Нетрадиційні релігійні течії.

Основи віровчення ісламу.

Основи віровчення християнства.

Головні засади буддизму.

Тема 25 Світові релігії

План

1. Головні засади буддизму.

Найдавніша зі світових релігій-буддизм. Буддизм виник в VI-V ст. до н. е.. в Північній Індії. Його поява відображало невдоволення широких мас населення існували в Індії кастовим строєм, а також пануванням і свавіллям жерців - брахманів. Засновником буддизму вважається Сіддхартха Гаутама - напівлегендарний індійський царевич, що розчарувався в житті і добровільно відрікся від задоволень і розкоші царського двору. Основні положення буддизму викладені в "священних" книгах-так званих Трипітака, написаних на мові пали. Виникнувши, цілком ймовірно, в якості однієї з сект брахманізму, буддизм сприйняв від цієї релігії ряд положень, зокрема вчення про карму і сансаре. У той же час буддизм відкинув кастову систему і заборонив практикувалися брахманізмом жертвопринесення. Буддійська релігія вчить, що життя в усіх його перевтіленнях - це ланцюг страждань, позбавлення від яких може бути досягнуто праведними людьми в нірвані - небутті, вічне блаженство.

Віровчення буддизму.

Найважливішим положенням віровчення буддизму є ідея тотожності між буттям і стражданням. Буддизм не став спростовувати розвинуте брахманізмом вчення про переселення душ, тобто віру в те, що після смерті будь-яка жива істота знову відроджується у вигляді нової живої істоти (людини, тварини, божества, духу і т. д.). Однак буддизм вніс у навчання брахманізму істотні зміни. Якщо брахмани стверджували, що шляхом різних для кожного стану ( "варни") обрядів, жертв і заклинань можна досягти "добрих перероджень", тобто стати раджів, брахманом, багатим купцем, царем і т. д., то буддизм оголосив будь-яке перевтілення, всі види буття неминучим нещастям і злом. Тому вищою метою буддиста повинне бути повне припинення перероджень і досягнення нірвани, тобто небуття.

Для більшості людей досягти нірвани відразу, в даному переродження, неможливо. Молитва є дорогою спасіння, вказаному Буддою, жива істота звичайно повинна знову і знову перевтілюватися. Але це буде шлях сходження до "вищої мудрості", досягнувши якої істота може вийти з "кругообігу буття", завершити ланцюг своїх перероджень. Найбільш істотним у вченні Будди його послідовники вважають те, що він пізнав причину буття-страждання, розкрив її людям, так само як і той шлях, який веде до припинення страждань, до спасіння, до небуття.

Особистість засновника. Виникнення буддизму пов'язується з життям і проповідуванням Сиддхартхи Гаутами Будди. Деякі буддологі минулого століття заперечували історичність Будди. "Треба визнати, - писав французький учений Е. Сенар, - що в цілому легенда Будди зображує не дійсне життя, хоча б навіть прикрашених деякими вигадками уяви. Вона, в самій суті своїй, є епічне прославляння божества, відомого міфологічного типу .. "На такій же позиції стояв і німецький дослідник Г. Керн, який стверджував, що" Будда легенди не є історична особистість, а міфічний образ ...". В основі міфу про Будді, як вважали прихильники цієї точки зору, лежало уособлення сонця і перипетій його річного руху по небосхилу. Втім, зазначений вище Сенар в ході досліджень змінив свою точку зору і згодом писав: "Не можна сумніватися в тому, що Будда дійсно навчав в кінці VI ст. до н. е..; неможливо сумнів і щодо того, що всі головні риси його вчення і його легенди швидко закріпилися в тому вигляді, в якому вони нам нині доступні ".
Більшість дослідників вважають, що немає підстав ставити під сумнів дійсне існування засновника буддизму; деякі з них навіть визнають Будду перший з числа історичних діячів Індії, існування яких піддається майже точною датування. Ймовірно, дана точка зору має більше підстав, бо дійсно для її спростування не виставлено досить серйозних аргументів. У всякому разі реконструкція історії виникнення буддизму трохи зміниться від позитивного або негативного вирішення питання про історичність Будди. Ясно, що духовне обличчя того чоловіка або тих людей, які були дійсними засновниками даного релігійного навчання, повинен був загалом відповідати тому, яким в легендах постає Сіддхартха Гаутама Будда.

Питання про те, чи є особистість Шак'ямуні повністю міфічної, або в основі його біографії, прикрашені релігійної фантазією укладачів, лежать деякі реальні факти, наукою поки не вирішене. Докладні "біографії" Шак'ямуні виникли не раніше II-III ст. н. е.. tie підлягає сумніву, що Шак'ямуні одноосібним "творцем" буддизму, яким його уявляє буддійська література, бути не міг.

Легенда про Будду.

Буддисти вірять, що після незліченних попередніх перероджень прийдешній Будда вирішив на радість усіх богів спуститися на землю і донести людям шлях до порятунку. Для останнього свого народження він обрав царську сім'ю в знатного роді Готама (звідси одне з його імен-Гаутама) племені шакьев, що жили в Північній Індії.
Пізнавши причину страждань і шлях порятунку від них. Будда вирішив донести своє відкриття людям. Бог смерті - демон зла Мара всіляко намагався перешкодити цьому. Але Будда переміг Мару, прийшов у Бенарес і там виголосив свою першу проповідь, у якій стисло сформулював основні положення нової релігії. Один за одним ідуть звернення тих, хто слухає його проповіді. Вони приєднуються до помандрувала з ним групі ченців. 40 років, оточений учнями, ходить він по містах і селах долини Гангу, творячи дива і проповідуючи своє вчення. Смерть наздогнала його в вісімдесятирічної віці і збігається, так само як народження і прозріння, з днем травневого повного місяця (тому для буддистів це "тричі святий" день).

Різні напрямки та школи буддизму по-різному датують роки земного життя Шак'ямуні. У більшості випадків вважається, що він жив у VII-VI або в VI-V ст. до н. е.. Нещодавно буддисти ряду східних країн домовилися прийняти датою смерті Шак'ямуні день травневого повного місяця 544 р. до н. е.. і досить широко відзначили в 1956 р. 2500 років існування буддизму.

Напрямки.
Буддизм досить рано став дробитися на секти. До I ст. н. е.. релігія розкололася на два напрямки - тхеравада і махаяна. Тхеравада, або хинаяна (мала колісниця), що виникла в Східній Індії, проповідує "вузький шлях спасіння". Згідно цього вчення, нірвани може досягти лише вузьке коло осіб - чернецтво. Тхеравада за своїм характером стоїть ближче до ранніх школам буддизму і набагато рішучіше вимагає відмови від усього мирського. Характерно, що в тхеравади Будда виступає ще не в ролі бога, а як людину виняткової моральної чистоти, великого вчителя, який вказав іншим людям шлях до порятунку.
Махаяна (велика колісниця) обіцяє "широкий шлях спасіння". Досягти нірвани, за цим вченням, може не тільки монах, а й мирянин. Крім того, послідовник махаяни повинен в першу чергу піклуватися не про своє спасіння, а про порятунок інших. Тому велике значення в махаяне надається просвітницької діяльності. На відміну від тхеравади, що визнає тільки Трипітака на мові пали, махаяна бере на озброєння і ряд більш пізніх буддійських теологічних творів, написаних на санскриті. Будда в цьому вченні вже не людина, а бог, причому замість одного Будди з'являються кілька будд (крім будди Сакья-муні також будда Амі-табп, будда Очірвані і т. д.). Великим шануванням користуються і бодісатви-особи, які заслужили перехід до нірвани, але вирішили залишитися на землі для порятунку інших людей. У махаяне з'являються також судження про рай і пекло, відсутні в ранньому буддизмі.

Зупинимося коротко на характеристиці напрямку, який іноді розглядається в літературі як третя поряд з хінаяной і махаяну, - варджаяни.

В основі віровчення варджаяни лежать як пізні буддійські, так і особливо стародавні індійські тантри - твори, які містять повчання до магічних ритуалів, виконання яких має забезпечувати людині благополуччя і процвітання. Особливо велику роль як в індійському, так і в буддійському тантризму грають еротичні обряди, що символізують єдність чоловічого і жіночого начала у Всесвіті і засновану на ньому гармонію буття. З цієї лінії буддійський Тантрізм безпосередньо пов'язаний з брахманістскім шактізмом, насиченим сексуальними переживаннями культом Шакті, одним із втілень дружини Шиви. Найважливіше місце в обрядовій системі тантризму відводилося медитації, самозаглиблення, хто вірує.

3. Дзен-буддизм. Слово "дзен" в даній його формі японське. Воно є скороченням повного терміну "дзен-буддизм". Дзен походить від санскритського терміну "дхьяна" і перекладається на російську мову як "роздуми", "споглядання". У буддійської літературі це слово означає "мовчазне споглядання", "молитовне самозаглиблення".

Традиція вважає, що засновником дзен був сам Будда. Одного разу, зібравши учнів для проповіді, він лише мовчки крутив у руках квітку. А з учнів тільки Кашьяпа зрозумів сенс цього мовчання і став першим наставником дзен.

У середньовічному Китаї в результаті злиття так званого буддизму махаяни ( "широкого шляху"), в якому всякі засоби магічного впливу на світ надприродного одержали широке поширення, з вченням даосизму складається Чань-буддизм, рання форма дзен. Першим проповідником цього різновиду буддизму вважається якийсь Бодхидхарма , який жив у Китаї в VI столітті н.е. Легенда говорить, що він досяг порятунку після того, як багато років безперервно споглядав стіну свого монастиря. Незабаром Чань розпався на ряд сект, які згодом одержали поширення в Японії.

Тут в XII столітті дзен знайшов енергійну підтримку в середовищі самураїв - японського середньовічного лицарства. Вчення дзен було сприйняте ними, а потім і Сегун, тобто правителями Японії, в суто практичному плані. Вони розглядали дзен як засіб позбавити свідомість воїна від страху смерті. У XV-XVII століттях дзен займає значне місце серед інших напрямків японського буддизму. Він зробив сильний вплив на японську, а до цього і на китайську культуру та мистецтво. Згодом його значення в цих країнах значно впало, і спроби відродити його на Сході відносяться вже до самого останнього часу.
Основне завдання людини у відповідності з "класичним дзен" полягає в залученні до "космічного тіла Будди", яке в уявленні дзен-буддистів зливається з всесвіту. Нірвана (небуття) і сансара (чуттєвий світ) єдині. Ні тому протилежності між божественним і земним, духовним і світським. "Шукати притулок у власному розумінні та в власної природи, - стверджують ідеологи дзен, - означає шукати притулок в істинному Будді ... Довіртеся лише цього своїм духом, і ви відразу станете Буддою ". Вища мета людини полягає у" виявленні своєї природи Будди ". Це відбувається у вигляді так званого саторі - раптового просвітлення, що досягається у земному житті. Поштовхом до нього може бути не лише релігійний екстаз, а й будь-яке інше сильне переживання.
Однією з характерних відмінних рис дзен є крайній ірраціоналізм. Він проявляється в різко негативне ставлення до будь-розсудливому визначенням, до логічного мислення, до всякої теорії і до всяких авторитетів. Ми завжди мислимо поняттями об'єкта, суб'єкта, причини, наслідки, логіки, алогічності; ми повинні відмовитися від цих категорій. Вчителі дзен-буддизму говорять, що істина досягається несподіваним прозрінням, що походить від алогічного відповіді. Неофіт запитує вчителя, хто є Будда, учитель відповідає: "Кипарис - це город". Абсолютно алогічний відповідь, здатний відкрити істину. Неофіт запитує, чому Бодхідхарма прибув із Заходу. Учитель може відповісти: "Три фунта льону". У цих словах немає алегоричного змісту, що міститься в них відповідь позбавлений сенсу, але націлений на те, щоб раптово розбудити інтуїцію. Це може бути і удар. Учень що-небудь запитує, а вчитель може вдарити його у відповідь. Ось, наприклад, притча про Бодхідхарма, безумовно легендарна.

Бодхидхарма супроводжував учень, який задавав йому запитання, але Бодхидхарма ніяк не відповідав. Учень намагався медіті-ровать, і через якийсь час він відрізав собі ліву руку і поклав її перед вчителем - на підтвердження того, що хоче стати його учнем. На підтвердження свого бажання він навмисно покалічив себе. Учитель, не звернувши уваги на цю подію, яка була, зрештою, подією матеріальним, тобто ілюзорним, сказав йому: "Чого ти хочеш?" Учень відповів: "Я довго шукав свій розум і не знайшов її". Учитель резюмував: "Ти не знайшов його, так як він не існує". Тоді учень зрозумів істину: він зрозумів, що його як особистості не існує, і зрозумів, що все в світі нереально. У цьому приблизно полягає сутність дзен-буддизму. < br /> Врятуватися, злитися з Буддою можливо лише з допомогою "живої інтуїції", "чистим безпосереднім досвідом". "Буддисти хочуть бачити факт безпосередньо, а не за допомогою філософських абстракцій", - говорить японський проповідник дзен сяку.

Отже, геть мислення! Геть розум! Головна мета людини - практичне злиття з якоїсь вищої сферою, божественним, "дійсно", "сутністю". А ця сутність невловима для розуму, перед нею, як кажуть буддисти, "слова зупиняються". Так як сліпа віра зараз мало кого може задовольнити, то вихід лежить в містичному спогляданні, в інтуїції, що не вимагає звернення до розуму. Свідомість намагається знайти "свободу від світу ", піти від нього в ту чи іншу форму містики, ілюзії, самообману. Все це і пропонує сучасній людині дзен. "Просвітлення (Satori), - пише сучасний проповідник дзен Судзукі, - це звільнення - моральне, духовне, а також інтелектуальний. Коли я є у своїй самості, ретельно очищеної від всякого інтелектуального осаду, я вільний у справжньому сенсі цього слова ".
І найголовніше, що також залучає до дзен увага в західних країнах, - це те, що дзен-буддисти взагалі не зобов'язані відмовлятися для цього "звільнення" від звичного способу життя, як цього вимагав ранній буддизм, який вважав, що лише чернецтво веде до спасіння . Крайній індивідуалізм, який можна виховати в собі по дзен, найвищою мірою влаштовує тих, хто хоче мати моральне, духовне та інтелектуальне "звільнення" власного "я", не тільки активно не втручаючись в життя, не намагаючись усунути з неї зло, але часто навіть беручи участь у затвердженні цього зла на ділі. Для послідовників дзен достатньо відчуття своєї "абсолютної свободи і незалежності", досягнення якогось духовного "аристократизму". Буддисти, за словами Судзукі, "живуть як усі: вони страждають, терплять і сподіваються. Але їх внутрішнє життя не порушують травлення цього світу ".

Першовідкривачем дзен для Заходу був Д. Т. Судзукі. Ряд його фундаментальних робіт з дзен вийшов після другої світової війни в Англії та США. Популяризатором робіт Судзукі став Е. Уоттс. Слідом за ним про дзен стали писати все нові й нові автори.
Інтерес до дзен був викликаний в першу чергу кризою буржуазної ідеології, глибокої невдоволенням широких верств Америки горезвісним "американським способом життя". Звісно, в кожному окремому випадку різнісуспільні верстви шукають в дзен різне, але загальне спрямування цих пошуків збігається: знайти щось, що могло б слугувати замінником скомпрометує-вавшіх себе духовних "цінностей" буржуазного світу.
Філософи звертаються до дзен і до буддизму взагалі, щоб з їх допомогою віднайти нові форми "подолання" матеріалізму в більш тонко завуальованих суб'єктивно-ідеалістичних системах. Саме в цьому плані робляться спроби домогтися "синтезу" західної і східної філософської думки.

Психологи і психіатри сподіваються знайти за допомогою методів, що практикуються дзен, способи боротьби з тим нервовим перенапруженням, що породжується в США умовами і характером життя.

4. Ламаїзм.

Ламаїзм-форма буддизму, що склалася в VII-XIV ст. в Тибеті. На територію нашої країни ламаїзм проник у XVIII ст. і набув поширення серед бурят, калмиків та тувинців. Главу буддійського духовенства Бурятії бандідо-Хамбо-ламу стверджував на цьому духовному посаді сам цар, а настоятелів монастирів - генерал-губернатор.
В ідеології ламаїзму зберігаються основні положення буддизму. Разом з тим цей різновид буддизму має ряд специфічних особливостей, які полягають головним чином в ускладненні обрядовості, що дає нібито можливість спілкування віруючих з богами.
Особливе місце в пантеоні ламаїзму відводиться прийдешньому Будді - Майдарі, величезні (до 16 метрів у висоту) зображення якого були майже у всіх монастирях. Він нібито має скоро з'явитися на землю і, наказав грішників і нагородивши за релігійні заслуги гідних, встановити справедливе життя.
Особливу конкретизацію в ламаїзму отримало буддійське вчення про мораль. Будучи подальшим розвитком махаяни, ламаїзм у своїй догматики виходить з різкого протиставлення чуттєвого світу, світу страждань (сансари) світу небуття, спокою (нірвани). У сансаре заблукали живі істоти всіх "трьох світів" і всіх шести класів (люди, тварини, жителі пекла, Тенгрі, ас-суріі і біріти). Причина їх помилки - дурість, неуцтво (в сенсі незнання шляху порятунку), прив'язаність до земного.
Основу етики ламаїзму складає вчення про "десяти чорних гріхах" і "десяти білих чеснотах". Канонічна книга ламаїзму Те-нілхуйн чімек (Прикраса порятунку) ділить "чорні гріхи" на три категорії.

Перша - гріхи тілесні: вбивство, крадіжка, перелюбство. Друга - гріхи мови: брехня, наклеп, лихослів'я, насмішка. Третя - гріхи свідомості: заздрість, злість, єресь.
Відповідно класифікуються і чесноти. Перший розділ: милосердя, роздача милостині, моральна чистота - це чесноти тіла. До чеснот мови відносяться правдивість, відсутність ворожнечі, ввічливість і шанування "священного писання". Нарешті, чесноти свідомості - стриманість, милосердя, віра в істину релігії.

В даний час ламаїзм як релігійна течія згас і майже припинив своє існування. У першу чергу це пов'язано з репресіями радянських властей.

5. Мораль. Мораль буддизму.

Як будь-яка релігійна мораль, буддійська мораль, на думку прихильників буддизму, спрямована на забезпечення їхнього порятунку в потойбічному світі і обгрунтовується основними догматичними положеннями цієї релігії. Незважаючи на відносну складність буддійської схоластики, заснована на ній мораль проста і доступна розумінню широких мас. Це відіграло велику роль у поширенні буддизму поза Індії, так як скрізь - і в Тибеті, і в Китаї, і в Японії, і серед населення Індокитаю і Цейлону - в умовах класового суспільства найважливіші вихідні положення буддійського вчення про неминучість страждань були зрозумілі, легко сприймалися людьми.
Виходячи з вчення про неминучість земних страждань, буддизм стверджує, що справа спасіння кожної людини знаходиться в його власних руках. Відмова від спраги життя, подолання в собі "усякого великого почуття" - все це призводить до припинення страждань. Як же придушити в собі жагу життя, настільки природну для людини, для будь-якої живої істоти? Шлях крайнього аскетизму, самокатування і умертвіння плоті ранній буддизм заперечував. Сам Будда до свого "просвітлення", говорить легенда, протягом семи років віддавався найсуворішому аскетизму, але це не допомогло йому знайти істину. Єдиним шляхом спасіння, стверджує буддизм, є "благородний серединний вісімковій шлях".

Вісімкове шлях.

Цей шлях, згідно з буддійської літератури, полягає в "праведному погляді, праведне прагнення, праведної мови, праведному поведінці, праведного життя, праведному зусиллі, праведному спогляданні, праведному роздуму".

Розкриваючи значення окремих ланок "восьмеричного шляху", буддійська література підкреслює, що під "праведним поглядом" слід розуміти знання і вірне сприйняття "чотирьох благородних істин" - основного зерна буддійського вчення, про яке вже йшла мова. Хто їх не знає, врятуватися не може, шлях до порятунку можливий тільки через залучення до буддизму. "Праведне прагнення" трактується як резолюція пізнав "чотири істини" реалізувати їх у своєму житті. Одним з проявів цієї резолюції є праведна, тобто позбавлена брехні, брутальності і наклепу, мова. Під "праведним поведінкою" в першу чергу мається на увазі дотримання "п'яти моральних вимог" ( "Панча-шила").
"Праведная життя" - це в першу чергу життя на "чесно здобуті" засоби до існування. "Праведне зусилля" має бути спрямована на подолання всього того, що прив'язує свідомість до цього ілюзорного буття. Під "праведним спогляданням" слід розуміти, кажуть буддисти, постійне зосередження на тому, що вже усвідомлено і досягнуто на шляху до спасіння, на шляху подолання земних уподобань. Нарешті, "праведне роздум" - це шлях послідовного вдосконалення свідомості, досягнення абсолютного небуття, виходу з сансари до нірвани.

Поняття "праведності", або "досконалості", в буддизмі слід охарактеризувати як повна відсутність будь-яких земних бажань і почуттів. Ідеалом раннього буддизму був егоїст, який дбає тільки про власний порятунок. Буддист повинен спокійно дивитися на навколишні його страждання і муки людей, не забуваючи, що це ілюзія. Захоплення цією ілюзією, спроба щось змінити в ній, пристрасне вторгнення в життя неминуче ведуть до нових особистим переродження і страждань. Ні себе, ні своїх близьких і товаришів не повинен захищати буддист від будь-якого зла, тому що всяке зло в активну дію, звернене проти кого б то не було, неминуче призведе до нових несприятливих відродження.
У всіх канонічних текстах ставиться знак рівності між спокоєм, безпристрасністю і мудрістю, знанням, порятунком

Особливо небезпечні для справи порятунку всі живі людські почуття і прихильності, що приковує до цього світу страждань.

У повсякденному житті буддист, щоб досягти кращого переродження, повинен дотримуватися "п'ять моральних вимог", або "п'ять заповідей" - "Панча-шила". Це відмова від вбивства будь-якої живої істоти, відмова від крадіжок, від неправди, дотримання подружньої вірності, відмова від употребленіяалкоголя та інших стимулюючих речовин.
Основний і головне положення буддійської моралі - всякі пристрасті, бажання, насильства завдають шкоди порятунку, примножують страждання для носіїв цих пристрастей і бажань. Вищою чеснотою є відмова від будь-яких спроб щось створити в цьому світі

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Свобода совісті в Україні.	\|	Основи віровчення християнства.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.