Індустріалізація та колективізація в УРСР

На кінець 20-х років партії і її керівному ядру треба було зробити вибір між двома варіантами соціалістичного індустріального перетворення суспільства. Один варіант припускав збереження товарно-грошових основ НЕПівської економіки і проведення порівняно планової, так сказати, органічної індустріалізації, у якій темпи задаються сполученням промислового росту з ростом добробуту і поступовим добровільним кооперуванням селянства.

Другий варіант представляв план форсованої індустріалізації, у якій основний натиск робиться на високий темп промислового розвитку, і заради цього визнається можливість зниження життєвого рівня, можливість стрімкого проведення суцільної колективізації за допомогою будь-яких засобів, доцільність переходу від економічних до командно-адміністративних методів керування. Після нелегкої і складної боротьби вибір був зроблений на користь форсованої індустріалізації.

Основними джерелами індустріалізації були: націоналізація промисловості, збільшення прямих і непрямих податків, використання трудового ентузіазму трудівників і примусової праці політичних в’язнів, колективізація сільського господарства, конфіскація церковного і монастирського майна, прибутки від зовнішньої торгівлі і ін.

На відміну від розвинутих країн світу індустріалізація в СРСР здійснювалася не для задоволення споживчих потреб населення, а для промисловості.

Важливою передумовою індустріалізації країни стала масова електрифікація, що розпочалася згідно з планами ДАЕЛРО у 1926–1928 рр. Важливим етапом в розвитку енергетичної бази країни стало будівництво нафтопереробних заводів, були закладені десятки вугільних шахт в Донбасі, Сибіру, Підмосков’ї та реконструйовані старі.

Ідустріалізація протікала в сполученні з командно-адміністративним плануванням, що включало суцільну колективізацію.

Перехід до колективізації підштовхнула криза хлібозаготівель 1927–1928 рр. За умов зростання ринкової ціни на хліб селянство відмовлялося продавати державі хліб за нижчими цінами. В січні 1928 р. Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення щодо примусового вилучення у селянства зернових надлишків та необхідність форсованої колективізації сільського господарства.

Початок колективізації показав, що селяни не бажали вступати до колективних господарств (колгоспів). Адже усуспільнювались не тільки засоби виробництва, а й продуктивна худоба, птиця. Досягти цього вдавалося лише шляхом грубого насильства. Ті, хто не вступав до колгоспу, прирівнювалися до ворогів радянської влади і злочинців.

У 1928–1932 р. в Україні було винищено майже половину стада поголів’я худоби. У багатьох випадках проявлялися відкриті селянські протести, які нерідко переростали у збройні повстання, що охоплювали цілі райони.

Внаслідок розпаду Австро-Угорщини по закінченні І світової на її терені відтворили свою незалежність Польща і Чехословаччина, до складу яких потрапила більша частина західноукраїнських земель. Як і до І світової війни господарство краю продовжувало носити колоніальний характер. Понад 80 % населення займалося сільським господарством, яке, як і в Польщі в цілому носило відсталий екстенсивний характер.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Політика „воєнного комунізму”: джерела, протиріччя, наслідки	\|	Вересня 1939 р. з нападу фашистської Німеччини на Польщу розпочалася Друга світова війна.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.