Геракліт Ефейський

З ім'ям Геракліта з Ефеса (540-480 р. до нашої ери) зв'язане виникнення ще однієї сильної філософської школи Древньої Греції. Збереглося близько 130 фрагментів із праці Геракліта, що, відповідно до одним джерел, називався «Про природу», згідно іншим - «Музи».

Геракліт пояснював природним образом такі природні явища як вітер, блискавки, грім, блискавиці й інші. Основою усього Геракліт вважав вогонь. У його розумінні вогонь, з одного боку, подібний праматерії в представників мїлетської школи і є як першоосновою світу («архе»), так і основним елементом («стойхейрон»).

З іншого боку, вогонь є для нього найбільш адекватним символом динаміки розвитку, поступовості постійних змін. Про це свідчить, наприклад, його виречення, що світ «виникає з вогню і знову згоряє у визначені періоди протягом усього століття; здійснюється це відповідно до долі».

Поруч з підкресленням матеріальної основи всякого буття і з констатацією нескінченності цього матеріального принципу дослідники знаходять у Геракліта і думка. Нескінченність матерії, що підкреслює, в історичному змісті слова й очевидне пояснення її нествореності і незнищеності: «Цей світ, що для усіх не створив ніхто з богів, але завжди є і буде вічно живим вогнем, що розпалюється відповідно до мері і угасає відповідно до мері».

В інтуїтивному розумінні розвитку як єдності і боротьби протилежностей із усіх досократівських мислителів Геракліт просунувся найбільше далеко. Зрозуміло, діалектика тут не викладається в ясних і упорядкованих поняттях, це скоріше окремі геніальні спостереження.

Центральним мотивом навчання Геракліта був принцип усі тече (панта реі). Постійних хід розвитку він порівнював із плином ріки, у яку не можна ввійти двічі. Розмаїтість проявів існуючого світу Геракліт пояснює змінами, що відбуваються у вихідної «праматерії». Одна матерія, відповідно до його поглядів, «живе смертю» іншої. Таким чином, Геракліт дуже близько підходить до розумінню «творчого заперечення».

Дуже важливе значення в поглядах Геракліта надається, використовуючи сучасний термін, детермінізму, тобто загальної обумовленості всіх подій і явищ. Усі, відповідно до нього, правиться чи долею необхідністю (ніке). З поняттям необхідності дуже тісно зв'язане розуміння закономірності - закону (логос). Логос, по Гераклітові, так само вічний, як і нестворений і незнищений світ. Як світ, так і праматерія і логос існують об'єктивно, тобто незалежно від людської свідомості.

Геракліт одним з перших звертає увагу на характер людської свідомості. Пізнання, відповідно до його поглядів, прагне осягти сутність, тобто логос. Значна увага він приділяє відмінності «багатознання» від справжньої мудрості.

«Багатознання» на відміну від справжньої мудрості не сприяє дійсному пізнанню принципів світу. Людська свідомість - душу (психу) - підлегло логосу. Геракліт надавав значення оцінці відносини світу до пізнання. Він підкреслював, що всі стани і властивості світу завжди релятивні. Він відзначав також відносність повсюдно уживаних понять: «Найпрекрасніша з мавп огидна, якщо порівняти її з людським поколінням».

Гераклітова філософія являє собою не цільну теоретичну систему діалектичного походу до світу, але, принаймні, тут можна говорити про інтуїтивне пояснення сутнісних рис діалектики.

Найбільш видним з учнів Геракліта був Кратил. Як роблять висновок автори книги «Історія філософії в короткому викладі» Кратил, довів думки Геракліта до абсурду, затверджуючи, що про дійсність не можна нічого сказати. Релятивність пізнання й оцінки, виявлена Гераклітом, приводить Кратила до абсолютного релятивізму.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні філософи і школи досократівської філософії	\|	Піфагор

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.