• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Програмна анотація

1. Основні тенденції розвитку сучасної системи регулювання торговельно-економічних відносин.

2. Класифікація інструментів регулювання міжнародної торгівлі товарами і послугами.

1. Митно-тарифні інструменти регулювання.

2. Застосування нетарифних інструментів регулювання.

3. Приховані методи зовнішньоекономічної політики.

4. Фінансові та валютно-кредитні методи торговельної політики.

Ключові терміни і поняття: система регулювання міжнародного обміну товарами та послугами, вільна торгівля, протекціонізм, митний тариф, мито, тарифна квота, тарифна ескалація, нетарифні інструменти регулювання міжнародної торгівлі, кількісні обмеження, ембарго, квотування, квота, ліцензування, “добровільне” обмеження експорту, технічні бар’єри, внутрішні податки та збори, державні закупівлі, вимоги про вміст місцевих компонентів, субсидія, експортне кредитування, демпінг, валютно-кредитні інструменти регулювання зовнішньої торгівлі.

6.1. Основні тенденції розвитку сучасної системи регулювання торговельно-економічних відносин

Вся історія формування та розвитку системи регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин є процесом поперемінного превалювання ліберальних та протекціоністських тенденцій у формуванні національних торгових політик. Так, після підписання у 1947 р. Генеральної угоди з тарифів і торгівлі та до кінця 60-х років у світовій економіці переважали тенденції лібералізації торговельних відносин між країнами. Але, починаючи з 70-х років, спостерігається вияв зворотної тенденції, коли країни почали активно застосовувати кількісні обмеження, підвищені ставки мита, субсидування національних виробників та експортерів, інші нетарифні заходи.

Зрозуміло, що державне втручання та захист національної економіки завжди зумовлені конкретними економічними, соціальними і політичними цілями, серед яких зниження рівня безробіття та соціальної напруженості в суспільстві; необхідність створення сприятливих умов для розвитку нових або важливих для національної економіки галузей чи сфер діяльності; прискорення структурної перебудови, розвиток промисловості та експортних виробництв; стимулювання припливу прямих іноземних інвестицій; досягнення певних політичних цілей.

Збільшення кількості учасників міжнародних торговельно-економічних відносин, поява нових форм і методів торгівлі, її ускладнення та динамізація об’єктивно зумовили формування системи регулювання міжнародного обміну товарами та послугами, яка є сукупністю взаємопов’язаних принципів, норм, правил і процедур впливу на формування регіональних і товарних структур експорту та імпорту за допомогою політичних, економічних, фінансових, правових та адміністративних інструментів [32, с. 266].

Розрізняють три основні підходи до регулювання міжнародної торгівлі:

Ø система односторонніх заходів, за якої інструменти державного регулювання використовуються урядом країни в односторонньому порядку без узгодження з торговим партнером;

Ø укладення двосторонніх угод, де узгоджуються заходи торгової політики між торговими партнерами;

Ø укладення багатосторонніх угод. Торгова політика узгоджується і регулюється країнами-учасницями.

Основною рисою державного регулювання міжнародної торгівлі є можливість застосування у взаємодії двох різних типів зовнішньоторговельної політики: лібералізації (політики вільної торгівлі) і протекціонізму.

Ці два типи торгової політики характеризують ступінь втручання держави в міжнародну торгівлю.

Під свободою торгівлі розуміється політика мінімального державного втручання у зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропозиції.

Протекціонізм – це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.

Ключовими тенденціями розвитку сучасної системи регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин є:

1) зростання правової забезпеченості, яка створює необхідну передбачуваність, гласність, прозорість і стабільність міжнародного торговельно-економічного клімату;

2) уніфікація правових, адміністративних, організаційно-технічних інструментів регулювання міжнародної торгівлі і в цілому зовнішньоекономічних зв’язків більшості країн, міжнародна сумісність практики і техніки торгово-політичного регулювання, що досягається системою багатосторонніх міждержавних угод і домовленостей, створюючи єдиний правовий, адміністративний та організаційно-технічний простір;

3) підвищення рівня комплексності як національних систем регулювання міжнародної торгівлі, так і світової системи в цілому, що полягає у зростаючій гармонійності використання всього арсеналу інструментів впливу на міжнародні торговельно-економічні відносини;

4) формування пріоритетності економічних важелів регулювання міжнародної торгівлі порівняно із застосуванням заходів прямого адміністративного впливу, що знаходить відображення у розширенні використання грошово-кредитних, фінансових, митних інструментів впливу на обсяги, динаміку та структури експорту та імпорту;

5) зростання технічної оснащеності та інформаційної забезпеченості систем регулювання міжнародної торгівлі, що забезпечує можливість збору, обробки, аналізу та розповсюдження великих масивів статистичної, кон’юнктурної і нормативно-правової інформації за допомогою сучасних інформаційних технологій і засобів.

У сучасній системі регулювання виокремлюють певні рівні: корпоративний (переважно транснаціональних корпорацій), національний, міждержавний, наднаціональний і глобальний, яким властиві відповідні механізми та інструменти впливу на темпи, пропорції та структури світової торгівлі.

6.2. Класифікація інструментів регулювання міжнародної торгівлі товарами і послугами

Інструменти (методи) зовнішньоторговельної політики дуже різноманітні, їх нараховується понад тисячу. Це обумовлює відповідно існування різних підходів до їх класифікації.

Зокрема виокремлюють наступну класифікацію інструментів регулювання міжнародної торгівлі товарами та послугами[14, с. 52–53]:

1) за характером та цілями застосування заходів регулювання:

Ø інструменти, які передбачають застосування заходів регулювання при перетині товаром митного кордону (прикордонні заходи);

Ø інструменти, які передбачають застосування заходів, які стосуються внутрішнього ринку в цілому, але не зачіпають умов доступу іноземних товарів на внутрішній ринок;

Ø інструменти, які використовуються для покращення умов доступу вітчизняних товарів на іноземні ринки.

2) за характером інструментів, що використовуються:

Ø тарифні – мита та інші митно-тарифні заходи;

Ø нетарифні – решта інструментів регулювання.

3) за характером впливу на умови конкуренції:

Ø інструменти, які обмежують іноземну конкуренцію на внутрішньому ринку;

Ø інструменти забезпечення добросовісної конкуренції;

Ø інструменти, які забезпечують підвищення конкурентоспроможності власних (національних) товарів на закордонних ринках;

Ø інструменти, спрямовані на усунення обмеження конкуренції на закордонних ринках та полегшення доступу національних товарів на ці ринки.

4) залежно від особливостей застосування заходів регулювання:

Ø односторонні (автономні) заходи – застосовуються урядами країн в односторонньому порядку без погодження або консультації з торговими партнерами;

Ø двосторонні заходи – застосовуються у рамках двосторонніх угод. Вони попередньо узгоджуються країнами – торговими партнерами;

Ø багатосторонні заходи – застосовуються у рамках багатосторонніх угод (наприклад ГАТТ / СОТ).

5) з погляду історичного розвитку форм протекціонізму та еволюції міжнародної торгівлі:

Ø інструменти традиційного протекціонізму – мають в основному обмежувальний характер та виявляються у створенні торгових бар’єрів, які перешкоджають доступу іноземних товарів на внутрішній ринок у цілому. Найтиповіші приклади використання інструментів цієї форми протекціонізму – прикордонні бар’єри у формі тарифних і нетарифних обмежень у торгівлі товарами;

Ø інструменти виборчого протекціонізму – спрямовані в основному проти недобросовісних і найнебезпечніших іноземних конкурентів. У рамках даної концепції протекціонізму існують два напрямки: основний – протидія недобросовісній конкуренції; доповнюючий – надзвичайні обмежувальні заходи, які застосовуються у випадку загрожуючого загострення іноземної конкуренції. Дані заходи використовуються у вигляді заходів тарифного і рідше – кількісних обмежень (антидемпінгові, компенсаційні та захисні заходи);

Ø інструменти глобального (екстериторіального) протекціонізму – впливають на умови виробництва за кордоном. Країна, яка проводить таку політику, намагається впливати на умови використання конкурентами переваг і чинників виробництва у країнах-конкурентах.

Найбільш широкого застосування набула класифікація інструментів державного регулювання зовнішньої торгівлі за їх характером – тарифні та нетарифні інструменти. Ця класифікація відображена у різних правових документах національного і міжнародного права. Вперше вона була запропонована Секретаріатом ГАТТ наприкінці 60-х років. До першої групи – тарифних інструментів – належать лише мита, зафіксовані у вигляді митного тарифу (експортного та імпортного), як найбільш поширений традиційний засіб зовнішньоторговельної політики. До другої групи – нетарифних – решта інструментів.

В основу цієї класифікації покладено суттєві відмінності як у методах обмеження ввезення/вивезення товарів, так і в способах впливу на ринкові відносини.

На рис. 6.1 [14, с. 58] наведені тарифні та нетарифні інструменти регулювання міжнародної торгівлі і їх переважний вплив на конкретні форми торгівлі (експорт та імпорт).

Читайте також:

1. АНОТАЦІЯ
2. Анотація
3. Лекція 2: Програмна анотація
4. Програмна анотація
5. Програмна анотація
6. Програмна інженерія
7. Програмна модель послідовного порта
8. Технічна та програмна підтримка інформаційних систем. Забезпечення послуг підтримки функціонування інформаційних систем: основні фактори.

Переглядів: 1943