Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 10

Таємною найважливішою зброєю надсуспільства є база даних про особу, яка дає можливість здійснювати тотальний контроль над політичними елітами інших держав. Ретельно розшукуються і відслідковуються офіційні й таємні рахунки, угоди, нерухомість, яку купують в інших країнах. Відслідковуються родинні зв'язки, виявляються коло знайомих, інтереси, захоплення, таємні пороки. Збирається компромат на багатьох політиків та членів їхніх родин. Усе це зводиться в бази даних і постійно актуалізується.

Хто знає, що зломило опір Слободана Милошевича. Можливо, лист його давнього американського "друга", в якому той перелічив усі його банківські особисті чи сімейні рахунки за кордоном і натякнув на їхній швидкий арешт? Усе може бути…

Аналогічне питання можна розглядати і стосовно мулли Омара. Що зробило його поступливішим? Може, натяк на можливий арешт та страту сина, котрий проживав у Саудівській Аравії і в якого під ліжком знайшли пакетик з героїном, що за місцевими законами загрожувало йому смертною карою.

Отже, головний політичний урок війн у Югославії та Іраку: якщо збройні сили США стоять біля ваших кордонів, то це означає, що на вашій території на них уже чекає потужна "п'ята колона", і в спину найхоробрішим солдатам готуються увігнати "ніж зради".

Можна дати характеристику й українській псевдоеліті, котра сприймає Україну як брудний цех, де можна працювати й заробляти гроші, але неможливо жити… Слова про "служіння народу" сприймаються як привід до глузувань і підозр у неповноцінності. Якщо уважно придивитися, то українська еліта абсолютно непотрібна для нашого суспільства… Масштаб завдань, що стоять перед країною, не відповідає масштабу особистостей, які їх намагаються вирішувати. Проте ця характеристика нашої "еліти" є неповною.

Сьогодні стала відомою інформація про вербування американськими спецслужбами українських "бізнесменів", які втікають за кордон. В обмін на застосування закону про захист свідка, згідно з яким за повні й правдиві показання про злочинну діяльність українських представників влади та інших олігархів, на Заході правосуддя зобов'язується звільняти свідка від карної і майнової відповідальності. Цей простий механізм сьогодні американські спецслужби використовують для створення в Україні потужної і розгалуженої агентурної мережі в усіх ланках управління. Таким чином адміністрація США зможе впливати на українську політичну еліту не грошима, як раніше, а шантажем і погрозами, оскільки їхні спецслужби уважно відслідковують проходження… коштів. А звідти можна отримати важливу інформацію.

Для спрощення контактів зі своїми агентами Федеральне бюро розслідувань США з середини грудня 2000 року на постійній основі розмістило бригаду слідчих у Стокгольмі. Бізнесмени через треті країни приїжджають до Швеції, розміщуються в "Гранд-готелі", де з ними "активно працюють". А які ж наслідки? Яку шкоду це може завдати Україні? Перспективи можуть бути досить трагічними. Всі свідчення можуть стати офіційним підґрунтям для затримання на Заході представників української "еліти" і заморожування їхніх рахунків. А оскільки більшість українських бізнесменів досить авторитетні люди, через фінансові важелі США зможуть впливати й на нашу державну політику, вербуючи під загрозою шантажу українських громадян.

Тому й опозиційна діяльність "еліти" формується, спрямовується і контролюється тими, хто контролює їхні банківські рахунки. Звідси й неочікувані дії колишніх соратників "по майдану". Отримавши наказ від своїх американських господарів, вони одразу розпочали активно діяти, руйнуючи те позитивне, чого досяг уряд. Отже, процеси відродження української економіки гальмуватимуться до тих пір, доки у керівництві урядом, у депутатському корпусі й адміністрації Президента України будуть люди, які мають закордонні рахунки. Оце і є один із прикладів застосування "модельно-організаційної зброї" на практиці.

9.4. Технології "керованого хаосу".

Сучасний світ активно й прискорено змінюється. Проте полюсів і просторів цих змін зовсім небагато.

По-перше, криза ― глобальна фінансова й економічна, що переростає в загальносоціальну і навіть у цивілізаційну.

По-друге, полум'я всесвітньої, перманентної революції розгорається і яку сьогодні наполегливо намагаються представити "мирною", "помаранчевою", "демократичною". Проте таку революцію, розпочату, як правило, з рядового протесту "обділених бюргерів", якісь ніби "таємні" сили в обов'язковому порядку намагаються довести до протиборства з владою і, якщо вийде, до озброєного зіткнення.

По-третє, військова інтервенція під приводом примусової "демократизації" суверенних держав, що намагаються відстояти своє право на самобутність у світі, уніфікується в якийсь обов'язковий для всіх "новий порядок".

Все перераховане розвивається практично одночасно, причому ефект кожної з тенденцій посилюється. Криза виснажує господарський ресурс держав і примножує революційну активність (або, в усякому разі, забезпечує для неї сприятливе середовище).

Війна дестабілізувавши регіональну, а разом з тим і глобальну економіку, породжує хвилі вимушеної міграції, створюючи канали магістрального наркотранспорту, плодячи зони "диких земель", фактично апартеїду ― позбавленого самостійності, соціальної впорядкованості, культури, управління цивілізованими законами. А революції добивають економічну структуру суспільства там, де вона ще якось намагається виживати, і розчищають дорогу інтервентам там, де їх перемога або сумнівна, або неочевидна, або не укладається в стандарти безкровного бліцкригу.

Реалізуючи за допомогою політичних, економічних і культурологічних "атлантичних технологій" власний геополітичний проект під гаслами "демократизації", "права людини", "американська мрія для всіх" тощо, США уже близькі до завершення створення єдиної фінансової, інформаційної та військової сфери.

Зараз, крім цих завдань і завдань придушення останніх вогнищ національного опору, вони ініціювали й впроваджують у світ свої головні операційні засоби:

1. Перетворюють відносини купівлі-продажу у всеохоплюючу й тотальну систему і єдину світову базову цінність.

2. Відокремлюють місцеві еліти від власного народу й підпорядковують місцеву компрадорську і гендлярську-лихварську еліти світовій фінансовій владі.

3. Фактично ігнорують права народів, зокрема й таке — виступати повноправним політичним сувереном і єдиним легітимним джерелом влади.

4. У рамках цієї стратегії, як найефективніша технологія війни проти русько-слов'янської цивілізації, зокрема й України, висувається технологія "керованого хаосу".

Хаос (грец. Χάοζ ― розверзаюсь) ― міфологічна безмежна маса, з якої утвориться згодом все існуюче; у переносному значенні ― цілковите безладдя, плутанина[78]. Треба сказати, що хаос, небезпека й свобода випадку є природними станами, атрибутами й особливістю кожної війни.

Фактично без оголошення і широкого розголосу була організована нового типу світова війна, в якій застосовуються засоби створення в національних економіках і соціальній сфері керованого хаосу. Це парадоксальне поняття припускає, що на хаос перетворювалося економічне і соціальне життя країн, які ставали жертвою цієї війни. А самі агресори, які сиділи біля пульта управління цією зброєю, тримали хаос в стані супротивника під контролем, для них він був цілеспрямовано створеним особливим порядком.

Цей новий вид бойових дій детально описав один із його розробників і експертів Стівен Манн, який особисто брав участь у розпалюванні багатьох вогнищ керованого хаосу в різних точках світу (у тому числі й у СРСР). Він прямо говорить про необхідність "посилення експлуатації критичності" і "створення хаосу" як інструментів забезпечення національних інтересів США.

Як механізми "створення хаосу" у супротивника він називає "сприяння демократії і ринковим реформам" і "підвищення економічних стандартів і ресурсних потреб, що витісняють ідеологію".

Згідно Стівену Манн стверджує, що існують такі засоби створення хаосу на певній території:

― сприяння ліберальній демократії;

― підтримання ринкових реформ;

― підвищення життєвих стандартів для еліти;

― витіснення національних цінностей та ідеології[79].

Ці ключові положення і реалізуються нині на пострадянському просторі в ході змін постперебудов, вінчаних "помаранчевими революціями". Це створює те специфічне середовище розслабленого національного духу держави, що розкладається, і національно-культурні традиції, в якому вельми комфортно відчувають себе всілякі екстремістські рухи.

Деідеологізація, ідейний плюралізм, скидання "баласту" цінностей, різке підвищення матеріальних запитів, насамперед в еліти, втрата керованості економікою, беззаконня "демократичних", нібито самостійних рухів ― складові "керованого хаосу". Вони спрямовані на досягнення головної мети ― демонтажу нині існуючих національних держав, традиційних культур і цивілізацій. На їх місце повинно, за задумом глобалістів, прийти нове суспільство, що складається з людей зі стертою історичною пам'яттю (досягається застосуванням особливих технологій сфери ЗМІ і освіти).

Це ― світова інформаційно-психологічна війна. В її ході буде зруйнувано культуру солідарності, широко впроваджуватиметься культ грошей і соціал-дарвіністські стереотипи в уявлення про людину і суспільство. Здатність великих мас населення до опору, самоорганізації і розвитку буде різко понижена.

Технології керованого хаосу ― це й новий неконтрольований міжнародними організаціями вид зброї масового руйнування для встановлення світового порядку на користь агресора ― є інструментом у світовій боротьбі.

Аналіз наслідків дії цих технологій дає змогу виділити два основних завдання.

По-перше, скорочення кількості населення, що не представляє інтерес для організаторів нового світового порядку. Неоліберальні реформи спричиняють демографічну катастрофу, знижуючи народжуваність і збільшуючи смертність. Сексуальна революція, пропаганда гедонізму і споживання, індивідуалізм різко скорочують народжуваність. Соціал-дарвінізм і байдужість до біди ближніх позбавляють людей волі до життя і підвищують смертність. Формування величезного соціального дна з жебраків, безхатченків і безпритульних створило ненаситний механізм "евтаназії" ― ці категорії людей швидко вмирають. А "дно" притягує до себе все нові контингенти.

По-друге, завдання ослаблення або руйнування національних держав, з перехопленням управління ними транснаціональними корпораціями, транснаціональними злочинними синдикатами, наднаціональними органами та організаціями, підконтрольними ініціаторам запуску технологій керованого хаосу. При вирішенні цього завдання поєднуються "м'які форми" технологій керованого хаосу з варварськими військовими агресіями (наприклад, Югославія, Ірак, Лівія). Як наслідок, ці процеси повинні вести до концентрації контролю над фінансовими, військовими та інформаційними ресурсами світової спільноти з боку організаторів керованого хаосу.

Аргументом обґрунтованості такого роду тенденції слугують результати аналізу економічних аналітиків, які переконують, що зростання економіки провідних країн відбувається не за рахунок розвитку виробництва, а за допомогою перерозподілу багатства між сильними і слабкими країнами. Досягається це шляхом різкого ослаблення національної держави (після затягування її у боргову пастку), приватизації і скупки всіх видів національних ресурсів, включаючи природні.

При цьому національна держава під тиском міжнародних фінансових інститутів починає служити інструментом такої глобалізації ― насамперед, проводячи приватизацію і скорочуючи витрати на соціальні потреби і на підтримання науки і культури. Держави ж організовують потоки масової нелегальної міграції робочої сили, роблячи мільйони людей абсолютно безправними і різко здешевлюючи її ціну.

Результатом є руйнування суб'єктності розвитку країн, що потрапили під дію технологій керованого хаосу. Фактично це прихована форма знищення конкурентів у найприбутковіших економічних сферах, якими нині є і залишаться у майбутньому високі технології. Уже сьогодні доходи від них набагато перевищують доходи від сировинної і енергетичної сфер, а в найближчі роки різниця буде ще відчутнішою.

Технологія "керованого хаосу" може бути застосована до "освоюваного" об'єкта будь-якого рівня. Вона ефективна як щодо держав і цивілізацій, так і щодо кожної окремої. У цьому варіанті вважається, що держави й цивілізації є рівними супротивникові геополітичними гравцями.

Суть цієї технології — внесення деструктивних перешкод у повсякденне життя і систему державного управління об'єкта агресії, який є організованою суспільною системою з історично сформованими відносинами, і його мимовільна дезінтеграція. Або найдосконаліший вид цієї технології ― "переродження" елементів і підсистем суспільної системи шляхом зміни змісту й напряму їхнього функціонування. Мета ― позбавити супротивника не тільки волі до опору, а й ментально переродити його для того, щоб він сприймав свою нову роль "освоюваного простору й ресурсу агресором" з радістю і ентузіазмом. Успіхи американських агресорів у цій справі ми спостерігаємо на прикладі нашої владної "еліти". Це досягається шляхом тотальної дестабілізації й реструктуризації національного буття, перетворюючи нації в "сукупність атомизованих індивідуумів", готових "заради успіху" на будь-які дії, тобто у повністю підконтрольну агресору й позитивно налаштовану до окупантів масу людей.

Для цього треба вирішити три головні завдання, а саме:

1. Необхідно внести зміни до структури, пріоритетів і шкали базових національних цінностей.

2. Необхідно забезпечити "переривання зв'язків біологічного часу", тобто зробити очевидним розрив між поколіннями.

3. Необхідно зробити життя в країні нестерпним, одночасно спокушаючи населення країни — жертви агресії — химерами щасливого життя в західних країнах, яке нібито буде доступним при зміні політичного режиму.

При цьому та національна влада, що бореться, приречена на відсторонення від влади й подальше швидке й хворобливе вимирання, а вся "молодь" приречена на промивання мізків, оскільки саме їй адресована спокуса життя в "новому демократичному суспільстві", яке виглядає надзвичайно доступним і привабливим.

Для цього необхідно в першу чергу "зняти" мотивацію націй до опору, позбавити їх історичної пам'яті й змінити суть державної влади, перетворивши її у ненависну населенню "банду грабіжників".

Зупинимося трохи докладніше на технологіях зміни систем (підсистем) у метасистемі, до якої ми відносимо цивілізацію, країну й державну владу.

Спочатку розглянемо питання методології рішення окреслених завдань.

1. Розв'язання таких завдань, як внесення змін і переродження системи базових національних цінностей, переривання зв'язку поколінь (біологічних часів), знищення мотивації націй до опору й позбавлення їх історичної пам'яті, стосуються насамперед сфери культури й національної традиції буття. Воно відбувається в парадигмі переродження національної культури й радикальної зміни способу життя нації.

Тут головним об'єктом атаки є національна культура й сама національна свідомість "освоюваного" народу. Це найстрашніше в усьому спектрі технологій і новітніх операційних засобів війни, оскільки стиранню й переродженню підлягає саме все те, що й робить нації ― саме націями, народ ― саме цим народом, цивілізацію (цю особливу й вищу форму людської спільності) ― унікальною цивілізацією.

У граничному узагальненні культуру можна розуміти як сукупність проявів феноменів (явищ) різних аспектів існування людства. Для зручності аналізу ми виділимо окремо, властиву тільки певній культурі, духовну (ціннісну, моральну) частину.

Основною технологією зміни напряму (знаку) національної культури є надання усім явищам життя й культури товарної (відчужуваної, мінової) форми, що призводить до перетворення усіх колишніх національних святинь і цінностей у прозаїчний товар.

Видатний російський філософ, наш земляк Олександр Панарін у цьому зв'язку зазначає, що США намагаються провести глобальну культурну революцію: "З чого складаються особливості її стратегії? Вони пов'язані з поняттям товару як універсальної, всеохоплюючої категорії. По-перше, йдеться про те, щоб буквально всім явищам життя й культури надати товарну, а виходить, відчужувану форму мінової вартості. Дотепер культури були дуалістичними: поряд із тим, що продається й купується на ринку, вони містили невідчужуваний фонд цінностей особистого й колективного призначення. У будь-якій здоровій культурі непродажними вважалися любов і натхнення, істина й краса. Також непродажними виступали й випробувані колективні цінності: рідна мова й священна земля предків, національна територія й національні інтереси, цивільний і військовий борг"[80].

Світова фінансова влада, що сьогодні виступає як влада долара, із хворобливими ревнощами ставиться до цінностей, які неможливо відчужувати й продавати. Поки вони існують, вона почуває себе обмеженою й неповною: там, де є люди, яких не можна купити, вона чекає неприємних сюрпризів і підступів. Доти поки геть усе не перетворилося на товар, що має свою ціну й підлягає продажу, світова фінансова влада не може вважатися тоталітарною ― безроздільною й всеохоплюючою.

От чому все те, що не має товарного статусу й визнаної доларової вартості, лібералісти вважають пережитками традиціоналізму. Завершення модерну мислиться як завершення процесу перетворення колишніх цінностей на прозаїчний товар, що має свого продавця й свого покупця. Іншими словами, невидимий агресор почуває себе вільно там, де чітко визначено, кому й скільки треба заплатити за будь-які вигідні йому рішення й дії.

Саме із цією логікою пов'язана сучасна американська стратегія завоювання світу. Поки Америці протистояли на світовій арені національні мислителі, політичні лідери й полководці, світ здавався ірраціональним, що не має цінової вартості, тому й сповненим сюрпризів. Але коли національні еліти витісняють товаровласники, що продають свій інтелект і спритність, здатність впливати на результати переговорів або результати боїв, тоді світ відразу ж набуває ринкового вигляду, стає передбачуваним і підвладним.

У такому світі влада вимірюється кількістю доларів, призначених для підкупу. Тільки в цьому світі власники найбільшої кількості грошей автоматично виявляються наділеними найбільшою владою. Як каже депутат Олександр Фельдман: "Якщо ти такий розумний, то покажи гроші"!

Отже першим кроком на шляху будівництва однополярного світу є всіляка дискредитація позаекономічних цінностей ― тотальне очищення культури від ціннісних анклавів, що протистоять експансії мінового початку. "Йдеться про нову глобальну культурну революцію, пов'язану з розгромом національних святинь. ― пише далі Олександр Панарін. ― Другий крок ― це приватизація національного потенціалу пануючими елітами, що перетворилися на його монопольних "товаровласників"[81].

Все це неминуче спотворює історичну перспективу як етносів, так і цивілізацій, включаючи людство, оскільки просто "знімає" питання про їхню необхідність.

Головними технологіями із дезавуювання прав народів усередині власної країни, у тому числі їхнього права виступати повноправними політичними сувереними й єдиним легітимним джерелом влади, є:

― насильницька люмпенізація населення;

― кланування політичного життя країни;

― всемогутність "адміністративного ресурсу влади", при якому воля народу владі просто нецікава, тому що вона сама може отримати необхідний їй результат.

Дозволимо собі сказати тільки кілька слів про кланування (від слова "клан"). Кланування населення країни (в Україні спочатку кумування, а потім кланування), тобто його кланова стратифікація, призводить до того, що виживати будуть тільки члени кланів, вони ж і просуватимуться по життю в ієрархії власних кланів. Боротьба кланів, їхніх представників і лобістів заміняє боротьбу політичних партій, тобто представницьку народну демократію. У цьому випадку виявляється непотрібним і сам народ, як основний носій політичної суверенності та єдине джерело легітимності влади.

9.5. Впровадження технологій "керованого хаосу"

У будь-якої метасистеми є кілька підсистем. Для наочності виділимо в метасистемі чотири основні підсистеми: управління, життєзабезпечення, виконання й корекції (хоча останні дві можна розглядати як підсистеми системи управління). Всі вони підлягають розбалансуванню або переродженню.

Система управління, під якою ми розуміємо вищий рівень державного управління, —це президент країни, його адміністрація й президентська вертикаль влади. Ця система повинна формувати цілі, визначати орієнтири, пріоритети, критерії та стратегії розвитку, розробляти основи ідеології держави й базових алгоритмів її функціонування. Практично це штаб держави і його мозок.

Система життєзабезпечення ― це все те, що прийнято називати народним господарством, а також його підсистеми, пов'язані із соціальною сферою держави (культурою, освітою, охороною здоров'я, соціальним забезпеченням тощо).

Система виконання ― це вертикаль і структури виконавчої влади від уряду до муніципалітету, вся оперативна робота із планування (проектування) і реалізації конкретних завдань та етапів розвитку.

Система корегування ― це силові структури держави, що забезпечують її безпеку, і насамперед армія.

Тепер подивимося, як організується хаос у цих системах.

Найважливішим методом впровадження технології "керованого хаосу" і предтечею її ефективності є позбавлення нації та її еліти знання й відчуття війни, що ведеться агресором проти їхньої країни.

Стратегія "керованого хаосу" системи вищого управління здійснюється таким чином:

― зміною пріоритетів державних цілей, депрофесіоналізацією та недієздатністю державного апарату;

― створенням атмосфери безконтрольності й безвідповідальності її членів, можливістю сваволі чиновників щодо будь-яких громадян і структур держави.

Абсолютна влада розбещує абсолютно, а очевидна тимчасовість сьогоднішньої владної розбещеності робить її учасників ненаситними злочинцями. Стратегія держави вибудовується відповідно до накреслених планів особистого збагачення псевдоеліти, а вся сила держави спрямовується на реалізацію цих планів і отримання задуманих результатів. Найприбутковішим бізнесом вищого керівництва держави вже давно не є "його кревні два відсотки з кожної дозволеної чи контрольованої угоди", а пряма торгівля національними інтересами держави.

Впровадження стратегії "керованого хаосу" в систему виконання здійснюється тими самими методами на всіх рівнях. Однак, крім них, застосовуються методи підміни функцій виконання конкретних завдань для досягнення національних цілей, обговоренням стану виконання функцій і завдань самої влади. Втягуванням населення (через контрольовані ЗМІ й "підгодованих фахівців") у ланцюг безкінечних обговорень проблем самої влади, досягається повна плутанина в головах населення й нерозуміння ними того, чим дійсно повинна займатися влада, того що населення має вимагати від влади й зобов'язане це робити. Треба сказати, що в такий спосіб у державі створюється атмосфера повного відчуження громадян від влади, оскільки "правди й управи знайти не можна ніде".

Впровадженням стратегії "керованого хаосу" у системи забезпечення досягається:

― у народному господарстві ― вилученням з національної економіки її обов'язкової соціальної складової, а також створенням обстановки, у якій національний розвиток є невигідним, а чесна продуктивна праця ― неможлива й непрестижна справа;

― у соціальній сфері ― недоступністю основних конституційно гарантованих прав для абсолютної більшості населення держави;

― у сфері культури ― насильницької вестернізацією і зміною (знищенням) національних святинь, цінностей та історичних коренів, знищенням самобутності й насильницьким впровадженням (у формах психологічної війни) цінностей індивідуального виживання й культивуванням їхнього примату над цінностями колективного існування;

― у сфері публічної політики ― повним розмиванням усього політичного спектра, неможливістю появи нових яскравих політичних лідерів, явної (у буквальному значенні) продажності й залежності від влади усіх офіційно існуючих політичних сил у країні, неможливістю організації нормального політичного процесу.

У цьому плані, на нашу думку, цікавим є таке спостереження. Стратегія "керованого хаосу" у громадському житті може використовуватися як внутрішня та зовнішня віддушина або паровий клапан системи, коли вона знаходиться у стані соціального вибуху. Наприклад, США "випускають" загальне невдоволення своїми претензіями на абсолютну владу над світом через "організований хаос" антиглобалістів і "зелених", а національні держави Європи випускають свою внутрішню "пару" через футбольних фанатів, скінхедів, націоналістів, прямо організовуючи й фінансуючи їхню діяльність. Крім завдань "випускання пари", ці технології вирішують ще одне, моторошне за задумом завдання ― вони роблять населення, і особливо молодь, споконвічно не здатними до форм соціальної мобілізації ― від сумлінної роботи на підприємстві до сумлінної служби в армії.

Впровадженням стратегії "керованого хаосу" у системи корегування досягається пряме зрощування силових структур з організованою злочинністю, злочинною державною кадровою політикою (висування лояльних бездарних управлінців), повне ідеологічне розбещення самих органів безпеки й правопорядку, а також небажання влади реформувати силові структури держави й установити над ними дієздатний громадський контроль. Все це призвело до того, що сьогодні в Україні "ні нових слів, ні нових ідей, ні нових людей", а все існуюче оцінюється нашими співвітчизниками як дурний спектакль (у якому ми ― люди країни ― є тільки перешкода для "жирних котів, що при владі"), що повинен незабаром скінчитися.

Основним засобом досягнення успіху технологій Четвертої світової війни, що ведеться, є національна управлінська еліта, а методом―її переродження.

Парадокс демократичної Америки, яке веде свій глобальний наступ, полягає в тому, що вона послідовно відкидає ключове для демократії поняття політичного суверенітету народу. Справа в тому, що там, де є такий суверенітет, національні інтереси переконують нас, не можуть бути предметом купівлі-продажу. Для того, щоб політичне "гендлярство" стало можливим, владні еліти повинні приватизувати цей суверенітет, одержавши повну волю й безконтрольність своїх дій у міжнародній політиці.

Національний інтерес повинен стати товаром, а владна еліта―його товаровласником, не пов'язаним ніякими імперативними мандатами з боку націй.

Поряд із цим потрібно забезпечити й певну технічну умову ― єдиний світовий фінансовий простір, заснований на єдиній міжнародній валюті. Тільки в такому просторі владні еліти різних країн можуть безперешкодно торгувати своїм специфічним товаром ― національними інтересами, одержуючи за зраду національних інтересів адекватну грошову винагороду.

Якщо в такому просторі ще зустрічаються політичні лідери, які вважають національні інтереси товаром куплі-продажу, то проти них мобілізується гігантська машина дискредитації, що спрощує в подальшому обґрунтування необхідності військової сили.

У цьому контексті стає зрозумілим безпрецедентний тиск на таких національних лідерів, як президент Білорусії Олександр Лукашенко чи покійний президент Югославії Слободан Милошевич. Вони виступили як порушники "закону вартості", представники економічної політичної культури, котрі виводять національні інтереси зі сфери фінансового обміну. Тим самим вони не тільки кинули виклик персонально Америці ― вони кинули виклик "економічній людині", як пануючому соціокультурному типу, що прямує світом з новою місією.

А вона полягає в тому, щоб усі цінності зробити відчужуваними й продажними. Це стосується як цінностей, що не підлягають відчуженню у зв'язку з унікальністю їхнього духовного статусу, так і цінностей, невідчужуваних через їхній природно-географічний статус. Останнє вже мало місце в Ізраїлі, коли перед створення держави були скуплені у палестинців їхні землі. Тобто скупивши більшу частину земель України, власник може оголосити про створення нової держави.

Переродження національних еліт починається з переродження національних лідерів. Якщо ж лідер не схильний до "переродження" (національного зрадництва), його змінюють на більш лояльного.

Це здійснюється завжди тими самими прийомами:

― офіційними почестями й міжнародним визнанням;

― гарантією особистої безпеки, безпеки родичів, а також безпеки вкладів і власності за рубежем;

― спокусою прийняття у суперелітні "клуби вибраних";

― постійним нагадуванням "нетлінності його особистого внеску в історію";

― переконанням лідера в тому, що на його рівні головним призначенням є не захист національних інтересів держави, а його "участь у керуванні світом".

Усе це ми бачили на прикладі Михайла Горбачова, якому американці спеціально створили фонд "Світовий форум" (фонд Горбачова)[82]. Перероджені національні лідери приводять до влади людей, особисто їм відданих і здатних (заради близькості "до тіла", досягнення власної кар'єри й персонального багатства) на будь-який злочин проти держави й суспільства. Саме цим забезпечуються наступність переродженої влади, повна безпека й комфортне життя її "ветеранів".

У державі починає переважати кадрова політика, що забезпечує прихід до влади людей не те щоб недолугих, але без минулого, безвідповідальних, залежних (тобто вже замараних "минулими подвигами"), марнолюбних, жадібних, безпринципних, збиткових морально й, безумовно, підконтрольних.

У країні ведеться підготовка молоді, тобто майбутніх керівних кадрів, яким уже із шкільної лави нав'язується думка про "шкідливість людського фактора для організації ефективного виробництва й прибутковості високоорганізованих виробництв", чим навмисно спотворюється головна мета економіки як підсистеми забезпечення життя людей. Оскільки ця політика проводиться одночасно в усіх основних системах держави (у тому числі й у структурах служби безпеки, правопорядку й армії), то незабаром ситуація набуває настільки незворотного характеру, що моральність стає ознакою ущербності, а в країні формується повністю кримінальна державність.

Олександр Панарін так підсумовує існуючу практику "добору й розміщення кадрів": "Чим більше народ відкидає й ненавидить цю еліту, тим сильніша її залежність від зовнішніх заступників, і тим на більші уступки їм вона готова. Закон глобальної "відстороненості" від місцевих інтересів докорінно змінює й звичні обрії внутрішньої політики. Класична картина змальовує нам зовсім інші дії пов'язаних зі своїм народом національних еліт, що залежать від нього й враховують його запити. Із цього погляду, соціальна політика нинішньої еліти здається театром абсурду".

Абсурд цих реформ зразу стає зрозумілим, як тільки ми усвідомимо: країною править не національна, а глобальна еліта, що вже зробила свій таємний вибір, залишає свою країну, розриває свої стосунки з націями й не вважає "цей" народ своїм.

Наведений алгоритм переродження національних еліт є частиною глобальної стратегії США й світових фінансових олігархів, бо ж набагато простіше й дешевше купити еліту, ніж усю країну. Але тут є один нюанс, що не враховується тими, хто вважає, що їхнє майбутнє "там" уже забезпечене їхнім злодійством "тут". Цей нюанс полягає в тому, що існує "синдром зрадництва" і правила ставлення до зрадників, іншими словами ― зрадники не потрібні нікому, і їх, зрештою, виганяють і знищують ті, хто їх наймав, і ті, кого вони зрадили. І це ― закон!

Основною зброєю війни сьогодні є інформація, а засобом її доставляння ― перероджені національні засоби масової інформації. Наші національні ЗМІ — це їхня зброя проти нас, і, як свідчить практика, це влаштовує нашу владу. Невже Президенту України недостатньо влади, щоб припинити потік насильства й сексуальних перекручень, що потоком виливає на голови українських дітей неукраїнське телебачення? То навіщо нам такий президент?…

Подальший алгоритм технології впровадження стратегії "керованого хаосу" такий: відчуження населення від влади наростає і стає все відчутнішим, згодом воно вже саме жадає змін, "сильної руки"; і отут-то народу вказують "хто винуватий" і "що і як потрібно робити", а також допомагають робити саме те, що потрібно нашому супротивникові у війні.

9.6. Застосування технології "керованого хаосу" на рівні держави

Необхідно відзначити, що детальний аналіз розвитку ситуації на території колишньої Югославії ― від початкових спроб її мирного розв'язання до прямої агресії НАТО ― дав змогу прослідкувати в цих подіях досить повну методологію реалізації технології "керованого хаосу", що застосовується агресором для вирішення своїх стратегічних завдань у регіоні, до рівня внутрішньодержавних (етнічних і релігійних) конфліктів.

Технологія "керованого хаосу" на цьому рівні включає:

― об'єднання розрізнених політичних сил, що виступають проти існуючого легітимного уряду;

― пошук (призначення) лояльного національного лідера для керівництва опозицією;

― розроблення вигідної для агресора системи корпоративних поглядів на майбутнє країни;

― формування стратегічних, оперативних і тактичних цілей опозиції;

― розроблення програми, що обґрунтовує діяльність опозиції й "обіцяє" мешканцям "освоюваної" країни поліпшити умови життя після повалення існуючого уряду;

― розроблення організаційних та оперативних методів роботи опозиції;

― переведення "опозиційних сил" у стан активного "опору" і пряме керівництво цим процесом;

― вселення у лідерів держави зневіри у власних силах і в лояльності силових структур до державного керівництва;

― завоювання підтримки впливових і популярних у народі груп;

― розширення міжнародної підтримки опозиції при одночасній ізоляції існуючого легітимного уряду від дипломатичної, економічної й особливо від військової допомоги інших держав;

― відкриту підготовку до військової агресії;

― відкриту дестабілізацію обстановки в країні, заохочення мародерства, тероризму, вбивство популярних людей, провокування кривавих міжетнічних зіткнень, організацію голоду, зупинення роботи транспорту, банків тощо для того, щоб посіяти паніку серед населення країни й підсилити його недовіру до існуючої державної влади;

― організацію зміни влади шляхом військового бунту, "демократичних виборів" або іншим шляхом;

― підтримання у державі суперечностей із метою недопущення стабілізації обстановки й втрати контролю над діями маріонеткового керівництва;

― у разі необхідності ― проведення прямого військового втручання й перехід до окупаційного керування державою.

Добре відпрацьована стратегія "керованого хаосу", що показала на практиці свою високу ефективність у Югославії, може бути успішно застосована тепер практично до будь-якої держави світу, яка втратила здатність до кінця боротися за свою незалежність.

Якщо уявити собі, що людство змириться з таким способом керування і такою метою, то очевидно, що фінальним розвитком американоцентричного глобалізму як тоталітарної системи економічної влади буде поділ людства не просто на панів і рабів, а на мисливців і їхніх жертв. Добро й Зло будуть вимірятися корисністю, а та ― товарною продажністю, що, у свою чергу, замінить прогрес, як процес удосконалення людства, регресом утилітарної користі.

Крім того, ринок ― справа ситуативна й абсолютно не призначена до накопичення. Інакше кажучи, глобалізація ринку може призвести до того, що людству не буде чого передавати наступним поколінням, тому що зв'язок поколінь буде прямо залежати тільки від "індексу Доу-Джонса".

Це падіння й переродження критеріїв прогресу спричинить до ослаблення цивілізації, знецінить титанічну працю мільярдів людей протягом усієї людської історії й поверне людство навіть не до варварства, а до дикості, причому дуже агресивної, яка встановиться за допомогою арсеналу зброї розграбованої поваленої цивілізації.

Шлях людства буде позначений як шлях "уперед у минуле", щоправда, це минуле буде теж іншої якості, тому що "просто жити" буде складніше. Ми впевнені, що остаточна перемога американоцентричного глобалізму це така сама утопія, як й остаточна перемога комунізму. Правда, ціна, яку людство заплатить за намагання втілити цю чергову утопію, буде дуже великою, а трагедія, з якою доведеться йому зіткнутись, набагато страшнішою. Розуміння цього вже настає.

Таким чином, світова закуліса і агресор номер один готують світу нове гетто, і виправдань цьому не знайти, адже це дорога в нікуди. І світ ніколи не погодиться з такою американоцентричною перспективою. Найважливішим є його бажання й воля — самому будувати свою перспективу й своє майбутнє. Це значить, що Четверта світова війна "США проти іншого світу" може тривати довго, але неминуче закінчиться поразкою світової закуліси й агресора.

У цій боротьбі на базі "іншого світу" будуть не тільки Китай та ісламські країни, а й народи Європи, які вже починають відчувати на собі наслідки впровадження "американської мрії" у своє національне буття.

"Культурна революція" — ідеологія трансформації світу

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Стратегічні завдання агресора	\|	Витоки культурної інверсії — Франкфуртська школа

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.