Економічні (непрямі) методи регулювання.

Одним з найефективніших регулюючих засобів держави є податки,які існують у суспільстві п'ять століть. У різних країнах застосовують різні підходи до класифікації податків, але громадяни зобов'язані віддавати частину своїх доходів на загальнодержавні потреби.

Є два суб'єкти оподаткування — фізичні та юридичні особи. У фізичних осіб об'єктами оподаткування є доход, майно і земля. Сьогодні середній європейський громадянин сплачує у формі податків 45-48 відсотків свого доходу. У юридичних осіб об'єктами оподаткування є прибуток, майно і земля. У більшості країн світу юридичні особи, що ведуть підприємницьку діяльність, сплачують до бюджету 48-52 відсотки одержаного прибутку.

Через систему оподаткування, яка передбачає прямі (прибутковий податок з населення, податок з корпорацій), непрямі (акцизи, податок на добавлену вартість, митні збори) та інші (податок на нерухоме майно, спадщину, землю) податки, держава формує бюджет, обсяг якого становить ¹/₃-¹/₂, національного доходу.

Кошти державного бюджету витрачаються на розвиток певних галузей, виробництво товарів та продуктів харчування, здійснення різноманітних видів діяльності. Переважна частина витрат (близько 50 відсотків) бюджету припадає на соціально-економічні напрями:

а) витрати на виплату пенсій, допомог, охорону здоров'я, освіту, підготовку кадрів; б) сприяння розвитку енергетики, житлового будівництва і комунального господарства, зв'язку, транспорту;

в) охорона навколишнього середовища. Воєнні витрати, витрати на наукові та космічні дослідження становлять значну частку витрат бюджету.

Особливе значення у країнах з розвиненою ринковою економікою надається стимулюванню науково-технічного прогресу, розвитку на його основі наукомістких виробництв. З цією метою кожна країна, виходячи з певної концепції або моделі науково-технічного прогресу, розробляє комплекс заходів, що містять систему національно-державних пріоритетів. У США, наприклад, робиться акцент на збереженні науково-технічного і воєнного лідерства, в Японії — на формуванні науково-технічної конкурентоспроможної промислової продукції. Модель, або концепція стимулювання науково-технічного прогресу в різних країнах розробляється залежно від системи управління науково-технічною сферою та її регулювання. У країнах Західної Європи, США і Японії подібна система має децентралізований характер, фінансування науково-технічної сфери здійснюють різні державні відомства, виходячи з принципів координуючої діяльності президентської або урядової адміністрації. Винятком є Франція, де існує централізована система.

Важливим об'єктом державного регулювання є аграрний сектор, який стимулюється за рахунок фінансування з державного бюджету. Держава сприяє подоланню наслідків стихійних лих, розв'язанню перспективних завдань: розвитку інфраструктури, реформуванню виробництва, усуненню соціальних суперечностей на селі — безробіття, занепаду соціально-побутової та культурної інфраструктури. Для розв'язання цих проблем держава виділяє цільові дотації.

Для підтримання рівня цін у сільському господарстві США, наприклад, виділяються дотації. У витратах федерального бюджету 5 відсотків витрат передбачається сільському господарству для прямих витрат фермерам, що вирощують зернові культури — рис, пшеницю, просо, кукурудзу, ячмінь, овес, а також бавовник. Частка дотації до ціни коливається від 15 відсотків для виробництва проса до 35 — для рису. На продукцію тваринництва дотацій немає. За рахунок цих же 5 відсотків федерального бюджету фінансуються наукові дослідження в галузі сільського господарства.

Підтримка фермерам надається на рівні штатів, які при пільгових відсотках (половина ринкових) надають кошти на поліпшення соціальної сфери — облаштування доріг, телефонного зв'язку, прибирання сміття тощо.

Більша частина геологорозвідувальних робіт у США здійснюється за рахунок фінансування з державного бюджету. Розвідані місця природних копалин реалізуються на аукціонних торгах, доходи від яких надходять до федерального бюджету.

Важливе місце в системі регулюючих важелів держава відводить грошово-кредитній системі. Визначаючи кількість грошової маси в обігу, обсяг кредитів, рівень відсоткових ставок, держава активно впливає на кон'юнктуру ринку. Зменшуючи кількість грошей у каналах обігу, держава стримує ділову активність і навпаки — збільшення грошей сприяє посиленню інвестиційної діяльності господарюючих суб'єктів. Цього можна досягти також за рахунок кредитної політики. Зниження відсоткових ставок збільшує кредитні надходження у національну економіку. Недостатні інвестиції призводять до зменшення обсягів виробництва, вивільнення робочої сили, падіння заробітної плати.

Об'єктом особливої уваги держави в умовах розвиненої економіки є підприємства малого бізнесу — індивідуальні, сімейні, групові. Це зумовлено тим, що, по-перше, ці підприємства є основою конкуренції, а, по-друге — при відносно невеликих інвестиціях вони забезпечують розв'язання таких проблем, як зайнятість населення, задоволення потреб ринку, що швидко змінюються, прискорене впровадження технічних, організаційних, управлінських новинок. Державна підтримка малого бізнесу здійснюється за рахунок довго- і короткострокових кредитів на пільгових умовах, підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, надання різних податкових пільг, комерційної інформації.

У Франції, наприклад, пільги у системі оподаткування уряд надає не тільки для створення нових підприємств, а й для переміщення існуючих у відсталі райони для стимулювання кооперації невеликих і середніх фірм. В Італії пільгове кредитування може досягати 40 відсотків потенційних витрат невеликих підприємств. Кредити видаються на 15 років для реалізації нових ініціатив і на 10 — для модернізації або розширення діючих фірм. При цьому відсоткова ставка з урахуванням розміру кредиту становить 36-60 відсотків ринкової. У Нідерландах держава гарантує відшкодування половини збитків за умови не менш як п'яти капіталовкладень (40 млн гульденів у один проект) за попередні три роки у компанії з кількістю зайнятих до

500 чол. Стимулюють розвиток малого підприємництва також Японія, Південна Корея, Німеччина, інші розвинені країни.

Економічна роль держави надзвичайно важлива у структурній перебудові народного господарства, визначенні пріоритетних ланок суспільного виробництва, раціонального співвідношення між галузями. Здійснюється це через бюджетне фінансування певних галузей, виробництв, визначених ключовими напрямами структурної політики; стимулювання переливу капіталу в певні сфери діяльності; підготовки і перепідготовки кадрів для пріоритетних галузей.

Як бачимо, адміністративних і економічних регуляторів економіки у держави багато. Проте жоден з них не є ідеальним, оскільки, даючи позитивний ефект у одному випадку, призводить до негативних наслідків у іншому. До того ж у різних країнах застосовуються як адміністративні, так і економічні методи регулювання. Проте в одних з них більшого розвитку набуває кредит, у других — податок, у третіх вирішальна роль належить індикативному плануванню (рис. 3). Між адміністративними і економічними методами немає чітко визначеної межі, вони взаємно продовжують один одного і дають найбільший ефект при оптимальному поєднанні.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Адміністративні (прямі) методи регулювання.	\|	Сутність суверенітету і його види.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.