• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Митно-тарифні інструменти регулювання

Головними інструментами торговельної політики і державного регулювання внутрішнього ринку товарів при його взаємодії зі світовим ринком є мита та інші митно-тарифні заходи.

Митний тариф – це податок, який установлюється на імпорт товарів з метою підвищення їхньої ціни на ринку країни-імпортера та забезпечення безпосередніх надходжень до Державного бюджету.

Поняття митного тарифу має подвійне значення: по-перше, митний тариф – це інструмент торговельної політики та державного регулювання внутрішнього ринку країни при його взаємодії зі світовим ринком; по-друге, це – конкретна ставка митного стягнення, яку належить сплатити під час ввезення/вивезення чи транзиту певного товару територією країни або митною територією.

За іншим визначенням, митний тариф – це систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок мит, якими обкладаються товари під час перетину митного кордону держави.

Митний тариф складається з двох основних елементів:

Ø товарної номенклатури;

Ø ставок мит.

Систематизація ставок мит у тарифі здійснюється відповідно до диференційованого списку товарів – товарної номенклатури. Характерними рисами будь-якої товарної номенклатури є системність опису товарів і присвоєння коду кожній товарній позиції.

Залежно від призначення товарної номенклатури існують такі її види:

Ø митно-тарифна номенклатура – для збирання мит при імпорті та експорті товарів;

Ø статистична номенклатура – для збору статистичних даних про імпорт та експорт товарів;

Ø комбінована тарифно-статистична номенклатура – поєднує митно-тарифну та статистичну номенклатури.

У наш час більшість країн використовують комбіновані товарні номенклатури, побудовані на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів (ГС), яка була прийнята у рамках Міжнародної Конвенції про гармонізовану систему опису та кодування товарів і підписана у Брюсселі 14 червня 1983 р. ГС була підготовлена Радою Митного Співробітництва, яка діє з 1950 р., та набула чинності 1 січня 1988 р.

Україна також приєдналась до цієї Конвенції і застосовує ГС з 1 січня 1991 р.

Класифікація товарів у товарній номенклатурі ГС здійснюється за певними правилами, загальні засади яких сформульовані у рамках Конвенції 1983 р. Код товару шестизначний і складається з трьох пар (розрядів) двозначних чисел. Усі товари (1241 позиція) поділені на групи – найбільші підрозділи у товарній номенклатурі, які включають у себе товари, об’єднані спільними фізичними та функціональними властивостями (96).

Подібні товарні групи об’єднуються у розділи (21). Номер товарної групи відповідає першим двом цифрам у коді товарної позиції. У рамках однієї товарної групи є детальніший поділ – підгрупи, номери яких відповідають третій та четвертій цифрам коду товару. П’ята та шоста цифри коду означають безпосередньо товарну позицію. Решта цифр, якщо такі є, служать для більш докладної диференціації товарів за різними підставами. Наприклад, у товарному коді, що використовується в ЄС, сьома з дев’яти цифр вказує, у якій конкретно країні ЄС вироблений товар.

Від правильної класифікації товару значною мірою залежить правильність нарахування митних платежів, а отже, у кінцевому підсумку і становище товару на ринку країни-імпортера.

Основним елементом митного тарифу є мито. Мито – це обов’язковий грошовий внесок, який збирається державою при перетині товаром її митного кордону. Розмір певної плати є ставкою мита.

Мито виконує декілька функцій:

1) захищає національних товаровиробників від іноземної конкуренції – протекціоністська функція, яка стосується імпортних мит;

2) є джерелом надходження коштів до бюджету держави – фіскальна функція, яка стосується імпортних та експортних мит;

3) є засобом поліпшення умов доступу національних товарів на закордонні ринки та запобігання небажаного експорту товарів – балансувальна функція, що стосується експортних мит;

4) раціоналізує товарну структуру – регулююча функція, яка стосується експортних та імпортних мит;

5) підтримує оптимальне співвідношення валютних доходів та витрат держави – регулююча функція, що стосується експортних та імпортних мит.

Мита класифікують за різними ознаками:

1) За способом стягування

1.1. Адвалорні (вартісні) – нараховуються у відсотках до митної вартості товару. Позитивною стороною адвалорних мит є те, що вони підтримують однаковий рівень захисту внутрішнього ринку незалежно від коливання цін на товар, змінюються лише доходи бюджету. Наприклад, якщо мито становить 20% від вартості автомобіля, то при ціні автомобіля у 8 тис. дол. США доходи бюджету становитимуть 1600 дол.; при збільшенні вартості автомобіля до 15 тис. дол. США доходи бюджету зростуть до 3 тис. дол.; при падінні ціни до 5 тис. дол. – скоротяться до 1000 дол. Але незалежно від ціни автомобіля адвалорне мито збільшує її на 20 відсотків. Негативною стороною адвалорних мит є те, що вони передбачають необхідність митної оцінки товару з метою оподаткування митом. Оскільки ціна товару може коливатися під впливом багатьох економічних (обмінний курс, відсоткова ставка тощо) та адміністративних (митне регулювання, вибір методики визначення митної вартості товару) чинників, застосування цих мит пов’язане із суб’єктивністю оцінок. У наш час більшість промислово розвинутих країн узгодили методику оцінювання митної вартості.

1.2. Специфічні – нараховуються у встановленому грошовому розмірі з будь-якої фізичної характеристики товару, наприклад, з обсягу, одиниці товару. Перевага – не залишають місця для зловживань. Проте рівень митного захисту за допомогою специфічних мит значною мірою залежить від коливань цін на товари. Наприклад, специфічне мито в 1 дол. з 1 см³ двигуна автомобіля більше обмежує імпорт автомобіля з об’ємом двигуна 1700 см³ та вартістю 8 тис. дол., оскільки становить 21,25% його ціни (1 дол./см³ х 1700 см³:8 тис. дол. х 100%), ніж автомобіля з об’ємом двигуна у 5 тис. см³ та вартістю 50000, оскільки становить лише 10% його ціни (1 дол./см³ х 5 тис. см³:50 тис. дол. х 100%). Як наслідок, при зростанні імпортних цін рівень захисту внутрішнього ринку за допомогою специфічних мит падає. Проте в період економічного спаду і зниження імпортних цін специфічний тариф збільшує рівень захисту національних виробників.

1.3. Змішані – поєднують два попередні види. Наприклад, 20% вартості автомобіля, але не більше, ніж 2 дол. з 1 см³ двигуна автомобіля.

2) За об’єктом обкладання

2.1. Імпортні – накладаються на імпортні товари під час їх ввезення на митну територію держави. Мета – захист національних виробників від іноземної конкуренції.

2.2. Експортні – накладаються на експортні товари під час їх вивезення за межі митної території держави. Застосовуються у разі значних відмінностей у рівні внутрішніх регульованих цін і вільних цін світового ринку на окремі товари. Мета – скоротити експорт і поповнити бюджет.

2.3. Транзитні – накладаються на товари, що перевозяться транзитом через територію країни.

3) За характером

3.1. Сезонні – нараховується на товари сезонного характеру для оперативного регулювання міжнародної торгівлі.

3.2. Антидемпінгові – застосовуються, коли на територію країни товари ввозяться за демпінговою ціною, тобто за ціною більш низькою, ніж їх ціна в країні-експортері, якщо такий імпорт завдає шкоди місцевим виробникам аналогічних товарів або перешкоджає організації та розширенню національного виробництва таких товарів. Антидемпінгові мита застосовуються лише тоді, коли в результаті антидемпінгового розслідування встановлено факт демпінгу, завдання матеріального збитку і наявність причинно-наслідкового зв’язку між ними.

3.3. Компенсаційні – накладаються на імпорт тих товарів, під час виробництва яких прямо або побічно використовувалися субсидії, якщо їх імпорт завдає шкоди національним товаровиробникам аналогічних товарів.

Антидемпінгові та компенсаційні мита збираються у додаток до звичайних мит.

3.4. Спеціальні – застосовуються державою у наступних випадках:

а) як захисне, якщо товари ввозяться на митну територію країни в таких кількостях чи на таких умовах, що завдають або загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів;

б) як запобіжний захід стосовно учасників зовнішньоекономічної діяльності, що порушують державні інтереси в даній галузі, а також як захід для припинення нечесної конкуренції;

в) як захід у відповідь на дискримінаційні дії і (чи) недружні дії з боку іноземних держав, а також у відповідь на дії окремих країн, що обмежують здійснення законних прав суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності держави.

Ставка спеціального мита встановлюється у кожному окремому випадку.

4) За походженням

4.1. Автономні – встановлюються на основі односторонніх рішень державної влади країни незалежно від існуючих договорів і угод та інших міжнародних зобов’язань. Рішення про введення митного тарифу приймається у вигляді закону парламентом (в Україні – Верховною Радою), а конкретні ставки мит встановлюються відповідним відомством (Міністерством фінансів або Міністерством економіки) та схвалюються урядом.

4.2. Конвенційні (договірні) – встановлюються і закріплюються у рамках двосторонніх або багатосторонніх угод (ГАТТ/СОТ). Найбільш поширені у сучасній системі міжнародної торгівлі.

4.3. Преференційні – пільгові мита, які встановлюються на основі багатосторонніх угод на товари, які походять з країн, що розвиваються. Мета – сприяти економічному розвитку цих країн за рахунок їх індустріалізації і розширення експорту.

5) За типами ставок

5.1. Постійні – митний тариф, ставки якого встановлені органами державної влади і не можуть змінюватись залежно від обставин.

5.2. Змінні – ставки можуть змінюватися у встановлених органами державної влади випадках (зміна рівня світових або внутрішніх цін, рівня державних субсидій).

6) За способами обчислення

6.1. Номінальні – тарифні ставки, зазначені у митному тарифі.

6.2. Ефективні – реальний рівень мит на кінцеві товари, розраховані з урахуванням рівня мит на імпортні вузли і деталі цих товарів. Наприклад, країна-імпортер оподатковує велосипеди, вартість яких 200 дол. (з яких 60 дол. – це додана вартість, а 140 дол. – вартість сталі, гуми, та інших матеріалів), адвалорним митом у 10% і окремо оподатковує 5% адвалорним митом сталь, гуму та інше, з яких складається виріб:

Розрахунок ефективності мита [14, с. 64]:

200 дол. ^х 1,1 = 220 дол. – нова вартість велосипеда;

140 дол. ^х 1,05 = 147 дол. – нова вартість складових велосипеда;

220 дол. – 147 дол. = 73 дол. – нова додана вартість.

Ефективне мито = ((73 дол. – 60 дол.) / 60 дол. ) ^х 100% = 21,7%.

В узагальненому вигляді рівень ставки ефективного мита розраховується за формулою:

;

де Т еф – ефективний рівень митного захисту, %;

Т ном – номінальна ставка тарифу на кінцеву продукцію, %;

Т імп – номінальна ставка тарифу на імпортні частини та компоненти, %;

А – частка вартості імпортних компонентів у вартості кінцевого продукту.

У багатьох випадках національні законодавства передбачають тарифні квоти.

Тарифна квота – це різновид змінних мит, ставки яких залежать від обсягу імпорту товару: при імпорті у межах певних кількостей (квот) він оподатковується за базовою внутрішньоквотовою ставкою тарифу, при перевищенні певного обсягу, імпорт оподатковується за більш високою, надквотовою ставкою тарифу. Тарифне квотування є інструментом комбінованого характеру, який поєднує елементи економічного та адміністративного впливу.

Структура тарифів багатьох країн передусім забезпечує захист національних виробників готової продукції, особливо не перешкоджаючи ввезенню сировини та напівфабрикатів.

Для цього використовується тарифна ескалація – підвищення рівня митного оподаткування товарів у міру зростання ступеня їх обробки.

6.4. Застосування нетарифних інструментів регулювання

Нетарифні інструменти регулювання міжнародної торгівлі – це засоби адміністративного обмеження і впливу на умови міжнародної торгівлі та конкуренції з боку держави.

Вони діють разом з тарифними інструментами в комплексі державних методик та важелів впливу на міжнародну торгівлю. Лідерами у використанні нетарифних обмежень у міжнародній торгівлі є США, Японія та ЄС.

У наш час нетарифне регулювання застосовується у таких цілях:

Ø захист національної економіки;

Ø дотримання міжнародної безпеки;

Ø охорона життя та здоров’я людей;

Ø виконання міжнародних зобов’язань;

Ø підтримка стабільності міжнародної торговельної системи тощо.

Є кілька способів класифікувати нетарифні заходи регулятивної, макроекономічної політики.

Класифікація, розроблена в рамках ГАТТ/СОТ, розподіляє всі інструменти на п’ять груп:

1) участь держави в операціях міжнародної торгівлі, передусім державні закупівлі товарів, субсидування виробництва;

2) запровадження паратарифних та адміністративних імпортних формальностей (установлення вимог до товаросупровідних документів, застосування товарних класифікаторів, методик оцінки митної вартості товарів), які впливають на характер ввезення товарів до країни;

3) застосування стандартів та вимог, пов’язаних з охороною здоров’я, технікою безпеки, економічними критеріями та інше (встановлення санітарних, епідеміологічних, епізоотичних, промислових стандартів, особливих вимог до пакування, маркування товарів тощо);

4) застосування кількісних та валютно-цінових обмежень щодо ввезення (вивезення) товарів;

5) використання обмежень щодо умов та механізмів здійснення платежів.

Найпоширенішим засобом впливу на міжнародну торгівлю є кількісні та валютно-цінові обмеження, які переважно застосовуються щодо ввезення товарів.

Кількісні обмеження – адміністративна форма регулювання, що передбачає встановлення максимального обсягу товару певної номенклатури, який дозволений для експорту чи імпорту протягом визначеного часу. Кількісні обмеження є більш суворою формою обмежень порівняно з митами. Мита лише ослабляють конкурентні позиції експортера чи імпортера на ринку. Кількісні ж обмеження обмежують саму можливість конкуренції, оскільки лімітують надходження товару на ринок.

Розрізняють такі кількісні інструменти нетарифних обмежень:

Ø ембарго;

Ø квотування (контингентування);

Ø ліцензування;

Ø “добровільні” обмеження.

Ембарго – це заборони імпорту та/або експорту. Ці заходи виступають у відкритій та завуальованій формі.

Відкрита форма – це повна заборона торгівлі – граничний захід, який застосовується не тільки на основі рішення держави-імпортера, а й на основі рішень, узгоджених на міжнародному рівні, зазвичай у рамках ООН. Приклад ембарго: заборона на імпорт з Іраку та Югославії; заборона арабськими країнами імпорту з Ізраїлю, заборона США торгівлі з Кубою [14, с. 67].

Різновид ембарго – часткові заборони безумовного характеру на імпорт конкретних товарів, здатних завдати шкоди різним сферам життя держави. Наприклад, Іран забороняв ввозити товари, які підпадають під обмеження релігійних законів; заборона на імпорт свинини та алкогольних напоїв у Лівії та Пакистані.

До завуальованих заборон належать обмеження щодо заходу іноземних суден у внутрішні води або щодо продажу окремих товарів у роздрібній мережі країни. Наприклад, у США законодавство про торговий флот вимагає, щоб усі перевезення у прибережній внутрішній торгівлі здійснювались суднами, побудованими у США.

Квотування – це кількісне лімітування розміру імпорту/експорту за допомогою глобальних (нерозподілених), індивідуальних (розподілених), групових, сезонних, тарифних та інших видів відсоткових або вартісних обмежень (квот). Тобто це обмеження державною владою ввезення або вивезення товарів через установлення певної кількості або граничної суми на певний період часу.

Квота – це кількісний нетарифний захід обмеження експорту чи імпорту товару певною кількістю чи сумою на певний проміжок часу. Квотування вводиться для балансування розвитку зовнішньої торгівлі та платіжних балансів, регулювання попиту й пропозиції на внутрішньому ринку та виконання міжнародних зобов’язань.

При введенні квот виникає проблема – як організувати систему їх використання, тобто кому та як надати можливість поставляти товар у рахунок квот і виключити перевищення їх обсягів. Є декілька способів вирішення цієї проблеми:

1) якщо система функціонування ринку є сталою, а розмір квот близький до рівня реальних потреб в імпорті, то квоти розподіляються за фактичними поставками до того моменту, доки не буде використаний увесь обсяг квот. Для розподілу партій товару та контролю за часом їх поставки використовують специфічні процедури. Цей спосіб підходить для контролю за виконанням тарифних квот;

2) механізм ліцензування має забезпечити відповідність розмірів поставок та обсягів квот.

Ліцензування – це видача дозволів на здійснення експортно-імпортних та транзитних операцій у тих випадках, коли відповідні вільні операції не допускаються.

Ліцензування служить двом цілям:

1) кількісному регулюванню торгівлі – коли з видачею ліцензій надаються квоти, і в певний момент часу їх видача припиняється;

2) контролю за імпортом та експортом.

Розрізняють такі основні види ліцензій:

1) за охопленням та терміном дії:

Ø генеральна – відкритий дозвіл на експортні/імпортні операції з певного товару (товарів) та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування з цього товару (товарів);

Ø разова індивідуальна – разовий дозвіл, що має чинний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності на період не менший ніж той, який необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції;

Ø відкрита індивідуальна – дозвіл на експорт/імпорт товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу;

Ø глобальна – дозвіл на ввезення/вивезення певного товару без обмеження за кількістю або вартістю у будь-яку країну протягом визначеного терміну;

2) за напрямком дії:

Ø імпортні – це належним чином оформлене право на імпорт протягом встановленого терміну певних товарів;

Ø експортні – це належним чином оформлене право на експорт протягом встановленого терміну певних товарів;

3) за характером:

Ø антидемпінгова – належним чином оформлене право на імпорт у країну протягом встановленого терміну певного товару (товарів), який є об’єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів;

Ø компенсаційна – належним чином оформлене право на імпорт у країну протягом встановленого терміну певного товару, який є об’єктом антисубсидуційного розслідування та/або компенсаційних заходів;

4) за порядком видачі:

Ø дозволяючі – видаються залежно від рішення відповідного державного органу;

Ø заявні – передбачають, що ліцензія видається усім особам, які звернулися з проханням про її видачу;

Ø автоматичні – коли імпортер/експортер, який подав заявку на ліцензію, автоматично отримує дозвіл на ввезення/вивезення товару.

У тих випадках, коли ліцензування не є інструментом реалізації кількісних обмежень (глобальне ліцензування), ліцензії виконують завдання раціонального використання іноземної валюти, а отже, сприяють вирівнюванню зовнішньоторговельного та платіжного балансів. Ліцензії також використовують як ефективний засіб статистичного спостереження за зовнішньою торгівлею країни.

“Добровільне” обмеження експорту – це угода між урядом країни-імпортера та урядом та/або компаніями країни-експортера про обмеження поставок товару у рамках узгоджених обсягів в обмін на відмову імпортуючої сторони від введення суворих обмежень на імпорт.

Особливість цього інструменту полягає у нетрадиційній техніці здійснення кількісного обмеження імпорту. Торговий бар’єр, який захищає країну-імпортера, встановлюється не на її кордоні, а на кордоні країни-експортера за допомогою інструментів експортного контролю. Він реалізується через неофіційну угоду (під погрозою застосування з боку країни-імпортера суворіших заходів) про обмеження ввезення окремих товарів на ринок імпортера у вигляді скорочення обсягів щорічного приросту або встановлення мінімальних цін. Найчастіше таке регулювання використовують США та ЄС. Прикладом комплексних узгоджень питань торговельних відносин, що виявляються у добровільних обмеженнях експорту, може бути низка зобов’язань Японії обмежити вивезення до Сполучених Штатів легкових автомобілів. Це пов’язано з невдоволенням американської сторони японським протекціонізмом, який є найсуворішим стосовно аграрної продукції, а також високими конкурентними властивостями дешевих та якісних японських легковиків. Японському урядові, якому фактично доводиться обирати між лібералізацією торгівлі аграрною продукцією (а отже, – значними конкурентними ускладненнями для вітчизняних агровиробників, їх можливим збанкрутінням і масовими соціальними заворушеннями) та обмеженнями власного технологічного експорту, легше погодитись на друге [22, с. 523–524].

Залежно від того, в якій формі виявляється “погроза застосування більш суворих санкцій”, і в якій формі держава бере участь в укладанні угоди про “добровільне” обмеження експорту, розрізняють такі три групи добровільних самообмежень (згідно з класифікацією ЮНКТАД):

1) добровільні самообмеження, які застосовуються в результаті угоди між об’єднаннями промисловців зацікавлених галузей імпортуючих та експортуючих країн, при завуальованій підтримці урядів;

2) обмеження, встановлені шляхом прямих міжурядових переговорів, але які здійснюються також за згодою між експортерами та імпортерами;

3) обмеження, які встановлюються відповідно до міжурядових угод, що передбачають контроль урядів у країнах-експортерах за виконанням умов угод, зокрема за дотриманням зобов’язань щодо обсягів поставок та рівня цін.

Тобто добровільне самообмеження встановлюється не урядами, а галуззю промисловості в країні, що експортує. Держави лише санкціонують ці обмеження.

У цілому економічний ефект від введення “добровільних” експортних обмежень експортером є негативним для імпортера. Однак розмір його втрат зменшується завдяки збільшенню імпорту аналогічних товарів з країн, що не наклали “добровільних” обмежень на свій експорт.

Читайте також:

1. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
2. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
3. Автоматизація водорозподілу регулювання зі сталими перепадами
4. Автоматизація водорозподілу регулюванням з перетікаючими об’ємами
5. Автоматизація водорозподілу регулюванням за верхнім б'єфом
6. Автоматизація водорозподілу регулюванням за нижнім б'єфом
7. Автоматичне регулювання витрати помпових станцій
8. Автоматичне регулювання.
9. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
10. Адміністративно-правове регулювання державної реєстрації актів цивільного стану, державної виконавчої служби, нотаріату та адвокатури.
11. Адміністративно-правове регулювання проходження державної служби
12. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ

Переглядів: 2147