• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Платіжний та розрахунковий баланси держави

Табл.3.1.

Валютна система - це державно-правова форма організації валютних відносин. Слід розрізняти національну, міжнародну (регіональну) та світову валютні системи (ВС).

Рис. 3.1.Рівні (структура) валютної системи

В контексті міжнародних фінансів найбільшу увагу слід приділити світовій валютній системі.

Світова валютна система – це сукупність економічних відносин, що виникають між країнами, які закріплені в міжнародних договорах та державно-правових нормах.

Рис.3.2. Основні елементи валютної системи

Еволюція світової валютної системи

Валюта– грошова одиниця певної країни, що використовується для виміру вартості товару.

Таблиця 3.2

Систематизація валют

Парадокс Тріффіна, або дилема Трифіна — фундаментальна проблема використання долара як резервної валюти згідно з Бретон-Вудською системою, або будь-якої національної валюти як резервної. Використання національної валюти як резервної призводить до суперечності між національною та глобальною монетарною політиками. Це відбивається на платіжному балансі: для досягнення всіх поставлених цілей, долари мають як «витікати» зі Сполучених Штатів, так і «надходити» до Сполучених Штатів, що неможливо водночас. Дилему названо на честь американського економіста бельгійського походження Роберта Тріффіна, котрий помітив її в 1960 році. Для подолання парадоксу було запропоновано емітувати СПЗ.

Одним з найважливіших елементів валютної ситеми є конвертованість національної валюти.

Конвертованість - здатністю вільного обміну національної валюти на інші валюти за офіційно діючим курсом [1].

У світовій практиці розрізняють неконвертовані, повно й частково конвертовані валюти, зовнішню і внтрішню конвертованість валют.

Повна конвертованість означає вільний обмін національної на іноземну валюту для всіх категорій власників і при всіх операціях без жодних обмежень. За режиму повної конвертованості всі резиденти і неризиденти, що володіють певною сумою грошей даної країни, мають можливість без перешкод здійснювати валютні операції за всіма статтями платіжного балансу (долар США, євро).

Часткова (поточна) конвертованість означає, що на деякі валютні операції окремі категорії власників режим конвертованості не поширюється, тобто вводяться певні обмеження. За поточної конвертованості обмін національної валюти на іноземну дозволяється (на вимогу МВФ) лише для поточних міжнародних операцій. До таких операцій належать платежі за результатами зовнішньої торгівлі, платежі з погашення позик і процентів, виплата прибутків та дивідендів з інвестицій, грошові перекази некомерційного характеру тощо. Поточна конвертованість передбачає лібералізацію зовнішньої торгівлі (гривня).

Розрізняють зовнішню та внутрішню конвертованість валюти. Кожен із цих видів є частковою конвертованістю валюти. При зовнішній повна свобода обміну зароблених у країні грошей належить лише іноземним особам (нерезидентам). Їм надається можливість нагромадження на рахунках національної валюти, переказ її за кордон чи конверсії в іншу валюту. Зовнішня конвертованість є більш доступною, поскільки вона зумовлює приплив у країну іноземної валюти.

За режиму внутрішньої (резидентської) конвертованості правом обміну національної валюти на іноземну користуються лише резиденти даної країни, а для неризидентів зберігається режим неконвертованості. Запровадження внутрішньої конвертованості вимагає від країни більших зусиль, зокрема нагромадження валютних резервів, зближення структури цін на внутрішньому і світовому ринку, реального курсу валюти та інших компонентів валютного ринку. Тому після її запровадження створюються необхідні передумови для переходу до повної конвертованості [8].

Валютний курс - ціна грошової одиниці національної валюти, виражена в грошових одиницях іншої країни.

Без зіставлення грошей як інструменту фінансових відносин фінансові міжнародні потоки просто не можливі, так як валютні курси забезпечують еквівалетність обміну.

Часто в ролі загального еквівалента можуть виступати провідні валюти світу (долар США), відносно яких розраховується курс.

Курс суттєво коригують такі чинники:

- економічні ( бюджетний дефіцит країни, державний борг, рівень інфляції, активність на фінансовому ринку, стабільність банківської системи);

- політичні (стабільність політичної системи і законодавства).

Платою за всякого роду нестабільність, за ризик, який потребує додаткового страхування, є зниження курсу національної валюти.

Встановлення курсу валют може відбуватися за методами:

- адміністративним (офіційний курс Нацбанку щодо співвідношення національної валюти до іноземних);

- ринковим ( на основі механізму ціноутворення на базі співвідношення попиту і пропозиції).

- напівадміністративним (встановлення центробанком валютного коридору)(застосовується в Україні).

Зовнішньоекономічна діяльність кожної країни характеризується наявністю двох зустрічних потоків іноземної валюти. З одного боку до країни надходять кошти (наприклад, виручка від експорту продукції), а з іншого – кошти залишають країну (наприклад, оплата імпорту).

Інтегральним показником, який характеризує ці потоки, є баланси міжнародних розрахунків – співвідношення грошових вимог і зобов’язань, надходжень і платежів однієї країни по відношенню до інших.

Розрізняють таківиди балансів міжнародних розрахунків:

- розрахунковий баланс;

- баланс міжнародної заборгованості;

- платіжний баланс.

Розрахунковий баланс характеризує співвідношення всіх заборгованостей даної країни з боку іноземних партнерів на певну дату і зобов’язань по відношенню до них даної країни, незалежно від термінів надходження платежів.

Він застосовується для визначення країн нетто-кредиторів і нетто-боржників.

Розрахунковий баланс дає змогу визначити масштаби зовнішньоекономічної діяльності, особливо у сфері міжнародного кредиту.

Разом з тим, він недостатньо повно відображає стан справ, оскільки і серед іноземних боргів, і серед зобов’язань країни можуть бути як прострочені позиції, так і платежі, термін погашення яких ще не настав.

Рис. 4.1. Розрахунковий баланс

Баланс міжнародної заборгованості, або баланс міжнародних інвестицій, не враховує поточну заборгованість, а показує лише співвідношення між закордонними активами та золотовалютними резервами країни, з одного боку, і зобов’язаннями перед іноземними вкладниками – з іншого [1].

не настав настав

Рис.4.2.Баланс міжнародної заборгованості (державна заборгованість)

Таблиця 4.1.

Прибуткові (+) та витратні (-) статті балансу міжнародних рахунків

Найбільш поширеним балансом міжнародних розрахунків є платіжний баланс.Він показує співвідношення платежів за кордон і надходжень з-за кордону за певний період часу (рік, квартал, місяць).

Оскільки всі зовнішньоекономічні операції можливо поділити на такі, що приносять іноземну валюту (кредитні), і такі, що пов’язані з її витрачанням (дебетні), то в балансі перші відображаються зі знаком “+”, а другі – зі знаком “-”. Тобто, експорт товарів і запозичення, отримані країною, відносяться до кредитних операцій, а імпорт і кредитування інших країн – дебетних.

Платіжним балансом називають балансовий рахунок міжнародних операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв’язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів.

Іншими словами, платіжний баланс – це кількісне і якісне вартісне відображення масштабів, структури і характеру зовнішньоекономічних операцій країни, її участі у світовій економіці.

В останні роки додатково до платіжного балансу, який дає відомості про рух потоків цінностей між країнами, складають і баланс міжнародних активів і пасивів країни, який відображає її міжнародний фінансовий стан.

Згідно з економічним змістом розрізняють платіжний баланс на певну дату і за певний період.

Платіжний баланс на певну дату представляє собою співвідношення платежів і надходжень, які із дня на день постійно змінюються, зафіксоване на певну конкретну дату.

Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних даних про здійснені за цей період зовнішньоекономічні дії країни. Він дає можливість аналізувати зміни в міжнародних економічних зв’язках країни, масштабах і характері її участі у світовій економіці.

З точки зору бухгалтерії платіжний баланс завжди знаходиться у рівновазі. Однак за підсумками його основних розділів він може мати або активне сальдо – тоді, коли надходження перевищують платежі, або пасивне сальдо, коли платежі перевищують надходження.

Відмінність платіжного балансу від розрахункового полягає в тому, що він характеризується фактичними надходженнями, а розрахунковий – обсягом вимог та зобов’язань. Боргові вимоги, що включаються у розрахунковий баланс, показують на яку суму дана країна надала кредитів або здійснила інвестицій за кордон. Боргові зобов'язання відображають суму кредитів або інвестицій одержаних даною країною. Таким чином сальдо розрахункового балансу на певну дату характеризує позицію країни як нетто-кредитора або нетто - боржника. Розрахунковий баланс, якщо він складений за певний період відображає лише динаміку заборгованості даної країни по відношенню до інших держав. Тому для оцінки міжнародних розрахунків країни важливим є розрахунковий баланс на певну дату, котрий показує співвідношення всіх грошових вимог і зобов’язань країни щодо інших країн, а в платіжному балансі включаються лише фактичні надходження і платежі. Таким чином розбіжність між балансами відображає сутність розвитку міжнародних кредитних відносин, котрі визначають розрив у часі між вимогами та находженнями.

ООН була створена уніфікована схема платіжного балансу, яка була опублікована в 1947 році і стала базою для подальших розробок форми і принципів складання платіжного балансу Міжнародним валютним фондом, що знаходить відображення в періодичних випусках “Керівництва з платіжного балансу”.

Запропонована МВФ схема в загальних рисах нагадує прийняту систему побудови статей платіжних балансів найбільш розвинутих країн світу, проте з деякими уніфікаціями, які роблять цю схему універсальною і дають змогу порівнювати та аналізувати платіжні баланси не тільки розвинутих країн, а й країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою.

Платіжний баланс країни складається з таких розділів:

- торговельний баланс, тобто співвідношення між вивезенням (експортом) та ввезенням (імпортом) товарів;

- баланс послуг та некомерційних платежів, його ще називають балансом “невидимих” операцій;

- баланс руху капіталів і кредитів (табл.4.2).

Читайте також:

1. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
2. R – розрахунковий опір грунту основи, це такий тиск, при якому глибина зон пластичних деформацій (t) рівна 1/4b.
3. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
4. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
5. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
6. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
7. Антиінфляційна політика держави
8. Антимонопольна діяльність держави
9. Антимонопольна діяльність держави.
10. Антимонопольна політика держави.
11. Античні міста-держави на півдні України, їх культурні традиції.
12. Античні міста-держави Північного Причорномор'я

Переглядів: 1043