• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Облігація також, як і акція має певну курсову ціну.

Рис.8.7. Угоди на фондовій біржі

Цінні папери можуть виступати як в “матеріалізованій” формі (на паперових носіях) так і у “дематеріалізованій” формі (у записах на електронних носіях). Усі вони можуть бути використані для залучення (отримання) готівкових коштів шляхом їх продажу, або для здійснення взаємних розрахунків, або ж як застава для забезпечення певних платежів і кредитів.

Систему кредиту на фінансовому ринку доповнює ринок цінних паперів. На відміну від кредитних установ, які можуть надавати гроші у кредит на один або кілька років, ринок цінних паперів забезпечує їх одержання на кілька десятків років або навіть безстроково. З усіх винайдених способів залучення фінансових ресурсів ринок цінних паперів є найефективнішим.

Зазвичай ринок цінних паперів складається з фондового ринку та ринку короткострокових фінансових активів (цінних паперів), в якому здійснюється обіг короткотермінових цінних паперів (див. рис.8.4).

Фондовий ринок – частина ринку цінних паперів, де здійснюється купівля-продаж переважно довготермінових цінних паперів, передусім акцій, облігацій та їх похідних.

В структурі ринку цінних паперів фондовий ринок є найважливішим сегментом функціонування та розвитку ринкової економіки. Його головне призначення – залучення інвестицій, що зумовлюють тривале економічне зростання. На цьому ринку здійснюється емісія, купівля та продаж цінних паперів, формується ринкова ціна на них, урівноважуються попит і пропозиція.

В системі суспільного відтворення фондовий ринок виступає своєрідним барометром ступеня розвитку ринкових відносин в країні. Вивчаючи масштаби фондового ринку, зміни, які відбуваються на ньому, можна дізнатися про те, в якому стані знаходиться економіка даної країни. Наприклад, показники співвідношення зміни ринкової вартості акцій, які продаються на фондовому ринку, до зміни валового внутрішнього продукту (ВВП), або співвідношення сукупного прибутку індивідуальних інвесторів до ВВП, щорічний коефіцієнт зростання цін на акції і т.п., є важливими показниками стану і розвитку ринкової економіки. Окрім того, коефіцієнт зростання цін на акції є найбільш безпосереднім показником для визначення розвитку не тільки економіки країни в цілому, але і конкретного підприємства (акціонерного товариства).

Фондовий ринок в ринковій економіці виконує багато функцій. Основними є: регулююча, мобілізаційна, інформаційна.

Регулююча функція проявляється в тому, що за допомогою фондових цінних паперів відбувається регулювання загального стану економіки, економічних процесів в суспільстві. Відбиваючи дію законів попиту і пропозиції, а також динаміки норми прибутку в різних галузях виробництва, ринок цінних паперів забезпечує залучення капіталів до одних галузей і відтік капіталів з інших. Розподіл капіталів відбувається у відповідності з ринковими принципами. Цінні папери корпорацій надійних, перспективних, прибуткових галузей, як правило, користуються попитом, чого не можна сказати про цінні папери відкритих акціонерних товариств стагнуючих, занепадаючих галузей.

Мобілізаційна функція полягає в акумуляції грошових засобів інвесторів з метою реорганізації і розширення виробництва. В розвинених країнах із стабільною економікою значна частина вільного капіталу вкладається безпосередньо в придбання фондових цінних паперів.

Інформаційна функціяполягає в наданні особам, що купують фондові цінні папери (інвесторам) та особам, що випускають цінні папери (емітентам) інформацію про стан економіки, економічну кон’юнктуру в країні, об’єктивні орієнтири для вкладання грошей в конкретні компанії та галузі. Неухильне зниження цін на цінні папери або ж масове падіння їх курсу є ознакою погіршення економічної кон’юнктури. І навпаки, стабільні ціни (курс) або їх підвищення, як правило, свідчать про задовільний економічний стан в країні, галузі, корпорації.

З появою цінних паперів на ринку інвестиційних ресурсів відбувся фактично поділ фінансового капіталу на реальний і фіктивний капітал. Реальний капітал – це капітал у формі довготермінових грошових ресурсів, вкладених на приріст матеріальних і нематеріальних активів.

Фіктивний капітал (від лат. fiction – вигадка) – це капітал, вкладений в цінні папери. На відміну від реального, цей капітал не є матеріально-речовою або духовною цінністю, а на відміну від позичкового, він не є грошовим капіталом у повному розумінні.

Фіктивний капітал не функціонує безпосередньо у процесі виробництва. На відміну від реального капіталу, який змінює свої функціональні форми (здійснює метаморфози, тобто перевтілення), послідовно перетворюючись із грошового у виробничий, з виробничого – у товарний, а з товарного – знову у грошовий капітал, – фіктивний капітал ніколи своєї форми не змінює.

На фінансовому ринку фіктивний капітал представлений звичайно цінними паперами, які виступають у вигляді грошових документів, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів, або процентів, а також можливість передачі грошово-майнових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Фіктивний капітал виступає лише як титул власності. Виникнувши в результаті передачі частки грошового капіталу в позику, цінні папери отримують форму певного кредитного документу (титулу власності), у відповідності з яким її власник зберігає за собою право власності на відданий (наданий) в позику капітал і, окрім цього, набуває на нього право на певний регулярний дохід у вигляді відсотка або дивіденда.

Величина фіктивного капіталу може змінюватись не тільки під впливом функціонування реального капіталу, але й в залежності від інших чинників (економічних, політичних і т. д.). Вартість цінних паперів може коливатись в той чи інший бік стосовно реального капіталу фірми, – перевищуючи або зменшуючи його.

На ринку капіталів відбувається купівля-продаж цінних паперів (титулів). Цінні папери – це грошові документи, які:

– засвідчують право володіння або відношення позики;

– визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, і їх власником;

– передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передавання грошових та інших прав, що витікають із цих документів, іншим особам.

В залежності від ознак, які покладені в основу класифікації, цінні папери можна поділити на різні групи, типи і види. Серед основних титулів можна виділити чотири (типи) групи: пайові цінні папери, боргові цінні папери, похідні цінні папери, приватизаційні цінні папери (див. рис.8.5).

Пайові цінні папери – це ті цінні папери, що виражають відносини співвласності (акції, інвестиційні сертифікати, депозитарні розписки тощо).

Боргові цінні папери – це ті папери, що опосередковують кредитні відносини (облігації, векселі, комерційні папери, ощадні сертифікати тощо). Боргові цінні папери випускаються з певною ставкою відсотка у вигляді боргових зобов’язань, що передбачають повернення суми боргу до певної дати.

Похідні цінні папери – це фондові деривативи.

Приватизаційні папери – це приватизаційні майнові сертифікати, житлові чеки, земельні борги тощо.

В залежності від економічного статусу, цінні папери бувають фондові (акції, облігації тощо) та комерційні (векселі, чеки тощо). Фондові цінні папери випускаються і використовуються для формування і нарощування основного капіталу емітента і отримання доходу тримачем паперу. Вони вільно обертаються на фондовому ринку. Комерційні цінні папери обслуговують товарні угоди і товарообіг. Їх випуск пов’язується з нестачею обігових коштів або для залучення грошових ресурсів.

За типом передачі майнових прав цінні папери класифікуються: на пред’явника, іменні і ордерні (переказні).

Пред’явницькі цінні папери – це цінні папери, на яких не зазначено ім’я власника; в якості власника таких паперів виступає пред’явник, з яким і ведуться розрахунки. Цінні папери, які оформлені на конкретне ім’я (особу), відносяться до категорії іменних цінних паперів. Ім’я власника іменних цінних паперів реєструється в книгах (реєстрах) компанії або в записах на спеціальних рахунках цінних паперів. Цінні папери ордерного типу – це цінні папери, які дозволяють їх власникам передавати свої права, які засвідчені на них, іншим правомочним особам. Передача прав здійснюється за допомогою так званого передатного напису (індосаменту), який здійснюється, зазвичай, на зворотній стороні цінного паперу. Ордерні цінні папери можуть бути іменними і пред’явницькими.

В залежності від статусу емітента розрізняють такі види цінних паперів: державні (казначейські), муніципальні, корпоративні, іноземних емітентів. Серед боргових інструментів, які випускаються державою або муніципалітетами, переважають облігації, але можуть бути і такі види, як векселі, сертифікати, чеки і т.п. Серед корпоративних цінних паперів переважають акції, але часто випускаються векселі і облігації. До цінних паперів іноземних інвесторів відносяться акції та облігації, які обертаються на внутрішньому ринку країни.

За способом виплати доходу цінні папери бувають з фіксованим платежем (привілейована акція, облігація, вексель, казначейське зобов’язання), з плаваючою ставкою відсоткового доходу (облігація з плаваючим відсотком), з доходом, який залежить від розміруприбутку (акції, інвестиційні сертифікати). Фіксація платежу на цінний папір з фіксованим платежем встановлюється в момент емісії. До цінних паперів з плаваючою ставкою відсоткового доходу відносяться цінні папери, відсоток по яких залежить або від результатів роботи компанії-емітента, або від процентних ставок на міжбанківському ринку кредитів. До останньої групи входять цінні папери, власники яких отримують дохід (дивіденд), який нараховується в залежності від розміру прибутку компанії.

Класифікуються цінні папери також за роллю у здійсненні майнових і немайнових прав. Це слугує основою для їх поділу на основні і допоміжні (похідні). Основні цінні папери реалізують головні економічні характеристики даного паперу, а допоміжні папери сприяють цьому, або реалізують другорядні економічні характеристики даного цінного паперу. До основних видів цінних паперів відносяться акції і облігації.

Акції випускаються компанією для збільшення власного капіталу (обігових коштів) та під реальні інвестиційні програми, включаючи поглинання компаній.

Облігація засвідчує:

– факт надання її власником певних коштів емітенту;

– підтверджує зобов’язання суб’єкта господарювання (емітента) відшкодувати власникові номінальну вартість, що вказана в облігації в передбачений в ній термін із виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачене умовами випуску);

– право інвестора отримувати у вигляді винагороди певний відсоток номінальної вартості облігації за надані в позику кошти.

Відшкодування (повернення взятих у кредит коштів) називається погашеннямоблігації. Це остання, четверта фаза у життєвому циклі, що проходить облігація. При здійсненні операції погашення облігацій вони виводяться з обігу – втрачають властивості, які були притаманні їм раніше. Погашення облігацій здійснюється платіжним агентом за дорученням емітента.

Випускають облігації з метою залучення грошових засобів, а тому вони є формою кредитування емітентів особами, що придбали облігації.

Ринок цінних паперів поділяється на первинний і вторинний (див. рис.8.6).

Рис. 8.6. Структура ринку цінних паперів

Первинний ринок цінних паперів – це ринок, на якому відбувається купівля-продаж випущених емітентом цінних паперів, які можуть бути цікаві для потенційних покупців за своїми параметрами (поєднання рівня прибутковості з терміном обігу, наявністю додаткових опцій, що підвищують ліквідність).

Вторинний ринок – це ринок, де здійснюється перепродаж раніше випущених цінних паперів. Організаторами торгів на цьому ринку виступають фондові біржі, торговельно-інформаційні системи (ТІС) та інформаційні системи. Вторинний ринок не відрізняється на разі високою активністю щодо більшості цінних паперів, представлених на ньому. На вторинному ринку багато торгів цінними паперами припадає на технічні (неринкові) операції між банками (наприклад, для підтримки ліквідності).

В структурі первинного ринку розрізняють ринки перших і повторних емісій. Проведення повторних емісій дозволяє емітентам збільшувати свій статутний капітал.

В структурі вторинного ринку виділяють біржовий (офіційний) і позабіржовий (неофіційний) обіг цінних паперів.

Біржовий оборот (біржовий ринок) – це сукупність всіх угод купівлі та продажу високоліквідних і надійних цінних паперів, що здійснюються на офіційній фондовій біржі. Розраховується цей оборот як сума цін реалізованих цінних паперів за певний період часу.

Позабіржовий оборот (позабіржовий ринок) – це купівля та продаж цінних паперів за межами офіційної фондової біржі, або шляхом прямого узгодження умов угоди між продавцем і покупцем, а також через посередницькі фірми, банки. Цей оборот складається з позабіржового організованого і неорганізованого обороту.

Позабіржовий організований оборот – це купівля-продаж цінних паперів на неофіційній (нелегальній) біржі. Позабіржовий неорганізований оборот – це купівля-продаж цінних паперів шляхом прямого узгодження умов згоди між продавцем і покупцем, а також через посередницькі фірми, банки. Неофіційною біржею, наприклад, в Нью-Йорку є Американська фондова біржа, в Лондоні – вулична, в Парижі – “чорна”. Історично, позабіржовий ринок передує біржовому. Біржі природно виникали із вуличного ринку. Внаслідок цього вони розвивалися паралельно. Якщо інвестор бажав придбати цінні папери, які не котируються на біржі, він звертався безпосередньо до фінансової контори корпорації, підписувався на певну суму і отримував сертифікати придбаних документів “через прилавок”, тобто минаючи біржу. У подальшому цей термін закріплюється за всіма видами позабіржових операцій.

Ступінь доступності цінних паперів на торги, на біржовий і позабіржовий ринки неоднаковий. Біржовий ринок працює лише з відомими, великими, солідними корпораціями, тоді як позабіржовий – практично з будь-якою компанією.

У позабіржовому обігу котируються менш привабливі цінні папери, зазвичай, другорядних емітентів. На такому ринку установлені не такі суворі вимоги, як на біржовому. Позабіржовий ринок надає можливість невеликим венчурним компаніям піднімати ліквідність своїх цінних паперів. Встановлення курсу (ціни) цінних паперів на такому ринку, зазвичай, здійснюється не в результаті дії ринкових чинників, а самим емітентом. Цінні папери деяких емітентів можуть одночасно обертатися як в біржовому, так і у позабіржовому обігу.

Операції, що здійснюються на фондовій біржі з цінними паперами, називаються біржовими операціями. Вони стають можливими на основі укладання угоди. Біржова угода – це домовленість між учасниками біржової торгівлі про купівлю або продаж, взаємну передачу прав і обов’язків щодо цінних паперів, які котируються і обертаються на біржі.

До основних біржових операцій відносяться: купівля та продаж цінних паперів, лістинг і делістинг, укладення опціонних та ф’ючерсних контрактів, котирування, застава, розрахунок, кліринг, консалтинг, реєстрація і перереєстрація власників цінних паперів, страхування, безкоштовна поставка цінних паперів, погашення, нарахування і виплата дивідендів по акціях та відсотків по облігаціях, формування і управління портфелями цінних паперів тощо.

Торги цінними паперами на фондовій біржі відбуваються як з негайною оплатою (касові угоди), так і на засадах щомісячних розрахунків (строкові угоди), мають реальний або спекулятивний характер (див. рис.8.7).

Касові угоди – один з видів операції з цінними паперами на фондових біржах, коли оплату цінних паперів та передавання їх покупцеві здійснюють в день укладення угоди, або в інший обговоренийстрок, в залежності від вимог біржі. У відповідності з міжнародними стандартами для касових операцій встановлено п’ятиденний термін для розрахунків і передачі цінних паперів. Касові угоди укладають переважно на дрібні партії цінних паперів.

Строкові угоди – це угоди, що мають фіксовані строки розрахунку, укладання і встановлення ціни. При строковій угоді цінні папери передаються покупцеві в момент укладання угоди, а їх оплата проводиться через деякий строк, зазвичай, протягом місяця. До виконання угоди покупець вносить “аванс“ – невелику гарантійну суму. Строкові операції, в основному, здійснюються не в цілях остаточної купівлі та продажу цінних паперів, а з метою біржової спекуляції, одержання прибутку за рахунок наступного їх перепродажу.

Серед строкових угод угод варто виділити опціони, варант та ф’ючерси.

Опціон(від лат. optio – вибір, бажання, розсуд) – це контракт на право (але не зобов’язання) вибору при купівлі-продажу цінних паперів, яке надається за певних умов або за відповідну плату. Розрізняють опціони на право купівлі (call option) і на право продажу (put option). Опціонний контракт на право придбання передбачає, що одна із сторін, які укладають біржову угоду купівлі-продажу, отримує право протягом обговореного терміну придбати певну кількість цінних паперів за фіксованою ціною. Укладатися опціон може як на біржі, так і позабіржовим шляхом.

Варант(від англ. Warrant – гарантія, поручництво) – цепосвідчення (свідоцтво), що дає його власнику право купувати цінні папери за встановленою ціною впродовж певного терміну чи безстроково; 2) купон, який підтверджує намір покупця придбати певну кількість акцій; 3) документ, який випускає акціонерне товариство, та який дає право його власникові купити акції нової емісії за пільговою ціною (видається на певний термін, зазначений в умовах випуску; є предметом купівлі-продажу). Варант відрізняється від опціону на продаж тривалішим терміном (як правило, понад 1 рік) та характером застосування. Його випускають, зазвичай, для того, щоб власники привілейованих акцій та інших цінних паперів мали змогу купувати і звичайні акції.

Ф’ючерсні угоди, ф’ючерси (англ. future (майбутнє) – цінні папери, що закуповуються з упередженням) – це строкові угоди купівлі-продажу контрактів на цінні папери за узгодженими цінами, з поставкою і оплатою їх у майбутньому. Цей вид строкових угод передбачає виплату грошової суми за товар (акції, інші цінні папери) через певний строк після укладання цієї угоди за певною ціною.

Фінансові ф’ючерси відрізняються від опціонів тим, що вони передбачають зобов’язання, а не право на проведення тієї чи іншої операції, яке бере на себе покупець ф’ючерса. В стандартному ф’ючерсному контракті, на відміну від опціону, передбачається, що одна із сторін, які заключають біржову угоду, бере на себе обов’язок по закінченні певного строку продати контрагенту або купити у ньогопевну кількість тих чи інших цінних паперів за обумовлену базову ціну. Ф’ючерсні угоди не завжди завершуються купівлею-продажем реального товару (цінних паперів), як це має місце при форвардних угодах. Мета учасників ф’ючерсної торгівлі, як правило, – отримання різниці в цінах або курсах з моменту укладання угоди до моменту її реалізації. Купівля-продаж стандартних контрактів на цінні папери здійснюється для використанняїх у грі на різниці цін. В країнах з розвиненою ринковою економікою ф’ючерсні угоди займають значну частку операцій на фондовому ринку.

Пролонговані строкові угоди – вид угод з цінними паперами, за якими покупець чи продавець мають право продовжити операцію і відстрочити кінцевий розрахунок в залежності від курсу цінних паперів на ринку. Укладаючи таку угоду, кожен з партнерів розраховує, що пролонгація терміну розрахунку дасть змогу дочекатись вигідного для нього курсу.

Строкові угоди можуть не тільки сприяти реальній реалізації цінних паперів, а й бути носієм елементів спекуляції. Спекулятивні угоди – вид біржової угоди, яка зумовлена мінливістю ринкових цін, можливістю купівлі біржових контрактів з метою їх подальшого перепродажу. Передумови спекулятивних угод виникають внаслідок купівлі-продажу титулів власності у формі ф’ючерсних контрактів. Останні поділяються на ті, що розраховані на падіння курсу цінних паперів і на ті, що передбачають його зростання.

Спекулятивні угоди, що розраховані на падіння курсу цінних паперів отримали назву шорт-угоди. Їх суть в тому, що інвестор, передбачаючи падіння курсу цінних паперів, доручає відповідним спеціалістам біржі позичити їх у третьої особи і продати за поточну ціну. Коли відбулося падіння ціни, інвестор дає доручення на придбання тих самих цінних паперів і повернення їх власнику. В результаті інвестор отримує прибуток, що дорівнює різниці в цінах за мінусом відрахувань на оплату послуг спеціалістів біржі. Спекулятивні угоди, що розраховані на підвищення курсу цінних паперів, так само мають за мету отримання прибутку. Їх суть полягає в тому, що інвестор, передбачаючи підвищення курсу цінних паперів, а іноді й сприяючи йому, заздалегідь, через спеціалістів біржі, скуповує їх. Після підвищення курсу – вигідно продає.

Операції з цінними паперами на фондовій біржі здійснюються зазвичай через посередників: брокерів, ділерів, маклерів та інших штатних членів біржі.

Брокер(від англ. broker – комісіонер) – особа, біржовий працівник, учасник торгівельних операцій, що виступає в ролі посередника між продавцями та покупцями цінних паперів.Брокери сприяють укладанню торгівельних угод, “з’єднуючи” між собою покупців та продавців. Вони діють за дорученням своїх клієнтів і за їх рахунок, отримуючи плату або винагороду у вигляді комісійних при укладанні угоди. Розраховується ця винагорода (брокерідж, або куртаж), виходячи із суми кожної угоди. В ролі брокера можуть виступати окремі особи, фірми, організації.

Дилер(від англ. dealer – торговець, агент) – фізична або юридична особа, член біржі, що веде біржові операції від свого імені і за власний рахунок. Дилер на відміну від простого агента – посередника (брокера) вкладає у справу власні гроші, здійснює самостійно купівлю та продаж цінних паперів. Він не обмежується, як брокер, комісійними, а привласнює весь прибуток, що виникає із різниці між ціною придбаних та ціною перепроданих цінних паперів. Дилер може сам укладати спекулятивні угоди.

Якщо брокери, дилери та інші учасники фондової біржі здійснюють спекулятивні операції, то виступають у ролі так званих “биків” або “ведмедів”. “Бики” – це біржові гравці, що розраховують отримати прибуток від операцій, пов’язаних із зростанням курсу цінних паперів. Назва “бики” символізує прагнення таких гравців підняти ціни “на роги” (бик завжди намагається завдати удар рогами знизу вгору). “Ведмеді” ж грають на пониження курсу (справжні ведмеді завжди завдають удару лапою зверху вниз).

Варто відзначити, що видатні теоретики економічної науки Джон Кейнс і Джон Хікс у своїх наукових працях вказували на позитивній ролі спекулянтів фондового ринку, тому що вони беруть на себе ризики хеджерів. Вони не тільки вірно передбачають майбутню ціну, підвищуючи тим самим сталість цього ринку, але й стримують коливання строкової ціни.

На фондову біржу цінні папери надходять, маючи певну номінальну ціну, котра вказана на їхніх бланках. Номінальна ціна показує, яку частину статутного капіталу акціонерного товариства становить одна акція, або яка частина позичкового капіталу припадає на одну облігацію на момент її формування. Формула визначення номінальної вартості акції (НВА) має такий вигляд:

НВА = (17)

деСФ– розмір статутного фонду,

ЗКА – загальна кількість акцій, що випускаються.

Номінальні ціни на фондові цінності є короткочасними, скороминучими і слугують основою, вихідною базою для встановлення біржових курсів на них. Навколо номінальної ціни відбувається коливання курсу цінних паперів.

Біржа концентрує попит і пропозицію на купівлю та продаж цінних паперів, визначає співвідношення між поточним попитом і пропозицією, в результаті котрого виявляється ціна, як вираз рівноваги тимчасової і відносної, але достатньої для здійснення угоди.

Ціна, за якою відбувається купівля-продаж цінних паперів, називається рівноважним курсом. Рівноважний курс цінних паперів є капіталізованим доходом – сумою грошей, яка у випадку надання в позику приносить дохід, що дорівнює доходу від цінних паперів. У середньому, курс цінних паперів прямо пропорційний величині доходу, який приносять цінні папери і обернено пропорційний величині позичковою відсотку. Формується під впливом попиту і пропозиції на ринку і залежить від багатьох чинників (економічних, політичних, психологічних та ін.).

На фондовій біржі окремо розраховують курс по кожному з цінних паперів.

Ринковий курс акції – це ціна, за якою акція продається на фондовій біржі. Вона залежить не лише від вартості підприємства, а й від очікуваних прибутків, потенціалу підприємства та тієї інформації, яка відома учасникам фінансового ринку про його перспективи. Курс акцій прямо залежить від розмірів отримуваних за ними дивідендів і обернено – від норми позичкового відсотка. Класична формула курсу акцій має такий вигляд:

(18)

де – курс акції;

Д – дивіденд;

Г – ставка банківського відсотка по депозитах.

Припустимо, що акція номінальною вартістю у 100$, дає 6$ дивіденду в рік, а норма банківського відсотка дорівнює 3%. Курс акції складе:

Ця формула дозволяє потенційним покупцям порівняти можливий розмір доходу, що приносить дана акція з доходом, котрий можна було б отримати в банку при чинній ставці депозитного банківського відсотка. Тобто, ціна акції на ринку буде дорівнювати такій сумі грошей, котру якщо покласти в банк за діючої банківської ставки по депозитах, принесе дохід, який дорівнює дивіденду від цієї суми.

Курс акції та її номінальна ціна, як правило, не співпадають. На відміну від номінальної, курсова ціна акції враховує ефективність роботи корпорації, її прибутковість тощо. Різниця між ними називається ажіо(коли курс вищий від номіналу) чи дизажіо (коли вищий номінал).

Виходячи із потреб практики, наведена формула курсу акції може бути модифікована з метою більш точного відображення економічної ситуації. В літературі зустрічаються також і інші формули визначення курсу акцій, в яких враховуються різноманітні економічні, політичні, соціальні, психологічні та інші чинники.

Курсова ціна облігацій – ціна, за якою продають і купують облігації. Розрізняють номінальний, емісійний і ринковий курс облігацій. Номінальний курс (зазначена в облігації ціна) вказує, яку суму коштів позичив емітент у покупця облігації для користування. Ця сума зараховується емітенту як борг, і він зобов’язаний сплачувати її за облігацію при її погашенні. Терміни погашення визначаються під час випуску облігаційної позики.

Емісійний курс – ціна облігації, за якою емітент насправді продає її. Емісійний курс облігацій, як правило, нижчий від їх номінального курсу. Різниця між номінальним і емісійним курсом становить прибуток покупців облігацій, якими, зазвичай, є комерційні банки. Такий спосіб регулювання сплати доходу покупцям облігацій, в основному, використовує уряд за отриману державну позику. Емісійний курс облігацій акціонерних компаній (банківських, промислових, торгівельних) регулюється ринковим курсом.

Ринковий курс облігації – ціна, за якою облігації перебувають в обігу, реалізуються на фондовій біржі. Ринковий курс облігації може відхилятися від її номінальної ціни. Напрям і величина такого відхилення залежить від багатьох чинників, що формують ринкову ціну облігації, зокрема:

– суми доходу, яку виплачує емітент на облігації (номінальний дохід);

– величини позичковою відсотка банку.

Ринковий курс облігації завжди прямо пропорційний номінальному доходу, що сплачується за облігаціями, й обернено пропорційний позичковому відсотку. Класична формула ринкового курсу облігації має такий вигляд:

. (20)

Якщо, наприклад, облігація номінальною вартістю 100 грошових одиниць дає прибуток у 60 грошових одиниць, а позичковий відсоток дорівнює 3%, ринковий курс облігації становитиме 2000 грошових одиниць Платити за таку облігацію дорожче не варто, оскільки сума більша за 2000 грошових одиниць, надана у позику, забезпечить дохід у формі позичкового відсотка більше, ніж за облігацію, наприклад, зросте удвічі, якщо ж ставка банківського процента зменшиться удвічі й становитиме 1000 грошових одиниць Із зменшенням позичкового відсотка процес набуває зворотного характеру, і реальна вартість облігації зросте.

Отже, ринковий курс облігації дорівнює за величиною сумі грошей, яка, будучи наданою в кредит, забезпечує позикодавцю дохід (певний відсоток), що дорівнює доходу на облігації. Це означає, що ринковий курс облігації є капіталізованим доходом, сплачуваним на облігації.

Читайте також:

1. V Ідентифікація, раціоналізація, проекція, інтроекція, агресія, зворотна реакція та їх комплекси.
2. VI Реакція вуглеводневого адикалу
3. VІ – харчова реакція (пиття).
4. А — позитивна умовна реакція натискання на клавішу, В — бурхлива емоційно-рухова реакція за відсутності харчового підкріплення сигналу.
5. Антропогенні впливи та реакція геосистем на них
6. Атракція як спосіб викликати довіру до реклами
7. Берестейська церковна унія 1596 року і реакція на неї в українському суспільстві.
8. Вища нервова діяльність мавп. Основні особливості умовно-рефлекторної діяльності мавп. Рухові навички і інтелект мавп. Абстракція і узагальнення у мавп.
9. Держава— це організація осілого населения, яке займає певну територію і підкоряється одній владі.
10. Дифракція в паралельних променях на щілині
11. Дифракція рентгенівських променів
12. Дифракція світла

Переглядів: 661