Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



У зв'язку з формуванням і досягненням мети Ш. Бюлер вирізняє п'ять фаз життєвого циклу.

Фаза І триває до 15-річного віку.Для неї характерна відсутність конкретної мети. Дитина живе сучасним і має про майбутнє розмиті уявлення. В цей період відбувається переважно розвиток фізичних і розумових здібностей.

Фаза II триває від 15 до 20 років і відповідає підлітковому та юнацькому вікові. В цей період людина усвідомлює свої потреби, здібності та інтереси. Вона виношує плани щодо вибору партнера, професії, розмірковує над сенсом життя, оцінює свої можливості та здібності.

Фаза III — від 25 до 40—45 років, період зрілості й розквіту. Це найбагатший період життя, бо людина досягає поставленої мети, стабільності як у професійному, так і в особистому плані.

Фаза IV триває від 45 до 65 років. У цей період людина підбиває підсумки своєї минулої діяльності, щось переглядає та переосмислює відповідно до статусу, віку, фізичних сил.

Фаза V починається в похилому віці — у 65—70 років. У цей період людина не має перед собою мети, яку ставила в молодості, більше уваги приділяє відпочинку, здоров'ю. Оглядаючи своє життя як дещо цілісне, вона аналізує результати, досягнення.

Системно-діяльнісний, історико-еволюційний підхід склався у вітчизняній психології (Б. Г. Ананьєв, Л. С. Виготський, Е. В. Ільєнков, С. Л. Рубінштейн, Г. С. Костюк, О. М. Леонтьєв, А. В. Петровський та ін.). Властивості людини як індивіда розглядаються прихильниками цього підходу як безособовіпередумови розвитку особистості, які в процесі життєвого шляху можуть стати продуктом цього розвитку.

Соціокультурне середовище становить лише джерело роз­витку особистості, а не чинник, що безпосередньо визначає поведінку. Як умова реалізації діяльності людини воно є носієм тих суспільних норм, цінностей, ролей, знарядь, системи знаків, з якими індивід має справу. Справжня основа і рушійна сила осо­бистості — спільна діяльність і спілкування. Взаємовідносини між індивідом як продуктом антропогенезу, особистістю, яка зас­воїла суспільно-історичний досвід, і індивідуальністю, яка пере­творює світ, можуть бути передані формулою: "Індивідом народ­жуються. Особистістю стають. Індивідуальність обстоюють".

Акцент на суспільно-історичній природі особистості роблять усі вітчизняні психологи. Проте погляди їх відрізняються тим, де вони проводять межу між особистісним та неособистісним.

Саме трактування поняття "особистість" представлене вче­ними в широкому та вузькому його розуміннях.

Автори, які дотримуються ширшого розуміння особистості, включають у її структуру також індивідуальні, біофізичні харак­теристики організму, наприклад, інертність-рухливість нервових процесів (Б. Г. Ананьєв) або такі "природно зумовлені" власти­вості, як властивості зору (С. Л. Рубінштейн).

Очевидно, що при такому вживанні терміна "особистість" його значення практично збігається з поняттям конкретної лю­дини. Таке розуміння близьке до того, що панує в буденній свідомості з характерним для неї акцентом на неповторності, унікальності кожної людини.

У вузькому розумінні особистість — особливе утворення, "особлива цілісність", яка виникає на порівняно пізніх етапах онто­генетичного розвитку (О. М. Леонтьєв). Це утворення пород­жується специфічно людськими стосунками. Як основну для аналізу особистості О. М. Леонтьєв запроваджує категорію діяльності. Структура та компоненти особистості розкриваються через мотиваційно-потребову сферу. Потреби є вихідним пунк­том будь-якої діяльності та опредметнюються в мотивах. Перші "вузлики" особистості зав'язуються тоді, коли починає формува­тись ієрархія мотивів.

Наприкінці 70-х років склався системний підхід до вивчення проблем особистості. В межах цього підходу особистість розгля­дається як відносно стійка, структурована сукупність психічних властивостей, як результат входження індивіда у простір міжіндивідуальних зв'язків.

 

 




Переглядів: 550

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Кожна теорія включає в себе певні компоненти. | Психологічна структура особистості.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.015 сек.