Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Екологічні

Центристські

Ліві партії

Праві партії

Політичний спектр найвпливовіших партій України.

КУН — Конгрес українських націоналістів Всеукраїнське об'єднання "Свобода" НСНУ — Народний Союз "Наша Україна" НРУ — Народний рух України УНП — Українська народна партія ПРП — Партія " Реформи і порядок"

КПУ — Комуністична партія України СПУ — Соціалістична партія України СелПУ — Селянська партія України

ЄЦ — Єдиний центр

НДП — Народно-Демократична партія

ПР — Партія регіонов

ТУ — Трудова Україна

НПУ — Народна партія України

Батьківщина

СДПУ(о) — Соціал-демократична партія України (об'єднана)

ПЗУ — Партія зелених

 

4. Становлення інституту президентства.

У кризових умовах з метою забезпечення сильної виконавчої влади, яка б стала гарантом послідовності державотворчих процесів, політичної єдності в центрі та на місцях, Верховна Рада Законом від 5 липня 1991 року запро­вадила Інститут Президентства. Президент - (з лат. той, хто сидить попереду) глава держави з республіканською формою правління.

Інститут президентства в Україніформувався поетапно. Спочатку президент за статусом вважався найви­щою посадовою особою в державі, потім главою держави і главою виконавчої влади, а нині, за чинною Конституцією, — главою держави. Характерним є співвідношення інституту президентства з демократичним принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Відповідно до законодав­ства Президент України прямо не зв'язаний з жодною з них, але одночасно відіграє важливу роль у їхньому функціонуванні.

Конституційні принципи порядку обрання Президента України встанов­лені Статтею 103 Конституції. Президент обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на 5 років. Та ж сама особа не може бути обраною президентом більше, ніж два терміни поспіль.

При Президенті України функціонує Рада національної безпеки та оборони України, що координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки й оборони.

З часу проголошення незалежності громадяни України п'ять разів (у 1991, 1994, 1999, 2004 р., 2010 р.) обирали президента своєї держави.

Першим Президентом незалежної України 1 грудня 1991 р. був обраний Леонід Кравчук. На других виборах Президента України 26 червня 1994 р. перемогу здобув Леонід Кучма, який був переобраний у 1999 р. на цю по­саду вдруге. 26 грудня 2004 р. Президентом України було обрано Віктора Ющенка. 7 лютого 2010 р. за результатами виборів Президентом України був обраний Віктор Янукович.

Складності становлення інституту президентства в Україні були пов'язані не лише з відсутністю вітчизняного досвіду існування такої системи, а й через невизначеність трансформації президентських інституцій та постійну боротьбу між президентом і парламентом за збільшення владних повноважень.

На початку 90-х років новообраний президент Л. Кравчук, відданий іде­алам незалежності, маючи великий управлінський досвід, організаторські здібності, талант знаходження компромісу, поступово перебрав на себе іні­ціативу державотворення. Водночас законодавчо питання взаємодії та роз­поділу повноважень між парламентом, президентом та урядом врегульовано не було. Державний устрій України поєднував риси парламентської респу­бліки, президентського правління та радянської влади. У такому поєднанні було закладено протистояння і навіть глибокий конфлікт з непередбачуваними наслідками. Виважена політика Президента України, Голови Верхо­вної Ради, Прем'єр-міністра, більшості обласних керівників до певного часу стримувала розлад у керівництві, але запобігти йому була не в змозі.

У березні 1992 р. Верховна Рада схвалила Закон про заснування посади представника президента. Це була найвища посадова особа виконавчої вла­ди — глава місцевої адміністрації в областях, районах і містах центрального підпорядкування — Києві та Севастополі. Цей інститут зміцнив виконавчу вертикаль влади. Проте питання відносин між представниками президента і головами місцевих рад залишалося невирішеним. Це певною мірою усклад­нювало управлінський процес. Проте зосередження значних повноважень у руках президента було виправданим у перші роки становлення держави. Згодом у практиці державотворення почав проявлятися дисбаланс у повно­важеннях і відносинах між президентом, парламентом і урядом.

На початковому етапі державотворення (1991 — перша половина 1994 р.) в процесі розбудови та становлення владних структур визріла криза, яка проявилася у певних негативних тенденціях: протистоянні парламенту і президента, роздвоєності виконавчої гілки влади (президент — уряд), безвідповідальності дублюючих чиновницьких структур та ін.

За таких обставин невпинно наростало і досягло свого піку в червні 1993 р. невдоволення населення діяльністю президента та парламенту, яке завершилося достроковими (червень 1994 р.) президентськими виборами, на яких переміг Л. Кучма.

Після виборів було зроблено спробу перейти до прагматичної стадії пере­хідного періоду - стадії соціально-економічних реформ, оскільки запізнен­ня з ними і було основною причиною загострення ситуації в країні. Зміна акцентів виявилася в тому, що новообраний президент переніс центр уваги з питань ідеологічних на економічні, а Верховна Рада України активізувала свою законотворчу діяльність. Однак і на цьому етапі відчувалися значні суперечності між гілками влади, незбалансованість їх повноважень.

Боротьба за зростання впливу між новим президентом Л. Кучмою та де­путатами призвела до підписання 8 червня 1995 р. договору, який суттєво розширив президентські повноваження, перетворивши Україну на прези­дентську республіку. Це призвело до дублювання повноважень державних інститутів, зниження довіри до владних структур в цілому й інституту пре­зидентства зокрема і в результаті — до численних криз у державі через по­стійне перетягування на себе повноважень між основними гілками влади.

Хоча прийняття Конституції України надало главі держави надзвичай­них повноважень, проте в Україні не припинилися спроби боротьби за їх розширення. В цей період як засіб посилення влади глави держави з'явилося і таке нове явище, як лобіювання його інтересів у Верховній Раді.

Починаючи з другої половини 1998 р., на політичне життя в Україні значною мірою вплинула підготовка до нових президентських виборів. Найбільшої гостроти політичне протистояння набуло в період з травня по листопад 1999 р.

У першому турі виборів необхідної більшості голосів (50%) не набрав жоден з кандидатів. У другий тур вийшли Л. Кучма і П. Симоненко. За ре­зультатами другого туру Леоніда Кучму вдруге було обрано на посаду Пре­зидента України. Проте радикальних змін в інституті президентства не відбулося. Л. Кучма намагався і надалі збільшувати свій вплив на прийнят­тя стратегічно важливих державних рішень через зміну президентських по­вноважень та структури політичної системи країни. У цей період Україна вперше зіткнулась з таким явищем, як опозиція. В основі недовіри до ін­ституту президентства і персонально до Л. Кучми було недотримання демо­кратичного принципу реального розподілу влад, що призвело до політичної кризи 2004 р., яка збіглася з черговими президентськими виборами.


Читайте також:

  1. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
  2. Антропогенний вплив на природне середовище та сучасні екологічні проблеми
  3. Антропогенні екологічні катастрофи
  4. Глобальна екологія вивчає біосферу Землі в цілому, її структуру і функції, глобальні екологічні процеси і проблеми.
  5. Глобальні екологічні проблеми сучасності
  6. До теми 1. Поняття, предмет, метод та система екологічного права. Джерела екологічного права та екологічні правовідносини.
  7. Едафічні (грунтові) екологічні фактори
  8. Екологічні аспекти потенціалу географічної науки
  9. Екологічні властивості
  10. Екологічні закони і проблеми на сучасному етапі розвитку
  11. Екологічні молодіжні організації




Переглядів: 857

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Основні політичні події кінця 1990-х — початку 2000-х рр. | Виступи опозиції проти політики президента Л. Кучми

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.011 сек.