихійне лихо. 1 вересня 1923 р. у країні відбувся один із найсильніших землетрусів в історії людства. Загинули десятки тисяч людей, мільйони залишилися без даху над головою. Загальні збитки, спричинені землетрусом, становили близько 5,5 млрд. ієн. У багатьох районах країни одразу після землетрусу почалося мародерство та грабежі. Звинувативши в цьому китайських та корейських емігрантів, а також комуністів, поліція вдалася до репресії. Серед розстріляних без суду був один із лідерів 5 японських комуністів Каваї. На початку наступного року комуністична партія Японії саморозпустилася.

У кінці 1923 р. у Японії почалася стабілізація економіки. Значною мірою поліпшення економічного стану було пов'язано з відновлювальними роботами після землетрусу. Уряд наклав мораторій на виплату всіх боргів і почав видавати населенню компенсації за зруйноване майно. До країни було залучено іноземні інвестиції. Значну допомогу Японія отримала безкоштовно.

У 1925 р. було прийнято закон про загальне виборче право для чоловіків (вступав у дію з 1928 р.) та закон про захист громадського спокою, що передбачав покарання не лише за антиурядову діяльність, а й за "небезпечні думки".

Друга велика криза вразила Японію в другій половині 1926 р. Через коливання світових цін на головну статтю японського експорту — шовк-сирець — майже вдвічі впали обороти головних торгових компаній країни. Бажаючи здешевити експорт, власники підприємств вдалися до скорочень робітників та зменшення заробітної платні. Роботу втратило 500000 осіб, що в поєднанні з погіршенням матеріального стану працюючих різко загострило соціальну напругу в країні. У березні 1927 р багато підприємств і банків збанкрутували, у результаті чого почалась фінансова паніка. Піком паніки стало банкрутство торгового дому Судзукі, шо здійснював операції на Тайвані та в Китаї. Кабінет Вакацукі збільшив видаткову частину бюджету і підняв податки, чого, однак, не затвердила імператорська таємна рада. Вакацукі змушений був подати у відставку.

У цій ситуації 20 квітня 1927 р. до влади прийшов уряд колишнього військового міністра генерала Танаки. Щоб не порушувати традицію призначення на посаду прем'єр-міністра партійних лідерів, за п'ять днів до призначення Танаку терміново обрали головою партії "Сейюкай ". У питаннях внутрішньої політики Танака продовжив політику свого попередника надаючи кредити банкам-банкрутам. Кредит в 500 млн. ієн отримав Японський банк, а 200 млн — Формозький. У результаті кризи й банкрутства дрібних підприємств у Японії виникло п'ять надпотужних банківських концернів, що почали встановлювати прямий контроль над промисловістю: Ясуді, Міцуі, Дайіті, Міцубісі та Сумімото. Ці п'ять банків контролювали 1/3 усього грошового обігу країни.

Значно агресивнішою була зовнішня політика нового уряду. Стосовно Китаю кабінет Танаки проголосив "позитивну політику", що вже в травні виявилася через уведення військ до провінції Шаньдун У кінці червня 1927 р. за участю дипломатів та військових відбулася "Східна конференція” , що мала на меті виробити нову політику в Китаї. Підсумовуючи пропозиції, висловлені на цій конференщї 25 липня 1927 р., Танака запропонував імператору меморандум з викладом програми, яка б забезпечила домінування Японії в регіоні. На думку Танаки, безпеку Японії могло гарантувати розширення її зони впливів, що могло бути досягнуте лише шляхом використання ресурсів завойованого до того Китаю.

У лютому 1928 р відбулися перші в історії Японії парламентські вибори. Деяку перевагу в парламенті отримала партія "Мінсейто", що постійно критикувала китайську політику Танаки. На думку лідерів опозиції, прямим військовим тиском на Китай Танака спричинив посилення антияпонських настроїв у Китаї та бойкот японських товарів. Унаслідок цього Японія була змушена розпочати скорочення виробництва тканин, які не знаходили збуту.

Невдачі зовнішньої політики спричинилися до урядової кризи. У липні 1929 р. генерала Танаку на посаді прем'єра змінив лідер конкуруючої з "Сейюкаєм" партії "Мінсейто" Хамагуті Юко. Головними пунктами оголошеної ним програми виходу з кризи були: дефляція, раціоналізація промисловості та стимулювання залучення інвестицій. Уряд дозволив вивозити капітал У країни з дешевою робочою силою. Повільне поліпшення економічної ситуації в Японії перервалося вже в жовтні 1929 р. після біржевого краху в США. Унаслідок цього різко скоротився вивіз японського шовку (на той час 30% усього експорту). Крім того, почали падати світові ціни на текстиль. До 1931 р. японський експорт скоротився на 46,6%, а імпорт — на 44,2%. Почалося банкрутство дрібних компаній, що супроводжувалося зростанням безробіття та численними випадками самогубств. Траплялися випадки, коли на себе накладали руки цілі сім'ї. У 1931 р. кількість безробітних сягнула 3 млн. осіб.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Проблеми та перспективи сучасного Китаю.	\|	Внутрішня та зовнішня політика Японії в 30-х роках.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.