Ситуаційний підхід.

Системний підхід.

Рис. Функції менеджменту та їх взаємозв’язок.

Процес управління за своєю сутністю є загальною сумою всіх функцій управління.

Базується на використанні теорії систему менеджменті з кінця 50-х років.

Система –це сукупність взаємопов’язаних елементів ( частин ), які, постійно взаємодіючи, визначають її характер. Усі організації ( об’єкти управління ) є системами, які складаються з таких елементів, як структура, завдання, технологія, люди і цілі.

Існують закриті ( мають фіксовані жорсткі межі, не залежать від навколишнього середовища ) та відкриті ( взаємодіють із зовнішнім середовищем ) системи. Всі організації є відкриті системи.

Великі частини системи самі можуть утворювати системи, які стосовно першої системи можна називати підсистемами ( цехи, відділи тощо ). Цей поділ можна продовжити. Слід вивчати всі підсистеми організації ( технічну, економічну, соціальну та ін. ). Попередні школи зосереджували увагу на якості однієї підсистеми, а це вело до невдач.

Розроблений наприкінці 60-х років ситуаційний підхід випливає зпоняття ситуації як конкретного набору обставин,що діють на організацію протягом певного часу. Він спрямований на підбір прийомів менеджменту для розв’язання конкретних управлінських ситуацій з метою найбільш ефективного досягнення цілей організації.

При цьому менеджер повинен:

1) розуміти процес управління, аспекти індивідуальної та групової поведінки, процедури системного аналізу, методи планування, мотивації і контролю, кількісні методи прийняття рішень;

2) уміти оцінювати сильні і слабкі сторони методик, які використовуються;

3) правильно оцінювати фактори, які відіграють найважливішу роль у даній ситуації, і ефект від переміни змінних величин;

4) знаходити прийоми менеджменту, які будуть мати найменший негативний ефект.

В Україні управлінська наука розвивалася в рамках підходів, які панували в колишньому СРСР. Хоча дослідження спрямовувалися врешті-решт на удосконалення адміністративно-командної системи, певний досвід (позитивний і негативний) у галузі управління був накопичений.

Період формування національної економіки України і здійснення економічних реформ потребує окремого вивчення та викладу.

Науковці виділяють 7 етапів розвитку управлінської науки за радянських часів:

І етап (1917-1921) розроблено форми і методи державного централізованого управління виробництвом, обґрунтовано принципи централізму, організаційні методи управління, диктатури і державного регулювання.

ІІ етап (1921-1928) здійснювалося подальше вдосконалення адміністративного управління виробництвом, з’явилися трести і синдикати, а також формально вивчалася можливість участі трудящих в управлінні.

ІІІ етап(1929-1945) пов’язаний з організацією індустріальної бази суспільного виробництва і присвячувався вдосконаленню структур управління, методів підбору кадрів, плануванню і організації.

ІV етап(1946-1965) характеризується пошуком нових форм функціонування і взаємодії державних органів управління, спробою переходу до територіальної і територіально-галузевої системи управління, що врешті-решт призвело до поглиблення адміністрування.

V етап(1965-1975) здійснена спроба господарської реформи шляхом посилення ролі економічних методів управління.

VI етап(1975-1985) характеризується все більш глибоким усвідомленням неможливості реформування адміністративно-командної системи. Він підтвердив необхідність радикальної зміни економічних відносин і корінних економічних реформ, проведення яких слід віднести до VII етапу (започаткований у 1985 р.).

VII етапможна поділити на 5 підетапів , з яких слід відмітити 5-й етап- початок ринкових реформ. Реалізація цього під етапу здійснюється вже в умовах розвитку незалежної національної економіки України.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Процесний підхід.	\|	Поняття формалізованого показника.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.