• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Водна ерозія

Ерозія

Погіршення фітосанітарного стану ґрунтів

Крім зазначених факторів деградації ґрунту значної шкоди родючості завдають шкідники та хвороби сільськогосподарських культур. Найбільшої шкоди посівам завдають близько 8 тис. різних комах, кліщів, гризунів, бактерій, нематод, грибкових захворювань і близько 100 видів бур’янів. Бур'янам властива висока плодючість, нерівномірне дозрівання, наявність періоду спокою. В орному шарі 30 см у середньому міститься від 100 млн до 4 млрд насінин бур’янів на 1 га.

На забур’янених ґрунтах знижуються запаси продуктивної вологи, активність мікроорганізмів ґрунту, різко знижується вміст елементів живлення.

За умов значної забур'яненості гірчаком, осотом та пирієм бур'яни виносять з ґрунту 100—120 кг азоту, 50—80 кг фосфору і 160—180 кг калію, що перевищує їх винос урожаєм зерна озимої пшениці 30—35 ц/га.

У середньому бур'яни відчужують з поля понад 1/3 поживних речовин, що вносяться з мінеральними добривами.

Кореневі виділення багатьох бур'янів токсичні для культурних рослин. Вони затримують проростання висіяного насіння, пригнічують ріст і розвиток вирощуваних культур.

Чинником, що сприяє розвитку шкідливих організмів за умов існуючої системи землеробства в Україні, є послаблення ролі природних ентомофагів в агроценозі внаслідок високого рівня розорювання земель, інтенсивного обробітку ґрунту, застосування високих доз мінеральних добрив і пестицидів.

Таким чином, санітарне неблагополуччя на орних землях склалося внаслідок надмірного втручання людини в агроландшафт. Питання фітосанітарного стану ґрунтів заслуговують на пильну увагу та комплексне вирішення з максимальним використанням агротехнічних і біологічних методів захисту рослин як найбільш екологічно обґрунтованих.

Ерозія – це явище руйнування і знесення ґрунто-підґрунтя під дією поверхневого стоку і вітру. Різними формами ерозії в Україні охоплено близько 20 млн. га ріллі з 34,2 млн.га всього орного клину (59%).

Водна Вітрова

Водна ерозія спричинена поверхневим стоком, який має місце при наявності схилів крутизною понад 5˚.

Ерозія стає інтенсивнішою із :

1. зростанням крутості схилу,

2. зменшенням водопроникності ґрунту,

3. жорсткуватості підстилаючої поверхні,

4. збільшенням інтенсивності танення снігу,

5. внаслідок зливи

Відношення кількості води, що стікає до кількості опадів дістало назву коефіцієнта поверхневого стоку. При мерзлому ґрунті, який практично є водонепроникним, стікає майже вся вода, і коефіцієнт наближається до одиниці. Поверхневий стік навесні коливається в значних межах, від 0,01 до 0,95. В теплу пору року він досягає значних величин при зливах.

Площинна (змив ґрунту) Лінійна (розмив ґрунту)

Змив– руйнування і знесення верхнього найродючішого шару ґрунту. Водою зносяться родючі частинки ґрунту, на його поверхні утворюються улоговинки кілька сантиметрів завглибшки, які при оранці зарівнюються.

За ступенем змитості ґрунти поділяють на 3 категорії:

1. Слабозмиті – змито до 1/3 гумусового горизонту

2. Середньозмиті – змито від 1/3 до 2/3 гумусового горизонту

3. Сильнозмиті – змито понад 2/3 гумусового горизонту

Розмив – це знесення ґрунту і руйнування підґрунтя у вертикальному напрямку. При цьому утворюються вимоїни і яри. Такі явища спостерігаються на дні лощин, балок тощо, де вода збігає концентрованим струмком. Розмиви та яри, що утворилися таким чином, називаються донними. Якщо вода концентрується внаслідок перепон на водозборі, а вимоїни та яри утворюються на схилах або на берегах лощин і балок, то їх називають силовими або береговими. У довжину яр росте, врізаючись вершиною в середньому на 3...4 м за рік, в ширину ріст іде за рахунок підмивання відкосів та сповзання ґрунту, в глибину - за рахунок розмиву підґрунтя.

У розвитку ярів розрізняють такі характерні стадії:

І стадія – утворення вимоїни, яка не згортається при звичайному обробітку ґрунту.

ІІ стадія – врізання яру вершиною. Це стадія найінтенсивнішого росту яру. Починається з утворення характерного уступу – вершинного перепаду з крутою стінкою. Вода, що падає на уступі, підмиває вершину, вона звалюється, і яр росте назустріч стоку води. Інтенсивно також розмивається дно яру, підмиваються і обвалюються бічні відкоси, що призводить до швидкого розширення яру. Для цієї стадії також характерне те, що устя яру може не доходити до дна балки або долини, в які він впадає. Такі яри називаються висячими.

ІІІ стадія характеризується увігнутою формою русла яру. За рахунок росту в глибину яри втрачають своє висяче положення. Їхнє устя опускається до дна долини чи балки. В цій стадії формується дно яру, розмив його припиняється. Формуються також відкоси яру, наближаючись до кута природних відкосів, де з’являється рослинність, яка витримує тимчасове засипання.

ІV стадія – затухання яру. Припиняється ріст яру в довжину, ширину і глибину. Відкоси та вершина яру поступово заростають рослинністю.

Залежно від стадії розвитку ярів розробляють різні заходиборотьбиз ними. У всіх випадках ці заходи мають передбачати регулювання поверхневого стоку, який є причиною утворення яру. Вимоїни (І стадія ерозії) ліквідують засипанням із застосуванням землерийних машин (бульдозерів, грейдерів, скреперів). Схилові яри ІІ стадії розвитку глибиною 5...6 м, а іноді й глибші, також засипають (виполохують), вище від них влаштовують земляні вали, за допомогою яких поверхневий стік затримують і відводять в інші, закріплені місця. Поряд з цим, передусім, при закріпленні глибоких ярів, застосовують гідротехнічні споруди (вершинні й донні) та створюють прияружні лісові смуги. Яри ІІІ стадії розвитку закріплюють за допомогою гідротехнічних споруд, створюють прияружні смуги та інші захисні насадження. Яри ІV стадії заліснюють.

Вітрова ерозія, на відміну від водної, виникає не тільки на схилах, а й на рівнинах. Вона найвиразніше найвиразніше проявляється при пилових бурях, які характеризуються видуванням ґрунтових часточок на значні відстані. Найшкідливішою є сукупна дія вітрової та водної ерозії на силових землях.

Вітрова ерозія виникає при швидкості 12 м/с і більше. При цьому часточки ґрунту розміром до 0,1 мм піднімаються в повітря і переносяться на далекі відстані, утворюючи пилові хмари, пилові бурі, а більш крупні (до 1 мм) стрибкоподібно переносяться до першої перешкоди. Ці ґрунтові часточки, б’ючись об ґрунт, сприяють ще більшому його руйнуванню. Дослідженнями встановлено, що вітрова ерозія на оброблюваних ґрунтах не виникає, якщо у верхньому шарі ґрунту є значна кількість грудочок діаметром понад 1...2 мм. Це так звані ерозійно-стійкі, ґрунтозахисні агрегати. Найлегше під дією вітру пересуваються по поверхні поля часточки ґрунту діаметром 0,1...0,5 мм. Їх називають ерозійно-небезпечними. Від їх кількості залежить пересування й підняття в повітря найдрібніших частинок ґрунту і руйнування крупніших.

Ерозійно-небезпечні частинки при пересуванні по поверхні ґрунту вдаряють об більші грудочки і розбивають їх на дрібніші. Виникає “ланцюгова реакція” – кількість грудочок, що піднімаються в повітря і падають, дедалі збільшується. Вони є найактивнішими елементами у формуванні процесу вітрової ерозії, яка веде до руйнування ґрунту, утворення пилових бур, видуванні та засіканні рослин. Щоб припинити вітрову ерозію, необхідно припинити пересування ерозійно-нестійких грудочок по ґрунту.

Пилові бурі звичайно виникають навесні на розораних полях, які ще не встигли покритись рослинністю. Особливо сильно вони проявляються на слабо структурних, розпилених ґрунтах і ґрунтах легкого механічного складу на півдні України.

4. РЕКУЛЬТИВАЦІЯ ЗЕМЕЛЬ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ.

Рекультивація земель — це комплекс робіт, спрямованих на відновлення продуктивності і господарської цінності порушених земель, а також на поліпшення умов довкілля відповідно інтересам суспільства. Будь-яке будівництво, добування корисних копалин, геологорозвідка тощо не починаються, доки не буде розроблено проект рекультивації порушеного ґрунтового покриву. Загальні вимоги до рекультивації земель регламентуються Держстандартом 17.5.3.04-83.

Рекультивації підлягають усі землі, що зазнають змін у рельєфі, ґрунтовому покриві, материнських та підстеляючих породах, що відбуваються або вже відбулися у процесі гірничих, будівельних, гідротехнічних, геологорозвідувальних та інших робіт. Слід рекультивувати також еродовані ґрунти, а при відповідних умовах шляхом землювання — кам'янисті місця і землі з неглибокими і низькопродуктивними ґрунтами.

Землювання – комплекс робіт зі зняття, транспортування та нанесення родючого шару ґрунту і потенційно родючих порід на рекультивовані ділянки землі. Технологія землювання вибирається з розрахунку мінімального проходу транспортних та планувальних машин по ділянці з метою недопущення надмірного ущільнення нових шарів ґрунту. Загальні вимоги до землювання викладені в Держстандарті 17.5.3.05 – 84. Родючий шар ґрунту для землювання повинен відповідати Держстандарту 17.4.2.02 -83, а для сільськогосподарського напрямку рекультивації – Держстандарту 17.5.03 – 78. Основною характеристикою землювання є величина родючого шару, що наноситься на рекультивовану ділянку. Землювання може бути суцільним і вибірковим, звичайним і комбінованим. Звичайне землювання здійснюється за один раз без перемішування основного шару та того, що наноситься. Комбіноване землювання здійснюється у 2 етапи: нанесення родючого шару товщиною 10-15 см та перемішування його з ґрунтом, родючість котрого підвищується, або породою; повторне нанесення родючого шару до запроектованої норми.

Основне завдання рекультивації полягає в тому, щоб виконати комплекс спеціальних робіт і заходів, довести порушені землі до стану, придатного для їх використання у сільському, лісовому, рибному господарствах, для промислового та комунального будівництва, створення тепличних господарств і зон відпочинку.

Рекультивація має соціальне значення у справі виховання бережливого ставлення до природних ресурсів і, зокрема, земельних багатств України.

Підприємства, організації та установи, що виконують згадані вище роботи на сільськогосподарських землях, лісових угіддях, наданих їм у тимчасове користування, зобов'язані власним коштом довести ці земельні ділянки до стану, придатного для їх використовування за призначенням.

Порушені землі доводять до придатного стану в ході гірничо-видобувних та інших робіт, а при неможливості — не пізніше, ніж за рік після їх завершення, виключаючи період промерзання ґрунту.

Роботи з рекультивації порушених земель виконують поетапно і поділяють на технічну та біологічну рекультивацію.

Технічна рекультивація є комплексом інженерних робіт, до складу якого входять:

- знімання та складування родючого шару ґрунту і потенційно родючих порід;

- формування відвалів шахт, кар'єрів, а також гідровідвалів;

- вирівнювання поверхні, виположування, терасування та закріплення укосів відвалів, бортів і кар'єрів, засипання шахтних провалів, закріплення їх бортів;

- хімічна меліорація токсичних ґрунтів;

- покриття вирівняної поверхні шаром родючого ґрунту або потенційно родючих порід;

- інженерне впорядкування рекультивованої території (дренажна мережа, дороги, виїзди тощо);

- вирівнювання дна та бортів кар'єру при створенні водойм.

Обсяг робіт технічного стану рекультивації залежить від стану порушених земель і виду запланованого використання. Ділянки, підготовлені до стану придатності для несільськогосподарського використання (під парки, водойми, промислове і комунальне будівництво тощо) передаються відповідним організаціям у встановленому порядку. Ділянки, що призначені для сільськогосподарського і лісового господарства після гірничо-технічного етапу рекультивації, повертаються або передаються відповідним сільськогосподарським чи несільськогосподарським підприємствам для здійснення заходів біологічної рекультивації і подальшого використання за призначенням.

Знімання родючого шару ґрунту є обов'язковим при всіх видах робіт по видобуванню корисних копалин, промисловому будівництві, будівництві житлових і комунальних об'єктів, доріг і гідротехнічних споруд, а також при відведенні родючих земель під териконники, відстійники, ложа ставків і водосховищ тощо. Знятий шар складують або вивозять на малопродуктивні землі, розташовані неподалік (еродовані, піщані, солонці та ін.) для подальшого відновлення родючості порушених земель.

Глибина знімання родючого шару визначається глибиною гумусового профілю ґрунту та вмістом в ньому гумусу. Знімається гумусово-акумулятивний горизонт ґрунту.

Біологічна рекультивація — це комплекс заходів щодо створення сприятливого водно-повітряного та поживного режимів ґрунту для сільськогосподарських і лісових культур.

Комплекс заходів біологічної рекультивації земель для сільськогосподарського використання визначається фізико-хімічними властивостями підстеляючих порід і нанесеного родючого шару ґрунту або потенційно родючої породи. Цей комплекс охоплює запровадження сівозмін, насичених культурами на сидеральне добриво, внесення підвищених норм органічних і мінеральних добрив, мульчування тощо.

На ділянках, що відводяться лісовому господарству, основний біологічний вплив на відновлення порушених земель мають лісові насадження. При підготовці земельної ділянки під лісові культури верхній шар збагачують сидератами, мульчують. При посадці вносять добрива.

Читайте також:

1. Водна ерозія.
2. Водна фаза
3. Іригаційна ерозія ґрунту і заходи щодо її запобігання
4. Підводна окраїна материків
5. Прісноводна осморегуляція

Переглядів: 2520