Вересня 1939 р. з нападу фашистської Німеччини на Польщу розпочалася Друга світова війна.

Господарство України в роки Другої світової війни та післявоєнної відбудови

Початок війни приніс Україні значні територіальні зміни. Західноукраїнські землі були приєднані до Радянської України і СРСР в цілому. Це привело до важливих економічних змін. Було ліквідовано приватну власність на основні засоби виробництва, націоналізовано поміщицькі землі, промислові підприємства, торгівлю і транспорт. На селі здійснювалася експропріація власності заможного селянства.

Радянська влада асигнувала значні кошти на реконструкцію промислових підприємств. Зі Сходу країни направляли ешелони з верстатами, обладнанням, машинами. Особливу увагу приділяли підприємствам харчової, легкої, місцевої промисловості. На початок Великої Вітчизняної війни 1941 р. в Західній Україні фактично було ліквідоване безробіття. Будівництво, реконструкція фабрик і заводів збільшили потребу в робочій силі. Розпочалося переселення робітників у східні райони України. Проводилась земельна реформа. Суцільна колективізація сільського господарства не ставила її головної мети. Конфісковані землеволодіння передавалися селянським комітетам, яким належало поділити її серед безземельних і малоземельних селян. Решта мала послужити основою для створення радгоспів і колгоспів. Колективізація розпочалася навесні 1940 р., а до середини 1941 р. було колективізовано близько 13% господарств.

На початку Другої світової війни господарство України було переорієнтовано на потреби оборони. Почалася масова евакуація на Схід заводів, робітників та інженерів. Майже все обладнання з українських електростанцій було вивезене і встановлене на нових станціях. Зерно та інші види продовольства форсованими темпами вивозились на державні заготівельні пункти. Що неможливо було вивезти – спалювали. У Донбасі були затоплені всі шахти, зруйновані мости, залізниці, телеграфні лінії тощо.

Фашистський режим, встановлений на українських землях, визначив перед собою завдання – підкорити й колонізувати Україну. Серед інших заходів окупаційної влади окремо слід підкреслити примусову мобілізацію робочої сили з України. Німці з властивою їм педантичністю здійснювали пограбування України, вивозячи з неї промислове устаткування, культурні цінності, худобу, зерно, м’ясо, олію, масло, цукор і навіть чорнозем та викопані фруктові дерева. Промислові підприємства, що залишилися непошкодженими, були оголошені власністю Німеччини і нещадно експлуатувалися.

Відбудова зруйнованого господарства відбувалася в надзвичайно складних умовах. За роки війни змінилася структура економіки. Відбудова промисловості здійснювалася однобоко. Як і раніше, випереджуючими темпами розвивалися галузі важкої промисловості, хронічно відставала харчова й легка промисловість. До травня 1945 р. було відбудовано й введено в дію майже 3 тис. великих промислових підприємств України, що становило майже третину довоєнних виробничих потужностей.

Особливо складним у повоєнний період було становище в сільському господарстві. Хронічно не вистачало техніки, реманенту, тяглової худоби, насіння, робочих рук. Колгоспник був відчужений від засобів виробництва, від розподілу створеного ним продукту. Оплата праці була символічною, існували селяни в основному за рахунок обробітку присадибних ділянок. Селяни також не забезпечувалося пенсіями. Майже всі колгоспники не мали паспортів і без особливого дозволу не могли залишити села. Катастрофічний стан сільського господарства України довершила посуха, що знищила врожай у південних областях республіки.

У 1947 р. Перший секретар ЦК КПУ М. Хрущов розпочав в Україні гучний проект, що передбачав об’єднання колгоспів у так звані „агроміста”. Але цей проект викликав незадоволення селянства і уряд змушений був відмовитись від нього.

У грудні 1947 р. з метою зміцнення фінансів було здійснено грошову реформу, яка ще більше погіршила становище простого населення. Її проводили конфіскаційними методами. Старі гроші обмінювали на нові у співвідношенні 10:1. Вклади в ощадних касах розміром до 3000 крб. переоцінювались карбованець за карбованець, від 3000 до 10000 крб. – з розрахунку 3:2, а понад 10000 – зменшувалися наполовину. Кошти колгоспів і кооперативних організацій обмінювалися як 5:4, тобто вилучалось 20% їхніх грошових нагромаджень. Оскільки ці заходи призвели до збільшення дотацій промисловості, то в 1949 р. були підвищені оптові ціни на засоби виробництва та тарифи вантажоперевезень. 31 березня 1950 р. був підвищений курс карбованця щодо іноземних валют, переведено його на власну золоту базу.

Значні зміни в перші повоєнні роки сталися в західних областях України. Тут розпочалася форсована ліквідація приватної власності, примусове залучення селян до колгоспів, поспішна індустріалізація. Розширювалися старі виробництвва: видобуток нафти, природного газу. Створювалися нові галузі промисловості: хімічна, виробництво автобусів, радіоапаратури.

У цілому в 1950 р. промислове виробництво становило 10% загальноукраїнського (проти 3% у 1940 р.).

Отже, післявоєнна відбудова народного господарства здійснювалася шляхом командно-адміністративних методів управління. Поряд із вагомими успіхами в промисловості, сільське господарство значно відставало. Характерною рисою повоєнної відбудови було й те, що економічний розвиток відбувався переважно на екстенсивній основі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Індустріалізація та колективізація в УРСР	\|	Економічний розвиток України в другій половині ХХ ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.