• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ

ПЛАН

1. Склад ціни та види її структурної побудови.

2. Витрати та їх роль у формуванні ціни. Калькулювання собівартості продукції.

3. Нормативний та залишковий методи визначення в ціні величини прибутку.

4. Формування в ціні товарних податків.

5. Націнки посередницько-збутових та торговельних організацій, їх склад і методика обчислення.

1. Кожний вид ціни складається з окремих частин, які назива­ються елементами. До елементів ціни належать: собівартість (С), прибуток (П), мито (М), акцизний збір (А), податок на додану вартість (ПДВ), посередницько-збутова націнка (Н_п) і торговель­на надбавка (Нт).

Собівартість та прибуток є обов'язковими елементами ціни, тому що відшкодування витрат і отримання прибутку є невід'єм­ною умовою виробництва продукції. Наявність інших елементів в ціні необов'язкове і залежить від галузевої належності продукції, її соціальної значущості, кількості господарських ланок, що бе­руть участь у виробництві і реалізації продукції, та інших чинни­ків. Так, мито входить до складу ціни тільки імпортних товарів, а акцизний збір є елементом лише незначної частки продукції. По­датком на додану вартість хоча й обкладається абсолютна біль­шість товарів, але є певні винятки. Націнки посередницько-збу­тових і торговельних організацій містять і ціни тих товарів, реалі­зація яких здійснюється через посередницькі ланки. Тому не тільки ціни на різні товари, а й той самий вид ціни може мати не­однаковий склад елементів. Найбільш наочно це видно на при­кладі відпускної ціни, яка за своїм складом може виступати в шіс­тьох варіантах.

У першому варіанті (С + П) відпускна ціна збігається з ціною підприємства. Такі ціни встановлюються на продукцію, яка не обкладається товарними податками, а її реалізація здійснюється безпосередньо виробником (наприклад, кам'яне вугілля, шкільні підручники). Другий варіант (С + П + ПДВ) застосовується в то­му разі, коли продукція обкладається податком на додану вар­тість та її продає сам виробник (наприклад, одяг, взуття, меблі, побутова техніка). Це найпоширеніший варіант відпускної ціни виробника. За третім варіантом (С + П + А + ПДВ) ціни встанов­люються на підакцизні товари (наприклад, тютюнові вироби, алкогольні напої). Якщо продукція реалізується через посередниць­ко-збутові організації, то до складу ціни входить відповідна націн­ка і формується четвертий (С + П + Нп), п'ятий (С + П + ПДВ + Н_п) і шостий (С + П + А + ПДВ + Нп) варіанти відпускної ціни посе­редника.

Склад ціни на продукцію вітчизняного виробництва наведений на рис. 5.1.

Рис. 5.1 . Поелементний склад ціни

Як видно зі схеми, останній елемент ціни, тобто торговельна надбавка, перетворює відпускну ціну в роздрібну. Склад роздріб­ної ціни (Ц_Р) на вітчизняні товари, яка містить у собі максималь­ну кількість елементів, можна записати таким чином:

Ц_р = С + П + А + ПДВ + Н_П + Н_Т (5.1)

Важливою характеристикою ціни є її структура, яка показує частку кожного елемента ціни в її абсолютному значенні. Ціни мають різні структури, що зумовлюється неоднаковим їхнім складом та особливостями формування окремих елементів. Якщо склад ціни відомий, то можна встановити в її величині частку ви­трат, прибутку чи товарних податків, що дає змогу визначити шляхи зміни ціни та коригувати цінову стратегію підприємства. Тому обґрунтованість кожного елемента ціни та досягнення її оптимальної структури є важливим завданням ціноутворення.

2. За своїм значенням головним елементом ціни є витрати, які виступають у формі собівартості. Собівартість --це виражені в грошовій формі витрати підприємства, які пов'язані з виробниц­твом та реалізацією продукції, товарів та послуг.

Собівартість, як обов'язковий елемент ціни, відіграє різну роль у п формуванні. Якщо на продукцію встановлюються фіксо­вані або регульовані ціни, то в цьому разі собівартість — вихідна база ціни і є основою для визначення в її складі прибутку та ін­ших елементів. При формуванні вільних цін собівартість продук­ції безпосередньо їхній рівень не визначає. Роль собівартості зво­диться до того, що вона показує нижню межу, мінімальну ціну товару і є одним із чинників її визначення. Незважаючи на такі розбіжності, облік собівартості продукції має особливе значення в ціноутворенні. Правильне визначення витрат необхідне для встановлення ціни пропозиції і, найголовніше, для вироблення ефективної цінової стратегії підприємства.

Витрати, що входять до собівартості продукції, можуть бути згруповані за різними ознаками. За економічним змістом витрати поділяються на окремі елементи, за цільовим призначенням — на калькуляційні статті, за способом віднесення на окремі види про­дукції— на прямі та непрямі, за обсягами виробництва — на по­стійні та змінні. Використання різних підходів до розподілу ви­трат дає змогу визначити результати діяльності окремих підроз­ділів підприємства та їхній внесок у формування собівартості та прибутковості виробленої продукції.

Перша група об'єднує економічно однорідні витрати, які гру­пуються за такими елементами: сировина та матеріали, паливо та енергія, заробітна плата, амортизація тощо. Таке групування дає можливість визначити ефективність використання ресурсів та виявити їхній вплив на обсяги виробництва, а звідси і на ціни то­варів. Але розподіл витрат за економічним змістом практично не використовується при визначенні собівартості одиниці продукції, оскільки їхній штучний розподіл між виробами зумовлює неви­сокий рівень достовірності інформації.

В основі групування витрат за статтями калькуляції лежить принцип їхнього розподілу за цільовим призначенням, згідно з яким виділяються виробничі витрати управлінського характеру. До недавнього часу склад калькуляційних статей та витрат, що входили до них, регламентувався типовими положеннями з пла­нування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), які були затверджені Кабінетом Міністрів України за окремими галузями. У зв'язку з тим, що ці типові положення ще не приведені у відповідність до вимог нових стандартів бухгал­терського обліку, кожне підприємство самостійно веде облік ви­трат на підставі нового Плану рахунків і вимог Національних стандартів.

Класифікація витрат за калькуляційними статтями нерозривно пов'язана з їхнім розподілом на прямі та непрямі (накладні). Прямі — це витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на певний вид продукції, робіт чи послуг. До непрямих належать витрати, які не можуть бути безпосередньо віднесені на конкрет­ні вироби і тому розподіляються між ними відповідно до встанов­леної на підприємстві бази розподілу. Як правило, такою базою є загальна сума прямих витрат або заробітна плата основних вироб­ничих робітників.

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», собівартість продукції складається з виробничої собі­вартості та витрат, які пов'язані з операційною діяльністю. Вироб­нича собівартість містить прямі та загальновиробничі (непрямі) витрати. До складу першої групи входять прямі матеріальні ви­трати (вартість сировини та основних матеріалів, покупних і комплектуючих напівфабрикатів та ін.); витрати на оплату праці, які можуть бути прямо віднесені на конкретні види продукції; та інші прямі витрати (нарахування на соціальні заходи, амортиза­ція виробничого обладнання та його поточний ремонт тощо).

До загальновиробничих належать витрати, що пов'язані з ви­робничою діяльністю таких структурних підрозділів підприєм­ства, як цех, бригада, ділянка. Це витрати на управління вироб­ництвом (оплата праці апарату управління підрозділів, відраху­вання на соціальні заходи, оплата службових відряджень та ін.), амортизація основних засобів загальновиробничого призначення і витрати на їхнє утримання, експлуатацію, ремонт та оренду, ко­мунальні послуги (опалення, освітлення, водопостачання), витра­ти на охорону праці і т. д.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні залежно від зміни обсягу виробництва. До змінних загальновироб­ничих витрат належать витрати на управління виробництвом, які змінюються прямо пропорційно до зміни обсягів діяльності. Постійні - - це витрати, абсолютна величина яких залишається незмінною, або змінюється незначно при зміні обсягу виробниц­тва. Постійні та змінні загальновиробничі витрати розподіляють­ся на види продукції чи робіт з використанням певної бази роз­поділу (години роботи, зарплата, обсяги діяльності, прямі витра­ти тощо). Сума прямих та загальновиробничих витрат становить величину виробничої собівартості.

До складу непрямих належать також витрати, які пов'язані з операційною діяльністю. Вони, у свою чергу, поділяються на ад­міністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Адміністративні витрати --це такі загальногосподарські ви­трати, які пов'язані з обслуговуванням підприємства та управлін­ням ним (загальні корпоративні, утримання апарату управління та основних засобів, зв'язок, обов'язкові платежі тощо). Витрати на збут пов'язані з реалізацією продукції і містять витрати на та­ру, оплату праці продавців, транспортування продукції, рекламу та ін. Виробнича собівартість та операційні витрати в сумі скла­дають повну собівартість продукції.

Спираючись на розглянуті способи групування витрат, при визначенні ціни продукції можна застосувати два методи їхнього обліку: метод обліку повних витрат і метод обліку прямих витрат. Суть першого методу полягає в розрахунку собівартості одиниці продукції, який містить у собі всі сукупні витрати (прямі та на­кладні), що пов'язані з її виробництвом (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Читайте також:

1. Більш детально про інвестиційну взаємодію в наступному Додатку до цієї Лекції.
2. В лекції висвітлюються питання використання мережних структур, їх недоліки та переваги.
3. Валютне регулювання ЗЕД розглянуто окремо в наступній лекції «Валютне регулювання ЗЕД.
4. Вибір остаточного варіанта плану лекції. Робота над формою викладу.
5. ВСТУП. ЗНАЧЕННЯ, ЗМІСТ ТА ЗАВДАННЯ ПРЕДМЕТУ.
6. ДЕРЖАВНІ НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ ЗМІСТ ОСВІТИ
7. ДОДАТОК до Лекції № 12
8. Документальні колекції науково-історичних товариств в Україні 19 – початку 20 ст.
9. ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА ТА ЇЇ ЗМІСТ.
10. ЗАВДАННЯ, ЗМІСТ І ФОРМИ МЕТОДИЧНОЇ РОБОТИ В АРХІВНИХ УСТАНОВАХ
11. Закріплення матеріалу лекції
12. Закріплення матеріалу лекції

Переглядів: 1040