В Харкові відбулася перша персональна виставка творів художника, на якій було виставлено 120 творів.

XIX ст. дало мистецтву Харківщини та світу видатні імена – художників-реалістів С. І. Васильківського, І. Ю. Репіна, П. О. Левченка, Г. Семирадського.

Сергій Іванович Васильківський (1854-1917), уродженець містечка Ізюм,

походив з родини дрібного чиновника. Дід його, чумак, походив з козацького роду і був людиною веселої вдачі та великим життєлюбом. Батько Іван Федорович, людина сумирна, тиха, був писарем, справжнім віртуозом цього ремесла, яке здавалося синові чудодійством. Мати – Параска Урилівна, лагідна, чуйна й співуча жінка, навчила його любити народні пісні. У Харкові, куди Васильківські перебралися 1861 р., на його захоплення малюванням звернув увагу гімназичний учитель малювання і чистописання, колишній кріпак, співучень Т. Г. Шевченка по майстерні К. П. Брюллова в Петербурзькій Академії мистецтв Д. I. Безперчий.

У лютому 1870 р. Васильківський поїхав до Петербурга і вступив до Академії мистецтв. І вже у травні 1879 р. за етюд з натури він одержав свою першу академічну нагороду – малу срібну медаль. З січня 1879 р. він регулярно відвідував пейзажний клас, і відтоді пейзаж стає його провідним жанром. Схильність С. І. Васильківського до пейзажу зумовила й краса природи рідного краю, що причарувала його ще в дитинстві. Його пейзажі – це лірико-епічні пісні в живописі, в яких емоційне і раціональне органічно злились воєдино і виплеснулись високою поезією. Таким чином, закінчуючи Академію, художник не лише вмів блискуче малювати й компонувати, а й був твердо переконаний, що живопис – це поезія в барвах, а художник – чесний син своєї батьківщини, чутливий до її радощів та болів.

Свою майстерність художник удосконалював за кордоном, на зразках світової художньої культури. Наприкінці квітня 1886 р. С. Васильківський вирушив до Парижа. Дорогою, подекуди зупиняючись, він оглянув німецькі музеї. Пізніше об'їздив усю Францію, побував в Іспанії, Англії, Італії, Алжирі. Після дворічного перебування за кордоном повернувся до Харкова, багато подорожував пішки Харківщиною, Полтавщиною, Запоріжжям. Крім пейзажу почав займатися історичним жанром, створив картини «Козачий пікет» (1888),

«Сутичка запорожців з татарами» (1892), «Козак у степу» (1905), «Козаки в степу» (початок ХХ ст.), «Похід козаків» (1917). У 1896 р. картина «Козача левада» експонувалася на Всеросійській художньо-промисловій виставці в Нижньому Новгороді, де здобула високу оцінку. У 1900 р. разом із М.Самокишем видав великий альбом «З української старовини». Того ж року

У 1903 р. в Полтаві, з нагоди

відкриття пам’ятника І. П. Котляревському, брав участь у великій художній виставці,

М. Сумцов писав із захопленням про свого сучасника: «Він високо держав блакитно- жовтий прапор в межах художньої творчості».

де виставив 43 роботи – «Дніпровські плавні», «На Дінці», «Оранка. Воли»,

«Гребля Квітки-Основ'янепка. Харків», «Зимовий вечір», портрети Богдана Хмельницького, Івана Ґонти, Григорія Сковороди, кобзарів. Того ж року одержав перемогу на конкурсі на кращий проект розпису будинку Полтавського земства, який розписує у 1903 - 1907 р. У 1912 р. зібрані Васильківським взірці українського народного орнаменту експонувалися на міжнародній художній виставці в Римі. Того ж року вийшов альбом орнаментів, створених М. Самокишем та С. Васильківським. В останні роки життя створив картини «Козак Мамай» (1911).

8 жовтня 1917 р. Сергій Іванович Васильківський помер. Перед смертю він заповів Музею Слобідської України понад 1340 своїх творів та значну суму грошей, які, за його бажанням, мали піти на створення у Харкові великого національного художнього музею. С. І. Васильківського називають поетом українського малярства за надзвичайну ліричність його пейзажних та історичних творів. Розквіт творчості

художника припадає на останню третину XIX століття, період, коли в Україні діяли Емський акт та Валуєвський циркуляр про заборону українського друкованого слова. Тому звернення художників до рідної історії, до відображення природи України, народних типів, етнографічних особливостей селянського або козацького побуту, звичаїв та обрядів, народної архітектури було своєрідною формою протесту, боротьби митців за утвердження національної гідності свого народу.

На превеликий жаль, у вогні минулої війни більшість робіт Васильківського загинула. Понад тисячу їх згоріло разом з

Після Т. Г. Шевченка ніхто з українських художників не мав у своєму доробку стільки творів, присвячених рідному краєві. Нічого досі не було в українському мистецтві післяшевченківського періоду такого, де б так безсумнівно пізнавалася Україна і зворушувала своєю простотою і особливо вдавалося писати С. І. Васильківському небо –

«небесний», «сонячний художник» казали про нього сучасники.

музеєм у рідному Харкові, якому художник заповідав 1348 своїх картин та етюдів Нині в музеях і приватних колекціях нашої країни і за кордоном

налічується близько п'яти сотень відомих нам творів С. І. Васильківського.

Ще один видатний художник – Петро Олексійович Левченко (1856- 1917) народився у родині купця першої гільдії в Харкові. Він був одним із представників українського поетичного реалістичного пейзажу кінця XIX – початку XX ст. Невеликі за розміром картини глибокі за змістом – розкривають красу оточуючого світу. Протягом 1886-1904 рр. був учасником майже всіх пересувних художніх виставок, організованих російськими художниками.

Ілля Юхимович Рєпін (1844-1930) своєю творчістю приніс всесвітню відомість художньому мистецтву Харківщини. Його «Спаситель»,

«Запорожці пишуть листа турецькому султану» (1889 - 1896) – вершини світового малярства. Народився І. Ю. Рєпін 5 серпня 1844 р. в одній із мальовничих околиць Чугуєва – слободі Калмицькій. Коли Іллі виповнилося сім років сім'я батьків побудувала окремий дім у сусідній слободі Осинівці. Тут пройшла юність майстра, звідсіля він поїхав восени 1863 р. до Петербургу здійснювати свою найчарівнішу мрію – стати справжнім художником.

М. Попович про видатного художника пише так:

«Рєпін родом з Чугуєва, він зберіг любов до своєї батьківщини, підтримував зв′язки з її культурними діячами, писав про її історію та народний побут, дуже любив і шанував Шевченка, намалював його портрет і робив ескізи до його пам′ятника. Проте це були дише епізоди його творчості – Рєпін особистість загальноімперська, загальнолюдська… Він продовжує художні традиції радше великих старих європейських майстрів – Веласкеса, Рембранта, ніж майстрів російського реалізму…Можна сказати, що Рєпін – один із блискучих синів України, які увійшли до загальноімперського культурного середовища і зробили величезний внесок у російську культуру… Рєпін, вийшовши з українського середовища на загальноімперський рівень, повертав Україні свій талант і справляв сильний вплив на розвиток реалістичного українського малярства».

Учителем цих та інших художників був Дмитро Іванович Безперчий (1825-1913) – видатний художник та педагог. Його картини, головним чином, пейзажі, зберігаються в Київському музеї українського мистецтва, Харківському та Сумському художньому музеях.

Становленню й розвитку пейзажного українського живопису сприяла і Марія Дмитрівна Раєвська-Іванова (1840-1912), одна з найосвіченіших жінок Росії. Талановита художниця не могла вступити до Петербурзької Академії мистецтв, оскiльки жiнок до неї не приймали. Тому вона вчилася живопису в Нiмеччинi, слухала лекції в Мiланському унiверситетi, Сорбоннi, Празi. І коли Петербурзька академiя удостоїла її звання художника, в 1869 р. повернулася до рiдного Харкова та вiдкрила першу в Росії приватну Рисувальну школу.

малювання, віддавши цій роботі 25 років життя. Метою цiєї школи була пiдготовка yчнiв до вступу до художньої академії або до iнших вищих шкiл, а також пiдготовка дохудожньо-професiйно дiяльності iконописцiв, декораторів, лiтографiв та ретушерiв.

У М. Д. Раєвської-Iванової навчалося декiлька поколiнь художникiв i apxітекopів. П'ятдесят її учнiв вступили до Академії мистецтв. Багато хто з них став вiдомим художником, apxiтектором, скульптором. Марiя Дмитрiвна написала книгу «Азбука малювання для ciм' ї i школи», у якій вмiщено 200 її малюнкiв, альбом орнаменту, створила «Прогpаму малювання в школах народної грамоти» для недiльної школи Х. Д. Алчевської. Згодом школу М. Д. Раєвської-Iванової було перетворено в міську школу малювання та живопису, а з 1896 р. – на художнє училище, тобто переведене під патронат Академії мистецтв.

На Слобожанщині розпочав перші кроки на ниві малярства і Генрік

Семирадський (1843-1902) – відомий польський художник, уродженець селіа Новобілгород (нині селище Печеніги). Г. Семирадський був почесним членом Римської, Берлінської, Паризької і Туринської академій мистецтв. Свого часу дуже популярний художник, слава якого успішно конкурувала зі славою видатного польського художника Яна

Матейка. Г. Семирадський автор збереженої досі театральної завіси Львівського оперного театру. Серед відомих його творів слід назвати – «Танок серем мечів» (1881), «Біля джерела», (1889) «Краса і кохання» (1894).

У XX ст. основні напрямки живопису відбивали бурхливі події революції, ввібрали у себе різноманітні напрямки початку століття від кубізму до футуризму, що зробило його яскравим і

Серед представників модерного

мистецтва слід назвати епатажного Д. Бурлюка. Саме його картина «В церкві», продана у 2007 р. в Лондоні, на торгах аукціону Сотбіс, зафіксовано український рекорд. При

стартовій ціні лише у 160 тисяч доларів, її було придбано за

650 000 доларів!

самобутнім. Серед напрямків тогочасного образотворчого мистецтва в Україні, а відтак, і в Харкові були плакатне мистецтво та книжкова графіка в народних мотивах. На 20-30-ті рр. припадає розквіт творчості художника Миколи Семеновича Самокиша (1860-1944) – засновника батального жанру в українському мистецтві.

Стан сучасного образотворчого мистецтва Харківщини – складний і насичений різноманітністю манер писання, жанрів, стилів, етичних та естетичних потреб суспільства. Стилі від примітивізму до абстракціонізму,

пейзажні мотиви і вправні перемальовки з відомих полотен – ось незначний перелік сучасного малярства Харківщини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Як вплинули репресій літераторів 30 - ті рр. ХХ ст. на подальший стан розвитку літератури на Слобожанщині?	\|	Театральне мистецтво

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.199 сек.