Перша акція громадської непокори.

На заклик ІНК 6 квітня 1919 р. в колонії розпочався хартал — загальний страйк. Уперше в історії країни антиколоніальні виступи відбувалися на тлі поліпшення стосунків між мусульманами та індуїстами. Міжрелігійне порозуміння закріплювалося публічним братанням. Однак, поступово, початково ненасильницький рух почав виходити з-під контролю. Зіткнення маніфестантів з колоніальною поліцією відбулися в Калькутті, Бомбеї, Ахмадабаді та інших містах. Найбільш криваві події відбулися в населеній етнорелігійною групою сикхів провінції Пенджаб, яка також приєдналася до індуїстського антианглійського руху. Командуючий гарнізоном Амрітсару генерал Дайєр наказав розстріляти демонстрацію сикхів, що зібралася на центральній площі міста. У результаті розстрілу великого мітингу сикхів загинуло 379 осіб. Згодом в Англії відбулося розслідування, яке, однак, виправдало генерала, що наказав застосувати зброю.

Зважаючи на такий розвиток подій, М. Ганді звернувся до членів Конгресу із закликом припинити акцію. Тоді ж почалася розробка детально регламентованого плану проведення кампанії "ненасильницького неспівробітництва". Запропонований М. Ганді план у вересні 1920 р. затвердила сесія ІНК в Калькутті. Політика "ненасильницького неспівробітництва" передбачала чотири-ступінчате нарощення тиску на колоніальну адміністрацію. Окремими кроками мали стати: публічно оголошена відмова від орденів, титулів та пожалувань, наданих англійцями, бойкот законодавчих органів, судів, навчальних закладів та інших інституцій колоніальної адміністрації, бойкот товарів та послуг неіндійського походження та як остання стадія протесту — відмова від сплати податків. Передбачалося, що всі заходи організовано здійснюватимуться лише з дозволу керівних органів Конгресу.

Ведучи підготовку до широкомасштабної кампанії ІНК здійснив невелику пробу сил, організувавши в листопаді 1920 р. бойкот виборів до місцевих органів влади. Результати акції були обнадійливими (2/3 усіх виборців не прийшли на виборчі дільниці), тому в грудні Конгрес оголосив про нову кінцеву мету своєї діяльності — сварадж (незалежність). М. Ганді заявив, що у випадку послідовного та організованого дотримання розробленого ним плану країна досягне незалежності впродовж найближчих 12 місяців.

Досить мляво розпочавши 1921 р. ІНК повільно нарощував тиск на англійську владу. Фахівці з індійських питань порадили англійському урядові організувати приїзд до колонії когось із представників монаршої родини, оскільки це мало позитивно вплинути на схильну до поклоніння психологію східної людини. 17 листопада 1921 р. до Індії приїхав принц Уельський, однак його приїзд тільки погіршив становище англійців у колонії. Бажаючи продемонструвати незалежність та рішучість, саме в день приїзду спадкоємця Британської корони Конгрес оголосив про початок нового харталу. Тоді ж почався рух національних волонтерів, парамілітарного утворення, організованого ІНК. Волонтери носили уніформу, вели військовий вишкіл, але водночас не користувалися жодною зброєю і не намагалися її здобути. Значення цих загонів було радше психологічне. Національні волонтери встановлювали пікети біля крамниць бойкотованих купців, роздавали листівки тощо. Англійська адміністрація оголосила їх формування незаконними і провела ряд арештів. Разом з волонтерами було ув'язнено також чільних діячів Конгресу. Загалом за ґратами опинилося понад 30000 осіб. М. Ганді англійці не арештували, побоюючись масових протестаційних акцій.

Як і два роки тому, на початку 1922 р. антианглійський рух почав виходити з-під контролю. Без дозволу керівних органів ІНК округ Гунтур перейшов до останньої стадії кампанії опору — відмови від сплати податків. Хоча досвід Гунтуру виявився надзвичайно позитивним (упродовж місяця англійці зібрали лише 5% від звичайного рівня податкових зборів), М. Ганді рішуче протестував проти переходу до цієї стадії акції. Після тривалих роздумів М. Ганді дозволив розпочати останню стадію кампанії, але тільки в одному невеликому окрузі Бардолі, який населяло всього 87000 осіб. Водночас 1 лютого 1922 р. М. Ганді вислав до віце-короля Індії ультиматум, у якому погрожував розпочати таку акцію в усій країні, якщо не буде звільнено арештованих і не припиняться репресії. Англійці не відповіли на це послання.

Від остаточного краху колоніальну адміністрацію врятували події в маленькому селі Чаурі Чаура, де розлючені поведінкою влад мешканці загнали 22 місцевих поліцейських до будиночка їх відділку й після того живцем спалили. Дізнавшись про ці події, М. Ганді, який мав вроджену відразу до насильницьких дій, негайно наказав припинити всі протестаційні акції. На думку лідера ІНК, існувала загроза повторення подібних подій в інших місцях, що дало б змогу англійцям, застосувавши силу, фізично знищити свараджистський рух. 12 лютого 1922 р. акцію ненасильницького неспівробітництва було припинено. Ув'язнені лідери ІНК протестували проти цього рішення, вважаючи, що залишається можливість дотиснути англійців, однак М. Ганді не прислухався до їх голосу, сказавши, що вони є "мертвими з громадської точки зору". Такі дії лідера Конгресу значно деморалізували національно-патріотичний рух, і коли 10 березня 1922 р. англійці відважилися заарештувати самого М. Ганді, протестів майже не було. М. Ганді отримав 6-річний термін ув'язнення.

Підсумовуючи наслідки першої акції громадської непокори, губернатор Бомбею лорд Ллойд так прокоментував поведінку М. Ганді: "Але і налякав він нас! Через його програму в'язниці переповнилися. Зрозуміло, що не можна без кінця арештовувати людей, тим більше коли їх 319 мільйонів. Експеримент Ганді був найбільш колосальним експериментом у світовій історії, й він майже вдався".

Наступні п'ять років після придушення першої акції громадської непокори були часом спаду національно-визвольного руху в Індії. Багато мусульман, розчарованих нерішучою політикою Конгресу повернулося до Мусульманської ліги, що знову зміцнила своє становище. Крім того, після ліквідації в 1924 р. республіканським урядом Туреччини халіфату пішов на спад халіфатиський рух. З ІНК почали виходити окремі члени та цілі фракції. У 1924 р. у складі Конгресу залишилося лише 200000 осіб. У 1925 р. група колишніх діячів ІНК відновили таємну індуїстську організацію тоталітарного спрямування "Махасабха хіндустані". У самому Конгресі Мотілал Неру та Чандра Дас створили "свараджистську партію".

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Індія після Першої світової війни.	\|	Друга акція громадської непокори.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.