• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Сутність суверенітету і його види.

Технічна, сировинна, наукова та інформаційна безпека.

Кадрова безпека

Структура економічної безпеки.

Економічна безпека України

Тема: № 16 Економічний суверенітет України і шляхи його досягнення

Лекція № 17

Рис. 3. Основні напрями і методи державного регулювання економіки

Навчальна мета:Розкрити поняття та суть економічного суверенітету України і шляхи його досягнення.

Час:80 хв.

Метод: Лекція

Місце: Навчальна аудиторія

Навчальні питання:

1. 10 хв.

2. 10 хв.

3. 15 хв.

4. 15 хв.

5. 25 хв.

Заключна частина – 5 хв.(підсумок лекції, відповіді на запитання).

Матеріально-технічне забезпечення:першоджерела, таблиці, схеми, малюнки.

Джерела і література:

1. Башнянин Г.І., Шевчик Є.С. Політична економія: Навч. посіб. 3-те вид., перероб. і випр. – Львів: "Новий світ– 2000". – 2004. – 480с.

2. Гальчинський А.С. Палкін Ю.І. Основи економічних знань. Київ. "Вища

школа", 1999.

3. Економіка. Навчальний посібник / за ред. доц.. С.Д.Степаненка. – К.: КНЕУ, 2006. – 246с.

4. Крупка М.І, Островерх П.І., Реверчук С.К.. Основи економічної теорії: Підручник. – К.:Анка. – 2001. – 344с.

5. Кулішов В.В.. Основи економічної теорії: Підручник для студентів ВНЗ 3-те вид. випр. і доп.. – Львів: "Магнолія 2006" 2007. – 516с.

6. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник. – Київ, "Видавництво центр", "Академія", 2003. – 656с.

7. Основи економічної теорії, (політичний аспект). Київ, "Вища школа", 1999.

План

1. Сутність суверенітету і його види.
2. Зміст категорії «економічний суверенітет».
3. Незалежність у формуванні технологічного способу виробництва.
4. Роль відносин власності та господарського механізму у формуванні економічного суверенітету.

З'ясування сутнос­ті економічного суверенітету потребує попереднього виз­начення змісту більш загальних понять — «суверенітет» і «суверенний». Перше з них походить від німецького слова «souveränität» та французького «souverаinetе», що означає повну незалежність держави від інших держав у її внутрішніх справах і зовнішніх відносинах. Поняття «суверенний» походить із французької мови і означає «той, що здійснює верховну владу». Похідними від по­нять «суверенітет» і «суверенний» у теорії конституціо­налізму є терміни «державний суверенітет», «народний суверенітет».

Державний суверенітет, суб'єктом якого є держава, містить дві найважли-віші складові:

1. Верховенство держави на своїй території. Це означає, що влада держави є вищою державною владою, правомочна встановлювати в суспільстві правопорядок, рішення влади обов'язкові для виконання всіма її органами, посадовими особами, організаціями та населенням (у тому числі іноземцями), а в руках держави зосереджуються всі засоби владного примусу (суд, армія, міліція та ін.).

Цей вид державного суверенітету формується і наповнюється реальним змістом при здійсненні найважливіших суверенних прав:

→ право самостійно приймати власну конституцію;

→ право законодавчої діяльності;

→ право територіального верховенства;

→ право створювати власну армію, здійснювати оборону країни;

→ право мати своє громадянство;

→ право на проведення самостійної економічної та соціальної політики;

право здійснювати зовнішню політику, бути суб'єктом міжнародних відносин.

2. Незалежність держави у сфері міжнародного спілкування, у можливос-ті формувати і проводити власну зовнішню політику. Тобто право бути суб'єктом міжнародних відносин, непідкорення держави владі інших держав. Така характе-ристика сутності суверенітету заторкує переважно політико-правовий аспект цього поняття.

Водночас у сфері зовнішніх відносин кожна держава повинна зважати на суверенітет інших держав. Тому міжнародне спілкування здійснюється у формі взаємних угод, узгоджених правил. З моменту укладення таких угод вони стають обов'язковими для цих держав і є нормами міжнародного права.

Суверенітет реалізується також у функціонуванні й розвитку представницьких, виконавчих, судових та інших органів влади.

Народний суверенітет, суб'єктом якого є народ, — повновладдя народу на своїй території.

Національний суверенітет, суб'єктом якого є нація, — повнов­ладдя нації на своїй території, право й реальні можливості вирішу­вати свою долю.

У випадку проживання багатьох націй і народностей на території суверенної держави національний суверені­тет передбачає їх право вирішувати свою долю разом з корінною нацією. Незважаючи на глибокі та всебічні процеси у межах світового господарства, вони не повин­ні заперечувати або обмежувати національну культуру, мову, духовні традиції.

Водночас поняття «суверенітет» і «суверенний», як і похідні від них категорії «державний суверенітет» тощо, не слід розглядати як абсолютно незмінні. Це суперечило б законам діалектики. Вони постійно наповнюються еле­ментами нового змісту. Внаслідок тривалого періоду інтернаціоналізації продуктивних сил, суспільного харак­теру виробництва, соціальних, правових, політичних, культурних відносин тощо відбувається боротьба двох су­перечливих тенденцій. Перша тенденція — це утворення моноетнічних держав, які не бажають поступатися своїм суверенітетом. Найбільше це стосується такої риси дер­жавного суверенітету, як державна цілісність, тобто не­припустимість відчуження від держави частини її терито­рії, непорушність кордонів, право територіального верхо­венства. За даними Міжнародної спілки географів, до 100-річчя ООН у її складі буде приблизно 100 нових держав.

Друга тенденція — переростання світовими інтегра­ційними процесами меж державних, народних і націо­нальних суверенітетів. На сучасному етапі вона виявля­ється в утворенні регіональних систем декількох або багатьох держав, у переданні деякими національними країнами все більшої кількості повноважень, прав надна­ціональним органам і реальної можливості створення в майбутньому федеральних утворень на зразок Сполуче­них Штатів Європи, а в межах світового господарства — всесвітньої конфедерації держав. Переважає у межах сві­тового господарства друга тенденція, що не суперечить домінуванню першої в окремій країні.

З огляду на це слід зауважити, що абсолютного суве­ренітету нині не має жодна країна світу. Вступаючи у міжнародні організації, навіть США повинні делегувати їм частину своїх суверенних прав.

Теоретичним вираженням першої тенденції є теза ба­гатьох науковців про цілковиту абсолютність сувереніте­ту й можливість відчуження, обмеження лише окремих суверенних прав. Другу тенденцію її прихильники намагаються обґрунтувати положеннями про обмеженість державного суверенітету й необхідність його поділу між існуючими національними державами й масштабнішими регіональними федеративними та конфедеративними утвореннями. Залежно від ступеня інтегрованості економіки, політики, права тощо у межах міжнародних організацій, від посилення чи послаблення дії інтеграційних факторів, від того, чи відбувається у даний час утворення, зміцнення або розпад імперії, поліетнічних держав, та інших факторів, посилюються або послаблюються бажання певного народу, нації, етнічної групи створити незалежну державу.

Взаємодія (тобто взаємозумовленість, взаємопроникнення, взаємоборотьба тощо) двох названих тенденцій визначає особливості розвитку та функціонування еконо­мічного суверенітету.

Читайте також:

1. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
2. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
3. Акціонерне товариство, як форма організацій бізнесу. Акції, їх суть і види.
4. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн
5. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
6. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
7. Безробіття: сутність, види, соціально – економічні наслідки.
8. Бізнес-план підприємства: сутність та складові
9. Біологічна, соціальна та психологічна сутність здоров’я.
10. Бюджетне регулювання, його сутність та методи здійснення
11. Бюджетні установи: сутність та класифікація.
12. Валютний курс та його види.

Переглядів: 1874