Питання п’яте. Грошовий обіг та його закони

Грошовий обіг – це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. грошовий обіг – це сукупність усіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві.

Гроші не існують самі по собі, вони обслуговують потреби економіки, і тому повинні за своєю кількісною масою і структурою адекватні їм.

На мікрорівні грошовий обіг обслуговує кругооборот індивідуального капіталу. При цьому гроші виступають однією з функціональних форм капіталу, є його складовою та елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу.

На макроекономічному рівні грошовий обіг обслуговує кругооборот усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення: у виробництві, розподілі, обміні і споживанні.

Суб’єктами грошового обігу є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у створенні, розподілі, обміні та споживанні ВНП:

1) фірми – суб’єкти, що забезпечують створення та реалізацію ВНП;

2) домашні господарства – суб’єкти, які забезпечують виробництво ВНП основними факторами (робочою силою, засобами виробництва тощо) і є кінцевими його споживачами;

3) державні структури – суб’єкти, які забезпечують розподіл та перерозподіл вартості створеного національного доходу, здійснюючи вплив на реалізацію та споживання останнього;

4) фінансові посередники – суб’єкти грошового ринку, які спрямовують потік грошових коштів від їх власників до позичальників.

Закон грошового обігу полягає в тому, що протягом певного періоду часу для обігу необхідна лише певна об’єктивно зумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Він з’ясовує внутрішні зв’язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обігу грошей.

Згідно з класичним підходом (за К.Марксом) кількість грошей, необхідних для обігу, може бути визначена за такою формулою:

де К – кількість грошей необхідних для обігу;

СЦ – сума цін товарів, що підлягають реалізації в даному періоді;

К – сума цін товарів проданих в кредит;

П – платежі за кредити минулого року (сума цін товарів, проданих в минулі періоди);

ВП – сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів;

О – швидкість обороту грошової одиниці за рік.

Більшість сучасних західних економістів для визначення кількості грошей, необхідної для обігу, базуються на неокласичній теорії збалансованості грошової і товарної мас, запропонованої американським економістом І.Фішером:

де М – маса грошей в обігу;

V – середня швидкість обігу грошей;

Р – середній рівень цін на товари та послуги;

Q – кількість товарів та послуг, представлених на ринку.

Згідно цього рівняння можна визначити кількість грошей, необхідних для обігу:

Отже, закон грошового обігу означає, що маса грошей, помножена на швидкість їх обертання, повинна дорівнювати обсягу випущених товарів помноженому на рівень цін. Якщо рівновага порушується, то за допомогою фінансово-економічних заходів необхідно один з показників підкорегувати: збільшити виробництво чи імпорт товарів, відрегулювати швидкість обертання грошей, скоротити грошову масу і підвищити рівень цін.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Питання четверте. Гроші, їх суть, виникнення та функції грошей.	\|	Питання шосте. Ціна, її функції та види.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.