Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Психологічна структура особистості.

Існують різні підходи до розгляду структури особис­тості.Наводимо деякі з них.

Згідно з концепцією персоналізації А. В. Петровського, в струк­турі особистості можна вирізнити три складові:

1) внутрішньоіндивідну (інтеріндивідну) підсистему, яка пред­ставлена темпераментом, характером, здібностями людини, всіма характеристиками її індивідуальності;

2) інтеріндивідну підсистему, яка виявляється у спілкуванні з іншими людьми і в якій особистісне виступає як вияв групових взаємовідносин, а групове — в конкретній формі виявів особистості;

3) надіндивідну (метаіндивідну) підсистему, в якій особистість виноситься як за межі органічного тіла індивіда, так і поза зв'язки "тут і тепер" з іншими індивідами. Цей вимір особистості визна­чається "внесками", що їх робить особистість в інших людей.

Діяльність кожного індивіда та його участь у спільній діяльності зумовлює зміни в інших особистостях. Таким чином, особистість ніби набуває другого життя в інших людях. Зафіксувавши зміни, що їх спричиняє індивід в інших людях, можна було б дістати най­повнішу його характеристику саме як особистості. Індивід може до­сягти рангу історичної особистості в певній соціально-історичній ситуації лише тоді, коли впливатиме на широке коло людей і буде оцінений не лише сучасниками, а й нащадками. Історія зважує особистісні внески, які зрештою виявляються внесками в суспільну практику.

А. В. Петровський метафорично трактує справжню особистість як джерело могутньої радіації, що перетворює пов'язаних з нею лю­дей (радіація, як відомо, може бути корисною і шкідливою, може лікувати й калічити, прискорювати й сповільнювати розвиток, бути причиною різноманітних мутацій тощо). Індивіда, обділеного особистісними характеристиками, він порівнює з нейтрино, тобто з частинкою, яка, пронизуючи будь-яке середовище, не спричинює в ньому змін — ні корисних, ні шкідливих. Безособистісність — це ха­рактеристика особи, яка байдужа до інших людей, нічого не змінює в їхньому житті й поведінці, не збагачує і не збіднює їх.

Постає запитання: якщо особистість та індивід не тотожні, то, теоретично враховуючи можливу наявність індивіда, котрий не утвердив себе як особистість, чи можна припустити існування особистості без індивіда? Так, але це буде, як зазначає А. В. Петровський, квазіособистість. Якщо й не було Ісуса Христа як конкретного індивіда, його "особистість", сконструйована євангельськими легендами, мала величезний вплив на соціальне життя і християнську культуру протягом двох тисячоліть, змінюючи особистості й долі людей, їхні погляди, почуття, переконання. Перетворювальний вплив історичної квазіособистості не менш дійовий, ніж історичної особистості.

Персоналізація як втілення особистісних внесків відбувається в діяльності. Аби одна людина в позитивному плані ідеально ввійшла в іншу, вона повинна вміти щось важливе зробити чи сказати для неї. Щоб здійснити акт трансляції, треба мати що транслювати. Засобами персоналізації є думки, знання, художні образи, виготовлені предмети, розв'язані завдання тощо.

Потреба людини бути особистістю, тобто потреба в персоналізації — це несвідоме прагнення одного індивіда втрутитися в буття іншого, готовність знайти своє "інобуття" в іншій людині. Індивід щодо цього діє вибірково, оскільки одні люди своїми якостями стимулюють у партнерові потребу в персоналізації, а інші знижують, вбивають її.

Якщо в людини є потреба в персоналізації, а засобів для цього бракує (немає оригінальних думок, почуття гумору, знань, тобто багатства душі), вона стає на хибний шлях так званої квазіперсоналізації.

Квазіперсоналізація — це реалізація потреби бути особистістю поза діяльністю, спроба з непридатними засобами.

Діяльність — єдиний ефективний засіб бути особистістю.

К. К. Платонов у межах системно-діяльнісного підходу вирізняє в структурі особистості чотири основні підструктури:

1) підструктуру спрямованості, яка об'єднує спрямованість, ставлення та моральні якості особистості. Елементи особистості, що входять до цієї підструктури, не породжуються природними задатками і відображають індивідуально заломлену класову свідомість. Формується ця підструктура шляхом виховання і є соціально зумовленою;

2) підструктуру досвіду — включає в себе знання, навички, Уміння і звички, набуті в індивідуальному досвіді через навчання, але вже з помітним впливом біологічно зумовлених властивостей особистості. її називають ще індивідуальною культурою, підготовленістю;

3) підструктуру форм відображення, яка охоплює індивідуальні особливості окремих психічних процесів чи психічних функцій як форм відображення. Вплив біологічно зумовлених особливостей у цій підструктурі виявляється ще чіткіше. Формується вона шляхом вправляння;

4) біологічно зумовлену підструктуру: темперамент, статеві й вікові особливості, патологічні зміни. Ці елементи залежать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку.

У ці підструктури можуть бути вкладені всі відомі властивості особистості (у російській мові, згідно зі "Словником російської мо­ви" Ожегова, їх 1548, а в грузинській — 4 тис). Деякі можуть бути чітко віднесені до однієї з підструктур: переконаність — (1), начи­таність — (2), рішучість — (3), збудливість — (4). Інші перетинають­ся: воля — (1 + 3), музикальність — (2 + 3) тощо.

К. К. Платонов називає запропоновану структуру особистості основною, загальною, динамічною, функціональною і психо­логічною. Основною — тому що, крім цих чотирьох головних, виок­ремлюють ще дві накладені на них підструктури — характеру та здібностей; загальною — оскільки вона властива кожній особистості, але кожна конкретна особистість має свою індивідуальну структуру; динамічною — тому що не залишається незмінною впродовж життя конкретної особистості; функціональною — тому що вона як ціле та її складові елементи розглядаються як психічні функції; психо­логічною — позаяк узагальнює психічні властивості особистості.

Головним структурним компонентом особистості є її спрямова­ність як система спонукань, що визначає вибірковість ставлень та активності особистості.

 

Контрольні запитання

1. Що означають поняття "людина", "індивід", "особистість", "індиві­дуальність"?

2. Як взаємопов'язані поняття "особистість" та "індивідуальність"?

3. Доведіть правильність твердження "Кожна особистість є індивідом, проте не кожний індивід — особистість".

4. Схарактеризуйте основні теорії особистості.

5. Які Ви знаєте підходи до структури особистості?

6. У чому полягає сутність спрямованості особистості?

7. Чи можна розуміти спрямованість людини як прояв усіх притаманних їй спо­нукань?

8. У чому може виявлятися негативна і позитивна роль установок у житті людини?

9. Чи можна формувати їх цілеспрямовано і як саме?

10. Яку роль відіграють інтереси в діяльності людини? Схарактеризуй­те види інтересів.

 

 


Читайте також:

  1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
  2. VІ. План та організаційна структура заняття
  3. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
  4. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
  5. АРХІВНІ ДОВІДНИКИ В СИСТЕМІ НДА: ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА
  6. Атомно-кристалічна структура металів
  7. Базова алгоритмічна структура
  8. Банківська система та її структура. Функції Центрального банку.
  9. Безцехова виробнича структура.
  10. Біологічна, соціальна та психологічна сутність здоров’я.
  11. Будова систем: підсистема, елемент, структура, зв'язок.
  12. Бухгалтерська оцінка капіталу банку. Структура капіталу




Переглядів: 3684

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
У зв'язку з формуванням і досягненням мети Ш. Бюлер вирізняє п'ять фаз життєвого циклу. | Темперамент. Типи темпераменту.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.013 сек.