• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Засоби милозвучності української мови і норми їх використання у професійному мовленні.

Фоностилістика як розділ лінгвостилістики.

Тема 5.Фоностилістика

Лексичні та фразеологічні норми у фаховому мовленні правника

Змістовий модуль 2

1. Фоностилістика як розділ лінгвостилістики.

2. Засоби милозвучності української мови і норми їх використання у професійному мовленні.

3. Наголос.

Фонетика української мови вивчає звуки в акустичному, анатомо-артикуляторному, лінгвістичному аспектах. Стилістика української мови, а саме її розділ фоностилістика, відрізняється від фонетики тим, що, спираючись на неї, вивчає частоту вживання фонем у різних стилях, їх сполучуваність і співвідношення, вибирає з ряду акустико-артикуляторних і лінгвістичних ознак, досліджених фонетикою, ті, що здатні створювати звуковий ефект, вмотивований змістом і образністю тексту. Стилістична фонетика вивчає засоби звукової організації мовлення, виділяє найдоцільніші способи використання природних і функціональних ознак звуків для певного типу мовлення.

Кожний функціональний стиль сучасної української мови характеризується специфічним фонетичним оформленням. Особливість стилістичного використання звуків полягає в тому, що вони реалізують виражальний потенціал і виступають як ознаки певного стилю лише у зв’язку з лексичними і граматичними одиницями – впорядкованість фонем переноситься на слова, які певним чином групуються. Фонетична організація тексту утворює надмовні зв’язки, які набувають характеру організації змісту, інакше кажучи, звукова організація тексту маєбезпосереднє змістове значення, а фонетичні засоби виконують текстотворчу функцію. У мові художніх творів широко використовується звукове інструментування (звукопис), яке полягає в закономірному розміщенні й повторюваності окремих звуків, у зв’язку з чим виділяють повтори за місцем (анафора, епіфора) та за якістю (асонанс, алітерація) повторюваних звуків; вживанні звуконаслідувальних слів та звукових комплексів, що передають шуми довкілля (звуковідтворення). В офіційно-діловому стилі за допомогою правильного сполучення звуків досягається милозвучність мовлення. Повтор окремих звуків, одноманітний ритм та випадкове римування у цьому стилі недопустимі, бо все це творить неприємне, дражливе звучання.

Українська мова вирізняється з-поміж багатьох мов світу своєю милозвучністю (евфонічністю), яка виявляється в плавності, мелодійності, інтонаційній виразності мовлення. Евфонічність – це одна з природних тенденцій української мови. Вона досягається такою організацією звуків у межах слів, речень і всього тексту, при якій вони легко і розбірливо вимовляються.

В українській мові в усіх позиціях слова домінує вживання приголосного звука у сполученні з голосним, а не з іншим приголосним чи голосного з голосним. Складний для вимови збіг кількох різних приголосних трапляється рідко – переважно в запозичених словах. Такі особливості мовлення були здавна властиві українським говорам.

Милозвучність сучасної української літературної мови твориться рядом засобів, серед них:

– спрощення груп приголосних звуків ([ждн] - [жн]: тиждень-тижня, [здн] - [зн]: проїздити – проїзний; [стл] - [сл]: лестощі – улесливий; [стн] - [сн]: вість – вісник; [слн] - [сл]: масло – масний тощо);

– зміни приголосних [г], [к], [х], [ж], [ч], [ш], [з], [ц], [с] перед суфіксами -ськ-, -ств- при словотворенні й словозміні (убогий – убозтво, юнак – юнацький – юнацтво, птах – птаство, Париж – паризький, перекладач – перекладацький, товариш – товариський – товариство, боягуз – боягузький – боягузтво, молодець – молодецький – молодецтво, Полісся – поліський);

– зміни приголосних [г], [ж], [з] і [с] перед суфіксом -ш- (дорогий – дорожчий, дужий – дужчий, вузький – вужчий, високий – вищий);

– чергування голосних, наприклад, [о], [е] з [і]; [о] з [е] після шиплячих та [й]; [о] з [а] в дієслівних коренях тощо (дохід – доходу, сім – семи, устрій – устрою, особа – осіб, село – сіл, вісь – осі, можу – міг, будова – будівник, робота – робітник; женити – жонатий, шести – шостий, чотири – четвертий, вечори – вечеря, пшоно – пшениця; гонити – ганяти, схопити – хапати, стояти – стати);

– чергування приголосних звуків при словозміні і словотворенні: [г], [к], [х] із [ж], [ч], [ш]; [г], [к], [х] із [з], [ц], [с]; [д] - [дж], [т] - [ч], [з] - [ж], [с] - [ш], [зд] - [ждж], [б] - [бл], [в] - [вл], [п] - [пл], [м] - [мл], [ф] - [фл] (друг – друзі – друже, наука – науці – учений, горох – (у) горосі – горошок; сидіти – сиджу, летіти – лечу, возити – вожу, писати – пишу, їздити – їжджу, робити – роблю, славити – славлю, купити – куплю, гриміти – гримлю, графити – графлю).

– поява вставних голосних звуків між приголосними (вікно – вікон, весна – весен) та приголосних між голосними (павук, геро[jі]ка).

Як засіб милозвучності в сучасній українській мові використовуються слова:

– з початковим голосним і без нього (мла – імла, ржа – іржа, ржати – іржати);

– з кінцевим голосним і без нього (знову – знов);

– з приставним приголосним і без нього (вуста – уста, вогонь – огонь);

– з префіксами з- / із- / зі- (зо-), з- від- / од-, віді- /оді- (зсподу – зісподу, зітліти – зотліти, знов – ізнов, відклеїти – одклеїти, відійти – одійти);

Більшість фонетичних варіантів стилістично нейтральні і можуть паралельно вживатися в усіх стилях. Проте деякі з них мають відтінок розмовного або художнього стилю: огонь, одклеїти тощо. Такі слова в офіційно-діловому мовленні не вживаються.

Важливим засобом створення милозвучності є чергування голосних [у], [і] з приголосними [ў] (в), [ĭ]. Це фонетичне явище є характерною особливістю української мови, тому в діловому мовленні слід послідовно й неухильно дотримуватися його правил. Так вживання прийменників у, в і схожих за звучанням префіксів залежить від темпу мовлення і позиції їх у реченні регулюється такими правилами:

У вживається:

- у позиції між двома приголосними: відпала необхідність у спорудженні великих складських приміщень; оборот зріс у чотори рази; рух униз;

- на початку речення перед наступним приголосним: У синдикатах збут товарів здійснює загальна збутова контора (З посібника);

- перед словами, що починаються на в, ф, льв, св, тв, хв тощо незалежно від закінчення попереднього слова: ситуація у взаємодії попиту і пропозиції; розширення житлового будівництва у формі пільгових кредитів;

- після паузи перед наступним приголосним: До укладення Договору відчужувана квартира нікому не продана, не заставлена, у суперечці й під забороною не перебуває (З договору).

В уживається:

- у позиції між двома голосними: глибокі зміни в усій системі суспільних відносин;

- після голосного перед приголосним (крім згаданих вище звуків і звукосполучень): Експортне кредитування в розвинутих країнах світу охоплює до 20% обсягу експорту цих країн (З посібника);

- на початку речення перед наступним голосним: В інформаційній економіці до об’єктів власності належать також форми й методи організації праці, наука, інформація (З посібника);

- перед наступним голосним незалежно від закінчення попереднього слова: У перехідний період в Україні основний тягар соціального захисту лягає на державу (З посібника).

Чергування у – в не відбувається:

- у власних назвах: Україна, Угорщина, Урал;

- у словах іншомовного походження: ультиматум, універсал, утилізація;

- у словах, що вживаються тільки з початковим у або тільки з початковим в: угода, установа, указ; влада, вступ, вклад. У деяких словах заміна початкового у або в призводить до зміни значення слова: вдача (характер) – удача (успіх), вступ (дія за значенням вступити, початкова частина тексту) – уступ (виступ) тощо.

Чергування і – й відбувається у тих же випадках, що й у – в.

І вживається:

- у позиції між двома приголосними: Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України (З Конституції України);

- на початку речення перед наступним приголосним: І, нарешті, певну роль у політиці обмеження ДІП відіграє прагнення урядів провідних західних країн забезпечити економічні інтереси своїх країн (Б.Гуменюк).

- після паузи перед наступним приголосним: Висловлюємо надію, що це лише успішний початок нашої співпраці, і в майбутньому Ви ще не раз допоможете нам у справі підготовки кваліфікованих кадрів(З листа).

Й уживається:

- у позиції між двома голосними: Підприємство й Об’єднання доручають, а Інститут зобов’язується розробити проектно-кошторисну документацію (З договору);

- після голосного перед приголосним: Архіви й документи представництва недоторканні в будь-який час і незалежно від їх місцезнаходження (З Віденської ковенції про дипломатичні зносини);

Чергування і – й не відбувається:

- при зіставленні понять: Територія України є неподільною і недоторканною (З Акту проголошення незалежності України);

- у заголовках: “Громадяни держави перебування і особи, які постійно проживають у ній” (З Віденської ковенції про дипломатичні зносини), “Завдання і організація консульських установ України” (З Консульського статуту України);

- перед словами, що починаються на й, я, ю, є, ї: Вимагати від Орендодавця своєчасного і якісного виконання комплексу робіт з утримання житлового будинку(З договору).

Для усунення важких для вимови збігів голосних і приголосних в українській мові використовуються також варіанти прийменника з – із – зі (зо):

- з уживається перед словами, що починаються голосним, незалежно від закінченння попереднього слова; перед початковим приголосним (крім с, ш) чи сполученням приголосних наступного слова, якщо попереднє слово закінчується голосним; а також на початку речення, після паузи: З часом теорія ринкової економіки зазнала істотних змін; укладати договір з акредитуючою державою або з особою, яка діє від її імені; за домовленістю з продавцем;

- із уживається переважно перед словами, що починаються на з, ц, с, ч, ш, щ [шч] та між групами приголосних: кожна із сторін; звертаємось до Вас із проханням...;

- якщо наступне слово починається сполученням приголосних, зокрема першими виступають на з, с, ш, щ [шч], то вживається зі: купувати зі знижкою, договори зі сторонніми організаціями. Прийменник зо як фонетичний варіант зі вживається рідко, переважно в розмовному мовленні: зо мною, зо дві тисячі тощо.

Фонетична незграбність виникає і через неправильне використання часток би (б), же (ж). Тому слід пам’ятати, що після приголосних вживаються частки би, же, а після голосних – б, ж: пішов би – пішла б, він же – вона ж.

Полегшує артикуляцію і створює милозвучність також правильне вживання форм дієслів на -ся (-сь): в позиції перед приголосним віддають перевагу постфіксу -ся, а в позиції перед голосним -сь. У дієприслівниках переважає форма -сь: піднявшись, звернувшись тощо.

Милозвучність також досягається певним добором і розташуванням слів. В усному і писемному діловому мовленні слід уникати немилозвучних збігів голосних і приголосних на межі слів (подала заяву ректору університету – подала заяву ректорові університету), римування слів у прозі, повтору однакових або близьких за вимовою звуків, звукосполучень, слів (використали нагоду укласти угоду, внесли великий внесок).

Дотримання правильної вимови особливо важливе для усного ділового мовлення, бо від того, як говорить ділова людина, залежить її імідж, ставлення до неї оточуючих.

Щоб оволодіти усним українським літературним мовленням, потрібно знати правила літературної вимови й дотримуватися їх. Основні з них такі:

- в українській мові відсутнє “акання”. Отже, і під наголосом, і без нього голосний [о] в усіх позиціях не наближається до [а]: сосна, нога, голова, сторона, молоко;

- голосні [е], [и] в ненаголошених позиціях звучать з наближенням [е] до [е^и], [и] до [и^е]: [не^ису́], [се^ило́], [ви^ешне́виǐ], [зе^иле́ниǐ], [те^ипло́]; ненаголошений [о] перед складом з наголошеним [у] може вимовлятися з незначним наближенням до [у]: [то^уму́], [зо^узу́л΄а], [ко^ужу́х];

- специфічною рисою української орфоепії є тверда вимова губних звуків [б], [п], [в], [м], [ф]: дуб, степ, сім. Напівпом’якшено вони вимовляються перед [і]: [б’і́гти], [п’ісо́к], [м’ішо́к] та голосними заднього ряду у деяких словах іншомовного походження: [б’уро́], [п’уре́], [п’уп’і́тр];

- буквосполучення дж, дз вимовляються як один звук у межах морфеми: [дзçе́ркало], [ходжçу́], [си^еджçу́], [нагоро́джçе^иниǐ], [в’ідр΄а́джçе^иниǐ], [попе^ире́джçе^ин΄:а] тощо; якщо д і ж, а також д і з належать до різних морфем (наприклад, до префікса й кореня), то вимовляються як окремі звуки: [п’ідзе́мниǐ], [в’іджа́ти], [в’ідзна́ка];

- твердо вимовляються всі шиплячі звуки в кінці слова і складу, а також перед голосними [а], [о], [у], [е], [и]: [пла́щ], [жи́то], [чо́боти], [чу́до], [ши́ти], [курча], [лоша́], [чого́]. В позиції перед [і] ці звуки вимовляються напівпом’якшено: [ш’і́с΄т΄], [гру́ш’і], [пе́ч’і], [ж’і́нка]. Напівпом’якшена вимова властива також подовженим шиплячим: [кло́ч’:а], [зб’і́ж’:а], [н΄і΄ч’:у];

- у кінці слова [ц] вимовляється м’яко:[шве́ц΄], [па́лец΄], [молоде́ц΄], крім слів іншомовного походження та деяких вигуків: [пала́ц], [шпри́ц], [кла́ц];

- у закінченнях дієслів у результаті асиміляції звукосполучення -ться, -шсявимовляються як [-ц΄:а], [-с΄:а]:[купаj́уц':а], смієшся - [с΄м΄іjе́с΄:а];

- приголосні [д], [т], [з], [с],[ц], [н] перед наступними м’якими або пом’якшеними та [і] у вимові пом’якшуються: юність - [jу́н΄іс΄т΄], єдність - [jе́д΄н΄іс΄т΄];

- у ряді слів української мови вимовляється звук [ґ], який на письмі передається відповідною літерою – ґ: ґаблі, ґавеня́, проґавити, ґаздувати, ґандж, ґатунок тощо.

Читайте також:

1. L2.T4/1.1. Засоби періодичного транспортування штучних матеріалів.
2. L2.T4/1.2. Засоби безперервного транспортування матеріалів. Транспортери.
3. L2.T4/1.3. Засоби дозування сипучих матеріалів.
4. L3.T4/2. Засоби переміщення рідин.
5. V Засоби навчання
6. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
7. А. Розрахунки з використанням дистанційного банкінгу.
8. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
9. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
10. Адміністративно-правові норми
11. Адміністративно-правові норми поділяють на види за різними критеріями.
12. Адреноблокуючі засоби.

Переглядів: 4504