Митно-тарифні аспекти економічної інтеграції

Розвиток міжнародних економічних відносин засвідчує, що інтернаціоналізація господарського життя є об'єктивним процесом функціонування світової системи господарювання. Процес інтернаціоналізації реалізується у двох формах: міжнародному економічному співробітництві і міжнародній економічній інтеграції. Співробітництво у сфері міжнародних економічних відносин є початковою стадією інтернаціоналізації і реалізується у найпростіших формах, основними серед яких є експорт та імпорт товарів і послуг.

Інтеграція — це вища форма інтернаціоналізації, оскільки вона охоплює не тільки економічні взаємовідносини, але й сферу політики. Виходячи з міждержавних відносин, багатосторонніх зв'язків уряди країн погоджують спільні дії, спрямовані на розвиток міжнародних економічних відносин.

Сучасний економічний розвиток характеризується чіткою тенденцією інтеграції національних економік до світового економічного простору. Це диктується як закономірністю розвитку світової економічної системи в цілому, так і національних економік як її складових. Але на відміну від інтернаціоналізації, інтеграція базується на суб'єктивній основі.

Еволюція інтеграційних процесів проходить декілька основних етапів, кожен з яких свідчить про певний ступінь зрілості інтеграції як закономірності розвитку світової системи господарювання; це насамперед: преференційна торговельна угода; зона вільної торгівлі; митний союз; спільний ринок; повний економічний союз; політичний союз.

На кожному з цих етапів система митно-тарифного регулювання має свою специфіку застосування, але загальною закономірністю є те, що митні відносини стають домінантою інтеграційних процесів. Вони є тим індикатором, який характеризує рівень реальної готовності країн до інтеграції або свідчить про декларативність заяв країн щодо інтернаціоналізації господарського життя. Особливо це відчувається на перших етапах формування інтеграційних об'єднань.

На практиці досить важко визначити, на якому рівні інтеграційного розвитку перебуває певне об'єднання. Це пояснюється не тільки відсутністю аналітичної інформації, але й наявністю великих розбіжностей між задекларованими цілями і реальними досягненнями. За такої ситуації наявність митних регуляторів або їх відсутність свідчать про рівень розвитку країни в системі інтеграційних процесів. Угруповання може декларувати себе як "економічний союз", тобто як об'єднання четвертого рівня, але якщо воно перебуває тільки на стадії ліквідації митних тарифів стосовно країн-учасниць, то тут не може йтися навіть про другий рівень — "зона вільної торгівлі".

Такі явища спричинені здебільшого політичними, ніж економічними взаємовідносинами. Тому інтеграційні об'єднання в міжнародній економіці періодично то виникають, то зникають. Фактичним поштовхом до зростання інтеграційних об'єднань став процес інтеграції у Західній Європі. Так, у 70-х роках XX століття у світі було заявлено про створення близько 20 угруповань, у 80-х роках з них фактично функціонували 5—6, а в середині 90-х років, за оцінками ГАТТ/СОТ, їх кількість досягла 30.

Якщо розглядати інтеграційні угруповання з огляду на митно-тарифні регулятори, то слід акцентувати увагу на тому, що більшість угруповань знаходяться на початкових рівнях, хоча декларують себе як спільні ринки або економічні союзи. Про декларативність свідчить: і відсутність застосування загального зовнішнього митного тарифу стосовно третіх країн в більшості країн Організації Східно-Карибських держав; і угода про "вільну торгівлю" між країнами СНД; і суперечності в межах Західноафриканського Економічного Союзу. Тобто незважаючи на оголошення мети і назви, більшість угруповань перебувають або на рівні преференційних угод, або на рівні створення зон вільної торгівлі.

Вважаємо, що, визначаючи угруповання, слід ураховувати, що при функціонуванні країни у певному інтеграційному об'єднанні співіснує двовекторність зовнішньоекономічної політики держави, а саме — політика вільної торгівлі у відносинах з членами інтеграційного об'єднання і політика явного протекціонізму стосовно інших країн. Митно-тарифні регулятори і є тим інструментарієм, який дає можливість країнам розв'язувати дану суперечність у сфері зовнішньоекономічних відносин.

Рух країни в напрямі інтегрування до світового економічного простору на першому етапі передбачає укладання преференційних торговельних угод. Такі угоди, як правило, підписуються або на двосторонній основі між окремими державами, або між існуючим інтеграційним об'єднанням і окремою країною чи групою країн.

Відповідно до даних угод країни надають сприятливіший режим одна одній порівняно з тим, що надається третім країнам. Механізм тарифного регулювання функціонує за такою схемою — значне зменшення митних тарифів та послаблення захисних бар'єрів на шляху імпорту товарів з однієї країни до іншої за умов збереження за кожною із країн можливості оподаткування іншими ставками мита та встановлення обмежень щодо імпорту з країн, які не є учасниками угоди.

Варто зауважити, що це певною мірою є відходом від принципу найбільшого сприяння, що санкціонований ГАТТ/СОТ у рамках так званих тимчасових угод, які ведуть до створення митного союзу. Оскільки преференційні угоди передбачають збереження національних митних тарифів кожного із підписаних, то даний етап слід розглядати не як початковий, а як підготовчий до інтеграційного процесу, який трансформуватиметься в початковий тільки за умови набуття більш розвинутих форм.

Наступним етапом інтегрування країни є створення зони вільної торгівлі. Під зоною вільної торгівлі розуміють групу з двох чи більше митних територій, на яких мито та інші обмежувальні засоби регулювання торгівлі скасовуються відносно основної частини торгівлі між складовими територіями щодо товарів, які походять із таких територій.

Правила ГАТТ установлюють принципи, якими повинні керуватись країни-учасниці, створюючи митні союзи й зони вільної торгівлі (стаття XXIV). Стаття визначає митний союз як заміну кількох митних територій однією з повною відміною мита всередині митного союзу і створення єдиного зовнішнього митного бар'єра. Зона вільної торгівлі —- це група країн, які взаємно відмінили мито на всі або частину товарів. При цьому відзначається, що створення митного союзу або зони вільної торгівлі має сприяти торгівлі між їхніми територіями, а не створювати бар'єри в торгівлі між іншими країнами-учасниця ми і даною територією. Щодо країн-аутсайдерів, то на них дане положення не поширюється.

Таким чином, зона вільної торгівлі передбачає не просте скорочення, а повну відміну митних тарифів у взаємній торгівлі при збереженні національних митних тарифів стосовно товарів третіх країн.

Зона вільної торгівлі може координуватися міждержавним секретаріатом, який знаходиться в одній із країн-учасниць, або розв'язувати проблеми, що виникають, на регулярних зустрічах на рівні керівників відповідних відомств. Дана форма інтеграційних об'єднань набула поширення в економічному співробітництві між країнами.

Країни-члени погоджуються усунути класичні торговельні бар'єри — митні тарифи (тобто податки на імпорт) і зменшити квоти (обмеження на обсяг імпорту) між собою. Однак держави залишають за собою право вирішувати власні конкретні торговельні домовленості з країнами, які не входять до даного союзу. Визначаючи режим вільної торгівлі, наприклад, промисловими продуктами, вони можуть окремо домовитись щодо імпорту з третіх країн, саме в цьому полягає основна проблема функціонування даного інтеграційного об'єднання. Ця проблема отримала назву проблеми транзиту. Суть її пояснимо на такому прикладі.

Держава А може встановити десятивідсотковий тариф на промислові товари з країни-нечлена, тоді як держава С може ще більше захистити своїх виробників, застосувавши двадцяти відсотковий бар'єр. І навпаки, держава В може більше імпортувати дешевих товарів для своїх споживачів і взагалі не встановлювати тарифного бар'єра чи квотних обмежень на імпорт.

Зрозуміло, що в разі коли не дотримуються домовленості, створюється значна загроза процесу вільної торгівлі, а саме: дешевий імпорт до держави В може потрапити з неї до інших учасників вільної торгівлі. Це підірве зусилля держав А і С захистити своїх виробників і призведе до протестів проти "недобросовісної конкуренції". Для протидії розробляється комплекс "правил джерела", однак закономірним є сумнів щодо спроможності митних службовців ефективно контролювати величезну кількість торговельних операцій. Якщо "правила джерела" ефективно працюють, то фактично споживачі в державі В будуть мати дешевші товари. Теоретично це може надати промисловості держави В можливості платити нижчу заробітну плату робітникам, що також є потенційним джерелом конфліктів у зоні вільної торгівлі.

Україна підписала Угоду про створення зони вільної торгівлі між усіма країнами СНД від 15.04.1994 р., ст. 21 якої розглядає зони вільної торгівлі як перехідний етап до формування митного союзу. Основними цілями Міжурядових угод про вільну торгівлю є: розширення товарного ринку, розвиток торговельно-економічного співробітництва між Україною та країнами колишнього Союзу РСР на основі рівності, взаємної вигоди та принципів міжнародного права; сприяння зростанню економічної активності, забезпеченню повної зайнятості, підвищенню продуктивності та раціональному використанню ресурсів; сприяння гармонійному розвитку і зростанню світової торгівлі, усуненню перешкод на шляху її розвитку згідно з основними принципами Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ/СОТ).

Суттєво важливим фактором угод про вільну торгівлю є те, що договірні сторони не застосовують мито і/або імпортне мито, а також податки та збори, що мають з митом еквівалентну дію, до товарів, які походять з митної території однієї з договірних сторін і призначені для митної території іншої договірної сторони. Оскільки тут йдеться про прямі податки (акцизний збір та податок на додану вартість, котрі, як відомо, належать до непрямих податків), то виходячи з вищезазначеного товари, що ввозяться на митну територію України та походять з митної території іншої договірної сторони, не обкладаються ввізним митом за умови дотримання правил "прямого відвантаження" та "безпосередньої закупівлі", а також відповідного підтвердження походження товарів (як правило, це надання сертифіката походження встановленої форми). Зазвичай правила визначення країни походження товарів погоджуються сторонами в окремому документі, який є невід'ємною частиною Угоди про вільну торгівлю.

Товар розглядається як безпосередньо закуплений, у разі якщо імпортер закупив його у фірм, зареєстрованих у країні, що розривається, на яку поширюється тарифний преференційний режим.

Товари, що походять з країн, що розвиваються, на які не поширюється тарифний преференційний режим, підлягають прямому відвантаженню в країну, що надає тарифні преференції. Правилам прямого відвантаження відповідають також товари, що транспортуються через територію однієї або декількох країн внаслідок географічних, транспортних або економічних причин та при тимчасовому складуванні їх на території цих країн за умови, що товари весь час перебувають під митним контролем країн транзиту. Правилам прямого відвантаження відповідають товари, закуплені імпортером на виставках чи ярмарках, за умов, що ці товари не використовувалися з іншими, крім виставкових, цілями після відправлення на виставку чи ярмарок і залишалися під митним контролем під час виставки чи ярмарку.

Податок на додану вартість, акцизний збір та митні збори при ввезенні в Україну товарів, що походять з митної території іншої договірної сторони, справляються на загальних засадах.

Виключення товарів з режиму вільної торгівлі за погодженою номенклатурою товарів оформляється окремим Протоколом або Угодою, що є невід'ємною частиною Угоди про вільну торгівлю.

Таким чином, завдяки міжурядовим угодам розв'язуються проблеми взаємовідносин між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності країн, що співробітничають. Залишаються проблеми загального характеру — більш активна участь України в кодифікації і прогресивному розвитку норм міжнародного митного права, основна з яких — пошук шляхів досягнення оптимального компромісу між необхідністю послідовності концепції прийняття міжнародного права і таким самим правом кожної суверенної держави співвідносити свої рішення з чинним у даній країні законодавством.

Третій рівень інтеграції — це створення митного союзу, що передбачає відміну між країнами-учасницями національних митних тарифів з одночасним створенням загальної єдиної системи тарифного та нетарифного регулювання відносин щодо третіх країн. Митний союз забезпечує безмитну внутрішньо-інтеграційну торгівлю товарами і послугами та повну свободу їх переміщення в рамках регіонального об'єднання.

Як правило, митний союз потребує створення більш розвинутої системи міждержавних органів, які координують проведення узгодженої зовнішньоторговельної політики. Найчастіше вони приймають форму періодичних зібрань міністрів відповідних відомств. Країни митного союзу не відмовляються від державного суверенітету, але домовленість накладає на держави зобов'язання працювати разом для вироблення спільних рішень щодо обов'язків і квотних обмежень на імпорт з третіх країн. Країни добровільно відмовляються від певної частки політичної свободи дій у сфері зовнішньої торгівлі. Більш детально механізм функціонування митного союзу буде розглянуто в наступному параграфі.

Досить суттєвим є положення міжнародного Законодавства, відповідно до якого створення зони вільної торгівлі чи митного союзу має полегшувати торгівлю між їхніми територіями, а не створювати перешкоди у торгівлі між іншими країнами-учасницями і даними територіями.

За умови досягнення четвертого рівня інтегрування — спільного ринку — країни домовляються про свободу руху не тільки товарів та послуг, але й чинників виробництва (міграція робочої сили і капіталу). Свобода міждержавного переміщення (під захистом єдиного зовнішнього митного тарифу) чинників виробництва потребує вищого рівня міждержавної координації економічної політики. Така координація передбачає регулярні зустрічі керівників держав і урядів, значно частіші зустрічі керівників економічних інституцій держави, в тому числі й керівників митних установ.

Механізм створення спільного ринку країнами-членами передбачає певну поступовість. Наднаціональний характер діяльності також узгоджується поступово, при цьому на кожному етапі інтеграції країни-члени зменшують митні тарифи на певний відсоток. Спільне зовнішнє мито визначається на підставі середньоарифметичної чинних національних тарифів. Водночас поступово відкриваються кордони для внутрішнього переміщення капіталів та робочої сили.

П'ятий рівень інтеграції — повний економічний союз — передбачає, нарівні із загальним митним тарифом, свободою руху товарів і чинників виробництва, обов'язкову координацію макроекономічної політики з уніфікацією законодавства в ключових сферах економічної політики. Насамперед це зближення немитного законодавства (акцизу, податку з обороту і под.) цих країн необхідною мірою для функціонування союзу.

На даному рівні виникає потреба у створенні конкретних органів управління, які мають право не тільки координувати дії і наглядати за економічним розвитком, але й приймати оперативні рішення щодо проблем інтеграційного об'єднання в цілому. Уряди відмовляються від частини своїх функцій, передаючи частину повноважень державного суверенітету наддержавним органам. Дані наддержавні органи приймають рішення щодо економічних проблем без узгодження з країнами-членами. У митних відносинах ці рішення підлягають однаковому виконанню всіма існуючими митними службами країн-учасниць.

Деякі дослідники виокремлюють і шостий рівень інтеграції — політичний союз, який передбачає передачу національними урядами більшої частини своїх функцій стосовно третіх країн наддержавним органам. Це фактично означає створення міжнародної конфедерації і втрату суверенітету окремими державами. Зрозуміло, що даний рівень інтеграційного об'єднання є суто гіпотетичним, оскільки на практиці жодне з інтеграційних об'єднань не ставить таких цілей, а країни не зацікавлені у втраті національного суверенітету.

Підсумовуючи викладене, доходимо висновку, що специфіка митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків залежить від ступеня розвитку інтеграційного процесу в конкретній країні. Залежно від рівня входження країни до світової економічної інтеграції активність держави при застосуванні митних регуляторів послаблюється. Це пов'язано з тим, що кожний наступний крок країни в бік економічної інтеграції призводить до певної свідомої втрати суверенності держави при прийнятті рішень не тільки у сфері митного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а й всієї системи державного регулювання економіки в цілому.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Всесвітня митна організація— основний суб'єкт регулювання митно-тарифних відносин на мегарівні	\|	Реалізація економічних інтересів країни за умов участі у митному союзі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.