• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Прокат.

Найм (оренда) житла.

Найм (оренда) транспортного засобу.

Договір найму (оренди) транспортного засобу — це правочин, за яким наймодавець (орендодавець) передає наймачу (орендарю) за плату транспортний засіб (з наданням послуг для забезпечення нормального його використання або без надання таких послуг) у тим часове володіння та користування.

Договір найму (оренди) транспортного засобу є двостороннім, відплатним і консенсуальним.

Сторонами договору найму (оренди) транспортного виступають наймодавець (орендодавець) і наймач (орендар).

Наймодавець - це особа, яка за договором передає транспортний засіб в оплатне, тимчасове володіння та користування наймачу. Наймодавцем може бути будь-яка особа, яка є власником транспортного засобу або особа, уповноважена передавати транспортний засіб у найм. Найчастіше ними виступають спеціалізовані транспортні організації, у володінні яких перебувають транспортні засоби.

Наймачем за договором найму (оренди) транспортного засобу також може бути будь-яка особа. Чинне законодавство не встановлює будь-яких обмежень щодо наймачів транспортних засобів. Досить поширеними є випадки оренди транспортних засобів фізичними особами-підприємцями, з метою заняття підприємницькою діяльністю.

Предметом договору, що розглядається, можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби.

Усі транспортні засоби можна поділити на самохідні та несамохідні. Самохідними слід вважати такі транспортні засоби, що не потребують для пересування залучення інших транспортних засобів (автомобілі, у тому числі тролейбуси, мопеди, мотоцикли, велосипеди, трактори, рейкові транспортні засоби, окрім метрополітену (наприклад, трамваї) та ін.

До несамохідних належать транспортні засоби, що призначені для буксирування самохідними транспортними засобами чи іншим способом (причепи, напівпричепи, сани тощо).

Усі самохідні транспортні засоби є наземними. До останніх належать також залізничні транспортні засоби.

Усі наземні самохідні транспортні засоби, як предмет договору, що передається наймачу, повинні відповідати мінімальним вимогам, встановленим ст. 10 Закону України "Про транспорт", а саме: безпеки, охорони праці та екології, державним стандартам, мати відповідний сертифікат (при його наявності у наймодавця).

ЦК України закріплює розширений предмет договору найму (оренди) транспортного засобу. Сторони за договором вправі встановити, що повітряне, морське, річкове судно чи наземний самохідний транспортний засіб (предмет договору) передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. Крім того, сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу. Укладення додаткового договору для цього не вимагається.

Незалежно від того, споживачем чого виступає наймач (лише транспортного засобу чи разом з ним і комплексу послуг із забезпечення його технічної експлуатації), він сплачує лише орендну плату за користування транспортним засобом. Витрати на утримання екіпажу несе наймодавець.

Договір найму транспортного засобу з екіпажем поєднує в собі риси найму та надання послуг. Положення ч. 2-3 ст. 798 ЦК України не лише розраховані на відносини за участю на стороні наймодавця спеціалізованої транспортної організації, яка здатна надавати наймачеві додаткові послуги (зберігання, технічне обслуговування, ремонт транспортного засобу тощо), а й сприяють забезпеченню безпечного, ефективного його використання. Необхідність найму транспортного засобу з екіпажем найчастіше виникає у зв'язку з потребою висококваліфікованого управління ним, забезпечення належної технічної експлуатації предмета договору, здійснення яких, як правило, потребує спеціальних знань. Відповідно до ч. 2 ст. 805 ЦК України, екіпаж транспортного засобу зобов'язаний відмовитися від виконання розпоряджень наймача, якщо вони суперечать умовам договору найму, умовам використання транспортного засобу, а також якщо вони можуть бути небезпечними для екіпажу, транспортного засобу, прав інших осіб.

Особливості договору найму (оренди) транспортного засобу пов'язані із специфікою предмета договору, можливістю його розширеного складу, що опосередковує обов'язковість закріплення у змісті договору окремих положень, які є істотними, а саме: щодо витрат, пов'язаних із використанням транспортного засобу, його страхуванням, відшкодуванням шкоди, завданої іншій особі у зв'язку з використанням транспортного засобу.

Стаття 799 ЦК України встановлює правила щодо форми договору найму (оренди) транспортного засобу. Незалежно від строку, вартості майна такий договір завжди має бути укладений у письмовій формі.

Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає також нотаріальному посвідченню.

Права та обов'язки сторін договору найму (оренди) транспортного засобу мають свої особливості в порівнянні із загальними правилами про найм (оренду). Передусім це прослідковується в нормативно-правовому закріпленні додаткових прав та обов'язків наймача.

Відповідно до ст. 800 ЦК України, наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй діяльності та має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу. Зазначена та інші норми § 5 гл. 58 ЦК України не надають права наймачу передавати самостійно предмет договору в піднайм. Наймач вправі зробити це лише за наявності згоди орендодавця.

Проаналізувавши чинне законодавство, можна виділити такі види договору найму житла, кожен з яких має свою специфіку та особливості правового регулювання:

1) договір найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності(в юридичній літературі його також називають договором соціального найму, договором найму соціального житла). Відповідно до ч. 2 ст. 810 ЦК України, підстави, умови, порядок укладення та припинення цього договору встановлюються законом. На сьогоднішній день це, зокрема, - Житловий кодекс УРСР (далі - ЖК УРСР).

Існують такі підвиди договору найму житла, що є об'єктом права державної та комунальної власності:

- договір найму службового жилого приміщення (гл. 3 розділу 3 ЖК УРСР, Постанова Ради Міністрів УРСР "Про службові жилі приміщення" від 4 лютого 1988 р. № 37);

- договір найму житла у гуртожитку (гл. 4 розділу З ЖК УРСР);

- договір найму жилого приміщення з фондів житла для тимчасового проживання (гл. 4^і розділу З ЖК УРСР, Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку формування фондів житла для тимчасового проживання та Порядку надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання" від 31 березня 2004 р. № 422);

2) договір найму житла, що є об'єктом права приватної власності(його ще іменують договором комерційного найму¹). Згідно ч. З .ст. 810 ЦК України до цього виду договору найму житла, якщо інше не встановлено законом, застосовуються положення ЦК України;

3) договір найму соціального житла.Цей вид договору найму житла виділено законодавцем із прийняттям Закону України "Про житловий фонд соціального призначення" від 12 січня 2006 р. У зв'язку з цим є необхідність коротко окреслити йо­го окремі особливості.

У цьому параграфі основна увага буде приділена договору найму житла, який є предметом регулювання цивільного права, тобто договору найму житла, що належить особам на праві приватної власності (далі - договору найму (оренди) житла). Однак одночасно буде проводитися порівняльна характеристика цього договору із договором найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності. На окремих особливостях договору найму соціального житла ми зупинимося наприкінці параграфу.

За договором найму (оренди) житла одна сторона — власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату (ст. 810 ЦК України).

Цей договір є консенсуальним (укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних його умов) чи реальним (укладеним з моменту передачі житла наймачу), двостороннім (права й обов'язки виникають і у наймодавця, і у наймача) і відплатним (наймодавець передає житло наймачу за плату). Крім того, договір найму (оренди) житла є каузальним, оскільки обов'язковою його умовою є мета укладення - житло передається наймачеві тільки для проживання у ньому. Навіть якщо наймачем є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання у ньому фізичних осіб (ч. 2 ст. 813 ЦК України).

Сторонами договору найму (оренди) житла є власник житла (наймодавець) і наймач.

Власник житла (наймодавець) - це фізична чи юридична особа, яка передає або зобов'язується передати наймачеві житло у користування з визначеною метою (для проживання) на певний строк за плату.

У разі зміни власника житла, переданого у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця (ст. 814 ЦК України).

Наймодавцем за договором найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, є житлово-експлуатаційна організація чи відповідне підприємство, установа, організація (ч. 2 ст. 61 ЖК УРСР).

Наймач - це фізична або юридична особа, яка відповідно до умов договору найму (оренди) житла отримує жиле приміщення у користування на певний строк за плату.

Якщо наймачами житла є кілька осіб, їх обов'язки за договором найму (оренди) житла є солідарними (ч. 3 ст. 816 ЦК України).

На вимогу наймача та інших осіб, які постійно проживають разом з ним, та за згодою наймодавця наймач у договорі найму (оренди) житла може бути замінений однією з повнолітніх осіб, яка постійно проживає разом з ним.

У разі смерті наймача або вибуття його з житла наймачами можуть стати всі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна або кілька з цих осіб. У такому разі договір найму житла залишається чинним на попередніх умовах (ст. 824 ЦК України).

Наймачем за договором найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, відповідно до ч. 2 ст. 61 ЖК УРСР є громадянин, на ім'я якого виданий ордер, що є адміністративно-правовим документом, у якому міститься розпорядження житлово-експлуатаційній організації надати громадянину, на ім'я якого видано ордер, та членам його сім'ї у користування жиле приміщення, вказане в ньому. Ордер повинен точно відповідати передбаченим законом вимогам і бути встановленого зразку.

Видачі ордеру передує перебування громадянина на обліку, потребуючих поліпшення житлових умов, і надання йому жилого приміщення (гл. 1 розділу З ЖК УРСР, Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджені постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 р. № 470 (далі - Правила)). Потрібно також зауважити, що згідно ч. 1 ст. 58 ЖК УРСР ордер є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення, однак користування ним повинно здійснюватися тільки відповідно до укладеного на підставі ордера договору найму (ч. 2 ст. 61 ЖК УРСР).

Крім наймодавця і наймача, ЦК України передбачає наявність таких суб'єктів правовідносин за договором найму (оренди) житла як "особи, які постійно проживають разом з наймачем", не встановлюючи їх обов'язкової належності до членів сім'ї наймача. ЖК УРСР вживає термін "члени сім'ї наймача", що значно звужує коло осіб, які можуть постійно проживати у жилому приміщенні разом з наймачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 816 ЦК України, укладаючи договір найму (оренди) житла, наймач має вказати в ньому осіб, які будуть постійно проживати разом з ним. Ці особи набувають рівних з наймачем прав та обов'язків щодо користування житлом, а наймач несе відповідальність перед наймодавцем за порушення ними умов договору.

Порядок користування житлом наймачем та особами, які постійно проживають разом з ним, визначається за домовленістю між ними. У разі виникнення спору про порядок і умови користування цим житлом між вказаними особами, він вирішується в судовому порядку (ч. 4 ст. 816 ЦК України).

Предметом договору найму (оренди) житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина (ст. 812 ЦК України).

Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання (ст. 382 ЦК України).

Частина квартири (одноквартирного будинку) - жила кімната (кімнати) у квартирі (одноквартирному будинку), придатна для постійного проживання самотньої особи чи сім'ї, а також підсобні приміщення квартири (однокімнатного будинку).

Кімнатою є житлове приміщення, обмежене стінами від підлоги до стелі, у квартирі, житловому будинку, яке має вихід у місця загального користування і в якому згідно з діючими санітарними нормами можливе обладнання спальних місць (ст. 22 законопроекту).

Відповідно до ч. 3 ст. 825 ЦК України предметом договору найму (оренди) житла може виступати і частина кімнати. Однак в та­кому випадку слід враховувати вимогу законодавця про придатність помешкання для постійного проживання у ньому (ч. 2 ст.812 ЦК України).

Житловий будинок — будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання (ст. 380 ЦК України). Будівля стає житловим будинком з моменту, коли будівництво її завершене, вона прийнята в експлуатацію приймальною комісією і зареєстрована у встановленому порядку саме як житловий будинок.

Крім того, предметом договору найму (оренди) житла може бути і садиба. Вона є порівняно новим об'єктом права власності, тому її слід охарактеризувати більш детально. Садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями (ст. 381 ЦК України).

Отже, садиба, по суті, це "збірний", багатокомпонентний об'єкт, основу якого складає житловий будинок. Щодо інших об'єктів, розташованих на земельній ділянці садиби (господарсько-побутові будівлі, наземні і підземні комунікації, багаторічні насадження тощо), то вони можуть бути включені до предмету аналізованого договору, не передаватися у найм (оренду) взагалі чи виступати предметом окремого цивільно-правового договору. При цьому доцільність включення чи не включення цих об'єктів до пред­мету договору найму (оренди) житла залежить в, першу чергу, від того, наскільки вони є необхідними для забезпечення можливості використання житлового будинку для постійного проживання.

Таким чином, житловий будинок садибного типу складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень. Характерними допоміжними приміщеннями будинків є: передпокій, кухня, коридор, веранда, вбиральня, комора, приміщення для автономної системи опалення, пральня тощо.

У ЦК України (ч. 2 ст. 812) встановлено єдину вимогу до предмету договору найму (оренди) житла: помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому.

Слід також враховувати, що предмет договору найму (оренди) житла повинен використовуватися тільки за цільовим призначенням - для проживання у ньому (ч. 1 ст. 815 ЦК України).

До предмету договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, висуваються більш жорсткі вимоги, зокрема щодо його розміру, виду, відповідності встановленим вимогам з характеристик житла, умов заселення.

Так, згідно ст. 63 ЖК УРСР предметом договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, може бути лише окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.

Не може виступати самостійним предметом цього договору жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше 13,65 квадратного метра жилої площі на одну особу (ст. 47 ЖК УРСР).

Крім того, жиле приміщення, яке є предметом договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічних вимогам.

При наданні жилих приміщень не допускається заселення:

- однієї кімнати особами різної статі, старшими за дев'ять років, крім подружжя;

- квартири, збудованої для однієї сім'ї, двома і більше сім'ями або двома і більше одинокими особами, за винятком випадку, передбаченого ч. 5 ст. 54 ЖК УРСР.

Особам похилого віку, а за висновком лікувально-профілактич­ного закладу також відповідним категоріям інвалідів і хворих на їх прохання жилі приміщення надаються на нижніх поверхах або в будинках з ліфтами (ст. 50 ЖК УРСР).

Розмір плати за користування житлом встановлюється в договорі найму (оренди) житла (ч. 1 ст. 820 ЦК України). У випадку, коли законом встановлений максимальний розмір плати за кори­стування житлом, плата, встановлена у договорі, не може переви­щувати цього розміру.

Наймач повинен вносити плату у строк, встановлений договором найму (оренди) житла. У разі, якщо такий строк не встановлений, він має вносити плату щомісяця.

Якщо інше не встановлено договором або законом, сторони не можуть змінити в односторонньому порядку розміру плати за користування житлом.

Договір найму (оренди) житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, він вважається укладеним на п'ять років (ч. 1 ст. 821 ЦК України).

Якщо наймодавець не пізніше ніж за три місяці до спливу строку договору найму (оренди) житла не попередив наймача про відмову від укладення договору на новий строк, а наймач, у свою чергу, не звільнив помешкання, договір вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк (ч. 1 ст. 822 ЦК України).

Договір найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, є безстроковим.

Договір найму (оренди) житла укладається у письмовій формі (ст. 811 ЦК України). Так само у письмовій формі укладається і договір найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності (ст. 61 ЖК УРСР).

Однак при укладенні договору найму (оренди) житла необхідно врахувати наступне. Відповідно до п. 9.1.4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 р. договір оренди нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню. Крім того, право користування нерухомим майном строком більш як один рік підлягає обов'язковій державній реєстрації (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 1 липня 2004 p.).

Отже, договір найму (оренди) житла, укладений на строк більше одного року підлягає обов'язковій державній реєстрації. Однак навіть короткостроковий договір найму (оренди) житла є сенс реєструвати: відповідно до ч. 7 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" зареєстровані речові права та їх обмеження мають пріоритет над незаре-єстрованими в разі спору щодо нерухомого майна.

Договір піднайму житла є відплатним. Строк цього договору не може перевищувати строку договору найму (оренди) житла. Однак у разі дострокового припинення останнього одночасно з ним припи­няється і договір піднайму. До договору піднайму не застосовується положення про переважне право на укладення договору на новий строк.

Припинення договору найму (оренди) житла, його правові наслідки.Оскільки договір найму (оренди) житла є строковим, то, відповідно, найбільш поширеною підставою його припинення є закінчення строку, на який він був укладений, якщо сторони вирішили не продовжувати дії договору (ст. 821 ЦК України). Також потрібно мати на увазі, що договір вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк, у разі, коли наймодавець не попередив наймача, а наймач не звільнив помешкання (ч. 1 ст. 822 ЦК України).

Згідно ст. 825 ЦК України може мати місце і дострокове розірвання договору найму (оренди) житла на вимогу однієї із сторін.

Так, наймач має право відмовитися від цього договору:

1) у будь-який час за згодою інших осіб, які постійно проживають разом з ним, письмово попередивши про це наймодавця за три місяці;

2) якщо житло стало непридатним для постійного проживання у ньому.

Договір найму (оренди) житла може бути розірваний на вимогу наймодавця за рішенням суду у разі:

1) невнесення наймачем плати за житло за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при ко­роткостроковому наймі — понад два рази;

2) руйнування або псування житла наймачем або іншими осо­бами, за дії яких він відповідає. При цьому за рішенням суду наймачеві може бути наданий строк не більше одного року для відновлення житла.

Якщо протягом строку, визначеного судом, наймач не усуне допущених порушень, суд за повторним позовом наймодавця постановляє рішення про розірвання договору найму (оренди) житла. На прохання наймача суд може відстрочити виконання рішення не більше ніж на один рік.

На вимогу наймодавця договір найму частини будинку, квартири, кімнати (частини кімнати) може бути розірваний:

1) у разі необхідності використання житла для проживання самого наймодавця та членів його сім'ї. Про це наймодавець повинен попередити наймача не пізніше ніж за два місяці;

2) якщо наймач або інші особи, за дії яких він відповідає, після попередження про необхідність усунення порушень, зробленого наймодавцем, продовжують використовувати житло не за призначенням або порушувати права та інтереси сусідів. Законодавством не встановлено форми, у якій наймодавець має зробити відповідне попередження. Вбачається, що наймача доцільно попереджати у письмовій формі (наприклад, шляхом надіслання рекомендованого листа з повідомленням про вручення). У такому разі буде наявне підтвердження дотримання наймодавцем вимог ч. 4 ст. 825 ЦК України. Правовими наслідками розірвання договорунайму (оренди) житла, згідно ст. 826 ЦК України, є виселення з житла наймача та інших осіб, які проживали у помешканні, на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла.

Питання про виселення при розірванні договору найму житла, що є об'єктом державної або комунальної власності, урегульовується по-іншому. Виселення в такому випадку допускається лише з підстав, установлених законом. Згідно ст. 109-117 ЖК УРСР воно може проводитися:

1) із наданням іншого жилого приміщення і, відповідно, укладенням нового договору найму житла. Припинення договору найму житла, що є об'єктом державної або комунальної власності, при цьому пов'язане із об'єктивними обставинами (наприклад, будинок, у якому знаходиться наймане жиле приміщення, підлягає знесенню чи загрожує обвалом; громадянина, який проживає спільно з дітьми, позбавили стосовно них батьківських прав);

2) без надання іншого жилого приміщення. Розірвання договору найму житла, що є об'єктом державної або комунальної власності, у цьому разі пов'язане із порушенням встановлених законодавством вимог (систематичне руйнування чи псування жилого приміщення, використання його не за призначенням; визнання ордеру недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які його одержали; самоправне зайняття жилого приміщення тощо).

Договір найму соціального житла. За договором, найму соціального житла одна сторона (наймодавець) надає другій стороні (наймачеві) соціальне житло для проживання у ньому за плату до моменту виникнення обставин, за яких наймач втрачає право на користування таким житлом.

Наймачами за договором найму соціального житла є виключно громадяни України, які:

- відповідно до законодавства визнані такими, що потребують соціального захисту і мають право на отримання соціального житла;

- були прийняті на соціальний квартирний облік згідно вимог, визначених статтями 10-12 Закону України "Про житловий фонд соціального призначення".

Предмет договору найму соціального житла включає дві складові:

1) соціальне житло, а саме: квартиру, садибний (одноквартирний) жилий будинок чи жиле приміщення в соціальному гуртожитку;

2) перелік житлово-комунальних послуг, які надаватимуться наймачу відповідно до цього договору.

Соціальне житло, як предмет такого договору, характеризується тим, що воно:

- може бути житлом всіх форм власності із житлового фонду соціального призначення, якщо інше не визначено законом;

- має використовуватися виключно за призначенням - для проживання громадян України, які потребують соціального захисту;

- має відповідати вимогам, спеціально для нього встановленим;

- не підлягає піднайму, бронюванню, приватизації, продажу, даруванню, викупу та заставі.

Розмір плати за житло у житловому фонді соціального призначення встановлюється органом місцевого самоврядування для кожного наймача індивідуально. До неї входять плата, що вноситься безпосередньо наймачем (вона не повинна перевищувати 20 % сукупного доходу наймача та членів його сім'ї, які проживають разом з ним), і державна допомога, що надається відповідно до закону.

Плата за житло складається з плати за: 1) найм житла; 2) утримання жилих будинків та прибудинкових територій; 3) комунальні послуги.

Підставою для укладення договору найму соціального житла є рішення про надання жилого приміщення.

Після укладення цього договору орган місцевого самоврядування, який надав соціальне житло, проводить щорічний моніторинг доходів наймача та членів його сім'ї, які проживають разом з ним, за попередній рік (з метою вирішення питання відповідності рівня доходу цих осіб вимогам, встановленим Законом України "Про житловий фонд соціального призначення" як умова для проживання за договором найму соціального житла).

Розірвання договору найму соціального житла може мати місце на вимогу наймача. На вимогу наймодавця договір може бути розірваний виключно за рішенням суду. При цьому, підстави для розірвання договору найму соціального житла та виселення з нього без надання іншого встановлюються законом (ч. 2 ст. 27 Закону України "Про житловий фонд соціального призначення").

Поняття та характеристика договору прокату. Досить поширеними є випадки, коли особа з тих чи інших обставин чи міркувань не в змозі придбати для користування певну необхідну річ побутового призначення. Так, наприклад, для святкування весілля необхідно придбати весільний одяг та значну кількість різноманіт­ного посуду. Все це буде використовуватися і стане в нагоді лише протягом одного дня, тому купувати його немає сенсу. Зазначене майно можна отримати в прокат, уклавши відповідний договір.

Договір прокату є різновидом договору найму (оренди). Йому присвячені ст. 787-791 ЦК України. Але, крім цього, правовідносини прокату врегульовуються законами України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 р., "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23 березня 1996 р., "Про застос­ування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, гро­мадського харчування та послуг" від 6 липня 1995 р., "Про метрологію та метрологічну діяльність" від 11 лютого 1998 p., Правилами побутового обслуговування населення, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1994 р. № 313, Порядком надання у тимчасове користування громадянам предметів культурно-побутового призначення та громадського вжитку, затвердженим наказом Українського союзу об'єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення від 16 грудня 1999 р. № 46 (далі — Порядок) тощо. Зазначені нормативні акти визначають єди­ний механізм і єдині на території України умови та вимоги видачі, користування і повернення предметів культурно-побутового призначення та господарського вжитку, які є власністю суб'єктів під­приємницької діяльності й перебувають на території України.

Договір прокату - це правочин, за яким одна особа (наймодавець), яка здійснює підприємницьку діяльність з передання речей у найм, передає або зобов'язується передати рухому річ іншій особі (наймачеві) у користування за плату на певний строк.

Прокат є короткостроковим наймом майна. Як і інші види дого­ворів найму, договір прокату є відплатним, консенсуальним або реальним, двостороннім.

Крім того, ч. 2 ст. 787 ЦК України визначає договір прокату як договір приєднання. Це означає, що умови договору встановлюються однією стороною (наймодавцем) і він може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони (наймача) до запропонованого договору в цілому. Водночас визначені наймодавцем типові умови договору прокату не можуть порушувати прав наймачів, встанов­лених законом. Умови договору прокату, які погіршують станови­ще наймача порівняно з тим, що встановлено типовими умовами договору, є нікчемними. '

Договір прокату є публічним договором (ч. 3 ст. 787 ЦК України), тобто наймодавець зобов'язаний укладати договір прокату з кожним, хто до нього звернеться з метою задоволення власних по­треб.

Сторонами в договорі прокату виступають наймодавець і най­мач.

Наймодавець — особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, що пов'язана з передачею речей у найм. Підприємницькою слід вва­жати таку діяльність суб'єкта, яка здійснюється систематично. Разовий правочин про передачу в найм рухомого майна не буде регу­люватися нормами про прокат. Це можуть бути відносини позички чи найму (оренди).

За цивільним законодавством наймодавцями можуть виступати як фізичні особи-підприємці, так і юридичні особи. Найчастіше під­приємницьку діяльність з передачі рухомих речей у тимчасове кори­стування здійснюють спеціальні організації, на які покладено ши­роке коло обов'язків з обслуговування споживачів. Нині на території України сформована мережа підрозділів для здійснення прокатної діяльності: пунктів (підприємств, організацій) прокату, будинків побутових послуг, комплексних приймальних пунктів тощо.

Наймач - сторона (фізична або юридична особа) за договором прокату, яка отримує рухому річ у користування за плату на певний строк.

Оскільки метою даного договору є задоволення споживчих потреб наймачів, шляхом передачі їм рухомих речей у тимчасове оплатне користування, їх правове становище характеризується суттєвими особливостями. Так, наймач не вправі здавати отримані в користування за договором прокату речі у піднайм. Він не набуває у зв'язку з цим переважного права на купівлю речі в разі її продажу наймодавцем, а також не має права надавати ці речі в безоплатне користування, заставу тощо.

Вимоги до предмета даного договору встановлені ст. 788 ЦК України. Це може бути лише рухома річ, що використовується для задоволення побутових невиробничих потреб. Здебільшого це речі, які використовуються у споживчих цілях: холодильники, пральні машини, радіо- і телеапаратура, спортивне знаряддя, музичні ін­струменти тощо. Водночас предметом прокату можуть бути й інші речі, які використовуються для виробничих потреб, якщо про це домовилися сторони. Наприклад, прилади і деякі види устатку­вання, що використовуються, зокрема науково-дослідними орга­нізаціями, невеликими підприємствами, будівельними й іншими організаціями. Як правило, це дорога техніка, купувати яку не ви­гідно, тому що потреба в ній може виникати у різних організацій чи фізичних осіб-підприємців на порівняно нетривалий строк.

Предмет прокату багаторазово використовується різними наймачами.

Предметом договору прокату не можуть бути хоч і рухомі речі, але ті, відносно яких ЦК України містить окремі правила передачі їх у користування (наприклад, транспортні засоби (ст. 798-805)).

Крім того, предметом договору прокату можуть бути тільки індивідуально-визначені, неспоживні речі, оскільки отримане наймачем у прокат майно підлягає поверненню. За цією ознакою даний договір відрізняється від договору позики, за яким позичальник набуває майно у власність і зобов'язаний повернути позичкодавцю таку ж кількість речей того ж роду.

При видачі предметів прокату наймодавець ознайомлює наймача з правилами їх експлуатації або видає йому керівництво з експлу­атації, ознайомлює наймача з встановленим порядком користуван­ня річчю (майном), попереджає його про відшкодування збитків за псування, втрату предметів або повернення предметів з порушенням визначеного строку і не в комплекті.

За договором прокату наймач одержує майно в тимчасове кори­стування за плату. Плата за прокатречі встановлюється за тари­фами наймодавця (ст. 789 ЦК України). Платежі можуть вноситися періодично чи одноразово, що обумовлюється договором. За вста­новленими правилами, при оформленні предметів прокату на тер­мін до 30 діб наймач вносить оплату повністю за весь час користування предметом прокату відповідно до діючих тарифів. За прокат предметів, виданих на тривалий строк (понад місяць), оплата вно­ситься щомісяця: за перший місяць — при видачі предмета прокату, а за кожний наступний — не пізніше 7 днів після дня закінчення терміну платежу, зазначеного в договорі прокату (замовленні-зобов'язанні) (п. 3.1 Порядку).

Особливістю договору прокату є також те, що наймач має право відмовитися від нього та повернути річ наймодавцеві в будь-який час. При цьому плата за прокат речі, що сплачена наймачем за весь строк договору, зменшується відповідно до тривалості фактичного користування річчю (ст. 790 ЦК України).

Переглядів: 962