Випаровування

6.2.1. Вплив метеорологічних факторів на випаровування.

Випаровування викликано переходом сонячної радіації і залежить від багатьох факторів, головним з яких є температура поверхні, що випаровує, вологість повітря та вітер.

Кількісно випаровування характеризується величиною, що має назву швидкістю випаровування – це маса повітря, яка випаровується за одиницю часу з одиниці поверхні.

Швидкість випаровування з водної поверхні зростає із збільшенням її температури, дефіциту пари над нею і швидкості вітру. Вплив вітру полягає в тому, що він відносить в бік пар, що надходить у приводний шар атмосфери і підсилює турбулентне переміщення, що відносить пар догори і замінює повітря, що зволожилося більш сухим.

Швидкість випаровування з поверхні грунту в першу чергу залежить від її температури, а також від вологості повітря, швидкості вітру, вмісту води у ґрунті, його фізичних властивостей наявності рослинності. Остання затіняючи грунт від сонячного проміння і ослаблюючи переміщування повітря., значно зменшує швидкість випаровування з поверхні грунту. Темні грунти сильніше нагріваються Сонцем і тому випаровують більше води ніж світлі. З підвищенням вологості грунту при інших рівних умов випаровування зростає.

Швидкість випаровування води рослинами – транспірація – визначається в основному тими ж факторами, що і швидкість випаровування з поверхні грунту, але завдяки своїм регулюючим системам рослин можуть економити (заощаджувати) воду, зменшуючи транспірацію. Однак загальний розхід води на транспірацію дуже великий. На створення 1 кг. сухої речовини рослини витрачають від 300 до 800 кг. води.

Щоб мати уявлення про гранично можливе випаровування у даній місцевості, визначають випаровуємість. Випаровуємість – це потенційно можливе випаровування з водної поверхні при даних метеорологічних умовах.

6.2.2. Добовий та річний хід випаровування.

На протязі доби швидкість випаровування змінюється. Максимум швидкості випаровування приходиться на 13….14 години, коли найбільш велика температура випаровування поверхні, дефіцит насиченості пару і швидкість вітру. Вночі температура випаровування поверхні знижується, дефіцит насиченості і швидкість вітру зменшується, що зменшує швидкість випаровування до нуля чи навіть трансформує в протилежний процес – конденсацію водяного пару з атмосфери на земну поверхню. Найбільш різко виражений добовий хід випаровування у літні місяці.

У річному ході випаровування максимум у північній півкулі спостерігається в липні, мінімум у листопаді-грудні. З висотою кількість водяного пару в атмосфері швидко зменшується, і річний хід випаровування згладжується.

6.3. Конденсація водяного пару.

Водяний пар, що знаходиться в атмосфері, при певних умовах конденсується, тобто переходить в рідкий стан. При цьому виділяється теплота, яка була затрачена на випаровування. Однією з умов початку конденсації є охолодження повітря. При зниженні його температури до точки роси пар, що міститься в повітря стає насиченим. При подальшому зниженні температури надлишок зверх насиченої його кількості конденсується.

Крім охолодження повітря для початку конденсації пару, ще необхідна наявність у повітрі так званих ядер конденсації. Ядрами конденсації є деякі з твердих та рідких часточок підвішаних у повітрі. Це можуть бути найменші часточки гірських порід і грунту, що попали в атмосферу внаслідок вивітрювання, кришталики морської солі, пилок рослин, бактерії, а також продукти людської діяльності, що забруднюють атмосферу. У теперішній час кількість цих продуктів збільшилася внаслідок спалювання величезних мас вугілля, нафти, деревини, торфу і т.д.

У нижніх шарах атмосфери постійно міститься декілька тисяч ядер конденсації у 1 см³ повітря. Особливо велика їх кількість у промислових містах, де виділяється велика кількість продуктів згорання. Над океанами число ядер конденсації складає у середньому менше 1000 у 1 см³. З висотою кількість ядер конденсації швидко зменшується

Продукти конденсації водяного пару у атмосфері називають гідрометеорами.

6.3.1 Наземні продукти конденсації.

Наземні гідро метеори утворюються на земній поверхні і на наземних предметах. Такими гідро метеорами є роса, іній та ожеледиця.

Роса – дрібні краплі води, що утворюються на поверхні грунту, на каміннях на листях рослин при температурі вище 0°С. Роса утворюється внаслідок радіаційного охолодження діяльного шару у ясні тихі ночі, коли цей шар та прилегле до нього повітря охолоджується нижче точки роси і сконденсована вода починає осідати у вигляді краплинок. Роса зникає скоро після сходу сонця внаслідок випаровування.

Теплота, що виділяється при утворенні роси, може попередити наступання заморозку.

Іній – мілкі кришталики льоду, що вкривають поверхню землі та наземних предметів. Він утворюється також як і роса, але в тих випадках, коли температура точки роси нижча 0°С. Слід підкреслити, що іній утворюється не внаслідок замерзань краплинок роси, а безпосередньо з водяного пару. Пар відразу переходить у твердий стан – лід, обминаючи рідку фазу – воду, що називається сублімацією.

Паморозь – рихлий, пухкий шар снігоподібної маси, що наростає на гілках проводах і т.д. (зерниста паморозь), або пухкий шар кришталиків льоду, наростаючий шляхом сублімації (кристалічна паморозь). Зерниста паморозь утворюється при потеплінні після сильних морозів при тумані і відносно теплому вітрі при температурі -2 … -7°С, а кристалічна – при температурі нижче - 15°С.

Ожеледиця – шар гладенького прозорого або мутного льоду, що утворюється на земній поверхні, деревах та інших наземних предметах внаслідок намерзання переохолоджених крапельок дощу або туману при їх доторканні з поверхнею або з предметами, охолодженими нижче щ°С. Ожеледиця утворюється переважно з на вітрового боку предметів.

Ожеледиця – небезпечне явище. При інтенсивному та тривалому ожеледоутворенні на предметах утворюється багато льоду. Наприклад на невеликих деревах може утворюватися 100-200 кг. льоду. Під його вагою ламаються гілки, обриваються лінії електропередач, падають телефонні стовпи і т.д.

Тумани – складаються з найдрібніших краплинок води або кришталиків льоду. Головною причиною утворення туманів є конденсація або сублімація пару у нижньому шарі атмосфери в результаті його охолодження під впливом холодної підстилаючої поверхні. Взимку тумани можуть залишатися переохолодженими, тобто не замерзати до температури - 20°С, а іноді і нижче. Такі тумани часто спостерігаються на побережжі незамерзаючих шарів.

Основним типом туману є радіаційні, що утворюються при великому ефективному випромінюванні та сильному охолодженні підстилаючої поверхні у ясні тихі ночі, і адвентивні, що виникають при русі теплих повітряних мас над охолодженою поверхнею.

При спостереженнях відмічають наступні види туманів:

· суцільний туман;

· туман при просвічуваному небі;

· поземний туман, що простилається до висоти 2м над зниженими місцями та водоймищами;

· димку – розріджений туман при видимості більше 1 км, але менше 10 км;

· льодовий туман, що складається з льодових кришталиків і утворюється у великі морози.

Читайте також:

Випаровування вологи.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ	\|	Історія розвитку ділових ігор.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.