У зв'язку з формуванням і досягненням мети Ш. Бюлер вирізняє п'ять фаз життєвого циклу.

Фаза І триває до 15-річного віку.Для неї характерна відсутність конкретної мети. Дитина живе сучасним і має про майбутнє розмиті уявлення. В цей період відбувається переважно розвиток фізичних і розумових здібностей.

Фаза II триває від 15 до 20 років і відповідає підлітковому та юнацькому вікові. В цей період людина усвідомлює свої потреби, здібності та інтереси. Вона виношує плани щодо вибору партнера, професії, розмірковує над сенсом життя, оцінює свої можливості та здібності.

Фаза III — від 25 до 40—45 років, період зрілості й розквіту. Це найбагатший період життя, бо людина досягає поставленої мети, стабільності як у професійному, так і в особистому плані.

Фаза IV триває від 45 до 65 років. У цей період людина підбиває підсумки своєї минулої діяльності, щось переглядає та переосмислює відповідно до статусу, віку, фізичних сил.

Фаза V починається в похилому віці — у 65—70 років. У цей період людина не має перед собою мети, яку ставила в молодості, більше уваги приділяє відпочинку, здоров'ю. Оглядаючи своє життя як дещо цілісне, вона аналізує результати, досягнення.

Системно-діяльнісний, історико-еволюційний підхід склався у вітчизняній психології (Б. Г. Ананьєв, Л. С. Виготський, Е. В. Ільєнков, С. Л. Рубінштейн, Г. С. Костюк, О. М. Леонтьєв, А. В. Петровський та ін.). Властивості людини як індивіда розглядаються прихильниками цього підходу як безособовіпередумови розвитку особистості, які в процесі життєвого шляху можуть стати продуктом цього розвитку.

Соціокультурне середовище становить лише джерело розвитку особистості, а не чинник, що безпосередньо визначає поведінку. Як умова реалізації діяльності людини воно є носієм тих суспільних норм, цінностей, ролей, знарядь, системи знаків, з якими індивід має справу. Справжня основа і рушійна сила особистості — спільна діяльність і спілкування. Взаємовідносини між індивідом як продуктом антропогенезу, особистістю, яка засвоїла суспільно-історичний досвід, і індивідуальністю, яка перетворює світ, можуть бути передані формулою: "Індивідом народжуються. Особистістю стають. Індивідуальність обстоюють".

Акцент на суспільно-історичній природі особистості роблять усі вітчизняні психологи. Проте погляди їх відрізняються тим, де вони проводять межу між особистісним та неособистісним.

Саме трактування поняття "особистість" представлене вченими в широкому та вузькому його розуміннях.

Автори, які дотримуються ширшого розуміння особистості, включають у її структуру також індивідуальні, біофізичні характеристики організму, наприклад, інертність-рухливість нервових процесів (Б. Г. Ананьєв) або такі "природно зумовлені" властивості, як властивості зору (С. Л. Рубінштейн).

Очевидно, що при такому вживанні терміна "особистість" його значення практично збігається з поняттям конкретної людини. Таке розуміння близьке до того, що панує в буденній свідомості з характерним для неї акцентом на неповторності, унікальності кожної людини.

У вузькому розумінні особистість — особливе утворення, "особлива цілісність", яка виникає на порівняно пізніх етапах онтогенетичного розвитку (О. М. Леонтьєв). Це утворення породжується специфічно людськими стосунками. Як основну для аналізу особистості О. М. Леонтьєв запроваджує категорію діяльності. Структура та компоненти особистості розкриваються через мотиваційно-потребову сферу. Потреби є вихідним пунктом будь-якої діяльності та опредметнюються в мотивах. Перші "вузлики" особистості зав'язуються тоді, коли починає формуватись ієрархія мотивів.

Наприкінці 70-х років склався системний підхід до вивчення проблем особистості. В межах цього підходу особистість розглядається як відносно стійка, структурована сукупність психічних властивостей, як результат входження індивіда у простір міжіндивідуальних зв'язків.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Кожна теорія включає в себе певні компоненти.	\|	Психологічна структура особистості.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.