Антиколоніальні виступи в 30-х роках.

Влітку 1933 р. М. Ганді розпочав голодування, і його випустили з тюрми. У липні лідер ІНК оголосив про зміну тактики. Масову ненасильницьку непокору він рекомендував замінити непокорою індивідуальною, що полягала в широко афішованих та пропагованих акціях, до яких залучалося відомих осіб. У серпні 1933 р. англійці знову заарештували М. Ганді.

У травні — червні 1934 р., після того як сесія Конгресу в Патні офіційно оголосила про припинення акцій громадської непокори, англійці зняли з ІНК заборону діяльності. У середовищі діячів національно-визвольного руху посилилися настрої розчарування та апатії. Розклад Конгресу підсилювався політикою поступок, на які йшли англійці в питаннях внутрішнього устрою Індії. Відчувши послаблення своїх позицій, восени 1935 р. М. Ганді вийшов зі складу ІНК.

У 1935 р. Англія прийняла конституцію Індії. Колоніальна конституція складалася з двох частин: федеральної, що регулювала правовідносини в князівствах та на частині території контрольованій урядом Індії (45% території колонії), та провінційної на решті території. "Провінційна" частина конституції увійшла в дію з 1937 р., а "федеральна" так і не була реалізована. Конституція передбачала створення Державної ради з 260 депутатів, у якій 105 місць резервувалося за князями та Федеральними зборами у складі 375 депутатів, серед яких князі займали 125 мандатів. Виборче право отримали 30 млн. осіб, що становило лише 11% населення країни. Цензом при отриманні виборчих прав був майновий стан та рівень особистої освіти. Крім центральних органів самоуправління створювалося 11 провінційних парламентів.

Навесні 1937 р. почалося відродження Конгресу. До кінця року кількість членів ІНК зросла з 457000 до 3 млн. осіб. У 1938 р. в Конгресі вже було 4 млн. осіб, а в 1939 р. — 5 млн. Сесія ІНК в Файзпурі у серпні 1936 р., розглядаючи питання про ставлення до оголошеної роком раніше конституції, прийняла рішення ігнорувати її, вимагаючи скликання загальнонаціональних установчих зборів. Однак пізніше ІНК, переглянувши свою позицію, вирішив прийняти участь у виборах до представницьких органів.

У результаті виборів 1937 р. до провінційних парламентів було обрано 1585 осіб, з яких 715 мандатів посіли представники ІНК. Абсолютна більшість належала Конгресу в зібраннях Мадрасу, Бомбея, Біхару, Орісси, Об'єднаної провінції та Центральних провінцій, порівняно незначна перевага ІНК була в Бенгалії та Ассамі, лише в Пенджабі та Сінді перевага дісталася представникам Мусульманської ліги.

З 1 квітня 1937р. уведеновдію "провінційну" частину конституції. У липні ШК вдалося створити коаліційні уряди в 7 з 11 провінцій країни. Представникам національно-патріотичного руху протягом своєї діяльності у провінційних урядах вдалося добитися звільнення політичних в'язнів, зняття заборон на діяльність опозиційних політичних організацій та видання опозиційних газет, заборони на торгівлю опіумом та встановлення додаткових податків. В окремих провінціях встановлено мораторій на виплату боргів і відмінено частину недоїмок за попередні роки.

Упродовж 1938-1939 років у середовищі Конгресу відбувалася боротьба навколо питання статусу Індії. Частина радикально налаштованих членів Конгресу виступала за негайну вимогу внесення змін до конституції щодо колоніального статусу країни. У квітні 1939 р. боротьба закінчилася зміною на посаді керівника Конгресу С. Ч. Боса Ранджендром Прасадом. С. Ч. Бос створив усередині конгресу свій фракційний блок.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Друга акція громадської непокори.	\|	Індія під час Другої світової війни.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.001 сек.