Соціально-політичні реформи 20-30-х років у Туреччині.

Закінчення тривалої національно-визвольної війни дало змогу турецькому урядові М. Кемаля зосередитися на вирішенні проблем внутрішньої розбудови держави. Ліквідувавши султанат, ВНЗТ не прийняло жодних юридичних документів, які б визначили форму та механізми державного устрою Туреччини. Відсутніми були політичні партії та інші елементи політичної структури суспільства. Навесні 1923 р. на базі парламентських фракцій почали формуватися перші партійні структури Туреччини. У ВНЗТ існували: прокемалістська "Група захисту прав" та опозиційна до неї "Друга група захисту прав", очолювана колишнім морським міністром молодотурецького уряду Рауф-беєм. Після саморозпуску 1 квітня парламенту в ході виборчої кампанії викристалізувалася організаційна структура Народної партії на чолі з М. Кемалем. її програмою стали 9 принципів державного будівництва, оголошених М. Кемалем. На виборах до парламенту, що відбулися впродовж червня — липня 1923 р., прихильники М. Кемаля отримали перемогу, зайнявши основну частину місць у ВНЗТ. Офіційно про створення Народної партії (після проголошення республіки партія прийняла назву Народно-республіканської (НРП)) було оголошено 9 вересня 1923 р.

Першими рішеннями ВНЗТ другого скликання стало перенесення столиці країни до Анкари, а згодом, 29 жовтня 1923 р., проголошення Туреччини республікою. Першим президентом країни обрано М. Кемаля. Прем'єр-міністром призначено відомого воєначальника національно-визвольної війни Ісмет-пашу. Запропонована кемалістським урядом програма державного розвитку Туреччини була зорієнтована на боротьбу з пережитками феодального минулого, подолання культурної відсталості, модернізацію економіки та суспільного устрою. У зовнішній політиці головним орієнтиром уряд Ісмет-паші декларував збереження територіальної цілісності країни.

Реформування суспільного устрою кемалісти розпочали зі скасування халіфату. Під час боротьби з іноземними окупантами духовний авторитет найвищого мусульманського духовенства було підірвано співпрацею з інтервентами, тому населення спокійно сприйняло повідомлення про висилку всіх членів родини халіфа за кордон, конфіскацію їх майна, ліквідацію міністерства у справах шаріату й від'єднання церкви від школи. Ліквідація в березні 1924 р. халіфату сприяла наступним процесам модернізації освітньої системи. Тоді ж відбулася адміністративна реформа.

На основі виданих у 1923-1924 роках законів ВНЗТ 20 квітня 1924 р. прийняло конституцію Турецької республіки. Основний закон запроваджував низку особистих свобод, встановлював чітку структуру президентсько-парламентської форми правління й зберігав за ісламом привілей державної релігії. Уніфікація та централізація владних структур Туреччини викликала незадоволення частини опозиційно налаштованих до М. Кемаля діячів національного руху. У листопаді 1924 р. колишніми членами "другої групи захисту прав" та частиною членів НРП створено Прогресивно-республіканську партію (ПРП), що виступала за більшу поміркованість і повільніші темпи реформ. Критика з боку ПРП призвела до відставки в листопаді 1924 р. Ісмет-паші та призначенні на посаду прем'єр-міністра Алі Фетхі-бея.

Невдовзі Ісмет-паша повернувся в прем'єрське крісло, оскільки звинуваченого в нерішучості при придушенні повстання в курдських районах Фетхі-бея в березні 1925 р. було усунуто з посади. На хвилі звинувачень в антидержавній діяльності, що піднялася під час придушення виступу курдів, у травні того ж року ПРП було розпущено. Лідерів партії арештовано за звинуваченнями у зв'язках з повстанцями. Водночас уряд заборонив усі опозиційні газети.

Висунуті уряду опозицією звинувачення в розпалюванні релігійного фанатизму дозволили кемалістам продовжити наступ на позиції релігії в турецькому суспільстві. У 1925 році уряд наказав закрити текке (монастирі дервішів) та тюрбе (усипальниці), що часто ставали центрами релігійної пропаганди. Тоді ж заборонено носити фески й традиційний турецький одяг. Уряд в наказовому порядку змусив населення перейти на європейський одяг. У наступному році, з уведенням у дію цивільного кодексу, скасовано шаріатські суди, запроваджено цивільне діловедення, цивільний шлюб тощо. У 1928 р. з конституції було виключено пункт про іслам як державну релігію. З метою полегшення навчання письму та послаблення позицій духовенства у 1929 р. замість арабської абетки запроваджено латинську. У 1930 р. жінки отримали право брати участь у виборах до місцевих органів влади.

Соціальні перетворення викликали незадоволення значної частини населення країни. У грудні 1930 р., підбурювані мандрівними дервішами, повстали турецькі жителі містечка Менемене в західній Анатолії. Повсталі вбили місцевого вчителя та розгромили урядові установи. Уряд вислав у місто війська, які придушили виступ.

На початку 30-х років загострене виступами курдів і релігійних фанатиків, а також економічною кризою суспільне напруження зросло настільки, що уряд змушений був дати дозвіл на створення опозиційної партії. Організована в липні 1930 р. Ліберально-республіканська партія (ЛРП), попри задекларовану опозиційність, мала напівофіційний характер. її лідером, за погодженням з М. Кемалем, став Фетхі-бей. Головними пунктами запропонованої ЛРП програми були лібералізація режиму й більша відкритість для зовнішньоекономічних впливів. Навколо партії почали гуртуватися інші опозиційні сили. Восени, коли ситуація почала виходити з-під урядового контролю, Фетхі-бей розпустив ЛРП. Ще дві спроби створити у вересні 1930 р. опозиційні Народно-республіканську та Турецьку республіканську робітничо-селянську партії завершилися урядовими заборонами. Народно-республіканська партія зберігши монополію на владу, залишилася єдиною правлячою партією. У 1931 р. НРП перемогла на виборах до парламенту, а М. Кемаля втретє обрано президентом країни.

Невдовзі після закриття сесії ВНЗТ 10 травня 1931 р. розпочав роботу Третій з'їзд Народно-республіканської партії. Прийнята на з'їзді програма стала програмою державного розвитку цілої країни. В її основу було покладено шість проголошених М. Кемалем принципів: республіканізм, націоналізм, етатизм, народність, лаїцизм і революційність. Згодом принципи М. Кемаля отримали назву "алти окти" ("шести стріл"). Партія узаконювала принцип, згідно з яким її голова, що призначався на пожиттєвий термін, ставав президентом країни, а його заступник—прем'єр-міністром. Партійне зібрання фактично узаконило об'єднання державного та партійного апаратів.

Одразу після партійного зібрання в Туреччині розпочалося послідовне "загвинчування гайок". Прийнято "Закон про друк", що обмежував право критики уряду й встановлював жорсткий контроль за засобами масової інформації. З метою поширення урядової пропаганди та виховання населення, починаючи з 1932 р., створювалася мережа "народних домів" та "установчих об'єднань". Через два роки в країні налічувалося 55 "народних домів" і 360 "установчих об'єднань".

Наступний етап реформ турецького суспільства розпочався у 1934 р. зі скасуванням титулів і форм звертання та уведенням прізвищ. Спеціальним рішенням парламенту 24 листопада 1934 р. М. Кемалю присвоєно нове прізвище — Ататюрк. Згодом парламент додатково заборонив будь-кому іншому приймати це прізвище. У грудні 1934 р. турецькі жінки були повністю зрівняні в правах з чоловіками й отримали повні виборчі права. Тоді ж внесено зміни в адміністративне законодавство.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розпад Османської імперії та виникнення Турецької республіки.	\|	Зовнішня та внутрішня політика Туреччини в 30-х роках.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.