Виступи опозиції проти політики президента Л. Кучми

Акція	" Вставай, Україно!"	Створення блоку опозиційних сил "Наша Україна!"	"Україна без Кучми!"
Рік започат-кування	Грудень 2000
Привід	Вбивство опозиційного журналіста Г. Гон-гадзе, оприлюднення записів телефонних розмов зроблених у кабінеті Л. Кучми майором Мельни-ченком.	Парламентські вибори	Створення пропрези-дентської більшості в парламенті, нівелювання перемоги опозиції на парламентських виборах 2002 р.
Заходи	Мітинги, демонстрації, які призвели до сутичок 3 міліцією (березень 2001 р.)	Перемога на парламентських виборах за партійними списками	Мітинги, демонстрації
Результат	Консолідація сил опозиції. Падіння авторитету Л. Кучми	Створення потужної опозиційної сили в парламенті	Консолідація сил опозиції. Набуття досвіду, вироблення стратегії політичної боротьби за владу

ü Вибори Призедента України 2004 р. "Помаранчева революція".

Вибори Президента України 2004 р., як і передбачалось, стали переломними в історії України. Ще задовго до офіційного початку передвиборчої кампанії всі політичні сили країни, — як урядові, так і опозиційні, — стали готуватися до них. Тривалий час була незрозумілою позиція Президента України Л. Кучми. Конституційний Суд України визнав, що він згідно з Конституцією України (1996) перебуває при владі лише перший термін, хоча фактично перебував при владі вже два терміни. Зрештою Л. Кучма відмовився від участі у виборах 2004 р. Кандидатом від існуючої влади став діючий Прем'єр-міністр України В. Янукович. Для створення його позитивного іміджу було задіяно всі можливі та неможливі засоби: від прямого використання адмінресурсу до відкритого поширення неправдивої інформації. Використовуючи своє службове становище, В. Янукович ужив ряд популістських заходів, зокрема, пенсіонерам було надано доплату до пенсій, підвищено заробітну плату. Проте такі заходи ледь не призвели до економічної кризи в країні.

Опозиційні сили згрупувалися навколо лідера "Нашої України", колишнього голови Національного банку України, Прем'єр-міністра 1999-2001 рр. В. Ющенка.

Однією з особливостей передвиборчої кампанії стала значна кількість кандидатів у президенти України — більше двадцяти. Проте головна передвиборча боротьба точилася між двома кандидатами: В. Януковичем і В. Ющенком.

Президентські вибори відбулися 31 жовтня 2004 р. У результаті голосування голоси виборців розподілилися таким чином: В. Ющенко — 39,26% голосів, В. Янукович — 39,11%, О. Мороз — 5,82%, П. Симоненко — 4,97%, Н. Вітренко — 1,53%, А. Кінах — 0,93%. Решта кандидатів набрали менше 1% голосів.

Під час проведення виборів проявилась заангажованість Центральної виборчої комісії (ЦВК) на чолі із С. Ківало-вим, яка впродовж десяти днів не оприлюднювала остаточні результати голосування. Крім того, з'ясувалося, що робота комп'ютерної мережі ЦВК зазнавала зовнішнього втручання.

Такий розподіл голосів не виявив переможця виборчих перегонів, який мав би набрати більше 50%. Другий тур виборів було призначено на 21 листопада 2004 р. Основними політичними суперниками в цьому турі, як і в першому, були В. Ющенко і В. Янукович. Після першого туру про підтримку В. Ющенка заявили О. Мороз та А. Кінах. В. Януковича підтримала Н. Вітренко.

Новим у другому турі було те, що між двома кандидатами у Президенти України відбулись відкриті теледебати.

Голосування другого туру відбулося зі значними фальсифікаціями та махінаціями на користь кандидата від влади. Як результат, оприлюднювані ЦВК дані про перемогу В. Януковича разюче відрізнялися від даних екзитполів, які засвідчували перемогу В. Ющенка. Обурені таким станом речей виборці відгукнулися на заклик опозиційного кандидата захистити свій вибір і вже ввечері 21 листопада зібралися на мітинг на центральній площі Києва — Майдані Незалежності. Наступного дня мітинг переріс у масову мирну акцію протесту, яка тривала до 8 грудня 2004 р. та отримала назву "Помаранчева революція".

За вимогою частини депутатів відбулося позачергове засідання Верховної Ради України, щоб обговорити ситуацію, яка склалася, і прийняти відповідне рішення. Проте проуря-дові фракції та комуністи відмовилися взяти в ньому участь. На цьому засіданні В. Ющенко як політичний акт прийняв присягу Президента України. Ця акція додала наснаги мітингуючим, кількість яких із кожним днем зростала. У різні дні під час акції громадського протесту на Майдані Незалежності перебувало від 500 тис. до 1,5 млн осіб.

Попри все, 24 листопада о 18.30 ЦВК оголосила переможцем у виборах В. Януковича.

Така неприхована зневага та несправедливість сприяли радикалізації дій протестуючих. Лідери опозиції заявили про створення Комітету національного порятунку і проведення Всеукраїнського політичного страйку. Почалася розбудова наметового містечка на Хрещатику й Майдані Незалежності. Київська міська влада та жителі міста надавали всіляку допомогу протестувальникам. Лідери опозиції закликали мітингуючих узяти в облогу будинок Адміністрації Президента України, а згодом — і Кабінет Міністрів України.

Того ж дня до Києва стали з'їжджатися і прихильники В. Януковича (загалом близько 20 тис. осіб), які розбили наметове містечко навпроти будинку Кабінету Міністрів України.

У країні склалася вкрай напружена ситуація: загроза силових дій як із боку правоохоронних органів, так і з боку прихильників ворогуючих таборів, політична криза, загроза економічної кризи.

Тим часом Верховний Суд України наклав заборону на публікацію результатів ЦВК до моменту оголошення свого рішення. 27 листопада відбулося засідання Верховної Ради України, на якому було прийнято постанову про політичну кризу в Україні, визнано факт фальсифікації виборів та фактично анульовано рішення ЦВК. Парламент висловив недовіру ЦВК і назвав неприпустимим застосування сили проти учасників акції громадської непокори.

Прихильники В. Януковича взяли курс на сепаратизм, на розкол країни. "З'їзд депутатів всіх рівнів" у Сєвєродонецьку закликав до проголошення Південно-Східної Автономної Республіки. Провідну роль у цьому процесі відігравали лідери Донецької, Луганської, Харківської та інших областей. У той же час у західних і центральних регіонах країни місцеві Ради приймають рішення про визнання Президентом України В. Ющенка.

Для розв'язання складної ситуації до України з посередницькою місією прибули представники Польщі, Литви, Росії, ОБСС та ЄС. Зрештою, за допомогою міжнародних посередників сторони конфлікту (Президент України Л. Кучма та кандидати у Президенти України В. Ющенко і В. Яну-кович) виробили формулу політичного врегулювання кризи. Але все залежало від рішення Верховного Суду України, який 29 листопада взявся до розгляду скарги, поданої довіреними особами В. Ющенка про визнання незаконними дій ЦВК щодо оголошення переможця другого туру виборів і скасування відповідної постанови про його підсумки.

Засідання Верховного Суду України широко транслювалося, і всі громадяни змогли довідатися про ті зловживання і фальсифікації, які відбувалися під час виборів. Своїм рішенням від 3 грудня 2004 р. Верховний Суд України визнав недійсними результати другого туру президентських виборів, оголошених ЦВК 26 листопада 2004 р., і призначив його пе-реголосування на 26 грудня 2004 р.

7 грудня Л. Кучма підписав Указ про відпустку В. Януко-вича на період передвиборчої кампанії і призначив М. Азарова виконуючим обов'язки Прем'єр-міністра України.

Щоб унеможливити масові фальсифікації під час перего-лосування, було розроблено зміни до Закону "Про вибори Президента України". Ці пропозиції, згідно з домовленостями, були поставлені на голосування у Верховній Раді України в пакеті зі змінами й доповненнями до Конституції України (політична реформа). Як і передбачали, із вересня 2005 р. відбувся перерозподіл владних повноважень між Верховною Радою України, Президентом України і Прем'єр-міністром. Також голосувався проект у першому читанні про реформування системи місцевого самоврядування. 8 грудня пакет було проголосовано переважною більшістю депутатів. Відразу в сесійній залі проголосовані документи були підписані Президентом України Л. Кучмою. На цьому засіданні Верховна Рада України затвердила й новий склад ЦВК, який очолив Я. Давидович.

Таким чином, політична криза в країні була розв'язана шляхом компромісу, народ України відстояв свої права мирним шляхом, засвідчивши свою прихильність демократичним ідеалам.

Після цього масові акції на Майдані Незалежності в Києві припинилися, але наметове містечко на Хрещатику продовжувало функціонувати. До перешлосування команда В. Януковича підійшла в новому складі та з новими гаслами. В. Янукович заявив про свою опозиційність до Л. Кучми, у той же час залишаючись прем'єр-міністром у відпустці.

Під час пере голосування до України приїхала рекордна кількість міжнародних спостерігачів — 12 тис. осіб, які засвідчили демократичний характер голосування 26 грудня.

Переголосування 26 грудня 2004 р. дало такі результати: за В. Ющенка проголосувало 51,99 % виборців, які взяли участь у голосуванні, за В. Януковича — 44,21 %. Інавгурація нового Президента України В. Ющенка відбулась 23 січня 2005 р.

Прем'єр-міністром країни стала Ю. Тимошенко.

Після виборів відбувся процес ротації влади та переоформлення політичного устрою здебільшого з ініціативи нових політичних еліт, які були зацікавлені у більш гнучкому процесі прийняття рішень, можливостях опозиції і не хотіли більше залежати від одного центру влади - президентури. Вони вимагали зміни обсягу повноважень глави держави та основних гілок влади.

Розвиток вітчизняного владного механізму супроводжувався, перш за все, як і у попередні роки, протистоянням між владами (законодавчою і виконавчою) та в межах самих владних гілок.

Затяжна політична криза завершилася послабленням влади президента та прийняттям парламентом поправок до Конституції, за якими Україна стала парламентсько-президентською республікою.

У січні - лютому 2010 р. внаслідок обрання Президентом України В. Януковича та скасування змін до Конституції відбулося зміцнення президентської влади і повернення до президентсько-парламентської республіки.

Проблема трансформації політичної системи України протягом останніх років стала актуальною для суспільства в цілому, органів влади, політичних інститутів тощо. Запровадження президентства має велике значення для політико-правового розвитку України як суверенної, незалежної, демократичної та правової держави, оскільки закріплення на законодавчому рівні посади Президента України свідчить про врахування міжнародного досвіду функціонування демократичних інститутів державного управління.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Екологічні	\|	Бесіда за запитаннями.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.039 сек.