Принципи

Наукове дослідження у психології передбачає дотримання загальнофілософських, загальнонаукових і загальнопсихологічних принципів.

Процес пізнання - не тільки розклад на частини (аналіз), виявлення суперечливих сторін психічних явищ, а й з'ясування їх цілісності, об'єднання (синтез). Побудова психологічного дослідження передбачає висунення гіпотез, тез і антитез, їх об'єднання на завершальному етапі в цілісну теорію.

При вивченні психічних явищ важливо дотримуватися основних засад теорії пізнання (гносеології):

- розрізнення у процесі пізнання предметів, їх властивостей і відношень між їхніми складовими та ознаками, а також ототожнення їх за несуттєвими ознаками;

- визнання фундаментальної ролі практики (перевірка результатів вивчення діяльністю);

- усвідомлення того, що пізнання спрощує, "огрублює", навіть ідеалізує дійсність (прийняття гносеологічних передумов);

- розуміння відносної адекватності пізнання (знання завжди неповні), конкретності істини (істина завжди конкретна, необхідно враховувати при пізнанні конкретні умови);

- «зняття» гносеологічних передумов (предмет, явище необхідно розглядати реально, в цілісності, без спрощення).

Загальнофілософські принципи. Психологія як наука спирається у своїх пошуках на систему загальнофілософських принципів, які зумовлюють пізнавальну логіку і дослідницький інструментарій. Знання і дотримання їх систематизує дослідницький пошук, формує надійну теоретичну і світоглядну основу інтерпретування його результатів. Систему цих принципів утворюють:

1. Принцип всезагального зв'язку явищ об'єктивного та суб'єктивного світів. Він полягає в необхідності врахування у процесі вивчення психологічних характеристик, психологічних явищ усієї сукупності фактів, які їх стосуються, виявленні ієрархії зв'язків між елементами їх структури, виокремленні серед них головних і другорядних.

2. Принцип розвитку. Орієнтує на розгляд психіки, особистості в розвитку, динаміці.

3. Принцип єдності теорії і практики. Розкриває діалектику руху людського знання до істини, констатує визначальну роль практики, яка є критерієм істинності теоретичних положень, у процесі пізнання психічних явищ. Теорія, що не спирається на практику, вважається абстрактною, безплідною, а практика, яка не ґрунтується на теорії, не має цілеспрямованості та доцільності.

4. Принцип конкретно-історичного підходу до аналізу психіки. Спрямовує на розгляд предметів і явищ дійсності в конкретних історичних умовах, зв'язках і відношеннях, що виникають, функціонують, розвиваються, зникають, актуальний стан яких залежить від попередніх етапів розвитку.

Дотримання загальнофілософських принципів дає змогу досліднику цілісно охопити предмет дослідження в його зв'язках з іншими аспектами проблеми.

Загальнонаукові принципи. Психологія ґрунтується у своїх дослідженнях на таких загальнонаукових принципах:

1. Принцип детермінізму. Він полягає у необхідності врахування у психологічному дослідженні закономірних універсальних зв'язків і взаємозумовленості психологічних явищ. Виокремлюють різноманітні форми взаємозв'язків і взаємовідношень явищ психологічної реальності: генетичні (причинно-наслідкові), статистичні, просторові і часові, зв'язки станів і кореляційні зв'язки, функціональні і цільові залежності. Принцип детермінізму опосередковано регулює науковий пошук у психології. Фундаментальним ідеалом реалізації принципу детермінізму є пояснення досліджуваного явища.

2. Принцип доповнювальності. Для повного опису психічних явищ необхідні два взаємовиключні («доповнювальні») класи понять, кожен із яких застосовують в особливих умовах, а їх сукупність необхідна для відтворення цілісності цих явищ. Фундаментальним пізнавальним ідеалом у психології є пояснення, яке доповнюється когнітивною процедурою розуміння, а тому психологічне пізнання внутрішнього світу особистості має ґрунтуватися на таких методологічних позиціях:

а) позитивності - орієнтації на добре, моральне і духовне начала в особистості та в людських стосунках;

б) конструктивності та жертовності - повноцінне психологічне знання має передбачати шляхи та засоби вдосконалення внутрішнього світу людини.

Уже з формування мети дослідження доповнюється гуманним, позитивним, жертовним та конструктивним ставленням до особистості. Основним мотивом професійно-пізнавальної діяльності вченого-психолога є не самоствердження як фахівця у певній сфері, що конструює об'єктивне знання, а мотив жертовного служіння людині, суспільству та цивілізації. Доповнювальний спосіб опису називають некласичним використанням класичних психологічних понять.

3. Принцип самоорганізації. У психіці як відкритій нелінійній системі відбуваються процеси спонтанного впорядкування її функціональних структур: незворотність і багатоваріантність становлення і розвитку психіки та особистості, можливість неочікуваних змін темпу і напряму перебігу процесів, наявність точок біфуркації (точок розгалуження шляхів розвитку та становлення). Самоорганізованість психіки та особистості передбачає їх неврівноваженість, відкритість (за неврівноважених умов може переходити від безпорядку до порядку, виникають новоутворення) і нелінійність (сильні впливи на особистість можуть не викликати змін у її внутрішньому світі та поведінці і, навпаки, впливи незначної сили у сензитивний період призводять до значних змін), диспативність (протікання у психіці незворотних процесів; віра і світогляд особистості дають змогу протистояти зовнішнім деструктивним впливам). Самоорганізація відбувається швидше за наявності в системі зовнішніх і внутрішніх збурень.

4. Принцип системності. Психіка розглядається як цілісне утворення («ціле більше суми своїх частин»), якому притаманна рівнева структура, розвиток, постійна взаємодія складових.

5. Інваріантність. При переході від однієї психологічної теорії до нової, попередня властивість інваріантна (залишається чи узагальнюється, але не відкидається).

Реалізація загальнонаукових принципів дає змогу адекватніше пізнати психологічні феномени.

Загальнопсихологічні принципи. Психологія володіє власного системою методологічних принципів. До системи принципів, на які спирається у своїх наукових дослідженнях загальна психологія, належать: принцип детермінізму, принцип єдності психіки і діяльності; принцип єдності особистості та її життєдіяльності, принцип особистісного підходу, принцип об'єктивності психологічного дослідження, принцип історизму, принцип дослідження психологічних явищ у їхньому розвитку, принцип саморозвитку, принцип суб'єктності, принцип системності.

Принцип детермінізму. Психіка, особистість людини мають свою специфічну детермінацію, яка дає змогу з'ясувати причини психічних явищ, їх динаміку і розвиток: зовнішні причини діють на особистість через внутрішні умови (психіку людини); піддатливість людини зовнішнім впливам залежить від внутрішніх станів, властивостей, її активності та самоактивності, які є джерелом розвитку, а зовнішні причини - його умовами, обставинами, впливами. Використання цього принципу важливе при розкритті причин виникнення психіки у філогенезі (історії людства) та онтогенезі (індивідуальному розвитку), зумовленості психічних явищ, психічної діяльності та психічних властивостей людини. Він має велике значення для пізнання психіки, шляхів передбачення, цілеспрямованого розвитку психічних властивостей людини.

Реальними детермінантами психіки є процес і продукт взаємодії суб'єкта з об'єктом. У процесі взаємодії представлене у взаємозв'язку заломлення зовнішнього через внутрішнє і внутрішнього через зовнішнє. Психіка суб'єкта детермінується процесом і продуктами актуальної та постактуальної взаємодії з об'єктом і водночас сама є важливою детермінантою поведінки й діяльності людини.

Детермінація може відбуватися на рівні організму, індивіда, особистості. На рівні організму суб'єкт підпорядкований біопсихічним детермінантам (спадковим і набутим), що зумовлюють реактивний характер організації поведінки, єдність суб'єкта на психофізіологічному рівні. На індивідуальному рівні детермінація виявляється у процесі засвоєння соціального досвіду, через соціопсихічні обмеження. Особистість - вищий рівень вияву активності суб'єкта, який утворює особливий «підрівень» соціопсихічної та моральної детермінації, що характеризує соціально неповторні, оригінальні властивості психіки людини, здатність до творення нового суспільного досвіду і самотворення. Особистості притаманна самодетермінація, самоспричинення поведінки та діяльності (шляхом засвоєних норм, ідеалів, духовних цінностей і станів).

Принцип єдності психіки і діяльності. Цей принцип розкриває діалектику взаємодії людської психіки та діяльності: будь-яка діяльність передбачає мету, умови, способи та засоби її досягнення, певний результат, а також систему саморегулювання (планування, прогнозування, організування, контролювання, діагностування, оцінювання, моделювання та коригування діяльності). У діяльності психіка людини не тільки проявляється, а й розвивається.

За цим принципом психіка і діяльність не тотожні, але й не протилежні. Вони утворюють єдність. Психіка є внутрішнім, ідеальним планом діяльності. Психічні моделі дійсності дають змогу людині орієнтуватися на всіх рівнях детермінації - організму, індивідуальному й особистісному, забезпечуючи життєдіяльність, засвоєння і творення соціального досвіду. Послуговуючись ним, вивчають «таємниці» психіки через процеси, продукти діяльності та поведінки людини, розкриваючи об'єктивні закономірності внутрішніх психічних явищ.

Принцип єдності особистості та її життєдіяльності. Методологічно він розширює принцип єдності психіки і діяльності: особистість проявляється (самовиражається, самореалізується, самостверджується), розвивається та саморозвивається, виховується та самовиховується, навчається та самонавчається в цілісній системі життєдіяльності.

Принцип особистісного підходу. Жодне психічне явище (процес, стан, властивість особистості), яке виявляється у діяльності, і саму діяльність та її складові не можна зрозуміти без урахування їх особистісної зумовленості. Тому, наприклад, особливості конкретної особистості необхідно розглядати з урахуванням цілісної системи внутрішніх умов (елементів структури особистості, її душевно-духовної роботи), які опосередковують усі зовнішні впливи, а особистість вивчати у конкретній соціальній, моральній та духовній ситуації. Кожне психічне явище потрібно досліджувати в системі психічних властивостей особистості (потреб, знань, цілей, діяльності, поведінки, емоційно-почуттєвої сфери, здатностей до спілкування, спрямованості, рис характеру, самосвідомості, досвіду, інтелекту, психофізіології) відповідно до конкретних умов.

Принцип об'єктивності психологічного дослідження. Цей принцип важливий при з'ясуванні співвідношення об'єктивного та суб'єктивного в науковому пізнанні, предмета дослідження у психології. Індивідуальний світ (Я людини), взятий у сукупності психологічних проявів як предмет психології, є самостійним, цілісним та завершеним об'єктивним явищем. Воно розгортається одночасно в індивідуальному, соціальному, моральному, духовному, феноменологічному, природному та інших змістових просторах. Із цим пов'язана складність визначення предмета психології, який є багатозначним, однак у цій багатозначності і полягає об'єктивність його змісту. Психічне постає як об'єктивне явище, зміст якого завжди суб'єктивний, бо його визначає конкретне «індивідуальне самобуття» - конкретна людина (індивід, особистість, індивідуальність, суб'єкт).

Психічні функції не сприймаються безпосередньо внутрішнім зором. Наукове вивчення психіки стає можливим завдяки опосередкованому аналізу і синтезу її об'єктивних проявів у процесах та продуктах діяльності, поведінці людини. Роль безпосереднього самоспостереження, інтроспекції у пізнанні власної психіки перебільшувати не варто. Самоспостереженню властива певна суб'єктивність, небезсторонність, невірогідність. Адже психіка формувалась як функція сигнального відображення, орієнтації в зовнішньому світі і значно менше - як засіб відображення внутрішнього світу. Самоспостереження як метод самопізнання може бути корисним, якщо спирається на самозвіт людини про те, що насправді коїться з нею, що вона переживає, чого бажає тощо.

Методика і методи психологічного дослідження відтворюють об'єктивний процес наукового пізнання предмета психології і забезпечують об'єктивність розгортання у процесі пізнавального акту сутності предмета, який пізнають. «Об'єктивність розгортання» сутності досліджуваного явища виявляється в послідовному, системному та якісно завершеному поданні наукового знання про його закономірності, характеристики та властивості існування. Результати психологічного дослідження не можуть змінити сутність і закономірності існування предмета, який пізнають, а отже, об'єктивність його існування не залежить від наукових маніпуляцій із ним.

Суб'єктивний компонент привноситься в психологічне дослідження не тільки як змістова складова предмета психології, а й як ознака активності дослідника, що зумовлено: ініціюванням дослідження; свободою у виборі елементів дослідження; індивідуальними особливостями пізнавального досвіду дослідника. Проте при цьому об'єктивність наукового методу психології не порушується, а предмет науки зберігає свою цілісність.

Принцип історизму. Передбачає розуміння того, що філогенетичний та онтогенетичний розвиток людини не тотожні. У процесі дослідження психічного розвитку, особливостей становлення і розвитку особистості необхідно враховувати соціально-економічні, історичні, етнопсихологічні умови. Розуміння психіки як історичного продукту визначило і необхідність створення адекватного історичного методу її вивчення, що постає на основі поєднання розвитку й принципу об'єктивно-експериментального дослідження психіки.

Завдання дослідника полягає в генетичному вивченні структурних компонентів психічного процесу, що розгортається з плином часу. Дослідження має охопити весь процес розвитку певного психічного явища, врахувавши всі фази - від миті виникнення до зникнення, і пояснити його природу, пізнати його сутність.

Принцип дослідження психологічних явищ у їхньому розвитку. Він є методичною основою будь-якого психологічного дослідження і ґрунтується на розумінні природи індивідуального світу як динамічного явища, що постійно перебуває у стані руху, змінах або очікуваннях змін. Принцип розвитку дає змогу визначити змістовий баланс між такими характеристиками існування досліджуваного явища, як простір, час та рух, а також методичні підходи в організації дослідження.

Психологічне явище розглядають у кожний момент його існування як таке, що поєднує в собі елементи минулого, сучасного та майбутнього, а тому відтворює закономірності освоєння часу свого життя (реальної, дійсної форми існування психічного) в кожному моменті. Психологічне дослідження предмета можна здійснювати пролонговано, коли пізнавальні та перетворювальні дії психолог реалізує протягом певного часу, а всі дані цієї взаємодії фіксує, аналізує з урахуванням умов дослідження. Воно може відбуватися і для вивчення окремого зрізу існування психологічного явища з елементами проекції його змісту в конкретні моменти минулого або майбутнього. Констатація існуючого змісту явища на момент дослідження є важливою, має цінний дослідницький зміст.

Принцип саморозвитку. Орієнтує на визнання пріоритету індивідуального майбутнього особистості (цілей, намірів, мрій, особистісних сенсів, ідеалів) над минулим (досвідом, стереотипами, звичками). Зрозуміти людину - означає зрозуміти не стільки її минуле (чому?), як її майбутнє (для чого?), адже конструктив¬но-стратегічні спонуки (мотиви) її поведінки зумовлені переважно не минулим, а майбутнім. У пізнанні саморозвитку необхідно враховувати цільову причинність душевних явищ (мети, ідеалу, мрії, сенсу життя), в яких минуле сприяє досягненню одних цілей і пригнічує інші. Причини розвитку та поведінки слід шукати в майбутньому, минуле є лише їх передумовою.

Принцип суб'єктності. В його основі - визнання пріоритетності внутрішнього над зовнішнім. Особистість вступає в особливі стосунки із собою: вона здатна до самодіяльності, самонавчання, самовиховання, саморозвитку і самодетермінації (самозумовлення) життєдіяльності. Цілісність суб'єкта є основою єдності психічних та особистісних якостей.

Принцип системності. Передбачає розгляд психічних утворень як сукупності елементів, кожен із яких залежить від інших, впливає на них, породжує разом з ними відносно самостійні утворення. Тому особистість необхідно досліджувати в цілісному баченні, взаємозв'язку з її структурою, діяльністю, системою соціальних норм і духовних цінностей, а також у взаємодії психологічних і соціально-психологічних явищ.

Основними твердженнями системного підходу у психології є:

- необхідність багатопланового аналізу психічних явищ, що дає змогу виокремити різні сторони психічної реальності;

- розуміння багаторівневості психічних явищ (в особистості вирізняють когнітивну, перцептивну, комунікаційну, регулятивну підсистеми, що зумовлює використання різних систем вимірювання при їх вивченні та розгляд зв'язків між ними;

- багатовимірність класифікації властивостей людини (індивідні, індивідуальні, особистісні, системні, суб'єктні, духовні);

- урахування причинних зв'язків, умов, передумов, чинників, багаторівневого опосередкування психічних явищ.

На основі психологічних принципів аналізують предмет і об'єкт психології, вибудовують висновки про особливості функціонування і розвиток психіки та особистості.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Предмет і завдання сучасної психології	\|	Відповідно до етапів психологічного дослідження, доцільно

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.