Друга акція громадської непокори.

Наступне відродження індійського незалежницького руху було пов'язане з погіршенням економічного становища в кінці 20-х років. Ще з 1925 р. Англія проводила політику економічного тиску на Індію, встановлюючи завищений обмінний курс фунта щодо рупії та преференційні митні ставки й податкові обмеження, що дискримінували індійську промисловість. Незадоволення економічною політикою метрополії виявлялося в страйках та маніфестаціях. Сповільнюючи розвиток індійської промисловості, криза суттєво погіршила матеріальний стан населення колонії.

У другій половині 20-х років А. М. Джинна все більше відходить від попередньої політики поступок Національному конгресу. 20 березня 1927 р. у делійському готелі "Вестерн" відбулася нарада 30 найвпливовіших лідерів мусульманського незалежницького руху. Обговоривши отримані від ІНК пропозиції проведення спільної виборчої кампанії, лідери Мусульманської ліги вирішили з ними погодитися за умови забезпечення за мусульманськими депутатами 1/3 місць у центральних представницьких органах і переважаючої більшості в парламентах Пенджабу та Бенгалії. Національний конгрес погодився на запропоновані умови.

У 1928 р. М. Ганді повернувся з ув'язнення. На той час він став відомою та популярною особою далеко за межами Індії. Аскетизм та духовна стійкість привернули до нього симпатії європейської преси, тому англійці змушені були обережніше ставитися до його особи. У грудні 1928 р. на сесії Конгресу в Кальтутті він удруге звернувся до англійського уряду з вимогою надати Індії незалежність. У випадку відмови М. Ганді погрожував ще більшою, ніж це було на початку 20-х років, акцією непокори. Термін на роздуми визначено до 31 грудня 1929 р. Антианглійський рух розпочався навесні 1929 р. У березні, заарештувавши найактивніших організаторів страйків, англійці розпочали в Міруп судовий процес. Хоча судові засідання відбувалися з численними порушеннями та без колегії присяжних, зібрати достатньо доказів для покарання патріотів не вдалося, і процес тривав аж чотири роки.

Остерігаючись спалаху антианглійського руху, 31 жовтня 1929 р. віце-король зробив публічну заяву про те, що в майбутньому Індії може бути надано статус домініону. Однак ця заява не "випустила пару", а, навпаки, загострила ситуацію, оскільки відчувши свою силу, діячі Конгресу виступили з відповіддю — "Делійським маніфестом". У грудні 1929 р. в Лахорі ІНК оголосив про перехід до активних дій на шляху досягнення пурна сварадж (повної незалежності). У ніч на 1 січня 1930 р., уперше публічно було піднято прапор індійського незалежницького руху червоно-біло-зелене полотнище. Пізніше червону смугу замінено шафрановою, а на білій уміщено стилізоване зображення "чакри" — колеса ручної прялки як символа індійської незалежності.

На заклик Конгресу 26 січня 1930 р. відбулося перше публічне святкування Дня незалежності. Масовість виступів дали змогу ІНК перейти до політики прямого тиску на уряд колонії. 30 січня в газеті "Молода Індія" М. Ганді опублікував 11 пунктів програми вимог до англійського уряду. Програма не включала надто радикальних гасел і передбачала, головним чином, заходи з економічного врегулювання, зокрема: втановлення реального курсу рупії, заборону продажу алкоголю та наркотиків, встановлення протекціоністських мит на привізні товари, скорочення земельного податку та витрат колонії на оборону тощо. Для того, аби урочисто відзначити початок другої акції громадської непокори, М. Ганді з 78 своїми найближчими прихильниками здійснив тритижневий піший "соляний похід" до моря, де 6 квітня за присутності великого числа прихильників та журналістів зайнявся випарюванням солі з морської води. Ця акція мала символізувати відмову від англійських товарів (англійці мали монополію на видобуток солі в Індії) і задекларувати намір обходитися надалі власноручно виробленими товарами. М. Ганді носив особисто виготовлений одяг із домотканого полотна й пропагував таке ремісниче самозабезпечення, що дало б змогу ефективно бойкотувати англійські товари.

Розпочавшись 10 квітня 1930 р. загальна акція громадської непокори майже одразу поточилася не в той спосіб, як передбачали її розвиток організатори. У Чіттагонзі (Східна Бенгалія) населення міста захопило арсенал. У багатьох місцевостях припинено сплату податків. 25 квітня в Пешаварі два взводи 2-го батальйону 18-го королівського Гарвалійського полку, послані на придушення антианглійських виступів, відмовилися стріляти в демонстрантів. Перейшовши на бік патріотів, солдати взяли участь у боях з колоніальними військами. У результаті запеклих вуличних боїв було збито кількасот осіб і спалено бронеавтомобіль. З 25 квітня до 4 травня місто знаходилося в руках повсталих. Лише стягнувши великі сили включно з артилерією та авіацією, англійці змогли примусити пешаварців капітулювати. Такі ж події відбулися в Шолапурі, де жителі розігнали поліцію впродовж тижня утримували владу.

У червні 1930 р. англійці оголосили ІНК незаконною організацію і провели масові арешти. Загалом було ув'язнено 60000 осіб включно з М. Ганді. Незважаючи на опанування ситуацією, англійці були дуже деморалізовані. Частина європейців, що постійно мешкала в колонії, почала підтримувати вимоги Національного конгресу.

Перехід Національного конгресу до активних дій викликав негативну реакцію з боку мусульманських організацій. Відмовившись від участі організованих ІНК антиколоніальних виступах, лідери мусульман виступили з ініціативою скликати прямі переговори між англійськими та індійськими представниками. У листопаді 1930 р. в Лондоні відкрилася Конференція круглого столу, в якій взяли участь представники англійського парламенту та колоніальної адміністрації, з такого боку, й представники індійських князівств, мусульманських організацій, Індійської ліберальної партії та "Хінду махасабхи" - з іншого. ІНК відмовився від участі в роботі конференції. Після проведених у тюрмі переговорів 26 січня 1931 р. влада звільнила М. Ганді та чільних лідерів Конгресу. У результаті швидких переговорів з представниками колоніальної адміністрації 4 березня М. Ганді підписав угоду з віце-королем лордом Ірвінгом. Угода передбачала припинення акції громадської непокори взамін за відміну закону про воєнний стан, легалізацію ІНК та інших опозиційних організацій та амністію учасникам антиурядових виступів. Англійці не прийняли головних вимог програми ІНК, а ті пункти, з якими погодилися, обумовили примітками, котрі звели нанівець їх значення. Амністія учасникам подій 1930-1931 років не поширилася на солдат-гарвалійців. Реальним досягненням Конгресу стала відміна надзвичайних законів та визнання ІНК як сторони в переговорному процесі з владою.

Усю другу частину 1931 р. М. Ганді провів у Лондоні беручи участь у засіданнях круглого столу, що мав визначити майбутнє Індії. Повертаючись додому, М. Ганді на запрошення Беніто Муссоліні відвідав Італію, яка прийняла його з високими почестями. Так і не досягнувши успіху, переговори були перервані 4 січня 1932 р. М. Ганді та лідерів Конгресу в черговий раз заарештовано. Віце-король видав маніфест та низку законів, згідно з якими Національний конгрес оголошено поза законом, а його майно конфісковано. Упродовж перших чотирьох місяців 1932 р. заарештовано 80000 осіб, а до березня наступного року —120000. Дія наведення порядку у віддалених місцевостях англійці спорядили кілька каральних експедицій. Опір у різних формах продовжувався неорганізовано, але М. Ганді влітку 1932 р. звернувся із закликом про припинення акцій опору. Лідер ІНК наголошував на тому, що індійське суспільство виявилося неготовим до організованої боротьби й потребує насамперед внутрішньої консолідації. Своєю найближчою метою М. Ганді оголосив ліквідацію кастових упереджень, перш за все щодо індійських паріїв — касти хариджанів (недоторканих).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Перша акція громадської непокори.	\|	Антиколоніальні виступи в 30-х роках.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.