Адміністративні (прямі) методи регулювання.

Методи державного впливу на ринкову економіку.

Рис. 2. Ринок і держава

Методи державного регулювання ринкової економіки надзвичайно різноманітні. Вони суттєво відрізняються і водночас мають певну схожість. Їх можна згрупувати у два таких блоки: адміністративні (прямі) та економічні (непрямі). Застосування цих методів залежить від соціальних, економічних, історичних, політичних умов країни, стану розвитку та структури її економіки. Через це механізм державного регулювання економіки у кожній країні має свої особливості.

Держава як гарант економічних свобод здійснює адміністративний вплив на ринок на всіх рівнях управління — від муніципального до федерального (від районного до загальнодержавного). Головними методами прямого регулювання є такі:

• законодавча та економічна діяльність держави;

• державні закупівлі, трансферні платежі;

• індикативне планування, розробка і реалізація цільових програм;

• прямий державний контроль над монопольними ринками;

• адміністративне регулювання певних процесів економічного життя.

Організуючий вплив на ринок держава здійснює передусім через розробку законів і контролю за виконанням їх усіма господарюючими суб'єктами. Для реалізації його використовують антимонопольне законодавство, контроль над цінами, а також за якістю продукції, через систему державного ліцензування на виробництво окремих товарів; обмеження вивезення ряду товарів у інші країни. Держава виступає гарантом грошової одиниці, здійснює контроль над обігом грошей. Уряд щороку визначає мінімальний розмір заробітної плати, що сприяє регулюванню ринку праці.

Кожна країна залежно від особливостей внутрішнього ринку, зовнішніх чинників, національних інтересів може змінювати законодавчі акти. Наприклад, для того щоб захистити внутрішній продовольчий ринок, держава замість зовнішньоекономічної політики, односторонньої лібералізації продовольчого імпорту вводить різні обмеження на ввезення цього товару. Для цього значно підвищуються ставки мит.

Запроваджуються і більш дійові інструменти захисту — компенсаційні збори, розмір яких визначають як різницю між внутрішньою ціною і ціною ринку, з якого надходить імпортований продукт. Встановлюють їх для досить широкого переліку товарів, передусім для тих, які у достатній кількості виробляються в країні.

Держава є прямим ринковим агентом, що дає їй змогу безпосередньо впливати на ємність і структуру ринку, а також визначати нові організаційні форми його функціонування. У сучасних розвинених країнах держава є великим власником (їй належить 10-35 відсотків і більше основних виробничих фондів), зосереджує у своїх руках не тільки галузі інфраструктури, а й частину засобів виробництва, що забезпечують загальні умови відтворення.

Особливу увагу держава приділяє виробництву суспільних благ. Обираючи стратегію регулювання, вона може здійснювати виробництво цих благ безпосередньо на державних підприємствах. Однак можуть застосовуватись і непрямі методи регулювання, тобто держава виступає як посередник між споживачем і виробником таких благ.

Уявлення про масштаби і темпи зростання економічної ролі держави дає практика США, де урядові закупівлі товарів, послуг і державні трансферні платежі неухильно зростають. У 1988 р. загальний обсяг урядових закупівель товарів та плати за послуги становив понад 20 відсотків національного продукту, що дорівнювало 964 млрд дол. Це стосувалось зброї, будівництва автомагістралей та поштових закладів, оплати послуг суддів, пожежників, вчителів тощо.

Крім того, держава здійснює виплати, які перерозподіляють податкові доходи, отримані від платників податків, певним верствам населення у формі допомоги з безробіття, виплат з соціального страхування та забезпечення, допомоги ветеранам війни тощо. У 1988 р. в США вони становили 12 відсотків національного доходу.

Проте тут є певні невирішені проблеми. Оскільки держава визначає обсяги пропозиції суспільних товарів і примусово встановлює податки незалежно від реальних потреб, виникає можливість різного роду фінансових зловживань, неефективного використання ресурсів. Наприклад, замовляючи певний товар у кількох великих підрядників, суб'єкти держави можуть домовитись про ціну, обсяги поставок, витрати. Це великий недолік «псевдоринкових відносин».

Регулюючий вплив на ринкову економіку держава здійснює через індикативне планування. Воно є засобом координації господарської поведінки економічних суб'єктів. Таке планування, відображуючи цілі та пріоритети соціально-економічної політики держави, використовує показники, які мають рекомендаційно-орієнтовний характер. Запровадження показників індикативного плану тим чи іншим суб'єктом ринку здійснюється через продуману систему економічних та правових регуляторів, які, з одного боку, стимулюють ці суб'єкти, а з іншого — дають можливість вирішити найважливіші соціально-економічні проблеми країни (стримування інфляції, соціальний захист населення, зменшення безробіття, структурні зміни в економіці).

Такі плани відображують прагнення та можливості досягнення певних рубежів у економіці. Вони виконують роль специфічних середньо- і довгострокових договорів на виконання цільових програм розвитку, в тому числі соціальних. До останніх належать збереження та зміцнення здоров'я населення, зміна характеру, умов і змісту праці, піднесення культури і розвитку духовної сфери, відтворення екологічної рівноваги тощо.

Найбільшого розвитку державне регулювання у сфері економічної політики набуло у Франції, Японії, Швеції, Південній Кореї. До найважливіших державних інструментів регулювання економіки Франції належать поточне прогнозування і стратегічне планування. Для задоволення загальнодержавних потреб тут у межах державного сектора економіки застосовують плановий контракт, а у приватному секторі — державне замовлення. У Японії як регулюючий засіб широко використовують економічне планування. За повоєнний період таких планів було 11. У Швеції особливу увагу приділяють проблемам соціального регулювання, завдяки чому тут найвища зайнятість населення, безробіття становить 1-2 відсотки працездатного населення. Розвинена у Швеції і система соціального забезпечення. У Південній Кореї регулюючі заходи ґрунтуються на досягненні фінансово-грошової збалансованості. Навіть у роки значних економічних труднощів (1970-1971, 1974-1975, 1979-1981) ні грошовий обіг, ні інфляція, ні дефіцит державного бюджету не виходили з-під контролю і не було допущено їхніх руйнівних масштабів. Центральна роль у цьому належала державній монополії в кредитно-фінансовій сфері. Особливо надійно захищена від напливу іноземної валюти національна економіка.

Для усунення негативних явищ інфляції держава використовує метод прямого регулювання цін. Ці заходи стосуються енергоносіїв, громадського транспорту, телефонного зв'язку, проїзду автодорогами. Регулюються ціни на продукцію оборонної сфери. Значну увагу держава приділяє цінам на про-дукти харчування і послуги населенню, встановлюючи граничний рівень їх.

Держава може змінювати свою політику залежно від ситуації, що склалася. Так, останніми роками сфера прямого регулювання цін у США стала дуже обмеженою. Понад 10 років тому знято державне регулювання тарифів на всі види транспорту. До сфери регулювання цін тут входять природні монополії — виробництво електроенергії, послуги зв'язку. Зі зміною економічної ситуації в США відновлюється регулювання цін і тарифів, які раніше були зняті з регулювання.

Методи прямого адміністративного впливу для усунення різних негативних наслідків економічної діяльності держава може використовувати, встановлюючи певні стандарти у відповідних виробництвах, граничні норми викидів шкідливих речовин у атмосферу, припиняючи застосування технологій, що загрожують здоров'ю людей, консервуючи певну частину національних ресурсів тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Функції держави в ринковій економіці.	\|	Економічні (непрямі) методи регулювання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.