• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Декоративне озеленення

І МАЛІ АРХІТЕКТУРНІ ФОРМИ

ОЗЕЛЕНЕННЯ АВТОМОБІЛЬНИХ ДОРІГ

На автомобільній дорозі людина, тобто водій або пасажир, перебуває, як правило, кілька годин або навіть днів. Тому оточуючий ландшафт повинен сприяти найменшій втомі водія, викликати пози­тивні емоції і в такий спосіб сприяти підвищенню безпеки руху.

Автомобільна дорога має бути виразною, щоб водій чітко уяв­ляв напрямок руху автомобіля. Крім того, вона має відзначатися цілісністю композиції або гармонійністю злиття з навколишнім ландшафтом. Велике значення тут набуває послідовність чергуван­ня ландшафтів. Різноманітність, так само як і одноманітність, втомлює, притуплює гостроту сприйняття навколишнього середовища.

Дорога — це лінійний об'єкт, як правило, значної довжини. Тому людина не може осягнути її всю, сприймаються окремі її ділянки (відрізки). Відрізки дороги, що створюють самостійну зорову дію на спостерігача в деякій обмеженій сфері архітектурного оформлення, називаються архітектурними басейнами. Тобто це ділянки дороги, які мають ландшафт, що відрізняється від інших ділянок.

Поняття архітектурного басейну було сформульовано М. В. Орнатським 1960 року.

Межами архітектурного басейну можуть бути: переломи поздовжнього профілю, населені пункти, глибокі виїмки, великі мостові переходи, перевальні ділянки гірських доріг, та ін. Довжина архітектурних басейнів рекомендуєть­ся така: для доріг І категорії - 10... 15 км,

II, III категорій -8...10 км,

IV, V категорій - 6.. 8 км.

Важливу роль у формуванні архітектурних басейнів відіграє озеленення доріг. Озеленення виконує функції:

• технічну — затримка снігу, закріплення схилів, укосів і ярів, закріплення зсувів, дренування грунтів;

• безпеки руху — створення зорових орієнтирів, захист від бічного вітру і осліплення світлом фар зустрічних автомобілів, підсилення огороджуючих пристроїв;

• охорони довкілля — захист прилеглої місцевості від шкідливих викидів відпрацьованих газів автомобілів, відновлення поруше­них при, будівництві доріг природних комплексів — захист від шуму;

• естетичну — ув'язка дороги з оточуючим ландшафтом, підкреслення красивих пейзажів та ін.

Озеленення буває декоративне, снігозахисне та протиерозійне.

Декоративне озеленення можна створити різними видами посадок:

лінійними— алейними чи рядковими, а також посадками з галявиною з чагарнику;

ландшафтними або вільними — груповими посадками дерев і чагарників у взаємоув'язці з оточуючим ландшафтом;

мішані - ув'язка лінійних і вільних посадок, а також комплексні посадки у перехресть, автобусних зупинок, шляхопроводів.

Декоративне озеленення розміщують не ближче 6...7 м від бровки земляного полотна, а при наявності високих насипів і глибоких виїмок - не ближче 1 м від підошви насипу або бровки виїмки^

Для декоративного озеленення найбільш придатні газостійкі, невибагливі породи дерев, що стійкі проти вітро- та сніголама.

Лінійні посадки передбачають суворо визначене розміщення дерев і чагарників. по прямих або правильних кривих лініях. Відстань у рядах між окремими рослинами чи групами дерев (чагарників) залишається постійною по всій довжині даної ділянки оформлення. Ця відстань залежить від породи дерев і місцевих умов і коливається в межах 3...5 м. Алейні або рядкові посадки влаштовують на коротких прямих ділянках дороги. Вони доцільні при проходженні траси в долинах рік і на снігозаносних ділянках.

Алейні та рядкові посадки недопустимі на довгих прямих ділянках доріг в одноманітному ландшафті (вони втомлювати водія). У цих випадках мають сенс окремі великі дерева чи групи дерев (чагарників).

Для запобігання ефекту "зебра" алеї бажано влаштовувати на ділянках, що проходять з півночі на південь, або з відхиленням від меридіана в той чи інший бік до 30°. Ландшафтне чи вільне розміщення декоративних посадок передбачає вільне (живописне) розміщення дерев і чагарників, що не псує придорожній ландшафт. Ці посадки виконують у вигляді окремих дерев або груп різних розмірів.

Декоративні групи з дерев і чагарників можуть бути великі завдовжки від 15...20 до кількох десятків метрів, середні — 10...20 м і малі — кілька рослин з розміром посадки до 10 м.

Відстань дерев від дороги і приклади групових декоративних на­саджень на дорозі показані на рис, 4.1, 4.2.

Відстань між основними групами дерев (великих або середніх), прийнятими для озеленення даної ділянки дороги (архітектурного басейну), має бути не менше: для доріг І категорії - 170 м; II - 130 м; III — 110 м; IV - 90 м; V - 65 м.

Високі дерева розміщують у середині групи, а менші - по пе­риферії. Дерева й чагарники, що мають красиву форму, ефектне цвітіння або яскраві плоди, також розміщують по периферії з боку дороги.

Група посадок складається з ядра, зовнішнього контура та галявини. Ядро є композиційним центром групи і складається з одного—трьох дерев, що домінують за висотою та художньою значущіс­тю, зовнішній контур складається з дерев меншої висоти, які створюють тло для сприйняття ядра; галявина необхідна для захисту грунту від висушування та ерозії, а також для затримки снігу. Одночасно вона є ніби п'єдесталом для всієї групи.

Галявина створюється з чагарників. їх розділяють на три групи за висотою: - високі — 3...5 м (бузок, калина, бузина,);

- середні — 1...3 м (смородина золотиста, форзиція а ін:);

- низькі — 0,5...1 м (спірея японська, магор-нія та ін.).

Відстань між деревами в групах може бути від 1 до 5...7 м, між високими чагарниками 1...2 м, між середніми — 0,8... 1,2 м, між низькими — 0,4...0,8 м.

При створенні декоративних насаджень слід використовувати вже ростучі дерева й чагарники, особливо великі дерева або групи дерев на довгих прямих ділянках при одноманітному ландшафті, із зовнішнього боку заокруглень, біля з'їздів і переїздів (рис. 4.3, 4.4).

Біля високих насипів дерева висаджують коло підошви, що до­зволяє водієві сприймати їх трохи нижчими, ніж насправді, і це збільшує впевненість водія в управлінні автомобілем.

Укоси виїмок у лісі рекомендується засаджувати чагарниками місцевих порід і невисокими деревами зі збільшенням висоти посадок знизу вверх по укосу, щоб створити галявину і збільшити продувність виїмки зимою.

Мішаний прийом декоративного озеленення доріг — поєднання лінійних і ландшафтних посадок — застосовують у районах зі змішаним рельєфом.

Посадки, призначені для зорового орієнтування водія, можна розділити на три групи: напрямні, бар'єрні та декоруючі.

Напрямні посадки вказують на зміну напрямку руху, повторюють лінію дороги і здалеку дають уявлення про подальший напря­мок траси. Вони бувають тільки лінійними, їх розміщують пара­лельно осі дороги на відстані 6...7 м від бровки земляного полотна.

Бар'єрні посадки вказують на неможливість руху в даному напрямку і примушують водія перевести його погляд у необхідний бік.

Декоруючі посадки служать для того, щоб приховати від водія неістотні для його уваги місця.

Рослини, що в'ються, доцільно застосовувати для озеленення підпірних стінок і парапетів

. Снігозахисні насадження

Снігозахисні насадження створюють у вигляді однієї або кількох лісосмуг, що знижують швидкість вітру і сприяють накопиченню снігу всередині або біля лісосмуг. Снігозахисна лісосмуга складається з кількох рядів дерев і чагарникової галявини, розташованої з польового боку лісосмуги.

Для створення снігозахисних лісосмуг дерева й чагарники різняться за висотою так: високо- та низькокронні дерева, високі та низькі чагарники.

Висококронні дерева: акація біла, береза, в'яз, дуб червоний, ялина звичайна, верба біла і висока, сосна кримська і звичайна, тополя бальзамічна.

Низькокронні дерева: алича, груша звичайна, граб звичайний, клен польовий і татарський, липа дрібнолистова, горобина, туя, черешня, , яблуня дика.

Високі чагарники: айва японська, акація жовта, глід звичайний, бузина червона, вишня звичайна, калина, ліщина, обліпиха, бузок, черемха, крушина.

Низькі чагарники: смородина золотиста, тамариск, шипшина, кизильник.

Крім перерахованих порід дерев і чагарників можна застосовувати й інші місцеві породи, обмежуючи застосування тополі, оскільки вона переганяє в рості інші дерева і пригнічує їх, а також створює лісосмуги, що продуваються знизу.

Не можна застосовувати породи, що є проміжними для шкідливих для сільськогосподарських культур комах і хвороб:

акацію жовту — у місцях вирощування бобових культур;

барбарис — у місцях вирощування зернових;

глід, черемху, яблуню дику та грушу — поблизу від фруктових садів;

крушину — біля посівів вівса.

Відстань від бровки земляного полотна до лісосмуги, ширина лісосмуг і величина розриву між ними при обсягах снігоприносу до 250 м³/м визначаються залежно від обсягу снігоприносу за даними табл. 4.1

Типові схеми снігозахисних насаджень наведені на мал.4,5.

Снігозахисні лісосмуги повинні мати щільну конструкцію, що не продувається. Обов'язковим елементом кожної лісосмуги має бути густа дворядкова чагарникова галявина.

Відстань між рядами дерев і чагарників у лісосмузі повинна бути однаковою і в сприятливих умовах вона приймається 2,5 м, а у важких умовах для росту рослин — З...3,5 м. Відстань між рослинами в ряду — 0,5...1 м. Породи дерев і чагарників у лісових смугах краще розміщувати "чистими" рядами, тобто кожен ряд лісової смуги повинен складатися з однієї породи дерев або чагарників. Чергування різних порід в одному ряду не допускається. Найбільш простим та ефективним засобом підвищення працездатності існуючих снігозахисних лісонасаджень є рубки догляду.

Якщо ширина лісосмуги є недостатньою для затримання обсягу снігоприносу, то її збільшують шляхом посадки чи висіву з польо­вого боку цих насаджень додаткових рядів дерев (чагарників). Кількість додаткових рядів визначається залежно від обсягу снігоприносу і працездатності існуючих насаджень

Додаткові лісосмуги проектують, як правило, при обсягах сніго­приносу 100 м³/м і більше, коли вже ростучі насадження розташо­вані на недостатньому віддаленні від дороги і недоцільно збільшу­вати їх ширину у зв'язку з необхідністю посадки більше шести — семи рядів дерев і чагарників.

Типові схеми підсилення існуючих снігозахисних насаджень наведені на рис.4.6

Кількість операцій догляду за грунтом (розпушення, культива­ція, прополювання тощо) встановлюється залежно від природньої зони (табл. 4.2).

Посіви і посадки в разі необхідності доповнюють восени або весною після

Рис 4,6 Типові схеми підсилення існуючих снігозахисних насаджень

1. Чагарник низький 2. Чагарник високий 3. Дерева низькорослі

4. Високорослі дерева 5 Існуюча лісова смуга

4.3. Протиерозійне озеленення

Для захисту доріг від водної та вітрової ерозій застосовують протиерозійне озеленення. Дуже інтенсивно піддаються ерозії опуклі схили. Водна ерозія посилюється донизу по схилу, а вітрова — вгору.

Для протиерозійного озеленення використовують швидкорослі породи дерев, що утворюють потужну кореневу систему за короткий час.

Залежно від крутості схилу застосовують той чи інший спосіб підготовки ґрунту під посадку, виділяючи чотири категорії угідь:

- ділянки схилів крутістю до 5° — суцільна обробка ґрунту за системою раннього або чорного пару;

- схили крутістю 6... 12° — смугова підготовка ґрунту чи оранка терас шириною до 1,5 м (оранка одностороння безполицева вниз по схилу);

- схили крутістю 13...35° — підготовка ґрунту у вигляді ступеневих терас завширшки 3,5...4 м зі зворотним ухилом 4...5⁰;

- ділянки схилів крутістю понад 35° (застосування механізмів неможливе) — підготовка ґрунту у вигляді площадок розміром 1x1; 1x2 м^_У

Протиерозійні насадження мають бути густими. Найкращим вважається розміщення посадкових місць 1,5x0,5, але для механізованої обробки (якщо вона можлива) міжряддя розширяють до 2,5...З м. У смугових насадженнях головні породи висаджують у внутрішніх рядах, а супутні (додаткові) породи і чагарники — у крайні.

Для захисту від розмиву дамб і насипів на затоплюваних заплавах рік висаджують чагарникові та деревоподібні верби, розміщуючи їх рядами вздовж укосів у межах вищого та нижчого рівнів води. На зсувних схилах висаджують вологолюбні породи, що висушують ґрунт, а також породи з могутньою кореневою системою, наприклад тополі. Посадки поєднують із системою водовідвідних канав.

4.4. Придорожні насадження і догляд за ними

Висаджують, як правило, одно- та дворічні саджанці, в окремих випадках — саджанці у віці 1—3 роки, в разі їх відсутності — дички, заготовлені на відкритих ділянках лісу. Дуб краще вирощувати шляхом висіву жолудів.

Найкраща пора року для садіння — весна, але в районах зі сніжними та не суворими зимами допускаються й осінні садіння. Садити весною починають відразу після покривного боронування і закінчують до розкриття бруньок. Тривалість посадочного сезону на Поліссі та в Лісостепу — 10, у Степу — 5 — 7 днів. Восени садити починають під час масового листопаду і закінчують за два-три тижні до морозів. Хвойні породи висаджують до середини вересня. Посадочні роботи мають виконуватися згідно з проектом за умови додержання таких вимог:

- ряди у смузі мають бути прямолінійними, міжряддя повинні мати однакову ширину;

- відстань між сіянцями в рядах витримують з точністю ± 10 см;

- коренева шийка заглиблюється до 2..З см у разі весняного садіння і до 4...5 см у разі осіннього;

- кореневу систему добре закріплюють у ґрунті.

При створенні лісосмуг висівом насіння дерев і чагарників сівбу здійснюють суцільною стрічкою що рівномірно розміщеними в ряду.

Для декоративного озеленення застосовують стандартні саджанці швидкорослих дерев у віці 5 — 6 років, помірнорослих — у віці 8 — 11 і саджанці чагарників у віці 3 — 4 роки.

При суцільній підготовці ґрунту під декоративні посадки вся ділянка підлягає глибокій оранці та боронуванню, а після цього готують посадочні місця — ями і траншеї. У разі часткової підготовки ґрунту оранку не проводять, а готують посадочні ями і траншеї відповідно до проектної розбивки ділянок. Посадочні ями і траншеї для весняного садіння готують восени, для осіннього — за 2 — 3 тижні до садіння.

Для зручності поливу і затримання атмосферних опадів навколо саджанців влаштовують круглі лунки діаметром, що відповідає розміру кореневої системи.

Після садіння незалежно від погоди саджанці поливають водою мінімально ЗО...40 л на дерево і 15...20 л на чагарник.

На бідних ґрунтах в перші роки насадження підгодовують мінеральними добривами двічі за літо з нормою: азоту — 10...15 кг/га, фосфору — 20..25, калію 10...15 кг/га. Після зімкнення крон обробку міжрядь припиняють, але навколо лісосмуги проводять оран­ку глибиною до 20 см смуги завширшки 1,5 м. Це дещо знижуватиме забур'яненість лісосмуги, поліпшуватиме зростання насаджень і захищатиме їх від пожежі.

Догляд за декоративними насадженнями включає: систематичне розпушування грунту, видалення бур'янів у пристовбурних кругах, поливання під час засухи, внесення добрив, обрізування, боротьбу зі шкідниками та хворобами, побілку стовбурів. Обрізку дерев про­вадять з метою видалення хворих, пошкоджених і сухих гілок, а також для придання кронам дерев необхідної форми.

У перші 2—3 роки посадки у місцях загиблих дерев необхідно поповнити такими самими видами саджанців, але більших розмірів, щоб вони мало відрізнялись від зростаючих.

Через 4 — 5 років поповнювати посадки сенсу немає, оскільки спостерігатиметься істотна різниця в розмірах рослин.

Для боротьби з однорічними бур'янами атразин, пропазин, сима­зин або інші гербіциди вносять у грунт. Препарати застосовують у вигляді водних розчинів, водних суспензій і мінерально-масляних емульсій.

Для запобігання масовому захворюванню дерев доцільною є профілактична обробка отрутохімікатами. Але бажано користуватися біологічними методами боротьби зі шкідниками.

Для підвищення цільових функцій снігозахисних насаджень, з метою одержати необхідну щільність їх, зменшити зайву висоту, поліпшити умови росту головних порід і подовжити їх життя, передбачені рубки догляду. Провадять їх систематично, незалежно від інших показників стану насаджень.

Для вирощування посадкового матеріалу дерев і чагарників різного асортименту й віку на спеціально відведених територіях влаштовують дорожні розсадники.

5. Захисна роль зелених насаджень

З відпрацьованими газами автомобілів в атмосферу викидається велика кількість шкідливих речовин: оксиди вуглецю, бензопірени, оксиди свинцю та ін. Встановлено, що вздовж доріг з високою ін­тенсивністю руху ширина забрудненої смуги сягає 100 м. Особливо шкідливим для флори є свинець, який гальмує ріст рослин, погір­шує умови фотосинтезу, призводить до зневоднення клітин і спри­чинює мідну недостатність. За результатами досліджень учених-аграріїв, на відстані 10 м від дороги при відсутності зелених на­саджень вміст свинцю в пробах капусти становив 147,17...162,18 мг/кг сухої ваги. За такого вмісту важкого металу цю капусту не можна згодовувати навіть худобі.

Зелені насадження вздовж доріг виконують захисну функцію, затримуючи й поглинаючи шкідливі речовини. Але в таких посад­ках ростуть гриби, на деревах дозрівають горіхи, дикі яблука та груші, глід і т. ін., що може споживатися людиною, а це катего­рично забороняється.

Придорожні зелені насадження виконують ще одну захисну функцію — захист від шуму. Влаштовувати спеціальні шумозахисні лісонасадження, до конструкцій яких ставляться такі самі вимоги, що й до снігозахисних насаджень: щільне змикання крон, наявність узлісся з густого чагарника, густа крона й добре порослеве відновлення. Висота дерев у шумозахисних насадженнях має бути не меншою від 5...8 м, а ширина кожної смуги не меншою від 8 м. Шумозахисні зелені насадження влаштовують у вигляді однієї або кількох смуг з розривом між ними. Насадження з кількох смуг більш ефективні, оскільки звукові хвилі відбиваються від кожної смуги.

Розміщують зелені насадження якомога ближче до джерела шу­му, але не ближче 5 м від кромки проїзної частини. Недоліком зелених насаджень-понижувачів шуму є їхня сезонність — ефективно вони працюють тільки влітку

Читайте також:

1. ДЕКОРАТИВНЕ МАЛЮВАННЯ
2. Декоративне озеленення.
3. Озеленення міст. Влаштування озеленення на штучних поверхнях/Визначення термінів
4. Озеленення приміщень готельного господарства
5. Протиерозійне озеленення, укріплення укосів земляного полотна та виїмок.
6. Реконструкція придорожнього озеленення автомобільних доріг.
7. Реконструкція придорожнього озеленення автомобільних доріг.
8. ШТУКАТУРНО-ДЕКОРАТИВНЕ

Переглядів: 3137