Екологічні закони і проблеми на сучасному етапі розвитку

Лекція №5

Етнічна екологія і етноси в сучасному світі

Взаємодією етнічних угруповань з навколишнім природним середовищем займається етнічна екологія. Вона виникла на стику екології людини й етнографії і є одним з підрозділів соціальної екології. Формування етнічної екології зумовлено особливостями етносів як спільності людей, яким властиві специфічні біологічні й соціально-культурні особливості. Етнічну екологію цікавлять проблеми, які забезпечують виживання етнічних груп і етносів загалом у природних соціально-культурних умовах середовища їх існування. Вона вивчає також вплив екологічних взаємозв’язків на здоров’я людей, особливості використання етносами природного середовища та їх вплив на нього, традиції раціонального природокористування, закономірності формування і функціонування етноекосистем.

Планету населяють численні народи (етноси), які знаходяться на різних щаблях соціально-економічного й культурного розвитку. Етнос - спільність людей, стійке угрупування, що історично склалося на певній території. Люди одного етносу мають спільну мову, володіють деякими загальними, порівняно стабільними особливостями культури і психіки. Вони мають також спільну самосвідомість (свідомість єдності та відмінності від інших спільностей), яка виражається в етнонімі (самосвідомість). Етнос утворюється на одній території, але в подальшому люди цієї спільності в силу різних причин можуть розселитись по світу).

У період свого становлення етнос проходить три стани: племінний, у період

рабовласницького й феодального ладу виникає народність, на стадії капіталістичних відносин виникає новий тип етносу, який характеризується внутрішньою згуртованістю - нацією. Нація - це спільність людей, яка складалась історично і має подібні мовні, територіальні, економічні й культурні риси. Перші народності виникли в рабовласницький період (давньоєгипетська, давньоеллінська та ін.). Особливо інтенсивно йшов процес утворення народностей у період феодалізму (давньоруська, польська та інші народності в Європі).

Екологічні чинники і закони. Середовище життя – це та частина природи, яка оточує живий організм і з якою він безпосередньо взаємодіє. Будь-яка жива істота живе у складному і мінливому світі, постійно пристосовуючись до нього і регулюючи свою життєдіяльність відповідно до його змін.

Пристосованість організмів до середовища мають назву адаптації. Здатність до адаптації – одна з основних властивостей життя взагалі, оскільки забезпечує саму можливість його існування, можливість організмів вижити і розмножуватись.

Окремі властивості або частини середовища, які впливають на організм, називаються екологічними чинниками. Екологічні чинники мають різну природу і специфіку дії.

Абіотичні чинники – це властивості неживої природи, що прямо чи опосередковано впливають на живі організми.

Біотичні чинники – це форми впливу живих істот одна на одну. Кожен організм постійно відчуває на собі прямий чи опосередкований вплив інших, вступає у зв’язок з представниками свого та інших видів, залежить від них і сам впливає на них. Навколишній органічний світ – складник середовища кожної живої істоти.

Антропогенні чинники – це форми діяльності людського суспільства, які призводять до зміни природи як середовища життя інших видів чи безпосередньо відбиваються на їхньому житті.

Один і той самий чинник середовища має різні значення в житті організмів різних видів, що живуть разом. Наприклад, сольовий склад грунту має важливе значення для живлення рослин, проте до нього байдужа більшість наземних тварин. Деякі властивості середовища залишаються відносно стійкими протягом тривалих періодів в еволюції видів. Такими є сила тяжіння, сонячні спалахи, сольовий склад океану, властивості атмосфери. Але більшість екологічних чинників – температура, вологість і т.д. дуже мінлива в просторі і в часі. Ступень мінливості кожного з цих чинників залежить від особливостей середовища життя. Зміни чинників середовища у часі можуть бути :

· Регулярно - періодичними, сила дії яких змінюється залежно від часу доби або сезону року чи припливів в океані ;

· нерегулярні, без чіткої періодичності, наприклад, зміни погодних умов у різні роки, явища катастрофічного характеру – бурі, зливи, обвали тощо ;

· такими, що діють протягом певних, іноді тривалих відрізків часу, наприклад, похолодання чи потепління клімату, збільшення кількості водойм тощо.

Екологічні чинники середовища можуть впливати на живі організми по-різному :

· як подразники, що зумовлюють пристосувальні зміни фізіологічних і біохімічних функцій ;

· як обмежувачі, що зумовлюють неможливість існування в даних умовах;

· як модифікатори, що призводять до анатомічних і морфологічних змін організмів ;

· як сигнали, що засвідчують зміни інших чинників середовища.

Попри велику різноманітність екологічних чинників, у характері їхнього впливу на організм і в реакціях живих істот у відповідь можна виявити низку загальних закономірностей.

Закон оптимуму. Позитивний чи негативний вплив змінного чинника на живі організми залежить перед усім від сили його прояву. Як недостатня, так і надмірна дія чинника негативно позначається на життєдіяльності особин. Сприятлива сила впливу називається зоною оптимуму екологічного чинника або його оптимумом для організмів даного виду. Чим сильніші відхилення від оптимуму, тим більше пригнічує даний чинник життєдіяльність організму (зона песимуму). Значення чинника, що переносяться максимально і мінімально, - це критичні точки, за межами яких існування вже неможливе, настає смерть. Критичні точки обмежують ступень витривалості, яка називається також екологічною валентністю живих істот відносно конкретного чинника середовища.

Представники різних видів дуже відрізняються один від одного як за положенням оптимуму, так і за екологічною валентністю. Песці переносять від +30 до -55⁰С, тоді як тепловодні рачки від +23⁰С до +29⁰С. Одна і таж сила прояву чинника може бути оптимальною для одного виду, песимальною для другого і виходити за межі витривалості для третього.

Широку екологічну валентність виду залежно від абіотичних чинників середовища позначають додаванням до назви чинника “еври”. Евритермні види – це ті, що витримують значні коливання температури, еврибатні – що витримують широкий діапазон тиску, евригамні – що витримують засолені середовища різного ступеня.

Нездатність переносити значні коливання чинника, або вузька екологічна валентність, характеризується префіксом “стено” – стенотермні, стенобатні, стеногамні види тощо. У широкому сенсі слова види, для існування яких необхідні суворо визначенні екологічні умови, називають стенобіонтними, а ті, що здатні пристосовуватись до різних екологічних обставин – еврибіонтними.

Неоднозначність дії чинника на різні функції. Кожен чинник неоднаково впливає на різні функції організму. Оптимум для одних процесів може бути песимумом для інших. Наприклад, температура 40-45⁰С у холоднокровних тварин значно збільшує швидкість обмінних процесів в організмі, однак гальмує рухову активність, і тварини впадають у теплове заціпеніння. Життєвий цикл, в якому у певні періоди організм здійснює переважно ті або інші функції (живлення, ріст, розмноження, розселення тощо), завжди узгоджений із сезонними змінами комплексу чинників середовища. Рухливі організми можуть також міняти місця поселення для успішного здійснення усіх життєвих функцій.

Мінливість, варіабельність і різноманітність реакцій у відповідь на дію чинників середовища в окремих особин виду. Ступінь витривалості, критичні точки, оптимальна і песимальна зони окремих індивидів не зберігаються. Ця мінливість визначається як успадкованими якостями особин, так і статевими, віковими і фізіологічними відмінностями. Наприклад, мороз 10⁰С знищує гусениць, проте не є небезпечним для яєць цього шкідника. Отже, екологічна валентність виду завжди ширша за екологічну валентність кожної окремої особини.

До кожного із чинників середовища види пристосовуються відносно незалежним шляхом. Ступінь витривалості до будь-якого чинника не означає відповідної екологічної валентності виду стосовно решти чинників. Евритермні види можуть бути стеногамними, стенобатними або навпаки. Екологічні валентності виду відносно різних чинників можуть бути різноманітними. Це створює надзвичайну розмаїтість адаптації в природі. Сума екологічних валентностей стосовно окремих чинників середовища становить екологічний спектр виду.

Екологічні спектри окремих видів не збігаються. Кожен вид специфічний за своїми екологічними можливостями. Навіть у близьких за способами пристосування до середовища видів існують відмінності щодо тих або інших окремих чинників. Правило екологічної індивідуальності видів було сформовано російським ботаніком Л.Р.Раменським (1924) стосовно рослин, а потім широко підтверджено й зоологічними дослідженнями.

Взаємодія чинників. Оптимальна зона і межі витривалості організмів відносно певного чинника середовища можуть зміщуватись залежно від того, з якою силою і в якому поєднанні діють одночасно інші чинники. Ця закономірність дістала назву взаємодії чинників. Наприклад, спеку краще переносити у сухому, а не вологому повітрі. Таким чином, один і той же чинник у поєднанні з іншими виявляє неоднакову екологічну дію. Навпаки, одного і того самого результату можна досягнути різними шляхами. Наприклад, в’янення рослин можна припинити шляхом збільшення кількості вологи в грунті або зниження температури повітря, що зменшує випаровування. Створюється ефект часткової взаємозамінності чинників. Разом з тим взаємна компенсація дії чинників середовища має певні межі і повністю замінити один з них неможливо. Наприклад, крайній дефіцит тепла у полярних пустелях неможна компенсувати ні багатством вологи, ні цілодобовим освітленням. Враховуючи у сільськогосподарській практиці закономірності взаємодії екологічних чинників, можна вміло підтримувати оптимальні умови життєдіяльності культурних рослин і свійських тварин.

Правило обмежуючих чинників. Чинники середовища, що найбільше віддаляються від оптимуму, особливо утруднюють можливість існування виду в даних умовах. Якщо хоча б один із екологічних чинників наближається до критичних величин чи виходить за межі їх, то, незважаючи на оптимальне поєднання решти умов, особинам загрожує загибель. Таки чинники, що сильно відхиляються від оптимуму, набувають першорядного значення в житті виду чи окремих цого представників у кожний конкретний відрізок часу. Обмежуючі чинники середовища визначають географічний ареал виду. Природа цих чинників може бути різною. Так, просування виду на північ може лімітуватися нестачею тепла, в аридні райони – нестачею вологи або надто високими температурами. Чинником, який обмежує поширення, можуть бути і біотичні відносини, наприклад, зайнятість території сильнішим конкурентом, або нестача запильників для рослин.

Щоб визначити існування виду в даному географічному районі, треба насамперед з’ясувати, чи не виходять якісь чинники середовища за межі його екологічної валентності, особливо у найбільш уразливий період розвитку. Виявлення обмежуючих чинників дуже важливе у практиці сільського господарства, оскільки, спрямувавши основні зусилля на усунення їх, можна швидко і ефективно підвищити урожайність рослин або продуктивність тварин. Отже, знання обмежуючих чинників – це ключ до управління життєдіяльністю організмів.

Останніми роками дедалі частіше розглядається екологічний аспект здоров’я. Різка зміна чинників середовища протягом життя одного покоління ставить їх у протиріччя з біологічними можливостями людини та її соціальним оточенням, до якої людина еволюційно непідготовлена і перед яким біологічно незахищена. Назріла необхідність розглядати людину не тільки із соціально-економічної, а й з екологічної точки зору. Соціальна адаптація людини передбачає не лише збереження, а й поліпшення природних, еволюційно сформованих чинників середовища. Загальновідомо, що хімізація сільського господарства впливає на стан здоров’я населення. Це являє собою приклад того, як перетворення природи вступає в протиріччя з можливостями пристосування людини. Окрім того, створення техногенних зон, великих міст докорінно змінює екологічні умови життя людини і служать найважливішим чинником, який призводить до зміни хвороб, структури захворювання та смертності. В індустріально розвинутих країнах ураження серцево -судинної системи є причиною більш ніж 50% випадків смерті. Друге місце посідають злоякісні новоутворення.

В умовах посилення урбанізації особливого значення набуває психологічна адаптація людини до нових умов життя. Порушення природних ритмів адаптації людини до психосоціального середовища спричинює виникнення неврозів, нервово-психічних захворювань. Внаслідок цього в економічно розвинених країнах підвищився рівень нервово-психічних розладів. По-новому вирішується нині завдання боротьби з інфекційними захворюваннями. Причиною багатьох із них є порушення екологічної рівноваги між мікроорганізмами і людиною. Забруднення середовища проживання, неконтрольне використання лікарських речовин, особливо антибіотиків та сульфаніла призвело до зниження імунітету людства до інфекційних захворювань. Тому хвороби потрібно попереджати.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Загальна характеристика демографічних процесів в світі	\|	Середовища

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.