Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Динаміка та структурні зміни господарського розвитку другої половини 40—90-х років XX ст.

Після другої світової війни в розвитку індустріальної
цивілізації відбулися зміни, пов'язані з збільшенням тери-
торії та населення так званої світової соціалістичної сис-
теми, розпадом колоніальної системи та утворенням неза-
лежних держав:


Світове господарство охоплювало три підсистеми: гос-
подарства економічно розвинених, соціалістичних держав
та країн, що розвиваються. Головною тенденцією в еконо-
мічному розвитку всіх країн була індустріалізація. Еконо-
мічно розвинені країни світу вступили у фазу інтенсивного
розвитку. Змінювалася структура національних госпо-
дарств. Важливими чинниками розвитку світового госпо-
дарства були науково-технічний прогрес, подальше поглиб-
лення всесвітнього поділу праці, інтернаціоналізація вироб-
ництва. Сформувалася світова інфраструктура — комплекс
галузей, що обслуговували світові економічні відносини
(транспортна система, мережа інформаційних комунікацій
тощо). Розширилися і набули нового змісту всі форми
міжнародних економічних відносин. Для господарського
розвитку характерним було посилення взаємозв'язків між
усіма країнами та їхніми групами. Набули розвитку міждер-
жавні інтеграційні процеси. Економічне зростання націо-
нальних господарств залежало від ступеня входження їх
до всесвітнього господарства. Посилилося державне регу-
лювання господарських процесів.

У повоєнні роки стартові умови для стабілізації та роз-
витку національних господарств були різними. Занепад


економіки європейських країн, Японії сприяв встановлен-
ню економічного панування США. Виробничі потужності
країни перевищували потужності всіх індустріальних дер-
жав разом узятих. Широкого розмаху набула економічна
експансія США. У міжнародній валютно-фінансовій сис-
темі встановлювалася першість її національної валюти. У
європейських країнах скоротилося промислове виробницт-
во. Рівень його в 1946 p. становив порівняно з 1937 p. у
Великобританії — 95%, Франції — 73, Японії — ЗО, ФРН
(у 1948 p.) — 56 %. Панувала внутрішня інфляція. Євро-
пейські валюти не конвертувалися, їхній курс був заниже-
ним щодо долара, який став єдиною твердою валютою, і всі
країни прагнули отримати його в обмін на свої товари.
Скоротився міжєвропейський обмін товарами і послугами.
Бартер став переважаючою формою торгівлі. Європейські
уряди здійснювали непопулярні заходи для приватного
капіталу: контроль цін на основні товари, перерозподіл на-
ціонального доходу, збільшення грошей в обігу. Через це
приватні інвестори переводили свої активи з Європи у США.
Для відбудови господарства Європи, стимулювання еконо-
мічного зростання потрібні були значні фінансові ресурси.

Стан господарства Європи негативно впливав на світову
економіку. Реконверсія господарства в США відповідно до
потреб мирного часу зумовила появу таких проблем, як
скорочення виробництва та зайнятості, необхідність онов-
лення цивільних галузей. Сполучені Штати повинні були
у власних інтересах, для стабілізації світової економіки та
політичного становища допомогти європейським країнам
у відбудові господарства. У липні 1947 p. в Парижі було
створено Організацію європейського економічного співро-
бітництва (ОЄЕС), завданням якої було вироблення спільної
програми відбудови Європи.

У квітні 1948 p. Конгрес США затвердив план Маршалла
(за ім'ям державного секретаря Дж. Маршалла) — план
економічної допомоги країнам Європи. Його учасники: Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Данія, Нідерланди,


Норвегія, Ірландія, Іспанія, Швеція, Люксембург, Австрія,
Швейцарія, Португалія, Греція, Туреччина, з грудня 1949 p.
— ФРН. Мета плану — розвиток економіки на "принципах
індивідуальної свободи, вільних інститутів і справжньої
незалежності". Європа розглядалася як єдиний економіч-
ний простір, на що вказував міжнародно-правовий договір
між країнами. Вони були не пасивним об'єктом амери-
канської допомоги, а ініціаторами у виробленні та реалі-
зації плану. До його завдань входило відродження вироб-
ництва на новій технологічній основі, розширення зовніш-
ньої торгівлі, досягнення міжнародної фінансової стабілі-
зації, встановлення справедливих обмінних курсів. Діяв план
Маршалла з квітня 1948 p. по ЗО грудня 1951 p. Обсяг до-
помоги країнам ОЄЕС становив 17 млрд дол. (у цінах 1990 p.
102 млрд дол.). З них 4 млрд дол. асигнувалося протягом
перших 15 міс. Американський уряд гарантував капітало-
вкладення своїх інвесторів, вивезення оптимального при-
бутку в доларах. Передбачалися скасування мита, обме-
ження імпорту американських товарів, постачання сировини
в США.

У США для організації допомоги була створена Адміні-
страція економічного співробітництва, місія якої діяла в
кожній країні. Допомога надавалася: 1) безпроцентними
товарними позиками та "дарами", склад яких визначали
США; 2) звичайними кредитами під малі проценти; 3) у
вигляді доларової "зумовленої допомоги" в обмін на націо-
нальну валюту за офіційним курсом. Нею розпоряджали-
ся інші країни для розвитку внутрішньоєвропейської
торгівлі. У 1950 p. ця система була замінена Європейською
платіжною спілкою.

Фонди згідно з планом Маршалла розподілялися між
країнами не за потребами в інвестиціях, а відповідно до
стану платіжного балансу щодо доларової зони. Товари
надавалися в розпорядження урядів. Гроші, отримані від їх
продажу, надходили в національний банк на спеціальний
рахунок (так звані еквівалентні фонди). 95% цих фондів


повинні були належати країнам-учасницям, але витрача-
лися під контролем Адміністрації економічного співробіт-
ництва в Європі. Частина їх йшла на оплату сировини, яку

вивозили США.

Програма відбудови Європи була виконана. Довоєнного
промислового рівня було досягнуто на початку 50-х років.
Еквівалентні фонди доповнили внутрішні ресурси капіталів
європейських країн. Стабілізувалася система міжнародної
оплати. Європейські країни використовували свій потенці-
ал зростання без обмежень. Посилився державний конт-
роль за економікою. Створення ОЄЕС стало імпульсом до
європейської інтеграції. Однак значення допомоги за пла-
ном Маршалла для різних країн не було однаковим. Най-
краще реалізувала його можливості ФРН.

Радянський Союз відмовився від допомоги за планом
Маршалла, оскільки США відкинули його вимоги. По-пер-
ше, кожна країна мала самостійно визначати свої потреби
в допомозі та її форму. По-друге, СРСР вимагав розмежува-
ти країни-союзники, нейтральні та колишніх противників.
Допомога Німеччині повинна бути тісно пов'язана з проб-
лемою репарацій. Історики та економісти не однозначно
оцінюють неприйняття Москвою плану Маршалла. Без-
умовно, що його реалізація була б конструктивним підхо-
дом до розв'язання повоєнних господарських труднощів.
Однак поширеним є твердження, що американська допомога
в умовах боротьби з комунізмом, що вже розпочалася, плану-
валася так, щоб поставити СРСР в умови, коли він змуше-
ний буде сам відмовитися від участі у плані Маршалла.

Етапом інтенсивного індустріального піднесення еконо-
мічно розвинених країн світу стали 50—60-ті роки. При-
скорилися порівняна з міжвоєнним періодом темпи еко-
номічного зростання. Середньорічні темпи зростання вало-
вого внутрішнього продукту (ВВП) і промислового вироб-
ництва становили відповідно, %:

220


Загальний розвиток національних господарств характе-
ризує динаміка основних показників за 1953—1968 pp.:


Змінилася структура світового капіталістичного госпо-
дарства. Найбільш динамічно розвивалася промисловість,
в основному за рахунок обробної промисловості. Частка
інших галузей матеріального виробництва, особливо сіль-
ського господарства та будівництва, поступово зменшила-
ся. В цілому сукупна частка галузей матеріального вироб-
ництва в загальному обсязі валового внутрішнього продук-
ту залишалася стабільною — близько 52 %. Сфера послуг і
торгівлі розвивалася в країнах неоднаково. Це й призвело
до незначного зменшення її частки у виробництві ВВП.
Однак у 1950—1960 pp. середньорічні темпи зростання ви-
робництва в цій сфері збільшилися на 4,5 %, а в сфері мате-
ріального виробництва — на 4,3% .

222


Структурні зміни в національних господарствах бул
пов'язані з особливостями їхнього розвитку. В цілому гі
лузеві структури господарств провідних економічно розві
нених держав зближувалися. Загальні тенденції їхньої
розвитку характеризують такі статистичні дані, %:


Промисловість була провідною галуззю господарства.
При всій різноманітності її розвитку в різних країнах струк-
турні зміни відбувалися переважно в одному напрямі. Ви-
черпування національних родовищ руд і вугілля, конку-
ренція імпортної нафти, підвищення ефективності викори-
стання палива зумовили повільні темпи розвитку, скоро-
чення у ВВП частки добувних галузей. Випереджаючими
темпами розвивалося виробництво електроенергії та газо-
постачання. Значення обробної промисловості зростало.
Зменшилася частка "старих" традиційних галузей — тек-
стильної, харчової, взуттєвої. Середньорічні темпи приросту
їхньої продукції становили відповідно 2,9%; 2,6%; 3,5%.
Швидко розвивалися галузі, що визначали технічний про-
грес, насамперед хімічна промисловість, її виробництво в
1970 p. порівняно з 1948 p. зросло майже в 9 разів. Розпо-
чався перехід на нафтогазову сировинну базу. Це зумовило
розвиток нафтохімічної промисловості. Друге місце за тем-
пами розвитку займала електротехнічна галузь. Провідна
роль, як і раніше, належала машинобудуванню, однак його
традиційні галузі перебудовувалися. Зростало виробницт-
во продукції верстатобудування, технологічного і транс-
портного обладнання. Виникли нові галузі: аерокосмічна,
радіоелектронна (виробництво ЕОМ, систем автоматизації).
Якщо в 1938 p. металообробні галузі давали 1/5 всього
виробництва обробної промисловості, то на початку 70-х
років — 2/5.

Істотні зміни відбулися у співвідношенні продукції лег-
кої та важкої промисловості. Якщо на початку XX ст. у
загальній вартості продукції обробних галузей переважали
товари легкої промисловості, в 30-х роках між продукцією
цих галузей встановилася рівновага, то з середини 50-х років
важка індустрія почала лідирувати. У 1953—1968 pp. об-
сяг виробництва важкої промисловості зріс у 2,4, легкої —
в 1,9 раза. їхнє співвідношення в загальному обсязі вироб-
ництва обробної промисловості в середині 60-х років стано-
вило, %: в середньому в економічно розвинених країнах —

224


65,6 і 34,5; в Західній Європі — 63 і 37; у США — 67 і 33.

Японія досягла середнього рівня західноєвропейських
країн у середині 70-х років.

Отже, протягом 50—60-х років відбувався процес вирів-
нювання індустріального розвитку країн. Перебудова гос-
подарських структур відбилась у зміні структури населен-
ня. Зросла частка найманих робітників у загальній чисель-
ності промислових працівників, %:

Інтенсивність динаміки та структурних зрушень націо-
нального господарства економічно розвинених держав ви-
значалася досягненнями науково-технічного прогресу, який
активізувався в середині 50-х років. Наука перетворилася
на безпосередню продуктивну силу. Відбулися істотні зміни
у техніці, яка охопила такі види трудової діяльності люди-
ни: технологічну, транспортну, енергетичну, контрольно-
управлінську. Почали широко застосовуватись автоматичні
системи машин. З'явилися нові матеріали, натуральна си-
ровина замінювалася штучною. На грунті фундаменталь-
них відкриттів виникли нові технології — лазерна, плазмо-
ва тощо. Зароджувалась інформаційна революція.

За таких умов виробництво не могло існувати без постій-
ного використання наукових досліджень і конструкторських
винаходів, тому постійно зростали витрати на науково-
дослідні та дослідно-конструкторські розробки (НДДКР).
З'явилися науково-виробничі комплекси. Це були те-


риторіальні об'єднання корпорацій з науково-дослідними
лабораторіями, створені та фінансовані державним і при-
ватним капіталом для випуску нової продукції. Майже в
усіх країнах (крім Японії) держава асигнувала половину
витрат на НДДКР. У 1970 p. її частка у витратах моно-
полій становила у США — 43,1 %, Японії — 2 % , ФРН —
18,2 %, Франції — 32,8 %, Великобританії — 31,8 %. Значні
кошти вкладалися в аерокосмічну, електротехнічну, прила-
добудівну, хімічну промисловість, транспортне маши-
нобудування. У цих галузях зосереджувалось понад 80%
вчених, інженерів, техніків. Значна увага приділялася фунда-
ментальним дослідженням. Головне місце в НДДКР нале-
жало виготовленню нових видів продукції, поліпшенню
їхньої якості. У зв'язку з "холодною війною" значна частина
коштів витрачалася на воєнні цілі. Структуру витрат на
НДДКР у 1970 p. характеризують такі дані:

Розвиток національних господарств визначався значним
зростанням капітальних вкладень. Якщо їх частка у ВНП
економічно розвинених держав світу у передвоєнні роки
становила в середньому 15,4%, то в 1970 p. вона досягла в
Японії — 29, ФРН — 24, Великобританії — 21, Франції —

226


26, США — 14%. США втратили перевагу в сфері капіта-
ловкладень у господарство. У 1950 p. рівень їх в Японії,
Великобританії, Франції, ФРН, Італії був вдвоє менший, ніж
у США, а в 1972 p. перевищував їх на 48%.

Змінилася технологічна структура капіталовкладень. У
60-х роках переважали інтенсивні чинники розвитку еко-
номіки (51—67%). Основні витрати йшли не на розширен-
ня виробничих площ, а на модернізацію, автоматизацію ви-
робничих процесів. У 1970 p. у США витрати на машини,
обладнання становили 74% валових капіталовкладень у
господарство, в обробній промисловості — 81 %. У ФРН це
співвідношення становило відповідно 78 і 82 % Третина цих
коштів йшла на впровадження засобів контролю за вироб-
ничими процесами, інформації, управління.

Зросли капітальні вкладення у невиробничу сферу: осві-
ту, фахову підготовку, науку, медицину. У 1968 p. частка їх у
структурі всіх капіталовкладень становила в США— 76,6 %,
ФРН — 56,6, Франції — 53,3, Великобританії — 61,2 %.

Важливим структуротворним чинником було зростан-
ня рівня концентрації, централізації виробництва і капіта-
лу, монополізації.

У господарстві економічно розвинених країн світу
існують державний і приватний сектори. Головними фор-
мами організації бізнесу є власна справа, товариство, корпо-
рація. За кількісними характеристиками перші дві форми
в 50—60-х роках становили 80—90 % всіх підприємств, але
їх частка в промисловому виробництві не перевищувала
10—20%.

У повоєнні роки зросла економічна могутність монополіс-
тичних об'єднань. Це був період злиття та поглинання фірм
різних галузей господарства. Цей процес охопив великі
корпорації. Так, у США у 1968 p. втратили самостійність
12 компаній з капіталом понад 250 млн дол. Визначаль-
ним чинником концентрації виробництва і капіталу був
технічний прогрес. Мінімальний капітал для створення
сучасної корпорації досяг сотень мільйонів доларів.

227


У США процес злиття був пов'язаний насамперед з
диверсифікацією виробництва. У країнах Західної Європи,
Японії значна роль належала конкуренції, особливо з аме-
риканськими монополіями.

У 50—60-х роках масовим стало явище виникнення
транснаціональних корпорацій — монополій, що створюва-
ли за кордоном власні або спільні виробничі філії. До сере-
дини 70-х років у світі діяло близько 100 тис. таких корпо-
рацій. Особливо швидко вони утворювалися в обробній
промисловості:

Зросла кількість міжнаціональних монополій, в яких
об'єднувалися капітали різних економічно розвинених дер-
жав: "Ройал датч-Шелл", "Юнілевер", "Агфа-Геверт", "Дан-
лоп-Піреллі". Укладалися угоди про співробітництво між
монополіями різних країн.

У багатьох економічно розвинених країнах великим
власником була держава, їй належало 15—25% національ-
ного багатства країн. Держава стала значним виробни-
ком і споживачем промислової продукції та послуг. Так,
у 1970 p. частка держави у виробництві ВНП становила у
ФРН 35 %, Італії — 37, Японії — 21, США — 10,2 %. Однак
у США державі належить провідне місце серед економіч-
но розвинених країн щодо закупівлі в національному про-
дукті (31—32%), у споживанні промислових товарів і по-
слуг. Так, у 1968 p. держава придбала 87% продукції авіа-
ракетної промисловості, 40% радіоелектронної апаратури,

228


35% виробництва чорної і 22% кольорової металургії.

Державні капіталовкладення спрямовувалися переважно
в галузі, що забезпечували загальнонаціональні потреби: інфраструктуру, атомну промисловість, виробництво і роз-
поділ електроенергії, водо- і газопостачання, транспорт, не-
виробничу сферу. Надавалися інвестиційні субсидії, пози-
ки для розвитку конкурентоспроможних галузей, модерні-
зації та раціоналізації "старих". Значні кошти витрачали-
ся на воєнні замовлення. У 1970 p. в США частка воєнних
витрат у федеральному бюджеті становила 40 %, у Японії
— 7,1, ФРН — 23,7, Великобританії — 13,7, Франції— 6,7.

Велике значення у державному регулюванні мали по-
даткові стимули: прискорена амортизація, зменшення по-
даткових ставок, звільнення від сплати податків тощо. Ва-
лютні кризи зумовили втручання урядів економічно роз-
винених держав у валютно-фінансові відносини. Пошуки
ефективних форм і методів державного регулювання еко-
номіки зумовили поступовий перехід наприкінці 60-х років
до "структурної стратегії". Вона грунтувалася на заохоченні
певних галузей до вдосконалення і регулювання структури
господарства з урахуванням прогресивних змін у розвитку
всесвітнього господарства. Фактично це був початок відхо-
ду від традиційних, за кейнсіанською теорією, макроеконо-
мічних методів.

Зростало значення міжнародних економічних відносин,
що забезпечували єдність виробництва і обміну в міжна-
родному масштабі. Новою важливою його формою стали
міждержавні інтеграційні процеси. У своєму розвитку вони
можуть проходити такі етапи: 1) зона вільної торгівлі; 2) митної спілки; 3) спільний ринок; 4) економічна спілка; 5) повна інтеграція, що передбачає здійснення єдиної економічної політики. Великого значення набула інтеграція економічно розвинених країн світу. У 1957 p. утвори-
лося Європейське Співтовариство. Інтеграція спрямовува-
лася на інтернаціоналізацію зовнішньоекономічної діяль-
ності та внутрішньоекономічних структур країн — членів

229


ЄС. Тодішні соціалістичні країни у 1949 p. інтегрувалися у
Раду Економічної Взаємодопомоги (РЕВ).

У повоєнний період роль лідера у всесвітньому госпо-
дарстві належала США. Перехід до мирного виробництва
зумовив у 1944—1946 pp. промисловий спад. Скорочував-
ся випуск продукції в галузях, пов'язаних з воєнним по-
стачанням, зокрема у сталеварній, авіаційній, суднобудівній,
хімічній. Підвищений попит населення на товари широко-
го вжитку стимулював розвиток текстильної, харчової,
шкіряної, нафтової галузі, розширення житлового будівниц-
тва. Восени 1948 p. розпочалася перша в повоєнний період
циклічна криза перевиробництва. Кризи потрясали амери-
канську економіку в 1953—1954, 1957—1958, 1960—1961,
1969—1970 pp. У ці періоди знижувалося виробництво ВНП
— на 1,6—3,9%, промислове виробництво — на 8—12%.
Рівень безробіття зростав до 7 % .

Найбільш високі середньорічні темпи промислового ви-
робництва характерні для 1949—1953 pp. (5,85%), 1962—
1967 pp. (6—8,4%). Це пояснювалося структурними зміна-
ми в господарстві, прискоренням технічного переоснащен-
ня промисловості, посиленням механізації, автоматизації
виробничих процесів.

Американська економіка відзначалася високорозвине-
ною промисловістю, в якій створювалося понад 50 % націо-
нального доходу країни.

У галузевій структурі індустрії скоротилася частка до-
бувної промисловості. Зберегла своє значення металургія,
однак темпи її розвитку були нижчі, ніж середні. Майже
1/3 промислового виробництва давало машинобудування.
Найбільш динамічно розвивалися галузі, пов'язані з науко-
во-технічним прогресом: електронна, електротехнічна, аеро-
космічна. Перестала бути стрижнем економіки автомобільна
промисловість. Зменшилося значення верстатобудування,
текстильної та харчової галузей.

Важливим чинником, що сприяв зростанню економіч-
ного потенціалу США у повоєнний період, було викорис-

230


тання досягнень науково-технічного прогресу. За розміра-
ми витрат на НДДКР США в 1970 p. випереджали ФРН у
7 разів, Англію — у 11, Японію — у 7,2 раза. Джерелами
фінансування НДДКР були асигнування з державного бю-
джету, кошти фірм, вузів, некомерційних дослідних органі-
зацій. У 1970 p. на американські корпорації працювало 15
тис. наукових лабораторій. Вони витрачали 75% всіх коштів
на НДДКР, державні лабораторії — 14—15 %, університети
та коледжі — 9—10%. Нараховувалося 120 науково-про-
мислових комплексів. Найбільшими з них були Кембрід-
жський. Каліфорнійський, Мічиганський. У 50-х роках ад-
міністрація США створила механізм програмно-цільового
фінансування і управління НДДКР.

Прискореними темпами переоснащувалася американська
промисловість. Після війни середній вік обладнання стано-
вив 21 рік, у 1957 p. — 17 років. Внаслідок модернізації
виробництва в 1966 p. 36 % обладнання мало вік до 5 років,
а в окремих галузях (аерокосмічній, автомобільній) воно
становило 48—52 %. Завершилася механізація виробниц-
тва. Запроваджувалася автоматична електронна техніка. В
1970 p. використовувалося 28 тис. верстатів з програмним
керуванням, майже 70 тис. електронних обчислювальних
машин різного типу.

Відносно високий рівень промислового виробництва
забезпечувався ефективністю хімічної промисловості, яка
почала працювати на нафті, нафтопродуктах, природному
газі. Зросло їхнє значення у виробництві паливно-енерге-
тичних ресурсів (до 70%). Атомна енергетика забезпечува-
ла до 5 % електроенергетичних потужностей країни.

У повоєнний період США, як і раніше, займали перше
місце серед економічно розвинених країн у виробництві
важливих видів продукції. Наприклад, їхня частка у видо-
бутку кам'яного вугілля в 1970 p. становила 47,7%, вироб-
ництві електроенергії — 42,2 %, сталі — 28,3 %, автомобілів - 30,3 %, синтетичних волокон —36,5 % .

Посилилася спеціалізація в промисловості. Вона охопи-



 


ла невеликі підприємства, що спеціалізувалися на випуску
деталей для корпорацій і були мобільнішими щодо вироб-
ництва. Виникли фірми, що спеціалізувалися на ремонт-
них роботах, консультаціях різних галузей і напрямів діяль-
ності. Інженерні фірми займалися проектуванням, облад-
нанням виробничого процесу.

У повоєнний період капітальні вкладення в американську
економіку зростали більш високими темпами — у середньому
на 3,35% за рік порівняно з 2,95% у міжвоєнний період.
З їхньої загальної суми 40 % припадало на обробну промис-
ловість, 16,5 — на енергетичну, 8,5 — на транспорт, 8—12 —
на зв'язок, 21—24% — на сферу послуг і торгівлю. Майже
70% інвестицій, що направлялися в обробну промисловість,
вкладалися в машини, обладнання, більш як ЗО % — на авто-
матизацію виробничих процесів. Це сприяло зростанню ефек-
тивності американської промисловості, переходу її до пере-
важно інтенсивного характеру відтворення.

Характерною ознакою промисловості США в цей період
стала диверсифікація. Так, компанія "Литтон індастрид"
протягом 1954—1970 pp. об'єднала 100 фірм. Її 225 під-
приємств випускали товари 10 тис. найменувань — від зброї
до ділових бланків.

У США процес концентрації та монополізації відбував-
ся найшвидше. На підприємствах з чисельністю зайнятих
понад 1 тис. (1 % загальної кількості) у 1970 p. працювало
32,8 % зайнятих в обробній промисловості^ Частка 500 ве-
ликих корпорацій у загальній сумі продажу промислових
товарів зросла у 1955—1970 pp. з 48,6 до 66,6 %. Перші
100 компаній контролювали 41,5% всього продажу. В бан-
ківському бізнесі частка 10 банків у загальній сумі активів
комерційних банків у 1950 p. становила 15,6 %, в 1970 p.
— 26,5%. Десять з 1790 страхових компаній США в 1970 p.
володіли 57,7% загальної суми активів, 50 з них — 82,9%.

Швидко зростали абсолютні розміри монополій. Мільяр-
дерами стали 79 корпорацій за активами і 115 за сумами
річного обороту.

232


Найбільш монополізованими були нафтова (16 корпо-
рацій), автомобільна (3 корпорації), електротехнічна (5 кор-
порацій), хімічна (6 корпорацій), металургійна (5 корпорацій),
кольорова металургія (2 корпорації), авіаційна (5 корпорацій)
галузі промисловості.

Панівне становище в американській промисловості в
50—60-х роках належало 20 фінансовим групам. Вони кон-
тролювали 750 корпорацій і банків (0,04% усіх фірм), 70%
активів, 85% прибутку. Наймогутнішими були групи Мор-
гана, Рокфеллера, Дюпонів, Меллонів, Чиказька, Клівленд-
ська. Каліфорнійська.

Зросла кількість американських транснаціональних
компаній. Так, "Дженерал Моторе" мала філії у 18 країнах,
"Форд Моторе" — у 27, "Дженерал Електрик" — у 32, "Мобіл
Ойл" — у 38. У 1951—1970 pp. вони отримали від філій у
країнах, що розвиваються, у вигляді дивідендів і процентів
без прибутків, реінвестованих на місці, 37,2 млрд дол.

Технологічна революція, що розпочалася в 70-х роках,
мала для США надзвичайно велике значення. Йшов безпе-
рервний процес технічного переобладнання промисловості,
відбувалися істотні зрушення в її структурі. Застаріле устат-
кування замінялося принципово новим, яке відповідало
тодішньому рівню науки і техніки. Розвивалася стандар-
тизація виробництва, автоматизація, вдосконалювалась елек-
тронно-обчислювальна техніка. Оновлюючи основний капі-
тал у важкій промисловості, США досягли позитивних ре-
зультатів у сфері екології. Науково-технічний прогрес по-
силив концентрацію і централізацію виробництва й капі-
талу, що зумовило появу економічних конгломератів (об'єд-
нань підприємств найрізноманітніших галузей).

Швидкими темпами розвивалися галузі промисловості, безпосередньо пов'язані з науково-технічним прогресом,— електронна, хімічна, точного приладобудування, атомної енергетики. Виробництво електроенергії зросло на 50%, що за-
безпечило збільшення енергозабезпеченості виробничих
І'Йроцесів, підвищення продуктивності праці. Автомобілебу-

233


дування досягло пікового рівня в 1977 p., коли з конвеєрів
зійшло понад 16 млн машин. Однак уже в 1983 p. їхній
випуск скоротився до 9,5 млн. Науково-технічний прогрес
створив сприятливі умови для випуску найрізноманітні-
ших товарів хімічної промисловості, пластмас, синтетичних
волокон. Збільшувалося виробництво радіоприймачів, по-
бутової техніки. Повільніше проходила реконструкція в
машинобудуванні, текстильній, взуттєвій, суднобудівній,
транспортній галузях. Істотні зміни відбулися в структурі
транспорту США. Залізничні та водні перевезення різко
скоротилися. Разом з тим зросла частка автомобільного й
авіаційного транспорту, нафто- і газопроводів.

В економіці США неабияке значення мало воєнне ви-
робництво. У період "холодної війни" зміцнів воєнно-про-
мисловий комплекс (ВПК). Ця галузь повною мірою забез-
печувала технікою не тільки власні національні збройні
сили, партнерів по НАТО, а й зарубіжних споживачів. Во-
лодіючи надлишковим капіталом, США вивозили його за
кордон. З цих інвестицій виникали сотні, тисячі трансна-
ціональних корпорацій, переважною частиною яких волод-
іли бізнесмени США.

У повоєнні роки зміцнилася державна власність, частка
якої у ВНП країни становила близько 20 %. До них нале-
жали нові підприємства, збудовані за рахунок державного
бюджету, земельний фонд (21,4% земельного фонду країни
в 1955 p.), воєнне майно, пошта, мережа електростанцій,
шляхи сполучення, канали, система водопостачання, пози-
кові установи, фонди соціального страхування. Об'єктами
державної власності були федеральний уряд, уряди штатів,
муніципалітети.

Зросла частка державних інвестицій, що становила в
середньому 20% усіх капітальних вкладень в економіку.
Вони спрямовувалися на нове будівництво, інфраструктуру,
електроенергетику. США займали перше місце в світі за
масштабами державного фінансування розвитку науково-
технічного проґресу — 50—60% загальних витрат. Через

234


систему державних контрактів реалізувалося 3/4 коштів,
що давало можливість уряду контролювати тематику, стро-
ки, якість НДДКР. У 60-х роках на цій основі було отрима-
но ЗО тис. патентів. Кошти спрямовувались у державні на-
уково-дослідні інститути та лабораторії (30%), на фінансу-
вання науково-дослідних центрів приватних компаній, що
працювали за замовленням уряду (понад 50%). З держав-
ного бюджету на 55% фінансувалися вузи, на 70% неко-
мерційні дослідні установи. Пріоритет у фінансуванні дер-
жавою НДДКР належав воєнним витратам (76% у 1960 p.
і 53% у 1970 p.). Держава взяла на себе відповідальність за
розвиток національної інформаційної системи, виділивши
на це лише в 1960 p. 76 млрд дол. За планом Маршалла,
приватним фірмам було передано інформацію про науко-
во-технічні досягнення німецької промисловості, що у вар-
тісному вираженні становило 10 млрд дол.

Важливим засобом регулювання економіки були дер-
жавні закупівлі товарів і послуг. Вони здійснювалися або
через торгові угоди, або у формі замовлень приватним
фірмам. У 1955—1970 pp. обсяг державних закупівель зріс
з 75 до 218,9 млрд дол. Окремі фірми постачали державі
50—70% річних продажів.

Уряд США провадив політику стимулювання економіч-
ного зростання. В 1946 p. Конгрес прийняв "Акт про зай-
нятість", що зобов'язував уряд сприяти досягненню повної
зайнятості, збільшенню масштабів виробництва та купівель-
ної спроможності населення. Широко використовувалося
кон'юнктурне (короткострокове) програмування. Воно грун-
тувалося на індикативних методах, які визначали напрями
рзвитку, орієнтири, але не були імперативними (обов'язко-
вими) для приватних корпорацій. Директивний характер
мали програми для державних підприємств. Уряд Дж. Кен-
неді в межах програми "Нові рубежі" зробив спробу перей-
ти до програмування економіки, однак корпорації чинили
цьому опір. У 60-х роках важливе значення в економічній
політиці держави, як і раніше, мало довгострокове прогно-

235


зування. У 1947 p. економічним прогнозуванням займа-
лося 20 % промислових корпорацій, у 1966 p. — 90 %. У
1961 p. міністерство оборони США прийняло систему ППБ
— "планування — програмування — розроблення бюдже-
ту", її метою було об'єднати елементи розподілу ресурсів
бюджету і планування. В 1965 p. цю систему було перене-
сено на державні установи.

Ефективним методом державного регулювання еконо-
міки стало використання фінансово-кредитної системи.
Головна роль відводилася державному бюджету: регулю-
валися ставки податку, виплати на безробіття, соціальне
страхування. Протягом 50—60-х років було проведено амор-
тизаційні реформи, які скоротили строки амортизації. При-
буток, що перераховувався в амортизаційний фонд, не підля-
гав оподаткуванню, використовувався на потреби фірми.
Було введено додаткові пільги для корпорацій (у 1962 p.
7 %-не податкове зниження на капіталовкладення на об-
ладнання). Виходячи зі ставки індивідуального податку
(14—70 %), уряд контролював співвідношення динаміки роз-
міру доходу і податків з населення.

Значну увагу держава приділяла сфері кредиту. Дер-
жавні кредити на тривалий строк з виплатою пільгових
відсотків надавалися на розвиток сільського господарства,
будівництво житла, суднобудування, транспорт.

Приватний кредит держава регулювала через Федераль-
ну резервну систему (ФРС). Усі приватні банки, що нале-
жали до цієї системи, були зобов'язані зберігати 10—22 %
своїх депозитів у федеральних резервних банках. Регулю-
ючи цей обов'язковий резерв, уряд стимулював обсяг при-
ватного кредитування. Регулювалися умови споживчих
кредитів. Держава виступала гарантом депозитів приват-
них банків, створивши соціальну установу — Федеральну
корпорацію страхування депозитів.

На початку кожного року президент США виступає пе-
ред Конгресом зі звітом про економічне становище країни
і заходи уряду щодо господарської діяльності на майбутній

236


період. Особливе місце серед цих документів належить дер-
жавному бюджету. Він визначає перспективи як розвитку
господарства своєї країни, так і удосконалення міжнарод-
них економічних відносин. У США є три рівні бюджетів —
федеральний, окремих штатів і місцевих органів влади.
Основні капіталовкладення спрямовуються на воєнні захо-
ди, в економіку, на оплату державного апарату, поліції, судо-
вих органів тощо. За традицією бюджети штатів і місцеві
бюджети використовуються на утримання освітніх закладів,
лікарень, будівництво доріг, комунальних господарств тощо.

У бюджетному процесі простежуються три стадії: підго-
товка проекту, розгляд і затвердження його Конгресом і
виконання бюджету. За допомогою державного бюджету
уряд прагне вирішувати важливі господарсько-політичні
проблеми — пом'якшувати наслідки кризових явищ в еко-
номіці, стимулювати економічне піднесення в провідних
галузях, запобігати соціальним негараздам.

Гроші в США випускають державна скарбниця, феде-
ральні державні та комерційні банки. Перша — випускає в
обіг дрібні купюри номіналом 1—20 дол., а також срібні
долари і розмінні монети. Державна емісія становить у ціло-
му не більш як 11 % грошової маси. Основну масу грошей
в країні випускають федеральні резервні банки. Третій вид
& емісії — гроші безготівкового обороту. У грошовій масі вони
Ц представлені сумами на рахунках до запитання. Чек вико-
нує функцію передавання депозиту одним власником іншо-
му. У повоєнний період ціни на товари і послуги зросли в
США у 2,7 раза за індексом роздрібних цін і в 2,9 раза за
індексом оптових цін. Найвідчутніше зросли ціни на про-
довольчі товари (3,18 раза), тарифи на газ і електроенергію
(2,83), оплату транспорту (2,85) і медичне обслуговування
(3,57 раза).

Сучасна кредитна система США акумулює тимчасово
вільні грошові капітали підприємств, доходи і збереження
різних груп населення і надає їх в позику монополіям, при-
ватним особам і державі. Вона складається з банківських

237


і небанківських установ, інститутів університетського типу,
які виконують різноманітні кредитно-розрахункові операції.
Американські кредитні установи бувають трьох типів: цен-
тральний емісійний банк, комерційні банки, спеціалізовані
кредитні інститути. За сумою активів комерційні банки
займають перше місце серед кредитно-фінансових установ
США. Банки акумулюють грошові ресурси різними кана-
лами: продажем акцій, прийманням коштів на поточні
рахунки, у формі строкових і ощадних вкладів. Банківські
позики надаються на строк від кількох днів до 10—12 років.

Крім комерційних банків в США існують такі кредитні
установи: банківські траст-відділи і траст-компанії; пози-
ково-ощадні асоціації; взаємно-ощадні банки; компанії зі
страхування майна; пенсійні банки; брокерські фірми; фінансові компанії; кредитні союзи; державні кредитні установи.

Для розвитку структури національного господарства
Великобританії у повоєнний період характерним було змен-
шення у ВНП частки промисловості, сільського господар-
ства, збільшення сфери послуг. За темпами зростання ВНП,
національного доходу, промисловості ця країна відставала
від інших економічно розвинених країн. У промисловості
зростало значення машинобудування, хімічної, електроенер-
гетичної галузей, що забезпечували технічний прогрес. Важ-
ливе значення мали нові галузі — нафтоочисна, атомна, елек-
тронна, авіабудівна. Значно розширився випуск автомобілів.
Скоротилося виробництво у "старих" галузях: суднобуду-
ванні, текстильній, шкіряній, деревообробній. Це пояснюва-
лося зміною структури експорту, втратою традиційних
ринків збуту, розвитком нових джерел енергії.

Капіталовкладення в промисловість Великобританії до-
сягли довоєнного рівня в 1949 p. і зросли в 1948—1961 pp.
на 128,4 %. Протягом 1953—1969 pp. частка інвестицій у
ВНП збільшилася з 14,3 до 18,3 %. Високі темпи інвес-
тицій диктувалися потребами відбудови, реконструкції та
модернізації основних галузей. З 50-х років значно розши-

238


рилися капіталовкладення в реконструкцію вугільної, стале-
плавильної промисловості, у нові галузі — нафтохімічну,
електротехнічну, автомобільну, виробництво пластмас, ма-
шинобудування. У 60-х роках першість в інвестуванні мали
авіаракетна, приладобудівна, хімічна, нафтопереробна, гумо-
вотехнічна галузі. Зменшилися інвестиції в добувну про-
мисловість.

Основні зрушення в структурі капітальних вкладень
відбулися між сферами національного господарства. Загаль-
на частка матеріального виробництва в 1965 p. зменшила-
ся з 58,9 до 50,2 % в основному за рахунок сільського гос-
подарства, транспорту. Інвестиції в нематеріальну сферу
збільшилися на торгівлю, соціальні послуги. Вирішальне
значення мало житлове будівництво, хоча його частка ско-
ротилася (24—21 %).

Уряд лейбористів двічі в 1945—1951 pp. і 1964—1970 pp.
провів націоналізацію вугільної, газової, металургійної, елек-
троенергетичної галузей промисловості. Державними ста-
ли транспорт і засоби зв'язку (повітряний флот, залізниці,
річковий транспорт, радіозв'язок). Англійський банк. Отже,
були націоналізовані ті галузі, від діяльності яких значною
мірою залежала ефективність суспільного відтворення. Дер-
жавний сектор охопив близько 20 % промислового вироб-
ництва. Приватні власники отримали компенсацію.

Державні інвестиції обслуговували, як правило, загально-
національні потреби економіки, їхня частка у валових
капіталовкладеннях в 1970 p. становила 45,8 %. Понад
1/3 їх вкладалася у модернізацію обладнання.

Держава була великим споживачем суспільного про-
дукту. Більше ніж 1/2 бюджетних коштів йшло на поточні
витрати на товари і послуги (майже 20 % у ВНП країни).
Значною була частка воєнних витрат (в 1950 p. — 17,3, в
1970р. — 13,8 %).

Визначальною ознакою господарського розвитку повоєн-
ної Великобританії було прискорення монополізації. За
промисловим переписом 1958 p., на 52 % усіх підприємств

239


(з кількістю зайнятих 500 чол. і більше) працювало 49,2 %
зайнятих у промисловості, їхня частка у випуску продукції
становила 68,5 % . Концентрація охопила усі галузі госпо-
дарства. В автомобільній промисловості 3 корпорації володі-
ли понад 40 % всіх активів галузі, в машинобудуванні 20
корпорацій — 75 % активів. При цьому функціонувала знач-
на кількість невеликих фірм. У обробній промисловості в
60-х роках налічувалося майже 140 тис. підприємств з
кількістю зайнятих 1—10 робітників.

Фактичними господарями економіки країни була 31
фінансова міжнародна група. Група "Морган-Гренфілл"
знаходилася під контролем американської "Дж. П. Мор-
ган". Вона включала сім торгово-промислових компаній,
вісім інвестиційних трестів і контролювала електромашино-
будування. Група "Джардайн Мейтсон енд компані" — "Гон-
конг енд Шанхай бенкінг корпорейшн" з банком Я. Н. Рот-
шільда діяла за участю американського капіталу. Вона
поширила свій вплив на суднобудування, страхування, бан-
ківську справу.

У 70—80-х роках у Великобританії, як в інших еконо-
мічно розвинених державах, простежувалися закономірні
кризові явища, концентрація виробництва в промисловості
та сільському господарстві, банківсько-кредитній системі,
впровадження в усіх галузях досягнень науково-технічно-
го прогресу. 500 корпорацій посіли панівне становище в
господарському житті країни.

100 найбільших монополій випускали 40 % промислової
продукції. У п'яти авіаційних компаніях зосереджувалося
71 % зайнятих робітників і службовців. Наприкінці 70-х років
вони забезпечили 76 % випуску галузевої продукції. Ще
більшою була концентрація робочої сили і випуску продукції
в галузі електронно-обчислювальної техніки — відповідно
80 і 84 %, штучних волокон — 90 і 96 %. Промислові ком-
панії були тісно пов'язані з банківським капіталом, особливо
з так званою великою четвіркою, яка зосередила у своїх ру-
ках майже 90 % всіх акціонерних банків Великобританії.

240


На початку 80-х років, після двох етапів націоналізації
промисловості, склався державний сектор, частка якого ста-
новила 10 % валового національного доходу країни, майже
20 % промислової продукції, 19 % загальної кількості зай-
нятих робітників і службовців. Капіталовкладення держав-
ного сектора становили 40 % усіх інвестицій. Консерватив-
ний уряд заохочував приватних власників викуповувати
націоналізовані підприємства, які завдяки фінансовій дер-
жавній підтримці, подолавши технічну відсталість, знову
стали конкурентоспроможними.

Відкриття родовищ нафти у шельфі Північного моря
перетворили Великобританію у 70—80-х роках на одного з
найбільших експортерів нафти і нафтопродуктів у Європі.

Становище Великобританії на світовому ринку дещо
погіршилося. По-перше, остаточно зруйнувалася Британська
колоніальна імперія, а Співдружність ще не зміцніла. По-
друге, й випередили не тільки США, а й ФРН, Японія і Фран-
ція. Якщо в 1938 p. загальна сума іноземних капітало-
вкладень на світовому ринку дорівнювала 43, то у 80-х ро-
ках — 20 %.

Франція після другої світової війни швидко модернізу-
вала своє господарство. Темпи розвитку були вищі, ніж се-
редні в економічно розвинених державах, але нижчі, як у
ФРН, Японії, Італії. У структурі господарства зменшилася
частка сільського господарства, галузей добувної промис-
ловості, транспорту, зв'язку. Розширилася сфера матеріаль-
ного виробництва. Традиційні галузі французької промисло-
вості — текстильна, швейна, деревообробна, харчова — по-
ступилися першістю галузям важкої промисловості. На-
ирикінці 60-х років тут було зайнято 2/3 промислових ро-
бітників. Вартість продукції становила 64 % загальної вар-
тості виробництва всієї промисловості. На етапі відбудови
найшвидше розвивалися вугільна, газова, електроенер-
гетична, нафтопереробна галузі. Протягом 80-х років про-
мислове виробництво зросло на 70 %. Вирішальне значен-
ня мали автомобільна, хімічна, переробна, електрична га-


лузі, частково сільськогосподарське машинобудування, їхнє
зростання було пов'язано з воєнними замовленнями, пере-
орієнтацією на виробництво споживчих товарів, на потреби
міжнародного ринку. Так, частка товарів для населення
зросла в обсягах продажу автомобільної галузі до 60—65 %,
в електротехнічній — до 25 %. Швидкі темпи розвитку
(10% середньорічних) хімічної промисловості зумовлюва-
лися розвитком нових видів сировини, застосуванням доб-
рив у сільському господарстві. Були створені атомна, авіа-
ракетна, радіоелектронна галузі, започатковано виробницт-
во точної механіки, оптики. Виникла нова сучасна струк-
тура промислового виробництва.

Важливою особливістю повоєнного розвитку Франції
було збільшення обсягу інвестицій, їхня частка у ВНП зросла
з 14,9 % в 1953 p. до 26,3 % у 1969 p. Як і в інших еконо-
мічно розвинених країнах, зменшилася частка виробничих
і збільшилася частка невиробничих вкладень. У відбудов-
ний період інвестиції у виробничу сферу становили 3/4 всіх
капіталовкладень, наприкінці 60-х років — близько 47 %.
Всередині матеріальної сфери майже 60 % спрямовувалося
у промисловість, 20—25 % у зв'язок і транспорт. У 50-х
роках основна сума інвестицій вкладалася в нове будів-
ництво і модернізацію обладнання, в 60-х — на модерніза-
цію та раціоналізацію. Невиробничі капіталовкладення
забезпечували житлове будівництво (46—40 %), освіту (25—
22 %), охорону здоров'я (6,5 %), послуги, адміністративні
витрати.

Значно посилилося державне втручання в господарське
життя. В 1944—1947 pp. було проведено націоналізацію
вугільної, авіаційної галузей, електростанцій, повітряного
флоту, автомобільних заводів "Рено", французького і чоти-
рьох найбільших депозитних банків. Державному сектору
належала 1/3 національного майна країни. Він охопив 20—
25 % загального обсягу промислового виробництва, 75 %
загальних перевезень, 50 % ресурсів банківсько-кредитної
системи, 33 % зайнятого населення. Частка державних ви-

242


робничих інвестицій у ВНП становила35—25 % їхньої
загальної суми.

Франція першою серед економічно розвинених держав
стала на шлях програмування національної економіки. В
1947—1953 pp. діяв "План Моне" (за ім'ям його ініціато-
ра). Перевага надавалася шести галузям (видобування ву-
гілля, виробництво електроенергії, сталі, цементу, сільсько-
господарських машин, транспорт). Хоча цей план і не був
виконаний, він стимулював розвиток важкої промисловості.

У 1954—1957 pp. господарство Франції розвивалося
за планом модернізації економіки. Третій план (1958—
1961 pp.) проголосив перехід від протекціонізму до "відкри-
тої економіки". З приходом до влади генерала де Голля
економічна стратегія четвертого (1962—1965 pp.) і п'ятого
(1966—1970 pp.) планів передбачала фронтальний розви-
ток усіх галузей промисловості ("індустріальний імпера-
тив"}” Така економічна політика держави отримала назву
"дирижизму", її головним змістом був вплив на нагрома-
дження капіталу. Оскільки в 50-х роках промисловість не
відчувала труднощів зі збутом товарів, зусилля держави
були спрямовані на розвиток виробничих потужностей. У
60-х роках зросли державні закупівлі, провадилася політи-
ка "колективного будівництва".

Повоєнний період характеризувався швидким зростан-
ням концентрації та централізації капіталу. Цей процес
відбувався у двох напрямах: злиття великих і середніх
капіталів, розорення і об'єднання невеликих сімейних і ре-
місничих підприємств. Так, в обробній промисловості у
1954—1962 pp. кількість підприємств зменшилася на 25 % .
Найбільш монополізованими були металургійна, нафтова,
хімічна галузі. До перших десяти промислових корпорацій
належали п'ять нафтових, три хімічні, одна металургійна,
одна транспортна. У 1949—1970 pp. кількість французь-
ких банків зменшилася з 380 до 235 при збільшенні філій
з 3,3 до 6,4 тис. Господарством країни керувало 10 фінан-
сових груп.

243


Однією з ознак французької економіки було зміщення
позицій іноземного капіталу. В середині 60-х років загальні
вкладення з метою контролю за діяльністю підприємств
досягли 4,6, портфельні вкладення — 1,3 млрд дол. Майже
1/3 іноземних капіталів була американською.

Економіка Франції у 70—80-х роках розвивалася над-
звичайно динамічно. Вступ Франції до ЄС стимулював про-
цес концентрації промисловості. У 1970 p. 500 монополі-
стичних об'єднань виробляли 80 % національної продукції.
Формувалися гігантські не тільки промислові, а й фінан-
сові групи.

На початку 70-х років Франція перетворилася на одну з
найрозвиненіших країн світу, її частка у випуску промис-
лової продукції становила майже 7 %. Щорічний приріст
продукції її індустрії перевищував 5 %. З середини 70-х —
на початку 80-х років темпи зростання дещо знизилися.
Ця тенденція зумовлювалася скороченням виробництва у
"старих" галузях (кам'яновугільній, металургійній, тек-
стильній). Одночасно на вищий рівень піднялась авіаційна
промисловість компаній "Конкорд", "Аеробус", транспорт-
на (швидкісні електропоїзди), автомобільна "Пежо-Сітроен",
воєнно-промисловий комплекс. У 1960—1983 pp. обсяг ви-
робництва, пов'язаного з науково-технічним прогресом, а
саме: електронікою, кібернетикою, ЕОМ, зріс у 4 рази, ви-
робництво електроенергії (особливо АЕС) — у 3 рази, ви-
пуск телевізорів — у 2,5, автомобілів і нафтопродуктів — у
17,6, виробництво штучних волокон, пластмас — у 4 рази.

Однак на початку 80-х років у Франції спостерігалися
значний бюджетний дефіцит, посилення інфляції. Збільшив-
ся пасив платіжного балансу (в 1984 p. — 3,5 млрд дол.).
Значних розмірів набув відтік валюти за кордон. Спад ви-
робництва супроводжувався зростанням соціальних кон-
фліктів.

На економіку Франції негативно впливали воєнні ви-
трати, які досягли в 1983 p. 7,6 млрд дол. За цим показни-
ком Франція поступалася тільки США. Франція система-

244


тично випробовувала ядерну зброю, створила власний тер-
моядерний потенціал. Величезні масштаби виробництва
воєнної техніки гальмували нормальний процес індустрі-
ального відтворення.

Господарський розвиток ФРН у повоєнний період мав
свої особливості. Він розпочався із значно гірших старто-
вих позицій порівняно з Великобританією і Францією. Ви-
робничі потужності використовувалися на 15—ЗО %. Па-
нували безробіття, хаос у кредитно-грошовій сфері. Держа-
ва контролювала ціни і заробітну плату. Для організації
виробництва треба було мати дозвіл окупаційної влади.

Початок переходу до ринкової економіки поклала гро-
шово-цінова реформа у червні 1948 p. Л. Ерхарда (міністра
народного господарства ФРН у 1949—1963 pp. і канцлера
в 1963—1966 pp.). Він вважав, що Німеччина має побудува-
ти суспільство соціального ринкового господарства (поєднан-
ня власної ініціативи і конкуренції з розумним втручан-
ням держави у господарське життя в інтересах соціально-
го захисту громадян). Завданням реформи було скорочен-
ня обсягу грошової маси, зміна структури державних і при-
ватних боргів. Для реалізації реформи було прийнято ряд
законів. Обмін грошей (старих рейхсмарок) мав здійснюва-
тися конфіскацією у співвідношенні 100:10. Однак реаль-
на пропорція складала 100:6,5. Для забезпечення мініму-
мом на особу виділялося по 60 нових марок: 40 — у день
проведення реформи, 20 — через 2 міс. Короткострокові
борги знецінювалися у пропорції 10:1, для тривалих було
встановлено спеціальні правила. Кредитори отримали дер-
жавні боргові зобов'язання. Зменшилися податки. Було
проведено лібералізацію цін (ліквідовано державний конт-
роль за цінами). Однак залишився контроль за цінами на
продукти харчування, паливо, електроенергію, квартирну
плату. Друкувалися "каталоги доречних цін". Закони ка-
рали за необгрунтоване підвищення їх. Фактично зберіга-
лися ціни довоєнного періоду. Стабілізаційним чинником
стала допомога за "планом Маршалла". Ринок наповнився

245


товарами. Він урізноманітнювався також за рахунок за-
пасів фірм і швидкої конверсії промисловості. Перевага
надавалася не базовим галузям, а виробництву предметів
споживання. Заробітна плата не перевищувала темпів зро-
стання продуктивності праці (14 і 16 %). У 1949—1950 pp.
розпочалося зниження цін при зростанні заробітної плати.
Велике значення мала система соціального страхування, на
яку спрямовувалося 15 % національного доходу.

Уряд ФРН провів демонополізацію виробництва. Кон-
церни перетворилися на акціонерні товариства з символіч-
ним капіталом 100 тис. марок, які укладали договори про
оренду з попередніми власниками. В роботі вони підпоряд-
ковувалися Опікунському управлінню — офіційній держав-
ній установі, що фінансувалася з бюджету. Восени 1948р.
окупаційна влада повернула колишнім власникам їхні
підприємства, які також переорганізувалися в акціонерні
компанії. Акції замінювалися у співвідношенні 1:1,5—З,
внаслідок чого капітал нових компаній перевищував ста-
рий. У банківській сфері замість Німецького, Дрезденсько-
го і Комерційного банків було створено ЗО самостійних
банків. Уряд демонтував систему державного контролю за
промисловістю, створену при Гітлері. Однак тривало регу-
лювання економіки через субсидії, дешевий кредит, подат-
кові пільги. Конверсія мілітаризованої економіки стала
фактором зростання промислового виробництва.

З відбудовою господарства протягом 50-х років економі-
ка ФРН перейшла у стан безперервного піднесення. Серед-
ньорічний приріст промислової продукції становив 9,6 %.
У 60-х роках зростання виробництва тривало, проте з відчут-
ними коливаннями середньорічних темпів — від 3,6 % у
1963 p. до 12 % у 1968—1969 pp. В цілому темпи економ-
ічного зростання перевищували середні темпи розвитку еко-
номічно розвинених держав.

Структура господарства ФРН характеризувалася збіль-
шенням частки у ВВП галузей матеріального виробницт-
ва. Сфера послуг не набула такого розвитку, як у США, інших

246


країнах Західної Європи. Особливо зросла частка обробної
промисловості, транспорту. Як і в інших країнах, зменши-
лася частка добувної промисловості, сільського господар-
ства. Відповідні зміни відбулися у структурі зайнятості.
Якщо у 1950 p. в сільському господарстві працювала 1/4
самодіяльного населення, то в 1960 p. — 1/7. При цьому
чисельність зайнятих у промисловості, на транспорті
збільшилася.

Структурна перебудова промисловості була пов'язана
передусім з розвитком прогресивних галузей — перероб-
ки штучних і синтетичних волокон, хімічної, електротехніч-
ної, транспортного машинобудування, видобування і пере-
робки нафти, точної механіки і оптики. У 50-х — на почат-
ку 60-х років чотири галузі (хімічна, електротехнічна, транс-
портне і загальне машинобудування) сконцентрували 70 %
приросту промислової продукції. Темпи їхнього зростання
становили відповідно 11,5, 16,2, 19,9, 10 %.

Успіхи німецької економіки (так зване німецьке економіч-
не диво) визначалися значною мірою збільшенням капіталь-
них вкладень. Частка їх у ВНП зросла з 19,7 % у 1953 p. до
25,3 % у 1969 p. Висока ефективність інвестицій зумовлю-
валася технологічною структурою. В 50-х роках 60 % за-
гальної їх суми вкладалися у виробничу сферу. В 60-х ро-
ках зросли вкладення у невиробничу сферу (майже 57 % в
1968 p.). Переважна частина інвестицій спрямовувалася в
житлове будівництво (20—18 %), промисловість і промислове
будівництво (23—15 %), транспорт і зв'язок (21—17 %). У
промисловості 3/4—4/5 коштів витрачалися на обладнан-
ня і лише 1/4—1/5 — на нове будівництво.

Основними джерелами капіталовкладень були приватні та
державні кошти, інвестиції з еквівалентних фондів за планом
Маршалла. У 1948—1949 pp. Західна Німеччина отримала
Від США 1,4 млрд, тоді як інші країни разом 2,6 млрд дол.
Однак порівняно з загальною сумою інвестицій у 1948—
1960 pp. на 144,6 млрд нових марок державних інвестицій пі
, фонди були не дуже істотними — 9,5 млрд нових марок.


Значний вплив на процес відтворення справляло дер-
жавне регулювання економіки. Головною його формою були
державні фінанси. У 1950 p. їхня частка в загальних вало-
вих капіталовкладеннях становила 11,4, в 1970р. — 16,2 %.
Протягом 50-х років монополіям було передано 10,6 млрд
марок і надано кредитів на суму 81,1 млрд марок, що ста-
новило 33,6 % інвестицій у національне господарство ФРН.

Держава постійно збільшувала закупівлі товарів і по-
слуг. За 10 років (1950—1959 pp.) вона витратила на них
187,3 млрд марок, тобто закупила 10,9 % ВНП. У 6U-x ро-
ках у зв'язку з посиленням мілітаризації важливим дже-
релом стабільності промисловості стали воєнні замовлен-
ня. Воєнний бюджет досяг значної суми — 12 млрд марок
у 1960 p. і 20,5 млрд марок у 1970 p. (23,7 % федерального
бюджету).

Важливим чинником впливу на розвиток господарства
ФРН була державна власність. На кінець 50-х років дер-
жава контролювала 13 % основного капіталу акціонерних
компаній, 26,2 % видобутку кам'яного вугілля, 15,2 % нафти,
36,3 % залізної руди, 45,3 % цинку, 44,6 % виробництва
легкових автомобілів. Державний капітал функціонував у
галузях, що виробляли промислову сировину для інших
галузей, потребували значних вкладень з повільним оборо-
том капіталу. Низькі ціни на електроенергію, сировину
сприяли зростанню прибутків приватних фірм.

Структурні зміни супроводжувалися посиленням кон-
центрації виробництва і капіталу. Кількість великих
підприємств з чисельністю зайнятих 500 чол. і більше зросла
протягом 50—60-х років з 1,9 до 2,9 % загальної кількості.
На них працювало понад 50 % зайнятих у промисловості.
68 корпорацій з капіталом понад 100 млн марок контро-
лювали 53,3 % основного капіталу всіх акціонерних това-
риств. Відновилися старі концерни Крупа, Фліка, "ІГ Фер-
бер індустрі", "Дойче банк", "Дрезднер банк", "Комерцбанк".
У металургійній промисловості панували дев'ять корпорацій,
у хімічній — вісім, автомобільній — шість, у видобутку ву-

248


гілля — три, залізної руди — чотири. За рівнем монополі-
зації виробництва і ринку ФРН займала провідне' місце в
Європі. Разом з тим тут було майже 100 тис. невеликих і
середніх підприємств, спеціалізація яких повністю підпоряд-
ковувалася потребам монополій. Так, на "Сіменс" працювало
до ЗО тис., на Крупа — 21, на "Даймлер Бенц" — 18 тис.
невеликих підприємств-постачальників.

Отже, для господарства Західної Німеччини визначаль-
ними були швидкі темпи розвитку, зростання у ВНП част-
ки промисловості та зайнятого в ній населення, розширен-
ня інвестицій.

Визначальним фактором розвитку економіки ФРН у
70—80-х роках був науково-технічний прогрес. Простежу-
валися такі тенденції, як різке скорочення традиційних
галузей важкої та легкої промисловості. Відпала потреба у
великій кількості металу та кам'яного вугілля. Західна
Німеччина, як і інші економічно розвинені держави, виво-
зячи за кордон капітал, вкладала його в розвиток чорної
металургії в країнах, що розвиваються. Сучасна промис-
ловість споживає менше металу, але високої якості. Модер-
нізація охопила основні галузі господарства. У ФРН розпо-
чалося масове впровадження автоматизації, роботизації.
Домни і мартени було замінено електропечами. Відбулася
майже повна електрифікація залізничного транспорту. Се-
редня швидкість електровозів становила 350—500 км/год.
З залізничним транспортом успішно конкурував автомо-
більний. Цьому сприяли інтенсивне будівництво автострад,
випуск найрізноманітніших модифікацій вантажних авто-
мобілів.

Після другої світової війни у ФРН працювало багато
іноземних робітників — з Туреччини, Африки, Південно-
Східної Азії, Югославії. Наприкінці 80-х років їхня праця
стала зайвою. Промисловість потребувала висококваліфі-
кованих кадрів. Через це у ФРН часто виникали конфлік-
ти на соціальному та національному грунті, особливо в мо-
менти кризи, посилення безробіття.

249


У 70-х — на початку 80-х років Західна Німеччина, хоч
і поступилася Японії, але залишилася економічним ліде-
ром "об'єднаної Європи". Тут проживало 25 % населення
тодішньої Європейської Співдружності, але вона виробля-
ла ЗО % валового національного продукту, 34 % обсягу про-
мислової продукції. У ФРН, як і в усіх економічно розви-
нених країнах, посилилась концентрація виробництва і ка-
піталу. У 1975 p. три автомобільні концерни випускали
51% машин. Такі самі тенденції спостерігалися в гірничо-
рудній галузі, де монополії контролювали 61 % продукції,
у виробництві канцелярських приладів і ЕОМ — 71 %, літа-
кобудуванні — 84 % . У 1971—1975 pp. в середньому щоро-
ку відбувалося 299 об'єднань різних форм, тоді як в попе-
редніх десятиріччях — не більше 130.

У 80-х роках загальний обсяг промислового виробництва
в 5 разів перевищив рівень 50-х років. Частка ФРН у світо-
вому випуску індустріальної продукції становила 13 %. Її
господарство у 80-х роках контролював "клуб мільярдерів"
— 116 найбільших монополій і три банки.

У розвитку господарства Японії в повоєнний час розріз-
няють три етапи. 1946—1951 pp. були періодом відбудови.
За час війни Японія втратила майже 25 % виробничих
фондів. Спад виробництва в 1945 p. становив 63 %. Рівень
інфляції в 1945—1950 pp. досяг 7000 %. Уряд продовжу-
вав втручатися в усі сфери економіки. Для того щоб не
було голоду, країна імпортувала продукти харчування.
Японії заборонялося брати участь у міжнародній торгівлі.
Імпорт контролювали уряд і Верховне командування союз-
ницьких сил (ВКСС).

Важлива роль у відбудові японської економіки належала
державному регулюванню, прогресивним реформам — зе-
мельній, наймання робочої сили, ліквідація головних компаній
(дзайбацу). Початком державного регулювання стали замо-
роження банківських депозитів, деномінація єни, нова систе-
ма фіксованих цін і впровадження нового податку на
власність. Були створені Комітет економічної стабілізації та

250


Банк реконструкції Японії. Використовуючи такі економічні
інструменти, як нормування стратегічних товарів, політика
пріоритетних галузей, в які примусово спрямовувалася 1/2
інвестиційних ресурсів комерційних


Читайте також:

  1. III.Цілі розвитку особистості
  2. III.Цілі розвитку особистості
  3. III.Цілі розвитку особистості
  4. IV. Критерій питомої потенціальної енергії деформації формозміни
  5. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
  6. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
  7. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
  8. А. Без зміни хазяїна та ендогенної агломерації
  9. А. Без зміни хазяїна та ендогенної агломерації
  10. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
  11. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
  12. АДАПТАЦІЯ ОПЕРАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ ДО ЗМІНИ ЇЇ ЗАВАНТАЖЕННЯ.




Переглядів: 401

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Економіка країн світу в роки другої світової війни | Індустріалізація сільського господарства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.016 сек.