Зовнішня та внутрішня політика Туреччини в 30-х роках.

У 1932 р. Туреччина вступає до Ліги Націй, а у 1934 р. приєднується до Балканської Антанти — військового блоку Греції, Румунії та Югославії під патронатом Франції. Зміцнення політичного режиму всередині країни дало змогу турецькому керівництву повернутися до перегляду договорів із західними державами. У 1936 р. країни-кредитори дозволили Туреччині покривати половину щорічних платежів "оттоманського боргу" товарами. У Монтре (Швейцарія) 20 липня 1936 р. підписано нову угоду про режим проток, згідно з якою Туреччина отримала право ремілітаризувати протоки і встановлювати на час війни режим судноплавства на власний розсуд. Визначено обмеження щодо проходу через протоки військових кораблів. Нормалізувавши таким чином стосунки з країнами Заходу, Туреччина підписала в Тегерані 1937 р. Саадабадський пакт — військовий союз з Іраном, Іраком та Афганістаном під загальним патронатом Англії. Напередодні світової війни Туреччина підписала з Англією угоду про взаємодопомогу у випадку агресії проти однієї зі сторін у районі Середземномор'я. Півтора місяцями пізніше аналогічну угоду підписано з Францією, причому Туреччина отримала залишений нею в 1921 р. Адександретський санджак (округ Хаттай) на кордоні із Сирією.

У кінці 30-х років відбуло ся подальше посилення авторитарних тенденцій турецького політичного режиму. У червні 1938 р. "Закон про спілки" заборонив створення будь-яких організацій на основі "сім'ї, раси, роду чи класу", а також тих, що "виступають від імені народу". За усіма громадськими товариствами встановлювався легальний поліцейський нагляд. У країні вводилася пресова цензура, а до кримінального кодексу включено покарання за такі злочини, як "послаблення національних почуттів" та "пропаганду на користь іноземних державних порядків". На 1939 р. за політичні злочини відбували ув'язнення 94000 осіб, хоча у 1935 р. арештованих було лише 54000.

Водночас загострився конфлікт між Ататюрком та незмінним упродовж 14 років прем'єр-міністром Ісметом Іненю. У жовтні 1937 р. Іненю пішов у відставку, і новим прем'єром став відомий фінансист Джеляль Баяр. З нового уряду виключено низку міністрів, відомих своєю прихильністю до колишнього прем'єра. Однак, після того як у травні 1938 р. важко хворий Ататюрк виїхав зі столиці до Стамбула, де відійшов від державних справ, парламент здійснив низку кроків, що зміцнили антикемалівську опозицію. Вже наступного дня після того як 10 листопада 1938 р. помер Ататюрк, ВНЗТ обирало новим президентом Ісмета Іненю. Прем'єр-міністром залишився Д. Баяр.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Соціально-політичні реформи 20-30-х років у Туреччині.	\|	Туреччина під час Другої світової війни.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.