Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Індустріалізація сільського господарства

Істотною ознакою сільського господарства в економічно
розвинених країнах був перехід до машинного виробницт-
ва стандартизованої продукції землеробства, широке впро-
вадження досягнень науково-технічного прогресу. Сільське
господарство перетворилося на індустріальну галузь.

У 50—60-х роках сільськогосподарське виробництво

260

зростало повільніше, ніж інші галузі, середньорічні темпи
становили 2,6 %. Обсяг виробництва в загальному в усіх
економічно розвинених країнах збільшився на 65 %.

Зменшилася кількість населення, зайнятого в сільсько-
му господарстві. До другої світової війни його загальний
середній рівень становив близько 34 %. Після війни цей
показник знизився до 27 %, у 1968 p. — до 20 %. У США,
Великобританії зайнятість населення у сільському госпо-
дарстві зменшилась в 2, у ФРН, Франції, Японії — в 3 рази.

Протягом 60-х років площа сільськогосподарської землі
в США збільшилася в 2 рази, у Великобританії, ФРН змен-
шилася відповідно в 1,4 і 1,7 раза, у Франції стабілізувалася.

Посилилася концентрація виробництва. Кількість ферм
лише у 60-х роках зменшилася у США на 27 %, Велико-
британії — 22, ФРН — 39, Франції — 17 %. Поступово вони
перетворювалися на сучасні підприємства. Однак зберіга-
лися і сімейні ферми.

Протягом 50—60-х років у розвинених країнах осно-
вою сільського господарства були фермерські господарства,
які реалізовували продукцію на ринку.

Найбільшої концентрації виробництва досягли США.
Підприємства з обсягом продукції понад 100 тис. дол. на
рік і активами в 1 млн дол. наприкінці 60-х років становили
4,1 % загальної кількості підприємств і виробляли 47,4 %
товарної продукції. В основному вони спеціалізувалися на
вирощуванні овочів і м'ясному тваринництві. Однак типо-
вою була ферма з обсягом товарної продукції не менше ніж 20 тис. дол. на рік.

В американському сільському господарстві поширила-
ся оренда землі. Кількість фермерів — повних власників землі становила 62 %, на їхню частку припадало 35,3 % сільськогосподарських угідь. Переважно землю орендува-
ли господарства з обсягом річної товарної продукції понад
40 тис. дол.

Великими власниками землі в США були монополії, дер-
кава. За переписом 1954 p. банкам, страховим компаніям,

монополіям належало 40 % фермерських земель. Майже
1/4 землі контролювалася за допомогою іпотечного креди-
ту. У державній власності перебувало 364 млн га землі, або
40 % загальної земельної площі країни.

У сільськогосподарському виробництві США з'явилися
акціонерні підприємства, їх було менше ніж 1 % загальної
кількості ферм. Вони зосередили 7 % угідь і виробляли 8 %
товарної продукції.

У ФРН у 1947—1949 pp. окупаційна влада провела аг-
рарну реформу. За законом про земельну власність було
перерозподілено 178,5 тис. га землі, або 1,3 % сільськогос-
подарських площ.

Земельна реформа в Японії 1947—1949 pp. передбачала
примусовий викуп державою землі, що здавалася в оренду,
а також більше ніж 1 га. Продаж здійснювався під нагля-
дом земельних комітетів. Плата за землю регламентувала-
ся і виплачувалася державними облігаціями. Потім землю
перепродували селянам за низькими цінами. До 1949 p.
було продано 1,63 млн га землі. В оренді залишилося 13 %
землі. Виникло понад 400 тис. селянських господарств.
Частка селянської власності на землю збільшилася з 31 %
в 1941 p. до 70 % в 1955 p. Для реалізації реформи в 1952 p.
було прийнято закон про сільськогосподарські угіддя, який
встановлював контроль за ринком землі.

У сільському господарстві Японії головною галуззю за
часткою у валовому продукті було рослинництво. За вартіс-
тю продукції (60—70 %) провідна роль належала тварин-
ництву, що розширилося на основі м'ясного і молочного
скотарства, птахівництва. Рослинництво значною мірою
стало кормовою базою тваринництва, пристосовувалося до
його потреб. Почали більше вирощувати овочевих та техніч-
них культур. Зросла врожайність зернових.

В економічно розвинених країнах ефективність сільського
господарства досягалась за рахунок інтенсифікації. Викорис-
товувалися досягнення науково-технічного прогресу. Розвива-
лися механізація, електрифікація, хімізація виробництва.

262

У США ще на зламі 40—50-х років було впроваджено
повну механізацію обробітку грунту. Наприкінці 60-х років
повністю було механізовано збирання зернових, картоплі,
коренеплодів, збирання кормових культур на силос і зелену
масу, на 90 % — збирання бавовни, на ЗО—50 % — овочів
і фруктів. Зменшилась кількість техніки, що застосовува-
лась у сільськогосподарському виробництві, але при цьому
зросли її потужність та універсальність. У Великобританії,
Японії широко застосовувалися монокультиватори (мала
механізація).

Широко впроваджувалася хімізація. За кількістю доб-
рив на 1 га оброблюваної землі першість належала Японії
(386 кг), далі — ФРН (212), Франція (167), Великобританія
(92), США (32). Особливо швидко зростало застосування
азотних добрив (43 %), збільшувалося використання отру-
тохімікатів. У США 70 % збільшення врожайності у рос-
линництві забезпечувало використання хімічних добрив.

Особливістю сільськогосподарського виробництва США
був високий рівень електрифікації. В 1966 p. він становив
98,3 %. Використання електроенергії дало змогу механізу-
вати трудомісткі роботи у тваринництві, створити автома-
тичні системи та лінії, зокрема з програмним керуванням.
Впроваджувалися механізація і автоматизація вантажно-
розвантажувальних робіт, різних процесів у тваринництві.
Для розвитку сільськогосподарського виробництва велике
значення мала мережа комунікацій. У США основним за-
собом перевезення був автомобільний транспорт. Залізни-
цями перевозили зерно на великі відстані. Було телефоні-
Цзовано більшість фермерських господарств.

Постійно зростали інвестиції в сільське господарство.
Відбувалося становлення структури аграрного капіталу.
Однак у структурі капіталовкладень національних госпо-
дарств частка сільського господарства зменшилася і ста-
вовила в 1968 р у США — 1,6 %, ФРН — 4,3, Франції —
3,8, Великобританії — 1,4, Японії — 6,9 %. Зросло зна-
чення зовнішніх джерел фінансування, хоча норма нагро-

263

мадження становила близько ЗО % фермерського доходу.
Так, у США обсяг основних виробничих фондів сільсько-
господарських підприємств збільшився у 1950—1975 pp.
з 34,7 до 119 млрд дол. Для великих господарств співвід-
ношення позикових коштів до власних досягло 35—37 %
загальної величини активів. За допомогою позики вони
майже повністю фінансували поточні витрати. За іпотечною
позикою фермери платили у вигляді процентів до 3 млрд
дол. У 1970 p. фермери заборгували кредитним устано-
вам 57 млрд дол.

Використання інтенсивних методів господарювання за-
безпечило зростання продуктивності праці сільськогоспо-
дарських підприємств. У США в 1966 p. на одну людино-
годину праці вироблялося в рослинництві в 4,4, тварин-
ництві — в 3,4 раза більше продукції, ніж в 1939 p. Один
фермер міг прогодувати 43 чол. Вимоги до його кваліфі-
кації, освіти були вищі, ніж у промисловості.

В усіх економічно розвинених країнах сформувалися
агропромислові комплекси (АПК), що складалися з власне
сільськогосподарського виробництва, а також галузей, що
виробляли і постачали промислову продукцію, та зайнятих
транспортуванням, переробкою та реалізацією сільськогос-
подарської продукції. За допомогою так званої вертикаль-
ної інтеграції фінансовий капітал поєднував всі стадії ви-
робничого процесу у секторах АПК. Так, найбільшій світовій
корпорації "Каліфорніа лендс інкорпорейтед" належали
600 тис. акрів землі, спеціалізовані господарства з вироб-
ництва сільськогосподарської продукції, переробки овочів,
фруктів, консервні заводи, торгова мережа.

У 60-х роках у США склався певний тип сільськогоспо-
дарського маркетингу. Промислові компанії створили ме-
режу баз і збутових центрів (дилерів). До їхніх обов'язків
належали реалізація сільськогосподарської техніки, її об-
слуговування, постачання хімікатів. Вони активно втруча-
лися в усі стадії виробництва, надавали кредити.

Набула поширення кооперація для об'єднання економіч-

264

них ресурсів, особливо в молочному тваринництві, овочів-
ництві, садівництві. У США на її частку припадало майже
40 % збуту товарної продукції.

Сільськогосподарське виробництво розвивалося в умо-
вах посиленого державного регулювання, головним завдан-
ням якого була стабілізація ринку сільськогосподарських
товарів, цін і доходів фермерів.

Державні асигнування надавалися на захист грунтів від
ерозії, на іригаційні роботи, поліпшення земельного, лісово-
го фонду. Науково-дослідну роботу проводили, як правило,
урядові установи.

У США функції регулювання виконували міністерство
сільського господарства, державна товарно-кредитна кор-
порація (ТКК), адміністрація земельного фонду. У 1953—
1964 pp. уряд реалізував 25—47 % валового збору пше-
ниці, 9—16 % кукурудзи, 4—32 % ячменю, 15—62 % бавов-
ни, 9—48 % тютюну. У 1962 p. фермерам, які скоротили
посіви зернових на 20 %, надавалося право здавати продук-
цію під заставу ТКК за гарантованими цінами, на 13—27 %
вищими, ніж ринкові. За незібраний урожай фермери отри-
мували компенсацію у розмірі 45—50 % його вартості. Цим
скористалися переважно великі ферми, що отримали 93 %
державних виплат. Американські фермери мали гаранто-
вані стабільні доходи.

Важливим підсумком розвитку сільського господарства
в економічно розвинених країнах стало зростання його еко-
номічного потенціалу. Вони досягли високого рівня само-
забезпеченості продуктами харчування, за винятком про-
дукції тропічного землеробства. За масштабами сільсько-
господарського виробництва, використання матеріальних,
трудових і фінансових ресурсів першість серед цих країн
утримували США, які виробляли найбільше в світі пше-
ниці, кукурудзи, тютюну, бавовни, картоплі, цукрового буря-
ку, мали найчисельніше поголів'я великої рогатої худоби,
свиней. Сільське господарство набуло експортної орієнтації
на світові ринки сировини і продуктів. Другим після США

265

експортером сільськогосподарської продукції стала Фран-
ція. Вона була єдиною країною в Західній Європі, яка виво-
зила зернові, молочні продукти, вино.

Розвиток сільськогосподарського виробництва п'яти най-
розвиненіших країн світу ілюструють такі статистичні дані:

Важливим чинником розвитку сільськогосподарського
виробництва в 60-х роках стала єдина сільськогосподарська
політика країн — учасниць Європейського Співтовариства, її
метою було піднесення життєвого рівня працівників сільсько-
господарських підприємств, встановлення однакових цін на
сільськогосподарську продукцію, регулювання ринків голов-
них сільськогосподарських товарів. У 1968 p. було ліквідо-

266

вано мито на продукцію країн — членів Співтовариства.

Розвиваючись на індустріальній основі, у 70—80-х роках
сільськогосподарське виробництво провідних країн світу всту-
пило в новий етап розвитку. Глибокі якісні зміни тривали в
аграрному секторі економіки США. Його підприємства відзна-
чалися високою продуктивністю. Найпоширенішою формою
їх були сімейні, партнерські й так звані інші господарства.
Сімейні працювали на власному капіталі та кредитах комер-
ційних банків. Таких господарств в країні було більшість, їм
належало 70 % землі. Вони виробляли 60 % сільськогос-
подарської продукції. Партнерська ферма — це об'єднання
членів однієї родини різних поколінь. Партнерство дає змогу
поєднати капітали, земельні ділянки, матеріальні та трудові
ресурси. Це забезпечує зростання продуктивності сільсько-
господарського виробництва. Володіючи 16 % землі, вони
виробляють понад 16 % продукції галузі. До "інших" фірм
належать сільськогосподарські кооперації та кооперативи.
Перших у США близько 60 тис. Займаючи 14 % землі, вони
забезпечують 24 % товарної продукції США. Важлива роль
належить кооперативам, їх у країні майже 55 тис., а чи-
сельність пайовиків — 4,5 мдн чол. Кооперативи реалізують
готову продукцію, забезпечують сільськогосподарських вироб-
ників технікою, фінансовими послугами.

У США 3 % населення, зайнятого в сільськогосподар-
ському виробництві, повністю забезпечує продовольством
населення країни. Продукція цієї галузі експортується та-
кож за кордон. Цього було досягнуто завдяки інтенсивній
професійній підготовці виробників, широкому застосуван-
ню різноманітної, високоякісної техніки і зв'язку, всебічній
державній допомозі фермерству.

У 70—80-х роках уряд Великобританії приділяв велику
увагу розвитку національного сільськогосподарського вироб-
ництва. Державні субсидії почали отримувати хлібороби, зок-
рема за реалізацію виробництва високоякісної продукції. Уряд
ввів постійні доплати фермерам за збільшення урожайності
зернових і продуктивності тваринництва. Завершувалися

267

механізація, електрифікація, хімізація галузі. Держава вста-
новила високі ціни на сільськогосподарську продукцію, стиму-
люючи фермерське виробництво. За 10 років (1970—1980рр.)
урожайність пшениці збільшилася в 2 рази. Однак і в цей
період сільськогосподарському виробництву належала дру-
горядна роль в економіці Великобританії. Тут вироблялося
лише 6 % валового національного продукту. Галузь забезпе-
чувала населення країни своєю продукцією на 75 %. Значну
частину продовольства Великобританія імпортувала з євро-
пейських країн.

Великі зміни відбулися у сільськогосподарському сек-
торі Франції. Сільськогосподарське машинобудування пе-
ретворилося на одну з найрозвиненіших галузей французь-
кої економіки. Застосування добрив зросло вдвоє. Внаслі-
док цього зросла продуктивність праці. Ці зрушення торк-
нулися великих індустріальних ферм. Переважна частина
невеликих селянських господарств практично не користу-
валася ні тракторами, ні іншою великою сільськогосподар-
ською технікою. Парцелярне господарство, хоча і повільно,
однак відходило на задній план. Техніка застосовувалася
не тільки в землеробстві, айв тваринництві. Отже, Фран-
ція стала світовим експортером сільськогосподарської про-
дукції. Вона є одним з найбільших постачальників молоч-
них продуктів, вина, цукру.

У 70—80-х роках високим рівнем розвитку характеризу-
валося сільське господарство Західної Німеччини. У ньому
простежувалися такі тенденції, як концентрація, хімізація та
комп'ютеризація виробництва. До мінімуму було знижено
імпорт продукції цієї галузі. У 80-х роках воно майже пов-
ністю забезпечувало населення країни продовольством. У цей
період німецьке сільське господарство спіткала гостра кон-
куренція на європейських ринках партнерів по Спільному
ринку — аграріїв Франції, Італії, Великобританії. Вистояти у
цій ситуації німецьким аграріям допомогли щедрі державні
дотації та найвищий рівень механізації виробництва.

Японське сільське господарство в 70—80-х роках помітно

268

знизило темпи розвитку. Однією з причин цього є постійне
скорочення оброблюваних земель в країні. Воно відбувається
у зв'язку з використанням угідь під будівництво доріг, про-
мислових об'єктів, житлових будинків, через стихійні лиха.
Лише в 1960—1987 pp. орна площа скоротилася на 12 %.
Зниження урожайності було зумовлено також надмірною
хімізацією, застосуванням отрутохімікатів, агротехнічними
порушеннями.

Недостатній рівень виробництва сільськогосподарської
продукції в країні, а також підвищення життєвого рівня на-
селення потребували імпорту продовольства. Особливо зрос-
ла потреба в таких товарах, як кава, какао, банани, ананаси,
прянощі. Головними постачальниками сільськогосподарської
продукції в Японію є США і Австралія. Цей процес регулює
уряд, який контролює внутрішній ринок виробництва продо-
вольства, його імпорт і експорт. Система регулювання ринку
стосується насамперед закупівлі основної культури Японії
— рису. Перевиробництво його — одна з найскладніших про-
блем, з якою зіткнувся уряд Японії. Держава встановила премії
за скорочення посівів цієї культури. У 1968—1988 pp. пло-
ща, на якій вирощували рис, зменшилася на 1170 тис. га.
Відповідно збільшилися урожаї пшениці, кормових культур.
Сьогодні, як і в минулому, більшість селян у Японії є дрібни-
ми власниками, що пов'язано зі специфікою орних земель,
які розташовані переважно на гірських схилах.

У цілому сільськогосподарське виробництво в Японії, як
і в інших економічно розвинених країнах, набуло інтенсив-
ного розвитку. Попри зменшення площі сільськогосподар-
ських угідь та чисельності працюючих в цілій галузі, ви-
робництво продуктів харчування зростало.

У соціалістичних країнах у другій половині 40-х років
було проведено аграрні реформи, які передбачали конфіс-
кацію землі у великих власників, монастирів і передавання
її мало- і безземельним селянам (крім Польщі та Юго-
славії). Частина землі перейшла у власність держави. На
ній було організовано державні сільські господарства,

269

дослідні станції. Ліквідовувалися іпотечна та інша забор-
гованість селянських господарств.

Протягом 50-х років відбувалося кооперування селян-
ських господарств, 60-ті роки стали періодом інтенсифі-
кації на основі механізації, хімізації, електрифікації. За цей
час соціалістичні країни розвивали сільське господарство
більш швидкими темпами, ніж економічно розвинені. Поміт-
но підвищувався рівень споживання основних видів продо-
вольства на душу населення. Однак за врожайністю культур
соціалістичні країни значно відставали: зернові — 18 ц/га,
кукурудза — 36, цукровий буряк — 50, картопля — 136 ц/га.
Нижчою порівняно з розвиненими країнами була частка
тваринництва в сільськогосподарському виробництві: від
35,3 % в Болгарії до 58,2 % в НДР. Комплексна механіза-
ція охопила близько 50 % зернових господарств. У птахів-
ництві, свинарстві відгодівля на комплексних фермах не
перевищувала 25—ЗО %. Промисловість постачала не ком-
плексні системи машин, а окремі їх види. Втрати продо-
вольства становили ЗО—50 % у циклі виробництва в ціло-
му. Практично не розвивалася інфраструктура.

В аграрно-сировинних країнах сільське господарство за-
лишалося основною формою господарювання і зайнятості
населення. У 50— 60-х роках частка його у ВНП зменшилася,
однак наприкінці 60-х років у ньому працювало понад 60 %
зайнятого населення. За статистикою 00Н, загальні темпи
зростання аграрної продукції в країнах, що розвиваються, були
вищі, ніж в економічно розвинених, і становили 3 % річних.
Хоча продукція сільського господарства зросла в 2,2 раза,
однак розрив між цими країнами збільшився. Обсяг вироб-
ництва на душу населення в розвинених країнах перевищив
відповідний показник для аграрно-сировинних країн. Для
більшості з них використання досягнень науково-технічного
прогресу для забезпечення населення продуктами харчуван-
ня виявилось завданням, яке вони не змогли успішно розв'я-
зати. Уряди збільшували інвестиції в сільське господарство,
сприяли запровадженню високоврожайних, засухостійких

270

сортів зернових і технічних культур. Однак панування неве-
ликих господарств, котрі не мали можливості придбати су-
часну техніку, добрива, засоби захисту рослин, не давало змо-
ги підняти врожайність. Агротехнічний рівень, кількість
сільськогосподарської техніки зростали повільно.

У 70—80-х роках сільське господарство соціалістичних
держав переживало затяжну кризу. У переважній їх час-
тині панували колгоспи і радгоспи, не вистачало власного
зерна. СРСР, Польща, Чехословаччина з року в рік імпорту-
вали зерно. Багато сільськогосподарських робіт виконува-
лися вручну. Інтенсифікація галузі затягувалася. Життє-
вий рівень селян порівняно з Заходом залишався низьким.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Динаміка та структурні зміни господарського розвитку другої половини 40—90-х років XX ст.	\|	Міжнародні економічні відносини

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.