Принципи української орфографії

ПИТАННЯ 7.

Звуків і букв

Принципи української графіки. Алфавіт. Співвідношення

ПИТАННЯ 6.

Співвідношення писемних знаків (літер) із фонтичною системою мови регулює графіка.Досконалість графічної системи мови визначається тим, наскільки точно літери письма відповідають звукам. Українську графіку вважають однією з найдосконаліших, оскільки більшість літер українського алфавіту відповідає одному звукові (напр., вода, сад, той, лоза, вузо, око, риба, чотири, знати, далеко, туди тощо).

Основу сучасної графіки становлять літери, розділові знакитаапостроф.У графічній системі мови використовують також знак наголосу, особливо в тих випадках, коли зміна наголосу впливає на значення слова (пор. обід і обід, захід і захід тощо).

Сукупність усіх літер (букв), уживаних у мові і розміщених у певному усталеному порядку, має назву алфавіт.Сучасний український алфавіт складається з 33 літер, кожна з яких за формою буває великою і малою, а за різновидом відтворення – друкованою і писаною. Літери українського алфавіту розташовані у такому порядку: Аа, Бб, Вв, Гг, Ґґ, Дд, Ее, Єє, Жж, Зз, Ии, Іі, Її, Йй, Кк, Лл, Мм, Нн, Оо, Пп, Рр, Сс, Тт, Уу, Фф, Хх, Цц, Чч, Шш, Щщ, Ьь, Юю, Яя.

Повної відповідності між літерами (буквами) і звуками, які вони позначають, немає. У переважній більшості буква позначає один звук, проте одна буква може передавати й два звуки, або для позначення одного звука вживатися дві букви:

1. Букви їі щ завжди передають по два звуки:

ї [ji]: їхати [ji'хати^е] – 5б., 6 зв.

щ [шч]: щавель [шчаве'л'] – 6б., 6.зв.

2. Букви я, ю, єпередають один або два звуки:

а) один звук – у позиції після приголосного і вказують на м’якість цього приголосного: свято [с'в’а'то];

б) два звуки – у позиціях:

- на початку слова: яблуко [jа'блуко];

- після голосного: приєднатися [при^еjедна'ти^ес'а];

- після апострофа: в’юн [вjу'н];

- у словах іншомовного походження після м’якого знака: ательє [ате^ил'je'].

3. Буквосполучення дж, дзможуть передавати один злитий звук або два окремих звуки:

- один злитий звук дж, дз, якщо належать до однієї морфеми, наприклад, кореневої:

джміль [джм’і'л'],

дзвінок [дз'в’іно'к];

- два окремих звуки, якщо належать до різних морфем, наприклад, префікса і кореня:

підживити [п’іджи^еви'ти^е];

відзначити [в’ідзна'чи^ети^е].

Літера ь(м’який знак) не позначає жодного звука і використовується лише для пом’якшення твердих приголосних звуків в українських і запозичених словах: дьоготь, сьомий, Львів, Ньютон.

Орфографія –це загальноприйнята у мові система правил передачі на письмі звукового складу слів за допомогою літер. Отже, в основі орфографії лежить графіка. Орфографія регулює правильне написання слів, окремих частин слова (префіксів, суфіксів, закінчень), а також написання слів з великої літери, разом, окремо та через дефіс.

Спираючись на графіку, орфографія ґрунтується на певних принципах, які покладено в основу правильної передачі на письмі звуків, слів і їхніх частин. Основними принципами української орфографії є фонетичний іморфологічний.

Фонетичний принцип покладено в основу написання слів, у яких кожна літера відповідає літературній вимові кожного звука: такий, гарно, багато, тут, жолудь.

Морфологічний принцип орфографії полягає в тому, що незалежно від звучання в різних формах того самого слова чи в похідних (споріднених) словах зберігається однакове написання літер у значущих частинах (префіксах, коренях, суфіксах, закінченнях): молотьба (бо молотити), легко (бо легенько).

Крім фонетичного і морфологічного принципів, є ще два принципи, які регулюють правильне написання слів і частин слів, - історичний (або традиційний) і смисловий (абосемантико-диференційний).

Історичний принцип орфографії полягає в тому, що слова передаються на письмі за традицією, як вони писалися раніше, хоч у сучасній мові таке написання не зумовлене ні вимовою, ні граматичною будовою сллова і його не можна перевірити ні наголосом, ні іншою сильною позицією у споріднених словах: левада, лиман, кишеня, детектив, диригент, мадонна, вілла.

Обмежено застосовується смисловий, або семантико-диференційний, принцип орфографії, згідно з яким:

1) уживаємо різні літери у близьких за звучанням словах, що розрізняються за змістом: ґрати (переплетення металевих прутів) і грати (дія), компанія (об’єднання) і кампанія (сукупність заходів) тощо;

2) розрізняємо також власні й загальні назви, що позначається на вживанні великої чи малої літери (Вовк (прізвище) і вовк (звір), Судак (місто) і судак (риба);

3) написання слів разом, окремо чи через дефіс: згори (прислівник) і з гори (прийменник з іменником), востаннє (прислівник) і в останнє (прийменник з прикметником).

Вироблені мовною практикою орфографічні норми сучасної української літературної мови зафіксовані в «Українському правописі» (К., 1993. – 4-е видання і стереотипні видання наступних років), а також орфографічних словниках. Дотримання цих норм є обов’язковою умовою культури писемного спілкування мовців.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття орфоепії, орфоепічної норми. Основні риси сучасної української літературної вимови	\|	Призначення і обладнання товарних контор і технологічних центрів з обробки перевізних документів.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.