Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Виступи опозиції проти політики президента Л. Кучми

Акція " Вставай, Україно!" Створення бло­ку опозицій­них сил "Наша Україна!" "Україна без Кучми!"
Рік започат-кування Грудень 2000
Привід Вбивство опозиційно­го журналіста Г. Гон-гадзе, оприлюднен­ня записів телефон­них розмов зробле­них у кабінеті Л. Куч­ми майором Мельни-ченком. Парламентські вибори Створення пропрези-дентської більшості в парламенті, нівелю­вання перемоги опози­ції на парламентських виборах 2002 р.
Заходи Мітинги, демонстра­ції, які призвели до сутичок 3 міліцією (березень 2001 р.) Перемога на парламентських виборах за пар­тійними спис­ками Мітинги, демонстрації
Результат Консолідація сил опозиції. Падіння авторитету Л. Кучми Створення по­тужної опози­ційної сили в парламенті Консолідація сил опо­зиції. Набуття досві­ду, вироблення страте­гії політичної боротьби за владу

 

ü Вибори Призедента України 2004 р. "Помаранчева рево­люція".

Вибори Президента України 2004 р., як і передбачалось, стали переломними в історії України. Ще задовго до офіційного початку передвиборчої кампанії всі політичні сили країни, — як урядові, так і опозиційні, — стали готуватися до них. Тривалий час була незрозумілою позиція Президента України Л. Кучми. Конституційний Суд України визнав, що він згідно з Конституцією України (1996) перебуває при вла­ді лише перший термін, хоча фактично перебував при вла­ді вже два терміни. Зрештою Л. Кучма відмовився від учас­ті у виборах 2004 р. Кандидатом від існуючої влади став ді­ючий Прем'єр-міністр України В. Янукович. Для створення його позитивного іміджу було задіяно всі можливі та немож­ливі засоби: від прямого використання адмінресурсу до від­критого поширення неправдивої інформації. Використовую­чи своє службове становище, В. Янукович ужив ряд попу­лістських заходів, зокрема, пенсіонерам було надано доплату до пенсій, підвищено заробітну плату. Проте такі заходи ледь не призвели до економічної кризи в країні.

Опозиційні сили згрупувалися навколо лідера "Нашої України", колишнього голови Національного банку України, Прем'єр-міністра 1999-2001 рр. В. Ющенка.

Однією з особливостей передвиборчої кампанії стала значна кількість кандидатів у президенти України — біль­ше двадцяти. Проте головна передвиборча боротьба точилася між двома кандидатами: В. Януковичем і В. Ющенком.

Президентські вибори відбулися 31 жовтня 2004 р. У ре­зультаті голосування голоси виборців розподілилися таким чином: В. Ющенко — 39,26% голосів, В. Янукович — 39,11%, О. Мороз — 5,82%, П. Симоненко — 4,97%, Н. Вітренко — 1,53%, А. Кінах — 0,93%. Решта кандидатів набрали менше 1% голосів.

Під час проведення виборів проявилась заангажованість Центральної виборчої комісії (ЦВК) на чолі із С. Ківало-вим, яка впродовж десяти днів не оприлюднювала остаточ­ні результати голосування. Крім того, з'ясувалося, що робота комп'ютерної мережі ЦВК зазнавала зовнішнього втручання.

Такий розподіл голосів не виявив переможця виборчих перегонів, який мав би набрати більше 50%. Другий тур ви­борів було призначено на 21 листопада 2004 р. Основними політичними суперниками в цьому турі, як і в першому, були В. Ющенко і В. Янукович. Після першого туру про підтрим­ку В. Ющенка заявили О. Мороз та А. Кінах. В. Януковича підтримала Н. Вітренко.

Новим у другому турі було те, що між двома кандидатами у Президенти України відбулись відкриті теледебати.

Голосування другого туру відбулося зі значними фальси­фікаціями та махінаціями на користь кандидата від влади. Як результат, оприлюднювані ЦВК дані про перемогу В. Януко­вича разюче відрізнялися від даних екзитполів, які засвідчу­вали перемогу В. Ющенка. Обурені таким станом речей ви­борці відгукнулися на заклик опозиційного кандидата захис­тити свій вибір і вже ввечері 21 листопада зібралися на мі­тинг на центральній площі Києва — Майдані Незалежності. Наступного дня мітинг переріс у масову мирну акцію протес­ту, яка тривала до 8 грудня 2004 р. та отримала назву "Пома­ранчева революція".

За вимогою частини депутатів відбулося позачергове за­сідання Верховної Ради України, щоб обговорити ситуацію, яка склалася, і прийняти відповідне рішення. Проте проуря-дові фракції та комуністи відмовилися взяти в ньому участь. На цьому засіданні В. Ющенко як політичний акт прийняв присягу Президента України. Ця акція додала наснаги мітин­гуючим, кількість яких із кожним днем зростала. У різні дні під час акції громадського протесту на Майдані Незалежнос­ті перебувало від 500 тис. до 1,5 млн осіб.

Попри все, 24 листопада о 18.30 ЦВК оголосила перемож­цем у виборах В. Януковича.

Така неприхована зневага та несправедливість сприяли радикалізації дій протестуючих. Лідери опозиції заявили про створення Комітету національного порятунку і проведення Всеукраїнського політичного страйку. Почалася розбудова наметового містечка на Хрещатику й Майдані Незалежності. Київська міська влада та жителі міста надавали всіляку допо­могу протестувальникам. Лідери опозиції закликали мітингу­ючих узяти в облогу будинок Адміністрації Президента Укра­їни, а згодом — і Кабінет Міністрів України.

Того ж дня до Києва стали з'їжджатися і прихильники В. Януковича (загалом близько 20 тис. осіб), які розбили наме­тове містечко навпроти будинку Кабінету Міністрів України.

У країні склалася вкрай напружена ситуація: загроза сило­вих дій як із боку правоохоронних органів, так і з боку при­хильників ворогуючих таборів, політична криза, загроза еко­номічної кризи.

Тим часом Верховний Суд України наклав заборону на публікацію результатів ЦВК до моменту оголошення свого рішення. 27 листопада відбулося засідання Верховної Ради України, на якому було прийнято постанову про політичну кризу в Україні, визнано факт фальсифікації виборів та фак­тично анульовано рішення ЦВК. Парламент висловив недо­віру ЦВК і назвав неприпустимим застосування сили проти учасників акції громадської непокори.

Прихильники В. Януковича взяли курс на сепаратизм, на розкол країни. "З'їзд депутатів всіх рівнів" у Сєвєродонець­ку закликав до проголошення Південно-Східної Автономної Республіки. Провідну роль у цьому процесі відігравали лі­дери Донецької, Луганської, Харківської та інших областей. У той же час у західних і центральних регіонах країни місцеві Ради приймають рішення про визнання Президентом Укра­їни В. Ющенка.

Для розв'язання складної ситуації до України з посеред­ницькою місією прибули представники Польщі, Литви, Ро­сії, ОБСС та ЄС. Зрештою, за допомогою міжнародних по­середників сторони конфлікту (Президент України Л. Куч­ма та кандидати у Президенти України В. Ющенко і В. Яну-кович) виробили формулу політичного врегулювання кризи. Але все залежало від рішення Верховного Суду України, який 29 листопада взявся до розгляду скарги, поданої довірени­ми особами В. Ющенка про визнання незаконними дій ЦВК щодо оголошення переможця другого туру виборів і скасу­вання відповідної постанови про його підсумки.

Засідання Верховного Суду України широко транслюва­лося, і всі громадяни змогли довідатися про ті зловживан­ня і фальсифікації, які відбувалися під час виборів. Своїм рі­шенням від 3 грудня 2004 р. Верховний Суд України визнав недійсними результати другого туру президентських виборів, оголошених ЦВК 26 листопада 2004 р., і призначив його пе-реголосування на 26 грудня 2004 р.

7 грудня Л. Кучма підписав Указ про відпустку В. Януко-вича на період передвиборчої кампанії і призначив М. Азаро­ва виконуючим обов'язки Прем'єр-міністра України.

Щоб унеможливити масові фальсифікації під час перего-лосування, було розроблено зміни до Закону "Про вибори Президента України". Ці пропозиції, згідно з домовленостя­ми, були поставлені на голосування у Верховній Раді України в пакеті зі змінами й доповненнями до Конституції України (політична реформа). Як і передбачали, із вересня 2005 р. від­бувся перерозподіл владних повноважень між Верховною Ра­дою України, Президентом України і Прем'єр-міністром. Та­кож голосувався проект у першому читанні про реформуван­ня системи місцевого самоврядування. 8 грудня пакет було проголосовано переважною більшістю депутатів. Відразу в сесійній залі проголосовані документи були підписані Пре­зидентом України Л. Кучмою. На цьому засіданні Верховна Рада України затвердила й новий склад ЦВК, який очолив Я. Давидович.

Таким чином, політична криза в країні була розв'язана шляхом компромісу, народ України відстояв свої права мир­ним шляхом, засвідчивши свою прихильність демократич­ним ідеалам.

Після цього масові акції на Майдані Незалежності в Ки­єві припинилися, але наметове містечко на Хрещатику про­довжувало функціонувати. До перешлосування команда В. Януковича підійшла в новому складі та з новими гасла­ми. В. Янукович заявив про свою опозиційність до Л. Куч­ми, у той же час залишаючись прем'єр-міністром у відпустці.

Під час пере голосування до України приїхала рекордна кількість міжнародних спостерігачів — 12 тис. осіб, які за­свідчили демократичний характер голосування 26 грудня.

Переголосування 26 грудня 2004 р. дало такі результати: за В. Ющенка проголосувало 51,99 % виборців, які взяли участь у голосуванні, за В. Януковича — 44,21 %. Інавгурація ново­го Президента України В. Ющенка відбулась 23 січня 2005 р.

Прем'єр-міністром країни стала Ю. Тимошенко.

Після виборів відбувся процес ротації влади та переоформлення політич­ного устрою здебільшого з ініціативи нових політичних еліт, які були заці­кавлені у більш гнучкому процесі прийняття рішень, можливостях опозиції і не хотіли більше залежати від одного центру влади - президентури. Вони вимагали зміни обсягу повноважень глави держави та основних гілок влади.

Розвиток вітчизняного владного механізму супроводжувався, перш за все, як і у попередні роки, протистоянням між владами (законодавчою і виконавчою) та в межах самих владних гілок.

Затяжна політична криза завершилася послабленням влади президента та прийняттям парламентом поправок до Конституції, за якими Україна стала парламентсько-президентською республікою.

У січні - лютому 2010 р. внаслідок обрання Президентом України В. Януковича та скасування змін до Конституції відбулося зміцнення президентської влади і повернення до президентсько-парламентської рес­публіки.

Проблема трансформації політичної системи України протягом останніх років стала актуальною для суспільства в цілому, органів влади, політичних інститутів тощо. Запровадження президентства має велике значення для політико-правового розвитку України як суверенної, незалежної, демокра­тичної та правової держави, оскільки закріплення на законодавчому рівні посади Президента України свідчить про врахування міжнародного досвіду функціонування демократичних інститутів державного управління.


Читайте також:

  1. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
  2. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
  3. Адміністрація Президента України
  4. Акти Президента України
  5. Активний характер соціальної політики.
  6. Альтернативні уявлення щодо макроекономічного регулювання: теорії раціональних сподівань та економіка пропозиції. Крива Лафера.
  7. Аміноглікозиди (стрептоміцину сульфат, гентаміцину сульфат). Механізм і спектр протимікробної дії, застосування, побічні ефекти.
  8. Аналіз економічноїї політики за допомогою моделі Мандела-Флемінга. Випадки вільного та фіксованого валютного курсів.
  9. Аналіз обсягу пропозиції і реалізації послуг туристського підприємства
  10. Аналіз посередників в системі розподільчої політики
  11. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства як методична основа діагностики його спроможності протидіяти кризовим явищам та ліквідувати їх наслідки
  12. Антиінфляційної політики




Переглядів: 1280

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Екологічні | Бесіда за запитаннями.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.