Туреччина під час Другої світової війни.

Напередодні Другої світової війни Туреччина чітко не визначилася в орієнтації між ворогуючими сторонами. Після початку бойових дій у Європі, в кінці вересня — жовтні 1939 р., турецькі представники розпочали паралельні переговори з Радянським Союзом, а також Англією та Францією. Бажаючи забезпечити режим проток і свої інтереси на Балканах, Туреччина схильна була балансувати, не приєднуючись відкрито до жодної зі сторін конфлікту. 19 жовтня 1939 р. було оголошено про підписання турецько-англо-французької угоди про взаємодопомогу, що потенційно була спрямована проти середземноморського союзника Німеччини — фашистської Італії.

Після військового розгрому Німеччиною Франції та інших європейських країн у Туреччині посилилися пронімецькі настрої. Хоча 18 червня 1941 р. напередодні нападу на СРСР Німеччина підписала з Туреччиною 10-річний пакт про ненапад, після початку німецько-радянської війни Туреччина оголосила 25 червня про свій нейтралітет. Туреччина дотримувалася взятих перед обома сторонами зобов'язань, хоча впродовж наступних років, особливо після радянських репресій проти мусульманських народів Криму та Кавказу, в країні посилилися антирадянські настрої. У ході війни турецькі письменники та журналісти не приховуючи своїх пронімецьких симпатій, часто відвідували німецько-радянський фронт. Восени 1941 р. у Німеччині навіть працювала офіційна турецька місія генерала Алі Фуада, яка намагалася полегшити долю військовополонених червоноармійців-мусульман.

Незважаючи на те, що Туреччина залишилася осторонь подій світової війни, військове напруження безпосередньо зачепило її економіку. Програма дій турецького уряду на час війни була прийнята 18 січня 1940 р. у формі "Закону про національний захист", котрим передбачалося введення ненормованого робочого дня, трудової повинності, скасування низки законів про охорону праці. Упродовж війни постійно збільшувалася армія країни. У 1939 р. збройні сили налічували 207 тис. осіб, у 1940 р. — 700 тис. осіб, а в 1942 р. — 1 млн. солдат і офіцерів. До 1945 р. воєнні витрати становили половину державного бюджету. Проведення широкомасштабної мобілізації селян на військову службу спричинило зменшення врожаїв і введення в 1941-1942 роках карток на хліб у Стамбулі й Анкарі. Збільшення податків та введення нових "зборів на оборону" суттєво погіршили становище населення та вплинули на загальне зростання цін.

У політичному житті Туреччини світова війна вплинула на згортання лібералізму і посилення пантюркського націоналізму. З 1940 по 1945 роки у вілайєтах, населених національними меншинами, тривав військовий стан. З листопада 1942 р. траплялися випадки конфіскації майна в представників національних меншин. З 1942 р. уряд колишнього міністра іноземних справ Шюкрю Сараджоглу розпочав кампанію широко організованої патріотичної пропаганди в пантюкському стилі. Після виборів початку 1943 р. парламент знову обрав президентом І. Іненю, а прем'єр-міністром країни — Ш. Сараджоглу. Під приводом здійснення реформи освіти продовжилася пантюркська кампанія, в ході якої дійшло до актів публічного спалення на площах "підривної" літератури.

Після перелому в ході бойових дій світової війни Туреччина схилилася до союзу з країнами антигітлерівської коаліції. У кінці 1943 р. І. Іненю зустрічався з У. Черчіллем та Ф. Рузвельтом у Каїрі, де обговорювалася можливість участі Туреччини в бойових діях проти Німеччини на Балканах. Однак, турецьке керівництво ухилилося від безпосередньої участі у війні, обмежившись 2 серпня 1944 р. розривом дипломатичних стосунків із Німеччиною. Туреччина оголосила війну Німеччині та Японії 23 лютого 1945 р., а наступного дня отримала запрошення вступити до ООН.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Зовнішня та внутрішня політика Туреччини в 30-х роках.	\|	Іран після Першої світової війни.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.