Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Кожна теорія включає в себе певні компоненти.

Основні теорії особистості.

Відповідно до визначень особистості відомо багато і теорій особистості.

Теорія — це система взаємопов'язаних ідей, побудов і прин­ципів, які пояснюють певні спостереження над реальністю. Теорія не може бути "правильною" чи "неправильною", оскільки це ли­ше перевірені умовиводи чи гіпотези про те, що являють собою люди, як вони живуть і чому вони поводяться так, а не інакше.

Теорії особистості виконують дві функції:

1) пояснюють по­ведінку людини;

2) передбачають поведінку людини.

1. Структура особистості — це основні незмінні характе­ристики, притаманні людині завжди. Такими структурними оди­ницями є риси, якості особистості. Риса — це схильність людини поводитись певним чином. Іншим прикладом структури є опис типів особистості. Тип особистості — це сукупність багатьох рис, які утворюють узагальнені поведінкові характеристики. Наприклад, за К. Юнгом, усі люди поділяються на два типи: інтровертів та екстравертів.

2.Мотивація. Цілісна теорія особистості повинна пояснюва­ти, чому люди чинять так, а не інакше. І таких пояснювальних концепцій багато.

3.Розвиток особистості — це зміна ії від народження до кінця життя. Є чимало стадійних моделей для розуміння фаз зростання. Так, наприклад, у теорії 3. Фройда це стадії психо-сексуального розвитку, у теорії Е. Еріксона — стадії розвитку ego і т. д. Теорії особистісного зростання відрізняються тим, яку роль у розвитку особистості відводять вони генетичним факто­рам чи середовищу.

4.Психопатологія — кожний персонолог шукає відповідь на питання, чому деякі люди виявляють патологічні чи неадек­ватні стилі поведінки у повсякденному житті. Етнологія — це вивчення і пояснення причин ненормального функціонування психіки людини.

5.Психічне здоров'я — це критерії оцінки здорової осо­бистості та поняття здорового способу життя. На психічне здо­ров'я людини теж є різні погляди.

6.Зміна особистості за допомогою терапевтичних впливів, тобто пошук шляхів, як змінити особистість, як підвищити свою компетентність. Є багато психотерапевтичних напрямів, які відрізня­ються як методами впливу, так і поглядами автора на особистість.

Ефективність теорії можна оцінити за такими параметрами:

* наскільки її положення можна перевірити;

• якою мірою теорія стимулює психологів проводити подальші дослідження;

• відсутність внутрішніх суперечностей;

• економність, тобто кількість понять і концепцій у теорії;

• широта охоплення, тобто на яку кількість поведінкових виявів її можна перенести;

• здатність допомогти людям зрозуміти їхню поведінку та розв'язати проблеми.

Автори теорій особистісних рис розглядають особистість як комплекс якостей, що властиві певним категоріям людей, або ж намагаються виявити такі риси особистості, які змушують одних людей поводитися більш чи менш однаково в різних ситуаціях.

Г. Олпорт вирізняв від 2 до 10 основних якостей (праце­любність, лінощі, чесність, ділові якості тощо), що характеризу­ють спосіб життя людини, а решту вважав другорядними.

Р. Кеттел оцінював особистість за 16 шкалами (серйозність — легковажність, відкритість — замкнутість тощо).

Айзенк визначав особистісні риси за двома параметрами: екстраверсія — інтроверсія (відкритість — замкнутість) та стабільність — нестабільність (рівень тривожності).

Розроблені цими вченими методики успішно використову­ються у психологічних дослідженнях особистості.

Біхевіористичний підхід (Б. Скіннер та ін.) базується на ідеї впливу на людину її соціального оточення. Усі форми соціальної поведінки, на думку теоретиків цього напряму, є результатом спостережень за соціальними моделями (батька­ми, вчителями, друзями, героями кіно тощо). Особистість є результатом взаємодії індивіда (зі всіма властивими йому ха­рактеристиками) і довкілля, яке він прагне пізнати, щоб прис­тосуватися до нього.

Когнітивний підхід (А. Еліс, Дж. Роттер та ін.) є спробою пояснити природу контролю людини над своїм існуванням або надати йому певного сенсу. Людина не пасивна істота, на яку впливає довкілля. Характер її реакцій на ті чи інші ситуації визна­чається когнітивною інтерпретацією, яку вона сама дає цій ситу­ації, та особливостями її особистості. Одні схильні брати відповідальність на себе за те, що з ними відбувається, і впев­нені, що можуть впливати на оточення (люди з внутрішньою підтримкою); інші — систематично пояснюють усе, що з ними відбувається, зовнішніми обставинами, вірять в існування зовнішнього контролю, щасливого випадку (орієнтовані зовні). Втім, когнітивний підхід не пояснює, чому одні люди схильні ба­чити причини своєї поведінки в собі, а інші — в зовнішніх обста­винах. Відповіді на це запитання шукають інші теорії, зокрема психодинамічні.

Психодинамічні підходи представлені багатьма теоріями, зокрема психоаналітичною теорією 3. Фройда, аналітичною психологією К. Юнга, індивідуальною психологією А. Адлера.

3. Фройд сформулював психоаналітичну теорію особис­тості, де відправним пунктом є концепція підсвідомого, яке дає змогу зрозуміти складність та неоднозначність людського життя. Він вважав, що стійкі особистісні характеристики формуються, як правило, досить рано, а потім у різних варіантах відтворюються в дорослій поведінці. Таким чином, життя людини можна роз­глядати через її минуле, вирізняючи дитячі стереотипи, встанов­люючи їх зв'язок одного з одним та з досвідом дитини, а також відповідним чином інтерпретуючи їх.

3. Фройд запропонував теорію розвитку особистості, виділив і позначив періоди, які реалізують завдання розвитку особистості, й описав кризи розвитку. Він підходить до особистості з точки зо­ру фізичного тіла. Основні стимули виникають із соматичних дже­рел, лібідозна енергія виникає з фізичної, реакції' на напруження визначають як психічну, так і фізичну поведінку. Таким чином, 3. Фройд нагадав своєму поколінню про первинність тіла як цент­ру функціонування особистості. Він стверджував, що все в нашій поведінці взаємопов'язане, випадковостей немає: вибір людей, місць, їжі, розваг тощо визначається досвідом, якого ми не пам'ятаємо чи не можемо пригадати. Наші спогади забарвлені вибірковими репресіями та викривленнями, переробками та про­екціями. Наша пам'ять чи версія нашого минулого дає не просто запис минулих подій, а є ключем до нашої поведінки та буття, й уважне спостереження, рефлексування, аналіз сновидінь, аналіз патерів мислення та поведінки, застосовані з метою самоа­налізу, і мають на меті психічне зростання особистості.

За К. Юнгом, кожен має тенденцію до індивідуації, тобто до саморозвитку. Індивідуація — центральне поняття його аналітичної психології. К. Юнг позначає цим терміном процес розвитку людини, який включає встановлення зв'язків між Егоцентром свідомості та Самістю-центром душі загалом, поєднує свідоме й несвідоме.

Упродовж життя людина знову й знову повертається до старих проблем і питань. Процес індивідуації може бути предс­тавлений спіраллю, в якій людина продовжує стикатися з тими самими фундаментальними питаннями, але кожного разу більш деталізованими. Зрештою вона має стати сама собою, має знайти власну індивідуальність, той центр, який однаково відда­лений від свідомого й несвідомого; ми повинні прагнути до цьо­го ідеального центру, до якого природа, здається, спрямовує нас. Лише тоді можуть бути задоволені наші потреби. Проблему особистісного зростання розглядає й А. Адлер, також представник глибинної психології. Сутність його так зва­ної індивідуальної психології полягає в розумінні кожної людини як інтегрованої цілісності в межах соціальної системи. Психічне зростання індивіда вчений розглядає передусім як рух від центрованості й мети власної вищості до завдань конструктивного оволодіння середовищем й соціально корисного розвитку. Ос­новними рисами здорового індивіда А. Адлер вважає конструк­тивне прагнення вдосконалення, сильне суспільне почуття і коо­перацію. Він виділяє три основних життєвих завдання, з якими пов'язаний кожен індивід: робота, дружба і кохання. Ці три ос­новні зв'язки визначені тим, що ми живемо в певному місці світу і мусимо розвиватися в тих межах і можливостях, які дає нам оточення; ми живемо серед інших істот нашого роду, до яких ми повинні пристосуватися; ми живемо двостатево, і майбутнє на­шої раси залежить від стосунків між цими двома статями.

Узагальнення зазначених позицій показує, що для них ха­рактерні підхід до розгляду біологічного та соціального в осо­бистості в тісному взаємозв'язку та наголос на первинності тілесного як центру функціонування особистості. Спільним є та­кож вирізнення шарів усвідомлюваного і неусвідомлюваного в особистості, підкреслення впливу неусвідомлюваного на по­ведінку людини. Разом з тим зауважується, що цей вплив не є фатальним, оскільки індивідові властива тенденція до самороз­витку, до змін, до зростання. Майже всі автори підкреслюють велику роль у цьому процесі самопізнання як уведення в нашу свідомість нової інформації про себе, про інших та про навко­лишній світ. Наголошується на значенні самої особистості в про­цесі психічного зростання, її власної активності. Поєднання усвідомлюваного й неусвідомлюваного, яке відбувається внаслідок самопізнання, робить індивіда цілісною особистістю, самим собою, індивідуальністю, якій властиве прагнення до по­дальшого самовдосконалення.

Розвиток особистості розглядається не просто як досягнен­ня цілісності "для самої себе", а як процес, що має на меті ефективну взаємодію з середовищем та максимальне вира­ження себе в ньому.

Гуманістичний підхід найвиразніше представлений у гештальттерапії Ф. Перлса, теоріях самоактуалізації К. Роджерса й А. Маслоу та теорії інтенціональності Ш. Бюлер.

Так, у межах гештальттерапії Ф. Перлса психологічне зрос­тання особистості та її зрілість розглядаються як здатність пе­рейти від опертя на середовище і регуляцію середовища до опертя на себе та саморегуляцію через рівновагу в собі та між собою й середовищем. Умовою досягнення цієї рівноваги є, на його думку, усвідомлення потреб. Усвідомленню Ф. Перле, як і представники глибинної психології, відводить особливе місце, трактуючи процес зростання як процес розширення зон само­усвідомлення, а здорову особистість — як самостійну, здатну до саморегуляції істоту. Шлях відкриття саморегулювальної здатності людського організму він вбачає в самоусвідомленні.

Стан оптимального психічного здоров'я в гештальттерапії називається зрілістю, для досягнення якої індивід має подолати прагнення дістати підтримку з навколишнього світу й знайти нові можливості підтримки в самому собі. Якщо людина не досягає зрілості, то вона більш схильна маніпулювати своїм оточенням для задоволення бажань, аніж брати на себе відповідальність за свої розчарування й намагатися задовольнити свої справжні пот­реби. Зрілість настає тоді, коли індивід мобілізує свої ресурси для подолання фрустрації та страху, які виникають за ситуації, коли він не відчуває підтримки від інших і не може опертися на себе. Зрілість полягає в здатності йти на ризик, аби вибратися зі скрутної ситуації. Якщо індивід не ризикує, то в нього актуа­лізуються рольові поведінкові стереотипи, за допомогою яких він маніпулює іншими.

Особистісне зростання можливе і є центральним для струк­тури організму — така основна ідея "терапії, центрованої на клієнті", К. Роджерса. Він вважав, що існує фундаментальний аспект людської природи, який змушує людину рухатися до більшої конгруентності (відповідність між тим, що висловлюєть­ся, що перебуває в полі досвіду, і тим, що помічається) та до більш реалістичного функціонування.

На думку К. Роджерса, кожен з нас прагне компетентності й розвитку здібностей настільки, наскільки це можливо біологічно. Індивід має здатність до переживання й усвідомлення свого не­правильного пристосування, тобто переживання інконгруентності між уявленням про себе та актуальним досвідом. Ця здатність поєднується з внутрішньою тенденцією до модифікації уявлення про себе, в результаті чого виникає прагнення до реальності, рух від конфлікту до його розв'язання.

Вроджене прагнення до актуалізації, тобто властиве людині прагнення реалізувати свої здібності з метою зробитися сильнішою і урізноманітнити своє життя, К. Роджерс вважав ос­новним мотивом поведінки кожного індивіда. Навіть голод, спрага, мотив досягнення розглядаються ним як різновид праг­нення до актуалізації. Воно є суттю життя і властиве не лише лю­дині, а й усьому живому — і рослинам, і тваринам. К. Роджерс вирізняє такі основні характеристики актуалізації: рухливість, відкритість, незалежність від зовнішнього впливу та здатність розраховувати на себе.

У процесі актуалізації бере участь організмічний процес оцінювання. Досвід, який зберігає чи підсилює "Я" людини, оцінюється організмом позитивно. І навпаки, досвід, який загро­жує або заважає збереженню чи підсиленню "Я", оцінюється ор­ганізмом як негативний. Прикладом є немовля, яке чітко знає, що йому подобається, а що — ні. У дорослих ця здібність втрачаєть­ся, що призводить до появи тривожності та захисних механізмів.

Позитивні результати самоактуалізації матиме особистість із наступними характеристиками:

• ефективне сприймання реальності та комфортні відносини з нею;

• прийняття (себе, інших, природи);

• спонтанність, простота, природність;

• сконцентрованість на завданні (на відміну від сконцентрованості на собі);

• деяка відстороненість і потреба бути насамоті;

• автономія, незалежність від культури та середовища;

• постійна свіжість оцінки;

• містичність та досвід переживання вищих станів;

• почуття єдності з іншими;

• глибокі міжособистісні стосунки;

• демократична структура характеру;

• розрізнення засобів і мети, добра і зла;

• почуття гумору;

• самоактуалізована творчість;

• протистояння акультурації, насадженню будь-якої часткової культури.

Маслоу зазначав, що самоактуалізовані люди не є доско­налими, вільними від помилок, їм можуть бути властиві й проб­леми пересічних людей: почуття провини, тривожність, сум, внутрішні конфлікти тощо. Але разом з тим вони обирають складні творчі завдання, які потребують великих зусиль.

Самоактуалізовані особистості постійно захоплені якоюсь справою, і захоплені настільки, що відмінності між роботою і задоволенням для них зникають. Вони присвячують своє жит­тя тому, що А. Маслоу називає найвищими цінностями (істи­на, краса, добро, досконалість, цілісність тощо), або мета-потребами.

Він описує вісім шляхів самоактуалізації:

1) повна віддача переживанням, коли людина цілком роз­криває свою сутність;

2) відмова від загальноприйнятої поведінки, вміння прислу­хатися до внутрішнього голосу, голосу "самості";

3) щомиттєві прогресивні вибори, які сприяють особистіс-ному зростанню;

4) чесність, взяття відповідальності на себе;

5) готовність не подобатись іншим;

6) прагнення робити свою справу настільки добре, наскіль­ки це можливо;

7) граничні, вищі переживання, моменти екстазу;

8) виявлення індивідом того, що йому подобається, а щ0 ні, що для нього добре, а що погано, куди він рухається й у чому полягає його місія. Самоактуалізація вимагає відмови від захисного механізму десакралізації (зневіри в існуванні справжніх цінностей та чеснот) та навчання ресакралізацн як бачення кожної людини, за висловом Б. Спінози, "в аспекті вічності", тобто бачення святого, вічного. Вона досягається шляхом маленьких, послідовно накопичуваних досягнень.

А. Маслоу певною мірою ідентифікує поняття самоактуалізації з поняттям креативності (творчих здібностей). О Ш. Бюлер розробила теорію розвитку людини, виходячи з ідеї про те, що в основі людської природи лежить намір (інтенція). Інтенціональність виявляється протягом життя у здійснюваних виборах для досягнення мети, яку сама людина може і не усвідомлювати. На думку Бюлер, лише один раз у житті, наприкінці його, людина здатна усвідомити глибину, сутність своїх очікувань та оцінити, наскільки їх досягнуто.


Читайте також:

  1. E) теорія раціонального вибору.
  2. I. Теорія граничної продуктивності і попит на ресурси
  3. V теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача.
  4. Асортиментний процес включає три основних етапи: концентрацію, кастомізацію і розсіювання.
  5. Аудит фінансово-господарської діяльності бюджетних установ включає три етапи.
  6. Балансова теорія визначення статі. Диференціація статі і роль гормонів у цьому процесі.
  7. Банківська система в ринковій економіці є звичайно дворівневою і включає центральний банк (емісійний) і комерційні (депозитні) банки різних видів.
  8. Біхевіоральна теорія
  9. В межах наукового підходу існує велика кількість концепцій, але найбільш переконлива – еволюційна теорія.
  10. Взаємозв’язок психодинамічної теорії АСПН з іншими теоріями
  11. Виділимо групу факторів зовнішнього середовища, які спричиняють певні зміни в організації.
  12. Вправляння – поступове створення умов, в яких учень виконує певні дії з метою вироблення необхідних і закріплення позитивних форм поведінки.




Переглядів: 858

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Поняття про особистість та індивідуальність. | У зв'язку з формуванням і досягненням мети Ш. Бюлер вирізняє п'ять фаз життєвого циклу.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.065 сек.