• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ

Тема: Пікорнавіруси. Лабораторна діагностика ентеровірусних інфекцій: поліомієліту, Коксакі, ЕСНО. Ротавіруси. Риновіруси. Афтовіруси. Кардіовіруси.

Заняття № 4

Актуальність теми:Ентеровіруси, що відносяться до родини Пікорнавірусів, викликають у людини ураження ЦНС (енцефаліт, менінгіт, поліомієліт ), шлунка та кишківника (діарея, панкреатит), а також дихальних шляхів ( риніт, фарингіт, пневмонія новонароджених та ін.), серцевосудинної системи (міокардит, перикардит). Можливий також розвиток екзантеми, везикулярного стоматиту, міалгії і кон’юктивіта. Різні ентеровіруси можуть зумовлювати однакові клінічні прояви, в той же час один ентеровірус здатний призвести до розвитку різних синдромів.

Збудники ентеровірусних інфекцій:входять до родини Picornaviridae.

Загальна характеристика представників родини Picornaviridae-це РНК-геномні, мілкі, найбільше просто організовані віруси, що уражують людину та тварин.

Антигенна будова ентеровірусів:антигенність ентеровірусів пов’язана з білками капсиду і, перш за все, с білками VP1.Віруси містять комплементзв’язуючий (групоспецифічний) антиген, загальний для роду і типоспецифічний (індивідуальні) для кожного серотипу (серовара) антигени.

Резистентність ентеровірусів:ентеровіруси мають значну стійкість до багатьох факторів зовнішнього середовища. Вони виживають при рН в межах 2,5-11,0. Стійкі у кислому середовищі. Тривалий час зберігаються у воді, грунті, випорожненнях. Вони резистентні до дії багатьох дез.засобів, жировозчинників, поверхнево-активних речовин. Декілька років зберігаються у замороженому стані.

В той же час, ентеровіруси інактивуються УФВ, при нагріванні до 50 С гинуть через 50 хвилин, а при кип’ятінні маже миттєво.

Поліомієліт -гостре інфекційне захворювання, що спричиняється поліовірусами та характеризується ураженням сірої речовини спинного мозку та стовбура головного мозку, в результаті чого розвиваються в‘ялі паралічі і парези м‘язів ніг, тулуба, рук.

Таксономія збудника поліомієліту:

Родина Picornaviridae.

Рід Enterovirus.

Вид Poliovirus.

Основні структурні компоненти вірусу поліомієліту:

1. Однониткова РНК.

2. Капсид.

Антигенні варіанти вірусу поліомієліту:

1. Серотипи І, ІІ, ІІІ.

2. Не викликають перехресного імунітету.

Джерело зараження поліомієлітом:

1. Хвора людина.

2. Вірусоносій.

Механізми передачі поліомієліту:

1. Аліментарний.

2. Рідше – крапельний.

Шляхи передачі поліомієліту:

1. Харчовий.
2. Контактно-побутовий.
3. Водний.
4. Повітряно-крапельний.

Основні етапи патогенезу поліомієліту:

1. Лімфатичні вузли глоточного кільця або тонкої кишки.

2. Вірусемія.

3. Ураження епітеліальних клітин кишечника та дихальних шляхів.

4. Реплікація вірусу в клітинах тонкого кишечника.

5. Ураження судин і периваскулярних просторів, що супроводжується висипом.

6. Ураження поперекового відділу спинного мозку з наступною атопією сфінктера сечового міхура.

7. Ураження дихальних м‘язів, нервової системи.

8. Ураження рухомих клітин і центрів, атрофія м‘язів (парези, паралічі).

9. Масова загибель мотонейронов, атрофія м‘язів.

10. Набряк, тонкогоація оболонок мозку.

Локалізація персистенції вірусу поліомієліту:

- Епітелій тонкого кишечника.

- Вірусоносіїв.

Імунітет після перенесеного поліомієліту:перенесене захворювання залишає стійкий, довічний типоспецифічний постінфекційний імунітет гуморального характеру. Захисну дію мають типоспецифічні вірус нейтралізуючі сироваткові антитіла і, особливо, секреторні IgA, що знаходяться в області вхідних воріт.

Принципи лабораторної діагностики поліомієліту:

1. Виявлення збудника.

2. Виявлення специфічних антитіл в крові .

Методи лабораторної діагностики поліомієліту:

1. Вірусологічний.

2. Серологічний.

Матеріал для вірусологічного дослідження поліомієліту:випорожнення, слиз носоглотки, мозкова тканина трупа.

Вірусологічний метод діагностики поліомієліту:полягає у виділенні та ідентифікації вірусу. З цією метою дослідним матеріалом, після обробки антибіотиками і центрифугування, інфікують первинні культури клітин з нирок мавп або нирок ембріона людини та перещеплю вальну клітинну культуру амніона людини. Наявність вірусу (індикацію) встановлюють за вираженою ЦПД, методу бляшок або кольоровій пробі. Ідентифікацію (типування) вірусу проводять в реакції нейтралізації з культуральною рідиною та діагностичними типоспецифічними сироватками 1,2 та 3 типів на культурі клітин.

Серологічний метод діагностики поліомієліту:досліджують парні сироватки, які беруть на початку захворювання і з інтервалом в 3-4 тижні, в РЗК, ІФА або ставлять РН на культурі клітин з поліомієліт ними діагностикумами 1,2 та 3 типів. Про наявність захворювання свідчить 4-кратне та більше збільшення титру антитіл в парній сироватці у порівнянні з першою.

Полімеразна ланцюгова реакція у діагностиці поліомієліта -це експрес-метод дозволяє ідентифікувати вірус (виявляючи специфічну РНК) та ідентифікувати дикі, патогенні штами вірусу від вакцинних штамів

Лабораторна діагностика поліомієліту

Засіб створення активного імунітета при поліомієліті:

- Жива вакцина.

- Вбита вакцина.

- ВООЗ надає перевагу живій поліомієлітній вацині, бо вона створює внаслідок вакцинальних штамів (І – ІІІ типів) у кишечнику не тільки гуморальний, але й місцевий імунітет (sIgA).

Переваги живої поліомієлітної вакцини:

1.Ефективна.

2.Створює довічний імунітет.

3.Індукує утворення секреторних IgA (подібно природній інфекції).

Вакцинний вірус, циркулює серед населення, посилює клективний імунітет.

4.Зручна для використання, вводиться per os.

5.Не потребує частої ревакцинації.

Недоліки живої поліомієлітної вакцини:

1.Можливий ризик вакцино асоційованої інфекції у щеплених та оточуючих людей.

2.Небезпечна для введення людям з імунодефіцитом.

Інактивована поліомієлітна вакцина:

Переваги:

1.Ефективна.

2.Безпечна для пацієнтів з імунодефіцитами.

3.Не викликає вакциноасоційованої інфекції.

Недоліки:

1.Не індукує утворення секреторних IgA.

2.Для створення довічного імунітету необхідне багаторазова ревакцинація.

3.Не створює колективний імунітет.

Засіб створення пасивного імунітета при поліомієліті:

за допомогою людського гамма-глобуліна (донорського).

Ускладнення, що формуються після перенесеного поліомієліту:стійкі в‘ялі паралічі, у вагітних – мимовільні аборти, мертвонародженість плода.

Ентеровірусна (Коксакі та ЕСНО) інфекція -група захворювань, що викликаєтьсявірусами роду ентеровірусів та характеризується синдромом інтоксикації і поліморфізомом клінічних проявів.

До якої родини відносяться віруси Коксакі та ЕСНО: Picornaviridae

Особливості антигенної бідови вірусів Коксакі:

1. Розрізняють дві ізольовані по антигенам групи А та В

2. Група А включає 23 серотипи

3. Група В включає 6 серотипів

Тропизм до тканин вірусів Коксакі та ЕСНО:

1. Нейротропність

2. Ураження м’язевої тканини

3. Ураження тканин верхніх дихальних шляхів та ін.

Джерело інфекції при ентеровірусній (Коксакі та ЕСНО) інфекції:

1. Хвора людина
2. Вірусоносії

Механізми ентеровірусної (Коксакі та ЕСНО) інфекції:

1. Крапельний

2. Фекально-оральний

Шляхи передачі при ентеровірусній (Коксакі та ЕСНО) інфекції:

1. Повітряно-крапельний
2. Харчовий
3. Контактно-побутовий
4. Трансплацентарний (рідко)

Особливості патогенезу ентеровірусної (Коксакі та ЕСНО) інфекції:

Вхідні ворота інфекції: слизові оболонки носу, глотки, тонкої кишки. Після проникнення в організм відбувається його розмноження у лімфоїдній тканинині, епітеліальних клітинах, регіонарних лімфатичних вузлах. Потім вірус потрапляє у кров і викликає первинну вірусемію . Найбільший тропізм ентеровірусів відмічається до ЦНС та м‘язевої тканини. Але можуть уражуватися і інші органи: серце, печінка, підшлункова залоза, легені, нирки, кишечник.

Для ентеровірусів характерна персистенція вірусу в організмі з тривалим зберіганням в кишечнику, м‘язах, паренхіматозних органах, шкірі, ЦНС, що зумовлює хронічний перебіг деяких форм.

Клінічні прояви інфекції Коксакі:

Поліморфізм клінічної картини:

а) гострі респіраторні захворювання;

б) поліомієлітоподібні захворювання;

в) кишкові інфекції та ін.

Клінічні прояви інфекції ЕСНО:

Поліморфізм клінічної картини:

а) серозний менінгіт;

б) поліомієлітоподібні захворювання;

в) гострі респіраторні захворювання;

г) кишкові інфекції та ін.

Принципи лабораторної діагностики ентеровірусних інфекцій:

1. Виявлення збудника

2.Визначення специфічних змін в організмі

Методи лабораторної діагностики ентеровірусних інфекцій:

1. Вірусологічний

2. Серологічний

3. Біопроба (Коксакі)

Матерал для виявлення ентеровірусів:

1. Випорожнення

2. Змиви з носоглотки та мазки з зіву

3. Кров

4. Спинно-мозкова рідина

Лабораторна діагностика ентеровірусних інфекцій (Коксакі та ЕСНО)

Імунітет при інфекції Коксакі та ЕСНО:

1. Напружений

2. Довічний

3. Типоспецифічний

Ротавірусні кишкові інфекції -гострі інфекційні захворювання, що характеризують ураженням шлунково-кишкового тракту за типом гастроентериту.

Таксономія збудника ротавірусних інфекцій:

Родина Reoviridae

Рід Rotavirus

Морфологія ротавірусів:

1. Сферична форма

2. Наявність одного або двох капсидів

3. Двониткова ДНК

4. Розміри 65 – 75 нм

Антигени ротавірусів: розрізняють групові, під групові та типові антигени. За груповим антигеном (білок VP-6) рота віруси поділяються на серогрупи (A, B, C, D, E, F {G}). Типоспецифічними антигенами є глікопротеїни зовнішнього капсиду VP-7 (G-тип) та VP-4 (Р-тип). Ротавіруси мають антигенну мінливість

Читайте також:

1. Більш детально про інвестиційну взаємодію в наступному Додатку до цієї Лекції.
2. В лекції висвітлюються питання використання мережних структур, їх недоліки та переваги.
3. Валютне регулювання ЗЕД розглянуто окремо в наступній лекції «Валютне регулювання ЗЕД.
4. Вибір остаточного варіанта плану лекції. Робота над формою викладу.
5. ВСТУП. ЗНАЧЕННЯ, ЗМІСТ ТА ЗАВДАННЯ ПРЕДМЕТУ.
6. ДЕРЖАВНІ НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ ЗМІСТ ОСВІТИ
7. ДОДАТОК до Лекції № 12
8. Документальні колекції науково-історичних товариств в Україні 19 – початку 20 ст.
9. ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА ТА ЇЇ ЗМІСТ.
10. ЗАВДАННЯ, ЗМІСТ І ФОРМИ МЕТОДИЧНОЇ РОБОТИ В АРХІВНИХ УСТАНОВАХ
11. Закріплення матеріалу лекції
12. Закріплення матеріалу лекції

Переглядів: 3744