Антропічний аспект

З перетворенням природних геосистем у агрогеосистеми пов’язані суттєві зміни особливостей усіх ланок продуційного процесу. Продуктивність агроценозів здебільшого нижча від природних фітоценозів, що були на їх місці. Це пояснюється тим, що поля щорічно розорюються і грунт буває оголеним на початку та в кінці вегетативного періду, коли природні екосистеми продовжують створювати продукцію. Так, річна продукція посівів зернових культур у помірному поясі становить 250-500 г/м², цукрових буряків 400-1000 г/м², тоді як лісів 600-2500, а степів 200-1500 г/м². Р.Ріклефс як на більш загальну причину меншої продуктивності агро угідь порівняно з природними вказує на моно домінантність посівів – один вид не може використовувати ресурси зовнішнього середовища з такою самою ефективністю, як це робить суміш видів з різними екологічними вимогами, що властиве природним рослинним угрупованням. На врахуванні цієї закономірності грунтується перспективний підхід до підвищення продуктивності агроценозів: одно видові посіви сільськогосподарських рослин замінити на дво- та багатовидові з диференційованими екологічними нішами та амплітудами.

Інтенсивне ведення сільського господарства пов’язане з низкою прямих та побічних вкрай небажаних в екологічному плані наслідків. Насамперед це виснаження грунту, його алелопатичне втомлення (накопичення продуктів виділення коренів рослин), забруднення грунту, а через нього – і ґрунтових вод та самої сільськогосподарської продукції залишковими продуктами розпаду пестицидів, нітратами, іншими сполуками, руйнування трофічної структури геосистем та нагромадження в її ланках токсичних елементів тощо.

Суттєвих змін зазнає утворення вторинної продукції в агрогеосистемах. На ріллі воно відбувається переважно за допомогою ґрунтових безхребетних та деяких видів птахів. Зоомаса і тих і інших тут у сотні разів менша, ніж у природних геосистемах. На пасовищах величина продукції травоїдних тварин може набагато перевищувати продукцію цього трофічного рівня природних степів та лук. Проте підтримання цієї маси на такому “надприродно” високому рівні призводить до над випасу і швидкої деградації рослинних угруповань, первинна продукція яких знижується до критичної межі і надалі використовувати такі угіддя під пасовища стає неможливим.

Формування гумусу в агрогеосистемах практично повністю позбавлене його найважливішого ресурсу – рослинного опаду. Внесення органічних добрив здебільшого не компенсує цієї втрати, тому після розорювання степів, лісів, луків йде інтенсивна де гуміфікація грунтів. Так, зіставивши дані картосхем вмісту гумусу, складених В.В.Докучаєвим 100 років тому (1879-1883), з матеріалами ґрунтових обстежень України, проведених у 1976-1981 рр., побачили, що вміст гумусу в чорноземах зменшився на 25-30%, а подекуди й більше. Якщо до розорювання степів переважали чорноземи з вмістом гумусу 7-10%, то зараз таких грунтів не залишилось, і домінують чорноземи, гумусу в яких не більше 5%. Від незбалансованого внесення і розкладу органічної речовини щорічно чорноземи втрачають гумусу 0,3 –0,8 т/га, а з ерозією – ще 0,4 – 1,2 т/га.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Наявність світла та	\|	Рівні територіальної розмірності геосистем

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.