• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Ману-закони (Ману)

РИМ

Платон

За часів розквіту грецької цивілізації давньогрецький філософ Платон (IV століття до нашої ери) у відомій праці "Бенкет" оспівував людей, здатних визначати "золоті грані" споживання їжі та вина. Лише дикуни і варвари могли виходити за ці межі, — вважали давні греки.

Гомер "Іліада"

У давніх греків уперше з´являються поняття культури поведінки для цілеспрямованого формування особистості за певним зразком. Цю систему лицарської поведінки можна простежити у Гомера в його творі "Іліада". Важливу роль у визначенні культурної людини відігравали шляхетне походження та тілесна краса. Гомерівські герої були чутливі до краси людського тіла й багато чого вибачали тим, хто був нею наділений. Згідно з давньогрецьким етикетом постать чоловіка має випромінювати силу, він має бути високим на зріст і плечистим. Лицар вирізнявся гарною мовою й тактовною поведінкою.

Хоробрість вважалася найнеобхіднішою чеснотою, а звинувачення в боягузтві — найгіршою образою.

Гомерівський воїн згідно з вимогами етикету мав бути щедрим, а обов´язок хазяїна — щиро прийняти гостя, тобто виявляти гостинність.

У розв´язанні конфліктних ситуацій та суперництва бій був важливою складовою життя давніх греків і зазвичай відбувався за певними правилами. Двобій міг припинитися з ініціативи того, хто викликав супротивника на дуель. Публічна сутичка цінувалася вище, ніж військова хитрість.

До неодмінних правил військового етикету належало оголошення перемир´я для збирання тіл полеглих на бойовищі та поховання їх.

Правила давньогрецького етикету, продиктовані міркуваннями взаємоповаги і співчуття, вимагали:"... помилуй того, хто скорився і благає пощади; шануй посла; дотримуй перемир´я; не заважай похованню мертвих і втримайся від вихвалянь над трупом ворога...".

Сервірування й етикет стола у Давній Греції були вельми простими. На сніданок з´їдали кілька скибок хліба, змоченого вином. Обід був головним у денному раціоні, тож під час обіду всі сиділи за столом. їжа складалася з каші, звареної переважно з очищених зерен пшениці або ячменя, страв із зелені, маслин і дуже малої кількості м´яса. В античній Греції не знали жодних столових приборів і їжу брали руками зі спільного посуду. По обіді слуги поливали гостям воду на руки над невеличким тазом.

Античній людині було властиве прагнення стати найкращою серед багатьох. Бажання бути кращим стосувалося першості у спорті (перегони на колісницях, боротьба, кулачний бій, біг, стрільба з лука, метання диска і списа). Перші Олімпійські ігри відбулися у 776 році до нашої ери і відтоді кілька століть поспіль регулярно проводилися.

Церемонія відрядження послів у Давньому Римі вже у IV столітті до Різдва Христова була урочистою. Послів виряджали групами від трьох до десяти осіб; вони становили посольство. Кожен член одержував золотий перстень, що надавав право на безмитне провезення багажу через кордон. Під час морської подорожі послів супроводжував почесний ескорт кораблів.

У Давньому Римі на честь іноземних гостей влаштовували народні святкування, розваги. Римський сенат приймав іноземних послів на своєму урочистому засіданні й призначав для переговорів із ними спеціальну комісію. Перед від´їздом послам підносили подарунки, зазвичай це були різноманітні коштовності.

У Давньому Римі існували певні правила поведінки, що в сукупності становлять придворний церемоніал, "зведення правил" із регламентації усього придворного життя. Часом вони були безглузді, наприклад (римський імператор має "вмирати стоячи". Умираючого правителя Веспасіана, фундатора династії Флавіїв, підтримують під руки, він відчуває жорстокі муки, але зносить їх, щоб після його смерті могли оповістити, що "імператор Риму помер стоячи").

Від часів Давнього Риму дійшов до нас звичай гостинності. До цього часу належить найдавніша із відомих нам кулінарних книжок, складена Апіцієм.

Єгипет

Письмові угоди в Єгипті та Месопотамії у III столітті до нашої ери, що фіксують зародки правил етикету в міжнародному спілкуванні, становлять особливу частину — дипломатичний протокол.

Першу в світі письмову угоду було укладено між єгипетським фараоном Рамзесом II і королем хетів Хаттушилем III у 1278 році до нашої ери. Обидва послання були скріплені державними пе­чатками та підписами.

Стародавні єгиптяни та інші народи Сходу вели усні й письмові переговори, виряджали і приймали послів, оголошували війни й укладали перемир´я, проводили кордони, обмінювалися вояками. Ці міжнародні дії здійснювалися згідно із встановленими нормами, правилами, традиціями етикету, в урочистій обстановці.

У Стародавньому Єгипті (у 2000 році до Різдва Христова) найпопулярнішим рукописом була збірка корисних порад "Повчання Кочемні", де у вигляді рекомендацій батька синам пояснювалася необхідність практично навчати молодих людей правил пристойності й зразкової публічної поведінки.

Давні єгиптяни користувалися столовими приборами, вміли їсти красиво й безшумно. Така поведінка розцінювалася як неабияка чеснота й обов´язковий елемент загальної культури людини.

Під час святкового бенкету сиділи на яскравих строкатих подушках на внутрішньому подвір´ї будинку, навколо басейну. На відміну від інших народів, в учтах брали участь жінки, котрі з´являлися у важких золотих прикрасах, із підведеними очима, духмяні від парфумів. Такі пишні бенкети, ясна річ, були привілеєм заможних.

5. Індійський етикет

Звичаї та правила індійського етикету можна розподілити на обов´язки стосовно богів, провісників, предків, людей, низших істот. Той, хто виконує усі свої обов´язки, — гарна людина. Ніхто не може торкнутися своєї щоденної трапези, не віддавши частину її богам, предкам, людям і тваринам, не прочитавши щоденної молитви. Це — спосіб жити у злагоді з навколишнім світом.

Брахманізм

Життя — це обов´язок і відповідальність. Безкорисливим треба бути в усіх своїх вчинках. Благочестя є першим обов´язком. Говорити правду — суттєва складова бла­гочестя. Необхідність виконання церемоніалу, встановленого порядку поведінки властиві будь-якій людині.

Етикет вимагав дотримання не тільки обрядів і ритуалів, а й моральної чистоти. Правдивість, благочестя, повага до батьків, доброта до тварин, любов до людини, чесність, гуманізм, утримання від прелюбодійства поширювалися як засади високоморального життя.

За часів брахманізму індивід, що порушив правила етикету і закони касти, вважався бунтівником.

Життя — це велике свято, на яке ми запрошені, і де завдяки ритуалам ми можемо виявити тапас (самозречення), дану (толерантність), дхарму (правильну поведінку), ахінсу (невчинення фізичної й духовної шкоди), сатьявачанам (правдивість). Брахмачар´я — це дисципліна, якій підпорядковується учень, котрий прямує шляхом пізнання істини під керівництвом гуру. А тіло — це слуга душі, а не її темниця.

В етиці упанішад відхід від світу — це розчарування в людстві й визнання безсилля Бога. Коли людина усвідомить істину, зло відвертається від неї і руйнується, подібно до того, як грудка землі руйнується від зіткнення з твердим каменем.

Джайнізм (Буда)

(За шість століть до Христа в Індії жив государ, який не поступався нікому з тих, хто жив до і після нього у духовній безкорисливості, в благоустрої життя і любові до людства — це був мандрівний місіонер, відомий під ім´ям Будди (санскр. — прояснений, освічений). Справжнє його ім´я Сіддхартха Гаутама — той, що досяг своєї мети. Згідно з системою джайнізму, терпіння є найвищою чеснотою, а задоволення — джерелом спокуси. Послідовники джайнізму мали своїх домашніх священиків, які очолювали обряди, пов´язані з народженням дитини, часто виступали у ролі богослужителів у разі чиєїсь смерті та на весільних церемоніях, а також у храмах під час богослужін­ня. Серед головних героїв джайністів— Рама, Крішна та ін.

Головною засадою етикету джайнізму є повага до всього живого і заборона вбивати будь-яку істоту.

Правила буддійського етикету:

а) добрі вчинки — це ті, що зумовлюють приборкання пристрастей і бажань;

б) дурні вчинки — ті, що ведуть до відплати; що здійснені з метою знайти щастя тут (на землі).

Моральні правила поведінки, проповідувані Буддою, позбавлені потурання самому собі та самокатування. Після шести років аскетичного життя Будда дійшов висновку, що істинний шлях, який відкриває очі і сповнює розуму, це шлях, що веде до злагоди, прозріння, вищої мудрості, нірвани. Це означає: "правильні погляди, правильні прагнення, правильну мову, правильну поведінку, правильний спосіб життя, правильну спрямованість думки і правильний екстаз".

Те, що ми робимо, віддзеркалює те, що ми думаємо. Неправильні дії трапляються через неправильні погляди. Щоб усунути неправильні погляди, потрібне правильне знання. У буддійській психології воля й інтелект ідуть пліч-о-пліч.

Будда обережно ставиться до правил етикету: він не вірить в обрядовість, молитву і ритуал, у заклинання і жертвопринесення. Коли одного разу якийсь брах­ман сказав йому, що омивання у річці Бахуке змиває з грішника його гріх, Будда заперечив: "Жодна річка не може змити, очистити зло з підступної людини, котра скоїла злочин, хоч би скільки вона омивалася".

Будда намагався вкласти в правила етикету моральний зміст. Гнів, сп´яніння, обман, заздрість — от нечистість, а зовсім не вживання м´ясної їжі. Індійське при­слів´я каже: "Не те, що входить в людину, знеславлює її, а те, що виходить із неї".

Будда нагадує, що ані поміркованість, ані ходіння оголеними, ані гоління голови, ані грубезний одяг, ані пожертвування жерцям, ані жертви богам, пов´язані з виконанням обрядів і правил церемоніального етикету, не очистять людину, котра перебуває у полоні помилок. Він виступав проти сліпого наслідування потворного і відразливого, втіленого в деяких хворобливих типах аскетизму. В осуді протиприродних форм етикету проглядає його сумирна розважливість.

У буддизмі зазначається, що завдяки зусиллям і тренуванню людина може розвинути в собі силу і доброчинність, які зроблять її незалежною від усіх речей. "Навіть Бог не може перетворити на поразку перемогу людини, котра перемогла себе".

За словами Будди, слід відмовитися від віри в очищувальні обряди і церемонії. Ритуали не допоможуть нам звільнитися від похоті, ненависті.

Поведінка загалом поділяється на стан добра і стан зла. Буддійська етика вимагає: не, вбивай живих істот, не кради, не перелюбствуй, не бреши, не вживай п´янких напоїв. Ці правила наголошують необхідність самоконтролю у п´яти різних напрямах: приборканий гнів, похіть, боягузливість, недоброзичливість, жагу матеріального накопичення. Причому акцентується, що недоброзичливість — головна причина неправдивості й зухвалості.

Буддійська мораль має десять ідеальних чеснот: милосердя, чистоту поведінки, терпіння, ретельність, міркування, розум, застосування правильних методів виховання, рішучість, силу і знання. Іноді етичні правила (шик-ши) резюмуються в трьох правилах етикету (дхарми): чемна поведінка, уважність, завзятість.

Пізнання для Будди є необхідною умовою моральності та форми її вияву — етикету. Адже пізнанням не можна обтяжити якусь частину мозку, воно входить у наше буття, забарвлює наші емоції, пов´язане з нашою душею й органічно притаманне нам так само, як і саме життя. Ця панівна сила, яка за допомогою інтелекту формує особистість, виховує емоції й дисциплінує волю.

Моральної досконалості можна досягти лише напруженням волі. Адже порочні бажання не можна подолати, якщо до них ставитися спокійно, пасивно, — їх подолає лише міцна воля та цілеспрямованість. Будда не любив жодних надмірностей і уникав крайностей. Волю слід підкоряти, але не придушувати. Без дисципліни й вправляння волі не можна досягти нічого великого.

"Можна перемогти тисячу чоловік у битві, але найвеличніший переможець — той, хто переможе самого себе", "Нехай людина перемагає гнів добротою, а зло — добром", "Приховуй свої добрі справи і зізнавайся у своїх гріхах, які ти скоїв". Ці висловлення Будди вияскравлюють піднесе­ність і велич його вчення.

Індійські правила етикету закріплені у "Ману-законі", найвідомішому з дхармашастр збірнику "Приписів стосовно манер і поведінки індійця у приватному і громадському житті", що відповідають релігійним догматам брахманізму. "Приписи" містять також настановлення щодо управіння державою та судочинства.

"Ману-закони — приписи стосовно манер і правил поведінки індійця" — присвячені міфічному прабатькові людей Ману. Ману, найславетніший індійський законодавець етикету.Він спирався на загальноіндійське правило: "у думці", "у мові", "у дії". Вчинок зароджується в розумі, потім виявляється у формі мовного етикету і, зрештою, дістає завершення у дії (у вчинку).

Правила індійського етикету ґрунтуються на індуїзмі, відбивають найвищий дух спільності. Людина — це не грудка глини, якій надають необхідної форми. Вона повинна мати внутрішнє переконання. Правила етикету (дхарма), викладені у шастрах (книжках), не примушують людину робити те чи те, а просто нагадують людям про колективний досвід людства.

Моральне життя поглиблюється мірою того, як зростає рівень нашого розвитку. Узвичаєна мораль являє собою те, що невпинно розвивається. Продиктовані ведами правила етикету не є універсальним засобом досягнення мудрості, якщо вони не пов´язані з Божественним милосердям.

Найголовніша якість Бога — любов і сила радості. Порятунок — в одвічному переживанні любові (пріті). Упродовж всієї історії індійська філософська думка просякнена ідеалом миру.

Головна етична доктрина буддизму і джайнізму — звільнити особистість від нещастя шляхом приборкання будь-якого зла, скептицизму й фаталізму.

Могандаса Карамчанда Ганді (1869-1948)

Найвеличніший внесок у духовну скарбницю людства зробив допитливий розум Могандаса Карамчанда Ганді (1869-1948). Розробив етичні принципи кохання, ненасильства, істини та мужності. Мета Ганді — перетворити плотське кохання на кохання духовне.

Для Ганді сутність релігії полягає в моралі. Бог — це істина. Істина — це Бог. Визнати Бога — це означає відкрити шлях до кохання, істини, розуму, щоб вони правили серцем, вгамовували себелюбність, приборкували злу волю, неуцтво, нерозважливість і всі кепські при­страсті на кшталт гніву, жадібності, зухвалості.

Ритуальна форма індуїзму — молитва. Молитва для Ганді — це не прохання, а палке бажання душі. Це щоденне визнання якоїсь своєї вади. "Наша молитва, — стверджував він, — це пошук серця, заклик до самоочищення і покірливості. Молитва має на меті підготувати нас до того, щоб ми перейнялися стражданнями наших ближніх: "Боже, дай йому світло та істину, яких він потребує для свого розвитку. Зроби нас кращими індусами, тобто ліпшими людьми. І нехай краще за нас говорять наші справи, аніж наші слова".

Індуїзм, що виник на підвалинах брахманізму і буддизму, ґрунтується на вищих етичних принципах: любові до всього живого і вихованні людини — творця власної долі.

Тварина за своєю природою не знає самоприборкування. Людина стає людиною тому, що здатна до самоприборкування і розвиває у собі цю здатність.

На думку Ганді, мораль і зовнішня форма її вияву — етикет — обмежують пристрасті й спонуки, котрі, з одного боку, призводять до суперечностей, розбрату, а з іншого — сприяють розвиткові почуттів, які створюють гармонію, спокій і щастя.Кожен індивід — певний центр життя, він народжується з певними схильностями, добрими й дурними, егоїстичними й безкорисливими. Він має передусім прагнути пізнати самого себе і вдосконалити себе шляхом міркувань і кохання.

Індія свято шанує свої давні звичаї, що допомогли їй морально владнати суперечливий і нелегкий побут. Покірливість, поступливість і мовчазна згода стають провідними духовними чеснотами. Індійські мислителі є спадкоємцями великої традиції віри у розум. Істина може бути незмінною, втім форма, в якій вона вміщена, складається з елементів, що передбачають зміни. Бюрократичний, консервативний розум має підкоритися необхідності змін.

Переглядів: 729