Гострота ситуації обумовлена низкою причин.

Оскільки в Україні становлення ринкової економіки відбувалось значно пізніше, реальна зацікавленість стратегією і засадами стратегічного управління у вітчизняних підприємств виникла також пізніше, на початку 1990-х років.

Предметом теорії стратегічного управління є з’ясування умов і механізмів створення конкурентних переваг підприємств, які забезпечать їм отримання економічних вигод, недоступних або важкодоступних конкурентам.

Сутність та еволюція теорії стратегічного управління

Сучасні підходи до управління стратегічними змінами на підприємстві.

Сутність та передумови виникнення перетворюючого менеджменту як нової концепції стратегічного управління підприємством.

Роль ресурсної концепції в стратегічному управлінні підприємством.

Сутність та еволюція теорії стратегічного управління.

ТЕМА 1. Загальні основи управління стратегічними змінами

Теорія стратегічного управління має достатньо коротку історію – приблизно 50 років. Проте практика господарювання західноєвропейських та американських підприємств давно підтвердила дієвість і актуальність цієї теорії. Протягом цього періоду теорія стратегічного управління стала одним з найбільш інтелектуальних і динамічних розділів управлінських і соціальних наук.

Головним спонукальним мотивом поглиблення знань щодо стратегії розвитку підприємств та початку застосування їх на практиці стало ускладнення процесу управління корпораціями та фірмами у період 1950-60 рр., тобто після Другої світової війни. Виникнення складнощів в управління було пов’язано з 2-ма головними тенденціями:

· Перші післявоєнні десятиріччя характеризувались збільшенням масштабів та видів діяльності підприємств. Зростання обсягів діяльності відбувалось здебільшого за рахунок диверсифікації виробництва. Диверсифікація вимагала у свою чергу перехід від функціональних до дивізіональних організаційних структур управління. А побудова дивізіональних структур, як відомо, вимагає чіткого розуміння стратегічного і операційного рівнів управління.

· У цей же період відбувалось посилення залежності успіху підприємств від того, наскільки адекватно і виважено враховані ними умови зовнішнього середовища господарювання. На діяльність підприємств дуже суттєво почали впливати політичні, правові та соціальні фактори. Також почав поширюватись масовий середній клас споживачів, спостерігалась масштабна інтернаціоналізація бізнесу, попит став характеризуватись нецінової диференціацією. Прискорення науково-технічного прогресу призводило до загострення конкуренції.

Сьогодні український бізнес працює в умовах інноваційної, глобальної і інформаційної економіки. На фоні загострення внутрішньої конкуренції і поступової інтеграції країни у світове господарство стратегічна орієнтація стає необхідною умовою функціонування усіх підприємств. Більшість керівників вже дійшли висновку, що стратегічне управління є не розкішшю без якої можна обійтись, а обов’язковим засобом досягнення поставлених цілей. В сучасних умовах стратегічного характеру набувають не тільки ресурси і компетенції підприємства, а й усі бізнес-процеси.

Реалії сьогодення є такими, що більшість вітчизняних підприємств не мають чіткої, формалізованої стратегії. Деякі з них застосовують тільки окремі елементи стратегічного управління, тобто не мають цілісної системи стратегічного управління.

Розуміння важливості стратегічного підходу до управління викликає суттєвий попит у підприємств на обґрунтовані теоретичні концепції стратегічного управління, а також ефективні інструменти і методи розробки і реалізації стратегії. Викликаний початком економічного зростання, а потім розгортанням фінансово-економічної кризи попит українських підприємств на дієві концепції стратегічного управління стикається з великим дефіцитом системних знань в даній сфері.

· в країні лише починає визрівати група професіоналів, що засвоїли на високому рівні курси функціонального менеджменту (стратегії побудовані на їх синтезі) та розбираються в сутності концепцій стратегічного управління;

· специфікою цієї міждисциплінарної області досліджень є плюралізм підходів, оскільки виділяють щонайменше 10 «шкіл стратегій». Повноцінне розуміння досягнень теорії стратегічного управління неможливе шляхом знайомства лише з фрагментами такої концептуальної мозаїки;

· не є достатньою кількість перекладів класичних праць з теорії стратегічного управління і новаторських робіт останнього десятиріччя.

Вивчаючи еволюцію теорії стратегічного управління слід зазначити, що стратегічне управління як сфера наукових досліджень значно молодше його реальної практики. Передвісником цієї наукової дисципліни був процес становлення і зростання в епоху промислового підйому кінця XIX — почала XX вв. Завдання управління новим типом організацій стимулювали створення в провідних університетах США шкіл бізнесу і введення (вперше в 1911 р. в Гарварді) навчального курсу «Політика бізнесу», покликаного інтегрувати знання з функціональних курсів обліку, управління продажем і управління виробництвом. Це стало прообразом дисципліни «стратегічне управління».

Вперше сфера наукових досліджень стратегій фірм була формально окреслена з погляду особливостей концепцій, визначень і методологій на початку 1960-х рр. в „піонерних” працях А. Чандлера, К. Ендрюса і І. Ансоффа (Гарвардська школа Бізнесу).

Початкове розуміння стратегії було сформульоване Альфредом Чандлером («Стратегія і структура», 1962 р., США) як «встановлення основних довгострокових цілей і завдань підприємства і виробітку програми дій і розподілу ресурсів, необхідних для досягнення цих цілей. Це трактування стало відправною крапкою для інших базових теорій стратегічного управління і класикою для всього її подальшого розвитку.

Заслуга Кристофера Ендрюса (1971 р.) полягала в обґрунтуванні методики розробки стратегій на основі синтезу знань про внутрішнє і зовнішнє середовище фірми. Економічна стратегія представлялася йому як відповідність між характеристиками фірми (її сильними і слабкими сторонами) і ринковими можливостями, завдяки якому вона успішно адаптується до зовнішнього середовища.

Внесок Ігора Ансоффа полягав в першій концептуалізації корпоративної стратегії (1965 р.), що зіграла величезну роль в підтримці невідомих раніше масових процесів зростання компаній через диверсифікацію, нерідко у формі конгломератизації. Його бачення проблеми було цілком пов'язано з розробкою оптимального стратегічного плану для такої компанії.

Для того, щоб зрозуміти особливості розвитку теорії стратегічного управління розглянемо спочатку найбільш відомі визначення поняття „стратегія ”. Визначення наводяться у хронологічному порядку, тобто дають змогу зрозуміти ускладнюючий характер розвитку теорії стратегічного управління (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Функціонал оцінювання	\|	Визначення поняття «стратегія», що відображають ускладнюючий характер розвитку теорії стратегічного управління

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.029 сек.